ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.10.21 22:02
Наш вигнанець поїхав в далеку дорогу,
Подолавши свою вікову німоту,
Подолавши спокуту, долаючи втому
І ковтнувши цикуту прощання в саду.

У далеку Словенію привиди гнали,
Гнали люті Малюти із давніх часів.
Вони мозок згубили і пам'ять приспал

Леся Горова
2025.10.21 21:58
Те, що в рядок упало
все важче й важче.
Там, де плелась мережка,
там діри, діри.
Ниток міцних шовкових
не стало, а чи
Висохли фарби, струни
провисли в ліри?

Сергій СергійКо
2025.10.21 21:37
Страждає небо, згадуючи літо,
Ховаючи в імлу скорботний абрис.
Не в змозі незворотнє зрозуміти –
Не здатне зараз.

Я згоден з ним, ми з небом однодумці.
У краплях з неба потопають мрії,
У рими не шикуються по струнці –

Олена Побийголод
2025.10.21 21:01
Сценка із життя

(Гола сцена. Біля правої куліси стирчить прапорець для гольфу з прапором США.
Поряд – приміряється клюшкою до удару (у бік залу) Великий Американський Президент. Він у туфлях, костюмі, сорочці та краватці.
З лівої куліси виходить Верх

Тетяна Левицька
2025.10.21 19:36
Не знаю чому? —
Здогадуюсь,
що любить пітьму
і райдугу,
старенький трамвай
на милицях,
смарагдовий рай
у китицях.

Іван Потьомкін
2025.10.21 11:40
Якже я зміг без Псалмів прожить
Мало не півстоліття?
А там же долі людські,
Наче віти сплелись,
Як і шляхи в дивовижному світі.
Байдуже, хто їх там пройшов:
Давид, Соломон, Асаф чи Кораха діти...
Шукаємо ж не сліди підошов,

Віктор Кучерук
2025.10.21 06:46
Яскраве, шершаве і чисте,
Природою різьблене листя
Спадає на трави вологі
Уздовж грунтової дороги,
Яку, мов свою полонену,
Вартують лисіючі клени...
21.10.25

Микола Дудар
2025.10.21 00:08
Підшаманив, оновив
І приліг спочити
До якоїсь там пори,
Бо хотілось жити.
Раптом стукіт у вікно…
Уяви, ритмічно:
Він - вона - вони - воно —
З вироком: довічно!

Олег Герман
2025.10.20 22:40
Більшість моїх розповідей є наболілими і базуються або на напрацьованому досвіді протягом тривалого часу, або інсайтах, що виникли в ході певного клінічного випадку. Ця історія не стала винятком. На прийомі молода жінка зі скаргами на тривожність, панічні

Борис Костиря
2025.10.20 22:13
Іржаве листя, як іржаві ґрати.
Іржаве листя падає униз.
Іржаве листя хоче поховати
Мене під латами брудних завіс.

Іржаве листя передчасно лине,
Як подих вічності, як лютий сплав.
Між поколіннями ніякий лірник

Світлана Пирогова
2025.10.20 15:07
Вуальна осінь небо сумом прикривала,
І таємниць прихованих лягло чимало.
Але одна бентежить, незабутня досі,
Коли душа була оголена і боса,
Коли при зустрічі світи перевертались.
До ніг ти сипав зоряні корали.
Слова лились...Поезії прозорі роси...

Марія Дем'янюк
2025.10.20 11:48
У водограї бавились веселки:
Зелені, жовті, сині кольори,
І фіолетово всміхались, і рожево,
Фонтан сміявся, прагнув догори,
Дістати неба, хоча б на секунду,
Торкнутись хмари, обійняти сонце,
Фонтан стрибав, а сонценята в хвильках
Ясніли наче сяєво

Сергій СергійКо
2025.10.20 11:20
Не бачив ще, ні Риму я, ні Лондона,
Варшави навіть, хоч І поруч – он вона!
Та головне – не бачив я Чугуєва!
Відвідати повинен я чому його?
Бо Репін народився тут, Ілля
– Художник видатний, чиє ім'я,
Чиї натхненні, пристрасні картини –
Чугуєва окр

С М
2025.10.20 09:31
Хто ізлякав тебе? Родилась на що, бейбі?
Обійма подвійні, чари твої, кохана
Родилась ти нащо, хіба не для гри?
Чи у екстазі, або у красі собі

Що в думках ~
Відпускай
Добре є, бейбі

Микола Дудар
2025.10.20 09:01
Передбачив я і зупинивсь…
І приліг хутесенько за ширму.
Безумовно, виділось колись
Вже встрічав покладисту і смирну…
…уяви себе ти Королем,
Годен, то одінься в Падишаха!?
…видно переплутав хтось Едем.
Шахмати це все таки не шахи…

Віктор Кучерук
2025.10.20 06:29
Родить спогади печальні
Біль гірких утрат, -
Додається поминальних
Заходів і дат.
В боротьбі за виживання
Гинемо щодня, -
Голосіння і прощання
Звідуєм сповна.

М Менянин
2025.10.20 01:28
Відчує кожен весь цей жах:
орел, як лев – одвічний птах,
крилом де маше – там війна,
нещастя наше, в нас вона.

Це та війна, це та війна,
де з двох голів лише одна,
лиш та, де вдача леВова,

Тетяна Левицька
2025.10.20 01:14
Вона поїхала у сутінки далекі, 
У невідомість, пристрасність і страх, 
У гай, де не злітають вже лелеки
І почуття засохли на вітрах. 

Вона поїхала в кохання, як у морок, 
В жагу, немов невигасла пітьма. 
Невдовзі їй виповнюється сорок, 

Павло Сікорський
2025.10.19 22:50
Слова твої, мов кулі - лента за лентою;
Склеюю серце своє ізолентою.

Борис Костиря
2025.10.19 22:25
Вона поїхала у сутінки далекі,
У невідомість, пристрасність і страх,
У гай, де не злітають вже лелеки
І почуття засохли на вітрах.

Вона поїхала в кохання, як у морок,
В жагу, немов невигасла пітьма.
Невдовзі їй виповнюється сорок,

Іван Потьомкін
2025.10.19 22:01
Ішов чумак ще бідніший,
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?

Ірина Білінська
2025.10.19 20:45
Женуть вітри рябі отари хмар
в безкрає поле зоряного неба,
де музикує змучений Ремарк,
Адамові Творець рахує ребра…

Сади стрічають пахощами груш,
і яблуням лоскоче сонце скроні -
це Осені портрети пише Труш,

Віктор Насипаний
2025.10.19 18:44
Я думаю про тебе дні та ночі,
Почути хочу голос твій, будь ласка.
І погляд жду і , наче зорі, очі.
Бо ти для мене, ніби добра казка.

Приспів:
Я пам’ятаю очі, твої очі.
Тебе зустріти, мила, знову хочу.

Микола Дудар
2025.10.19 16:33
Нічого такого. Кащель, не більш…
Зідки узявся? Бог його знає
Жовтню присвята худощавий цей вірш
Наче ж не лає?
Ти вже проснувся… частково проснувсь
Дякуєш Богу, біжиш за кермо
І знову не їдеш… сумуєш чомусь
Буває. Клеймо…

Євген Федчук
2025.10.19 15:21
Як створив Господь Адама, то пустив до раю
І він там у тому раї і турбот не знає.
Є що їсти, є що пити, де лягти, поспати.
Та вже скоро Адам в раї почав сумувати.
Ніщо йому не цікаво, все набридло досі.
- Дай мені якесь заняття?! – у Господа просить.

Світлана Пирогова
2025.10.19 14:53
Димчастий дощ зливається із жовтнем:
То дріботить, то плаче водоспадом.
Не просушив ніхто сльозину жодну,
І омиває кожна - листя саду.

Осінній холод і мокрінь журлива
Закрастися у душу підло прагнуть,
А сад почув мелодію тужливу,

Володимир Мацуцький
2025.10.19 13:54
Тліє третя світова
і не тільки тліє.
Запалає і Москва,
світ зігріє.
Кочегарять два чорти:
Дональд Трамп і Путін.
Від чортячої чети
всі країни скуті.

Леся Горова
2025.10.19 11:48
Ти візьми мою руку, коли в тому буде потреба.
Якщо я захитаюся навіть від зайвої ноші,
То не бійся, устоюй. Тонкі під ромашками стебла,
А негода лише нагинає, зламати не може.

Опирайся на плечі. Вагаєшся - що за рамена,
Бо на них ніби й хустка шаля

Сонце Місяць
2025.10.19 10:22
я не в курсі, хто такий насправді юрій гундарєв
(щоби йому казати "ти")

але мене завше бавлять психологічні моменти
& власне, про що йде річ –

особа, котра понтується всяко
("Заслужений журналіст України", етц.)

Тетяна Левицька
2025.10.19 09:43
Для тебе також, любий, я змогла б
зірвати з хмари айстри вересневі;
вмочити у безмежжя два весла
і витягти з безодні повний невід;
звільнити з сіті рибку золоту,
серпанок непроглядний загадати,
щоб ворог не знайшов і за верству
на мапі всесвіту коо

Сергій СергійКо
2025.10.19 09:25
Я мало жив і жив у лісі.
Це вам не те, що в шоубізі,
Де завжди їжу знайде ніс.
А тут, у лісі – тільки ліс.
Щось їстівне шукаю завжди –
Усі стежинки перетовк.
Куди не глянь – сумний пейзаж, де
Онука, Бабка є і Вовк.

Віктор Кучерук
2025.10.19 06:14
Білопері, сизокрилі,
Ненаситні голуби, -
Кусень хліба не поділять
Під балконом півдоби.
Галасують, метушаться
Поруч скиби й навпаки, -
Кожна птаха хоче вкрасти
Дуже ситні грудочки.

Микола Дудар
2025.10.19 00:31
Звинувачуєш… а кого?
І завбачуєш без "ого"
Черга виникне… зачекаєте
Страхокриками… ще пізнаєте
Відхрестилися, як ото…
Звідки й хто ви є… по можливості
Виє поштовх той без поживностей
Розірву…

Ярослав Чорногуз
2025.10.18 22:28
Світ знавіснілих торгашів
Я так ненавиджу страшенно.
Хіба в нім є щось для душі?
Все - для бездонної кишені.

Ти слухаєш музичний твір --
Сяйну Бетховена сонату...
Вривається реклами звір --

Борис Костиря
2025.10.18 22:14
Пара ніби єдина,
але між ними розверзлася
прірва. Голос потонув
у сплетінні чагарників,
тепло розтануло
у всесильному розпаді.
Пара ніби єдина,
але кожен - волаючий

Микола Дудар
2025.10.18 21:53
Коли тебе шматують крадькома
І гнізда в’ють в душі твоїй надмірно
Ти, видно, цілувався з багатьма
До виснаження висновку покірно…

Коли тебе, не ти, гнівили тим,
Що між людьми живе ще й параноя —
Ти радужно плескався до тих Рим,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Лев Маркіян
2025.10.20

Федір Александрович
2025.10.01

Ірина Єфремова
2025.09.04

Сергій СергійКо
2025.08.31

Анелла Жабодуй
2025.08.19

Одександр Яшан
2025.08.19

Анастасія Волошина
2025.08.13






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Інша поезія - Останні надходження за 7 днів


  1. Борис Костиря - [ 2025.10.18 22:34 ]
    Тріщина у стиску рук
    Пара ніби єдина,
    але між ними розверзлася
    прірва. Голос потонув
    у сплетінні чагарників,
    тепло розтануло
    у всесильному розпаді.
    Пара ніби єдина,
    але кожен - волаючий
    у пустелі. Тріщина
    у стиску рук.
    Падають камінці,
    уламки цегли
    із колись цілісного моноліту.
    Сиплеться штукатурка,
    як знецвнені слова.
    Колишні клятви
    девальвували
    і втратили вартість.
    Тріщина у стиску рук -
    це тріщина свідомості,
    це тектонічний злам,
    який проходить душами.
    Тріщина, яку не усунути,
    не замазати, на світі
    ще не придуманий
    такий розчин.
    Коли від тріщини
    посипляться уламки серця,
    розпадеться
    людська особистість.
    І в цьому розпаді
    народиться нова самість.

    26 червня 2024


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  2. Борис Костиря - [ 2025.10.17 21:31 ]
    Голос віків
    Із тиші комори,
    набитій різним мотлохом,
    лунає голос віків.
    Він губиться в шумі,
    як у брудних водах.
    Його так легко заглушити.
    Голос віків тендітний,
    як шелест листя,
    ніби класична мелодія
    у какофонії попси.
    Голос віків легко налякати,
    і він зникне
    у кучугурах сміття.
    Так важливо його
    не загубити і зберегти,
    як давню коштовність.
    Те, що ми так давно чекали,
    може бути легко втрачене.
    Чи не загубиться голос віків
    у мільонах другорядних голосів?
    Чи не втратить він
    свою первозданність,
    чистоту джерел?
    Голос віків не повинен бути
    заглушений голосом
    тимчасової метушні.
    Це витвір мистецтва,
    на який наповзає розруха.
    Це простягнута рука
    із глибин Всесвіту.

    20 червня 2024


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (1)


  3. Борис Костиря - [ 2025.10.16 22:55 ]
    * * *
    Зникнути в невідомості,
    розчинитися у просторі,
    розпастися на частинки,
    перетворитися на пил.
    Пил стає господарем доріг,
    найбільшим повелителем,
    німим оракулом,
    який віщує істини.
    Коли ти стаєш нічим,
    ти стаєш усім.
    Ти зникнув
    із телефонних довідників,
    розстрільних списків,
    членів профспілки...
    Ти перетворився
    на березову кору,
    шелест трави
    і голос ріки.
    Ти став придорожньою
    приблудною собакою,
    який біжить невідомо куди.
    Ти став утраченим сенсом,
    який розчинився в лісі.

    12 червня 2024


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  4. Артур Сіренко - [ 2025.10.16 10:18 ]
    Краплі каштанового меду
    Шпак з довгим хвостом,
    За який зачепилась веселка,
    Лишивши на ньому фіолетову пляму,
    Прилетів до міста кам’яних провулків
    В якому нічого не відбувається.
    По радіо так і сказали:
    «У цьому місті нічого не відбувається…»
    А Бог дивиться
    На це місто з потойбічного
    Квіткового раю
    І бавиться яблуком –
    Зеленим, як все, що зростає
    І має надію бути.
    Отой шпак
    Хвостом (довгим як Вічність) вказував
    На початок
    (Не всього звісно, тільки дечого),
    А дзьобом лічив трамваї
    (Бо трамвай не подія,
    Навіть якщо він гуркоче колесами,
    А лише причина
    Думок чотирьох жінок,
    Що вдягнені в сіре).
    І тільки смугастий кіт
    Подумав, що то не шпак, а годинник,
    Який вказує кількість хвилин
    До Великого Одкровення.
    Шкода, що той кіт не знає абетки,
    Жодного знаку клинопису,
    Жодного ієрогліфа,
    Кострубатого, наче сліди фламінго,
    Інакше він прочитав би
    На сторінках-цеглинках глиняних книг,
    На бамбукових дощечках
    Казку про патріарха Ноя*,
    Що майстрував корабель без вітрил,
    Без керма і компаса:
    Бо всі пливуть навмання,
    Байдуже, то Судний День
    Чи Скорботна П’ятниця,
    Чи просто четвер,
    Коли падав дощ**.

    Примітки:
    Тут мова йде про мед, зібраний з гіркокаштану кінського (Aesculus hippocastanum L.). Хто не коштував такого меду думає, що життя це стежина з одної квіткової галявини до іншої. Є ще мед зі каштану їстівного (Castanea sativa Mill., 1768) – то зовсім інша річ, що навіває духмяні сни.
    * - плавання Ноя, то була насправді містерія, а зовсім не порятунок потопаючих зайців. Зайців-потопельників рятував дід Мазай, хоча він теж був Ноєм.
    ** - дощ може падати будь-якого дні – не тільки в четвер. Добре, що в країні Шумер дощі падали вряди-годи, інакше б їхні глиняні таблички розмокли і ми би нічого не довідались. Між іншим, серед шотландських масонів та богемських містиків ходять вперті чутки, що всесвітній потоп почався саме в четвер.


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (1)


  5. Борис Костиря - [ 2025.10.15 22:23 ]
    Почесний директор
    Почесний директор прийшов
    до свого колишнього кабінету,
    але його ніхто не помічає.
    Паркет скрипить,
    мов клавіатура рояля.
    У кабінетах віє
    вітер минулого,
    ледь колишучи штори
    і папери. Дух минулого,
    як лихий привид,
    проникає скрізь,
    руйнуючи гармонію свідомості.
    Дух минулого - як чвари,
    як невідомий небезпнчний вірус.
    Почесний директор стоїть,
    мов тінь, голос чоловіка
    надірвався і охрип,
    він став сиплим
    і ледве чутним.
    На нього не звертають
    увагу, він перегорнута
    сторінка історії,
    пожовклий торішній листок.
    Почесний директор,
    як раритет із музею,
    стоїть, укрившись пилом.
    Так минуле заговорить
    голосом скрипки,
    нечутним у навколишній
    метушні. Почесний директор
    дає непотрібні поради,
    як оракул античного світу.
    Це голос совісті,
    який усі забули.
    Почесний директор
    укривається могильною травою
    і йде зі своєю епохою.

    7 червня 2024


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (1)