Перегорнув чужу сторінку
Своя не краща, в кілька слів
Згадалась притча та, про жінку
Я б недодумався, посмів
Згорнути все це ще до читки…
Замовить піцу на обід
А перешить — забракло нитки
Навряд чи змовиться сусід

Аеробічний стук сердець у ритмі...
Не чув глухий перон у шумі.
І постаті завмерли сталактитом
Байдужі до усього тлуму.

Це він із нею мовчки там прощались,
Пастель обіймів, більш нічого.
Від дотику посипались коралі.

Я став схожий
на зовнінню подобу
себе колишнього,
лише оболонкою
колишньої особистості.
Мене можна впізнати
лише за блиском
у глибині очей,

По грудках їхав грудень,
А в дорогу взяв сани:
«Поможіть, добрі люди,
бо вже коні пристали.
От коли б дістать воза
Або сніг раптом випав,
Говорить тоді б можна,
Що є лад якийсь в світі.

У обносках і з драними свитками,
Не сама біда ходить, а з дітками.
Дітки злиднями ті називаються
І, коли вже до кого чіпляються,
То, хоч буде який він багатий,
Жебраком буде змушений стати.
Злидні – діточки Долі лихої,
Як наплодить вона їх з лихвою

Славко робив гімнастику тільки під час негоди. Під час годи він лежав собі на дивані задерши догори ноги – поклавши п’ятки на спеціяльну чорну подушку, що була обшита волячою шкірою. Коли починалась негода, а Славко спав, то його домашні (тобто, його, так

Сонце зиркнуло востаннє
Й відвело вбік світлий зір, –
Ранні сутінки смеркання
Оточили щільно двір.
Впало місяця проміння
На померклий свіжий сніг, –
Поповзли довгасті тіні
Через східці на поріг.

Вичах чай. Чого чекаю?
Час чалапати мені.
Горобців злякаю зграю,
що дрімає на кущі.
Пташенята з переляку
розлетяться увсебіч,
їх було десяток з гаком…
Та хіба у тому річ?

Злетіло листя із дерев
Це не горобчики вам друзі…
Почулось любоньке пся крев
І це задовго до контузій…
Качок й без морфію качок
Своя причина, своя зала…
Злетіло листя — від чуток
Але для Осені замало…

Старість - це мудрість,
яка запеклася
на скрижалях пам'яті.
Що вона розповість
на довгому шляху
до прозрінь,
яких завжди не вистачає?
Вона стане провідником

Хай іде в небуття темна туга,
Щоб її навіть близько не знав!
Я пишаюсь: є в мене три друга:
В'ячеслав, Ярослав, Станіслав.

Вільні форми, балади, сонети...
Надихають у сяйві заграв
Самобутні та щирі поети -

А де-не-де тузи і королі
на логіку не витрачають часу
як москалі
кривавої землі,
аби тікати босими з Донбасу.

***
А вороги у владі там і тут

Нерозгадані сни поміж пройдених літ
Затоптались було як завжди, хіба грішно?
Тратив сили на те, щоб ожив живопліт
А із рингу на ринг поспішав, хіба смішно?
І скорочува шлях на теренах доріг
Перекури то так… не заради забави
Ось і нині один поміж сна

В садочку навесні
В дрімотнім напівсні,
Забувши лиха всі на світі,
Муха гойдалася на квітці.
Прокинулась і Бджолу бачить
І почала комасі дорікати:
Ну як тобі не лінь
Трудитись день при дні.

З тобою ми, немов із давніх снів,
де мальви попід вікнами і рута,
і поцілунку ледь надпита трута
у тихім суголоссі голосів,
це непідвладне тріпотіння тіла
та ніч в якій ти стала надто сміла,
де в небі повний місяць бовванів…
14.12.24р.

Анатолію К...

До побачення, мій друже,
Вже опісля холодів,
Бо від них я занедужав
Так, що нині бракне слів.
Може, стрінемося в квітні
Несподівано на мить