По закінченні філфаку Київського університету мою дипломну працю за рекомендацією Лідії Булаховської, доньки славнозвісного мовознавця, взяли в збірник наукових статей і запропонували стати аспірантом Інституту літератури. Через деякий час завідуючий

Офіційні версії, віяла чуток...
Крокодили - ридма... і фламінго змок.
Обсадили соняхом гуси автобан.
Шарпанина зайва. Ліпиться бовван...

В шелесті осінньому - втіхоньки мотив.
Обживають людоньки площі та кути...

Нині у пошані кішки,
слимаки, сороконіжки.
Мабуть, гине в морі краб,
бо їдять зелених жаб,
тарганів, вужів смердючих…
І коліт їх не замучив!
Жирну гусінь, хробаків...
Що замовив - те і з’їв.

Т. І...
Дозволь мені, несмілому, сказати
Очікуване слово або три, –
Уже чуття любов’ю так пройняті,
Що ними можна душу обпекти.
Дозволь мені тебе поцілувати
І жадібно обняти хоч на мить,
Аби не почуватись винуватим

Поезії рядки - відлуння правди,
Бульки рожеві, блаж, ціна їм - гріш.
Хай ледацюга мріє стати скальдом -
Життя складніше, ніж найкращий вірш.

Розумні день і ніч клепають гроші,
Збирають із картопельки жуків.
Кума торгує віниками з Польщі,

Взяла природа під крило своє
Мою ходу й завзяття молодече.
Тепло останнє днина віддає,
Надходить вечорова холоднеча.

Вже вечір обриси чіткі стира,
Усе сіріє спершу ледь помітно…
Отак приходить сутінок пора,

Тепло задиратся зо мнв:
То кліпне оком, то ся спряче.
Ги мняч по небу сонце скаче
И нвтв тягнеся сумнв
Октвбер довгый.
Мнягко дощ
Зацяпкує за вшиник студінь…
Челлині яблыка на блюді

на східному базарі рим-невільниць
багаті слова шукають спільниць
для ночей разом.
блакитнооких, біловолосих - собі коханих
на сонцеликі в пітьмі батия і чингісхана
вірші-алмази.

торговці придумують їм імена,

Я - лагідний мужик, не злобний орк,
Є діточки, супружниця законна.
Люблю природу, цуциків, жінок
І жовпляки зі свіжим самогоном.

Кожух - на плечах, на нозі - кирза,
До хати - рачки, до пивниці - чвалом.
А люди шепчуть, що Петро - босяк,

Мудрець Шар Акба відчув:
Не сьогодні-завтра
Має з’єднатись з батьками.
Став переглядати записи пожертв.
«Тільки сім тисяч динарів!..-
Сплеснув в одчаї руками:
Якже мало беру з собою
В таку далеку путь...

Т. І...

Закохався – і співаю,
І радію, і журюсь, –
І тебе, любов безкраю,
Не віддам уже комусь.
Адже, знаю, будуть інші,
Восени чи навесні, –

Не по мені, як старість зубожілу дурять законами,
Не вартими паперу, на якому пишуть,
Причастями, молебнями й іконами
Кличуть у рай, аби юдоль земну залишить.

Т. І...
Моя зажуро смаглочола,
Моя бентежна таїна, –
Вже літо бабине довкола,
А не у снах, а не у снах.
Вже сонце гріє неохоче
І пахнуть айстрами вітри, –
А ти усе чекати хочеш

я знаю що ти скажеш - не кажи
хоч маєш це віддати - не давай
кого любив за тими не тужи
кого кохав забудь не поминай

всели собі у серце трьох царів
прийми у душу смирну самоти
щоб промінь зірки гаряче горів

Зайшов на сайт - гримить стражденний стогін,
В Пегаса зляк, ірже з-під закарлюк.
У "генія" ліричнії пологи!
Всі врозтіч. Я ж добряга - підсоблю.

Хвалю завзято горе-рукоблуда
(поет чутливий, критикнеш - каюк!).
А поруч муза глипає на "чудо"

Лишаємо слід
На килимі жовтого листя
Ми – лилики тьми:
Нескінченно темного Всесвіту:
Слід порожнечі
На візерунках осені:
Там пройшли ми –
Кажани –