Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Лариса Вировець
Харківський поетично-пісенний клуб «Апостроф» відтепер має свій сайт:
http://club.apostrof.in.ua/
і свій форум:
http://forum.apostrof.in.ua/
Слідкуйте за нашими новинами у розділі «Скоро в клубі»




Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   Про байдужість
    Я хрестиком укрила всі полотна:
    що слово, то і хрестик, то і чорний.
  •   У зимовому березні
    У зимовому березні
    не минають сніги.
  •   МОВЧИ
    Між спорідненістю та сирітством
    ми завмерли удвох на межі.
  •   Сипся, сніже
    Сипся, сніже, на те і зима,
    хай іще порадіє малеча.
  •   Наші вибори
    А судьи кто?
    А. Грибоедов
  •   ВІТЕР
    Лишень боюсь, щоб не зірвало дах...
    Та ні, не той, а справжній. Протяг свище,
  •   Новорiчний подарунок
    Не з неба зірку — із чагарника —
    заламану із гілочки тонкої,
  •   Нічна розмова
    Тепла осінь-клепсидра завершує рух:
    листопадове листя зіпріло.
  •   Вечір у кавярні
    Два сирники, морозиво і кава...
    А стіни інші: тих уже нема.
  •   Білизна днів
    Білизну розбираю — жмутки днів —
    ці кольорові, білі, ті — плямисті.
  •   Всує
    Просила «відпусти» — і відпустив:
    напевно знав, куди себе подіти.
  •   Відпусти
    Сповідатися у гріхах
    будеш батюшці — не мені.
  •   Сніг
    По той бік міста, снігу із дощем,
    можливо, й час повільніше тече —
  •   СЕСТРА
    Ця весняна прострація
    й гору зведе з горою...
  •   Весна після любові
    Скресла крига, сніги потанули,
    утекли у твої казки —
  •   Victoria regia
    Ты придешь — изнываю от неги я,
    Трепещу на лету.
  •   ЛЯЛЬКА
    Місто цвіте салютами,
    б’ється луна по стінах.
  •   Глиняні письмена (переписані :)
    Коли Ви прийдете вдруге,
    я можу не впізнати Вас.
  •   Заблукалий равлик
    Равлику заблукалий,
    тягнеться довго шлях.
  •   Роздуми про майбутнє
    Музика з чарівної табакерки
    помер напевно:
  •   Молитва
    Бог, не суди: ты не был
    женщиной на Земле!
  •   Мінне поле
    Ти руйнуєш світу мого підвалини
    і натомість зводиш свої, химерні.
  •   НЕРВИ або Синій дракон
    (екзотичним дарункам присвячується)
  •   СКРИПАЛЬ
    Чи хтось тебе почує, мій скрипалю?
    (Ти сам-один на тій височині...)
  •   Літо на роботі (спроба 2)
    Два ковтки гіркої кави —
    за безсонну несвободу!
  •   Не телефонуй
    Не треба, не телефонуй мені!
    Радіохвилі, мов сріблясті рибки,
  •   ТУМАН
    Тьмяне сяйво придорожних ліхтарів.
    У тумані місто, наче у воді,
  •   ДВА ЯНГОЛИ
    Два янголи (вчора я це зрозуміла)
    йдуть поруч зі мною крізь світло й пітьму:
  •   ЛЮТИЙ
    В саду під дзвін лихої меси
    вирує лютий. Намело
  •   Зимові тюльпани
    Горобенята жовтодзьобі,
    зимові заспані тюльпани...
  •   Біла мушля
    Оксамитово-ніжний смуток,
    перламутрова порцеляна —
  •   Холодно
    — Холодно, мамцю, холодно...
    Знов на сімох поділене
  •   Звірятко
    Нечувана спека скінчиться звичайним дощем...
    А я й не чекала, що виростуть пальми між вишень...
  •   Глина та вітер
    Поки, вітре мій сивий, ти пишеш листи
    гострим склом по пергаменту серця живому,
  •   Луна
    Відпече, віддощить, облетить, припорошить...
    Перемелеться — буде мука.
  •   СТРІЛЯЙ
    Слово — на слово — так певно, стають до бою —
    слово — за слово... Безглуздий та звичний ґвалт...
  •   Літо після Львова
    Яблуко світу, домовленість світла і тіні —
    зовні червоне й солодке, всередині — кисле.
  •   Не питай
    Вірш напишу про чаплю та їжачка.
    Знову куплю коробку фарб акварельних
  •   ЧАС
    Мій цезарю, втечі я вже не планую,
    я мовчки блукаю в твоїй огорожі,
  •   КЕЛИХ
    Що від Бога — що від лукавого —
    розберешся тепер — авжеж! —
  •   ПАСТУШЕ
    Ні слова про любов: лиш піна суперечок,
    провалля Небуття між двох крихких світів —
  •   МОРЕ
    Напевно, до моря, як завжди, вестимуть
    усі твої довгі дороги...
  •   ДОЩ
    Лиш трем калюж та сіра мряка днів
    лишилися від наших буревіїв.
  •   ЯНГОЛЬСЬКЕ
    «И роза в кувшине и дождь за окном…»
    «…боль, уступившая место злословью,
  •   ВЕСНЯНЕ
    Contra spem...
    (услід за Лесею)
  •   2"СОЛО ДЛЯ КАМЕРТОНУ" Уривки з перекладу
    Чаша — вже через край!..
    Ще лунає навкруг славослів’я —
  •   "СОЛО ДЛЯ КАМЕРТОНУ" Уривки з перекладу
    Ця приречена любов є
    Доленька твоя!
  •   Холодне літо
    Жити під гаслом «чудес не буває»,
    слухати співи дощів безупинних,
  •   ТВІЙ ПОТЯГ
    Твій потяг не знайшла — що не роби:
    шістнадцятий вагон на всіх перонах —
  •   Я будую дім
    Я довго будувати починала
    із даху дім.
  •   Млини осенi
    Так повільно, як падає сніг восени,
    присипаючи жовч розпашілого листя,
  •   ЯКБИ
    О. Бобошкові
  •   Варення з інжиру
    Йдучи у ніч — лишайся королем...
    Вже чай осінніх сутінок настоявсь,
  •   Двісті років очікування або Каріатида
    Наскільки б не наблизився до мене —
    не станеш ближче... Я — каріатида:
  •   Осінь
    С. Ушакову
  •   ЧОВЕН . монолог поета.
    Самотність — нагорода і спокута,
    я здавна призвичаєний до неї.
  •   ПОСЕРЕДИНІ СЕРПНЯ
    Посередині серпня —
    посередині долі,
  •   ПIСЛЯМОВА
    Опіки від торкання –
    начебто й не чужих...
  •   НІЧНЕ ТАКСІ
    Я тебе розгубила по всіх недолугих
    телефонних дзвінках, де гирчання авто
  •   Мертвий ліс
    Дитинко, мила, я уже не в змозі
    тебе плекати: видно, сповила
  •   ВЕСНЯНА НІЧ
    Гойдається колиска ночі,
    хитають небо чорні віти,
  •   САМОТА
    Н. Аліфановій
  •   МОВА
    Як мати воду дощову
    збирала в дні далекоплинні –
  •   Кольоровий ранок
    Крізь вікна маршрутки скануючи
    вулиць
  •   ВЕЧІР В РІДНОМУ МІСТІ
    Іржавіє бузкове небо і
    щільніше тулиться до вікон,
  •   ЗГАДКА
    Землі вичісую волосся,
    ковтун трави з граблів виймаю...
  •   ПРОБАЧ
    Пробач мені... В імлі байдужих вулиць
    я півжиття шукала ті дороги,
  •   ЦИКЛОН
    День спливає, мов дим за вікном:
    сиву піну роздмухує вітер,
  •   ДОПЛИВИ
    присвячується Даші В.
  •   ЗВИКАЮ
    І я звикаю, як звикають діти
    без іграшки, без матері, без дому –

  • Огляди

    1. Про байдужість
      Я хрестиком укрила всі полотна:
      що слово, то і хрестик, то і чорний.
      Слова твої порожні та холодні,
      рядно — мов кладовище рукотворне.

      Мовчи тепер, німій, не мій герою:
      безпристрасна я стала й нечутлива.
      Захоплений вибагливою грою,
      хоч мить в тій грі —
      хоч ТИ —
      чи був щасливим?!

      Були слова — суцільні стануть жести.
      Даруй жінкам цілунки, вірші, ружі...
      Життя уже не вистачить — довести,
      наскільки одне одному — байдужі!



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 5.56 | Рейтинг "Майстерень": 6

    2. У зимовому березні
      У зимовому березні
      не минають сніги.
      Ми заклякли на березі —
      ні мети, ні снаги.

      Серед зради та єресі —
      безпорадні й німі —
      у зимовому березні,
      в позачасній зимі.

      Загули наші «чаєчки»,
      десь пішли ватажки —
      їсти хліб призвичаїлись
      із чужої руки.

      Поздавали батурини,
      порубали своїх...
      Розіп’яті, одурені —
      хто їх не переміг?

      Сагайдачних чекаємо —
      де, на Бога, ви є?
      А хурделиця казиться
      та в обличчя плює...



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    3. МОВЧИ
      Між спорідненістю та сирітством
      ми завмерли удвох на межі.
      Не здолати невидиму відстань —
      ми одвіку з тобою чужі.

      Незнайомі, далекі, самотні —
      зачинились у власних світах...
      Тільки спільного міста безодня
      сипле сніг на схололі вуста.

      Тільки бесід колишнє натхнення
      здоганяє зненацька вночі.
      Ще — Сумська.
      І інжирне варення...
      І поезія...
      Досить.
      Мовчи.



      Коментарі (22)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    4. Сипся, сніже
      Сипся, сніже, на те і зима,
      хай іще порадіє малеча.
      Вкрий деревам оголені плечі,
      зазирни у вікно крадькома.

      Що мудріше є в світі, ніж це
      ворожіння холодного неба,
      що відбілює навіть ганебне
      і ховає, мов голку в яйце.

      Ще учора темніло в очах,
      мерехтіло, мов на шахівниці —
      скільки чорного в душах і лицях —
      а уранці цей сніг розпочавсь!

      Білий-білий — по чорних ночах,
      по брудних закапелках і трасах,
      чистий-чистий, мов tabula rasa,
      як дитя в материнських очах.



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    5. Наші вибори
      А судьи кто?

      А. Грибоедов


      Чехов — великий украинский поэт

      В. Янукович



      Хто судді тут і хто тут прокурори —
      відомо вже. Питання не нове.
      Всі знають, ЩО не тоне, а пливе
      й приказує іще: «Раздайся, море!».

      Тріщать чуби, літають стріли роєм:
      кого собі візьмемо за главу?
      Хто втримає державну булаву?
      Хто завтра визначатиме героїв?

      Найкращий, може? Сильний та розумний?
      Досвідчений та чесний? Патріот?
      — Ні, кажуть, — то не наше. Нам би от
      такого, що, як ми, в багні плазує.

      Хай сам краде, аби і нам дав красти.
      За нас не розумніший — Боже збав!
      Чим менше знає і чим нижче впав,
      тим він нам і ріднішим буде власне.

      І це — народ мій? Край мій? Та облиште!
      О, люде мій!.. Чи ти уже — не мій?
      Ти вартий цих бандитів і повій?
      Ти лиш свого не вартий попелища.

      Це та юрба, що вибрала Варавву,
      Ісуса ж — розп’яла. В усі часи
      лунають їх затяті голоси…
      Країну розпинають.
      Мають право.



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    6. ВІТЕР
      Лишень боюсь, щоб не зірвало дах...
      Та ні, не той, а справжній. Протяг свище,
      влітає крізь віконце на горище,
      де ветхий рубероїд — наче птах:

      полишить мій притулок для біди,
      у небо розпростерши чорні крила...
      А вітер, мов знущається: «Немила!
      Чого ти ждеш? Нічого вже не жди!»

      І стогне, стугонить, зітхає скрушно,
      до ранку замітає всі сліди...
      А я не сплю.
      Повторюю: «Не жди.»
      Хтось був коханим — буде осоружним.



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Новорiчний подарунок
      Не з неба зірку — із чагарника —
      заламану із гілочки тонкої,
      заплетену майстерною рукою,
      фарбовану — то зірка ще така! —

      даруєш ти... І блискітки летять,
      і сунеться омана мерехтлива,
      мов доленька — мінлива та примхлива,
      поламана — та Майстрові простять.

      І світиться країна за вікном,
      гірляндами ліхтарними сповита, —
      святкує забуття несамовито,
      втішається салютами й вином.

      А свято — як життя: позлітки й вати
      позбудеться — і світ стає грубішим.
      Поламане — й блискуче...
      Втім — найбільше,
      що міг би ти мені подарувати.



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Нічна розмова
      Тепла осінь-клепсидра завершує рух:
      листопадове листя зіпріло.
      Тільки вранішні дзвони торкаються вух
      і тумани торкаються тіла.

      Ніч задушливим хутром на плечі ляга,
      час набух, мов намокла квасоля...
      Плеще в слухавці голос — натхненний фрегат —
      через ніч, і його поглинає юга...
      Тільки він не лікує безсоння.

      За дзвіницею — місяць висить у вікні,
      мов китайський всміхається бовдур.
      Хтось проїде, і тінь проповзе по стіні.
      Хтось насниться...
      Хай прийде, розкаже мені,
      що робити з такою любов’ю...



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. Вечір у кавярні
      Два сирники, морозиво і кава...
      А стіни інші: тих уже нема.
      І музика, і бесіда цікава,
      лиш я чогось задумливо-німа.

      Лунали вірші — пристрасні й пророчі,
      і теж була на двох — одна свіча...
      А вранці Бог, уперше в цьому році,
      овець небесних стригти розпочав.



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Білизна днів
      Білизну розбираю — жмутки днів —
      ці кольорові, білі, ті — плямисті.
      Смугасті дні — в натомленому місті,
      яскраві — у мереживі гаїв.

      Оті мені півсвіту обіцяли,
      та вже й зносились — нащо ті світи...
      Малою — до одежі доростала,
      та є така, що вік не дорости.



      Коментарі (26)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    11. Всує
      Просила «відпусти» — і відпустив:
      напевно знав, куди себе подіти.
      Саджай тепер дерева, пести квіти,
      бо квітам без любові не рости.
      Подвір’я, хата — все чекає рук:
      муркоче котик, спину тре об ноги,
      а в кішки — знов, як водиться, пологи,
      а стелю знов позаплітав павук...
      Ось де твоє — не зайве почуття,
      його усе довкола потребує...

      А він таки й не знає до пуття,
      ким був тобі.
      Про це не скажеш всує...



      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: 5.56 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    12. Відпусти
      Сповідатися у гріхах
      будеш батюшці — не мені.
      Відпусти, забудь, занехай,
      відшукай інакші пісні,

      веселіші — такі, як сам,
      щоб лягали в один мотив:
      «ламца-дріца і гоп-цаца»,
      а мене забудь, відпусти.

      На моєму календарі —
      інший рік і число, і день,
      не гравець я у спільній грі,
      бо — чужинка поміж людей.

      Я десь тут загубила ключ
      та не можу ніяк знайти...
      Ти не втримаєш, тож не муч —
      відпусти мене, відпусти.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.42 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    13. Сніг
      По той бік міста, снігу із дощем,
      можливо, й час повільніше тече —
      там сніг тобі спадає на плече
      і тане.
      А в мене небо, мов старий кожух,
      що вже давно і кольором пожух:
      на клапті рваний, посірілий пух
      літає.

      І на шибках водою навскоси
      закреслює ті вулиці й часи,
      де ми блукали, догори носи,
      з тобою,
      і сніг летів, торкаючись наяд
      бетонних і не танучи ніяк,
      і сяяв нам на двох один маяк —
      Любові.

      Та сонце свою справу добре зна:
      прокинешся, підійдеш до вікна,
      немов терпкого увіллєш вина
      у груди:
      там сніг розтав, і висохли струмки,
      і місто інше, все в нім навпаки...
      Воно тих двох зимових диваків
      забуде.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    14. СЕСТРА
      Ця весняна прострація
      й гору зведе з горою...
      Зайняті всі вакансії —
      буду тобі сестрою.

      Візьмеш мене до моря, чи
      в гори, на Дємєрджі свою.
      Йтиму я майже поряд, між
      другом сім’ї та жінкою.

      Будеш про греків правити,
      мов би не чула зроду...
      І, щоб навчити плавати,
      скинеш з гори у воду



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    15. Весна після любові
      Скресла крига, сніги потанули,
      утекли у твої казки —
      не зважаючи на обставини,
      серце в грудях — мов кінь баский.

      Не кажи, що буває різною,
      непростою любов бува:
      та — рятує порою грізною,
      воскрешає, а ця — вбива.

      Не судилося, як хотілося
      цій, єдиній (вона одна),
      і не чухай тепер потилицю:
      пий на спомин її до дна.

      Вже прогалини сонцем мічені
      і на звалищах ялинки,
      з-під коліс летять покалічені
      пластикові пляшки.

      А кімнату безжальне жалюзі
      ріже в смужку, не омина...
      На синоптиків не зважаючи,
      місто штурмом бере весна.



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5.4 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    16. Victoria regia
      Ты придешь — изнываю от неги я,

      Трепещу на лету.

      Наша встреча — Виктория Регия:

      редко, редко в цвету...


      Игорь Северянин


      Споглядальники кажуть і свідки:
      фантастичніше дійства немає.
      Чудеса відбуваються рідко,
      і Вікторії Регії квітка
      тільки ніч над водою палає,

      щоб назавжди пірнути у воду,
      рівно тричі змінивши свій колір.
      Стебла й листя колюче зі споду —
      колючки супроводжують вроду…

      Ми повернемось в замкнуте коло,

      щоб, загрузнувши в справах буденних,
      уривати миттєвості в долі,
      та в озерах глибоких і темних
      наших душ, у намулах щоденних,
      колисати зернятка поволі.

      Хай довіку комусь вона сниться —
      недосяжна, химерна, містична…
      Ми ж з тобою у світлих зіницях
      бережемо свою таємницю —
      ніжну квітку з ім’ям екзотичним…



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. ЛЯЛЬКА
      Місто цвіте салютами,
      б’ється луна по стінах.
      Свято — з Різдва й до лютого —
      це за яким же стилем?

      І самота у натовпі
      зніме з очей полуду.
      Ким дотепер була тобі?
      Хто я? Лиш лялька вуду...

      Смикай її ганчір’яну
      душу — вона не рветься.
      Наслідком чи причиною
      біль той тобі ж озветься.

      Навіть роки не вчать ніяк —
      стелються низько димом.
      Ледве було не вчаділа
      лялька за довгі зими.

      Зради були і зречення —
      скільки ще треба зречень?
      Зіллються в казку речення —
      повний по вінця глечик.

      Гостра така граматика —
      з болю, надії, чуда...
      Вигадала сама тебе —
      отже, сама й забуду.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    18. Глиняні письмена (переписані :)
      Коли Ви прийдете вдруге,
      я можу не впізнати Вас.

      С. Пасічник «Голгофа»


      Послабить ніч усі попруги,
      сповільнить метушливий час.
      Коли Ви прийдете удруге,
      я можу не впізнати Вас.

      Вода всесвітнього потопу
      відхлине, залишивши мул,
      і Зевс пливтиме по Європу,
      і янгол дутиме в сурму.

      Доба п’ятитисячолітня
      як ніч бурхлива промайне,
      і доки небо не розквітне,
      Ви не згадаєте мене.

      Румовища і попелища
      зрівняє зваженість пустель,
      і не кажіть мені, навіщо
      колись тут пальма проросте.

      Усе пройшло. Шумерська глина
      не зберегла ні плач ні спів.
      Отак і я усе спалила...
      Крім слів.



      Коментарі (30)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    19. Заблукалий равлик
      Равлику заблукалий,
      тягнеться довго шлях.
      Що б ми іще шукали
      тут, на семи вітрах?

      Тут, на безгрунті сірім,
      поміж колес авто —
      так ненадовго цілі —
      хто ми з тобою? Хто?

      Легко по літній зливі
      дихається щораз.
      Відстані неможливі —
      та добігає час...



      Коментарі (24)
      Народний рейтинг: 5.83 | Рейтинг "Майстерень": --

    20. Роздуми про майбутнє
      Музика з чарівної табакерки
      помер напевно:
      він було нездужав.
      Ерзац дитинства з присмаком цукерки
      ковтає мовчазна твоя байдужість.

      Сумує птах... Чого йому не спиться?
      Вікно — у сад, вірніш його відсутність
      (вікна, не саду).
      Гуркіт залізниці
      впливає в отвір цегляної сутіні.

      Оце твій дім: палац твій і фортеця.
      На стінах — сіль: дощів колишніх сльози...
      Чи вистачить здоров’я на мистецтво
      життя плести з буденнішої прози?

      Занурившись в піски років сипучих,
      обвівши навкруг себе щільне коло,
      цураючись безкрилих та летючих —
      лиши собі мітлу та власний комин...



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    21. Молитва
      Бог, не суди: ты не был
      женщиной на Земле!
      М. Цветаева


      Рву знавіснілі пута,
      сльози ковтаю злі.
      Боже, мовчи: не був ти
      жінкою на Землі.

      Ave, моя любове!
      Пухом — грудей гробок!
      Вбивцями є обоє —
      тож пожалій обох!

      Що ж він такий безкрилий?
      Як він — такий земний —
      котить камінні брили,
      місить щоденний гній?

      Нащо мені померлі
      мрії його та сни?
      Не вболівай за мене —
      лишень у Бога ймено
      милого пом’яни.



      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    22. Мінне поле
      Ти руйнуєш світу мого підвалини
      і натомість зводиш свої, химерні.
      Там живуть істоти, ваги позбавлені
      і блукають тіні давно померлих.

      У проваллях часу твої ілюзії
      із моїми поруч пасуться мирно,
      і, на перший погляд, з тобою — друзі ми,
      та життя — як поле...
      А поле — мінне.



      Коментарі (31)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    23. НЕРВИ або Синій дракон
      (екзотичним дарункам присвячується)

      Гріти сандалову ложку в долоні,
      пестити деревину її теплу...
      Вогке повітря — мов сльози, солоне,
      довге мовчання глевке і нестерпне.

      Можеш розбити усі телефони —
      я озиваюсь із кожної скалки,
      з кожного вірша (поети й дракони
      до олівця призвичаєні змалку).

      Бачиш, і цей увіп’явся щосили —
      синього птаха потворне качатко!
      Щось його довго по світу носило...
      Хай перепише цю казку спочатку.

      Хвилі здолає сандаловий човник,
      дивна тваринка свій хвостик підтягне,
      небо не змінить свій колір на чорний:
      білі тюльпани там квітнуть безтямно.

      Прямо з-під снігу у лютому й січні
      квітне барокко будинків химерних...
      Наші розмови триватимуть вічність,
      решта — то нерви.



      Коментарі (31)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    24. СКРИПАЛЬ
      Чи хтось тебе почує, мій скрипалю?
      (Ти сам-один на тій височині...)
      То сипле сніг, то дощик накрапає —
      і знову ніч запалює вогні,

      і вітер обриває довгі поли,
      сюртук звисає мокрий і брудний...
      Ти граєш, і зірки летять навколо,
      пускаючись у чардаш запальний!

      А люди — хто сміється, хто базіка,
      лиш я стою, принишкла без причин...
      Сьогодні я побачу чоловіка,
      що слухати цю музику навчив.



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 5.17 | Рейтинг "Майстерень": --

    25. Літо на роботі (спроба 2)
      Два ковтки гіркої кави —
      за безсонну несвободу!
      Не такий уже й цікавий
      видавничий світ зі споду.

      Він увесь переді мною
      і без мене не існує:
      мов кіношна паранойя —
      сам уривком свого сну є.

      Бите яблуко в долонях
      у розхристаного липня...
      Спека. Геть усе солоне:
      очі ріже, спина липне.

      Де черешенька у червні,
      сонні равлики уранці?
      Ти — як кіт отой учений
      (тільки свій, у вишиванці)

      ланцюгом прикутий міцно
      до білл-гейтівського «дуба»...
      Хочеш плач, а хочеш — смійся,
      хочеш, став питання руба.

      Тільки й світу, що з екрану,
      тільки й щастя — в телефоні.
      Що не мрія, то омана,
      що не кава — б’є у скроні.

      Тільки й віршів, що на сайті
      кільканадцять кілобайтів.
      Ще б одного написати:
      «Як умру, то поховайте»...

      літо 2007



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    26. Не телефонуй
      Не треба, не телефонуй мені!
      Радіохвилі, мов сріблясті рибки,
      губами б’ються в сіру кригу шибки,
      кривавлячись об леза крижані...

      Твоїх очей холодна голубінь
      не тане, і мені бракує кисню
      у цю весну — тремтячу, ніжну, пізню,
      що до рядка присвячена тобі.

      Що є слова, коли вони пусті?
      Ще діє наших зустрічей отрута,
      щебече пам’ять щиро і розкуто —
      та вже збира данину самоті.

      І зводить мури, прихистку шука
      від повені цієї, від задухи,
      і б’ються в скло холодні білі мухи,
      мішаючись із хвилями дзвінка.

      2006



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    27. ТУМАН
      Тьмяне сяйво придорожних ліхтарів.
      У тумані місто, наче у воді,
      і машини — зграйки дивних пічкурів —
      пропливають — то червоні, то руді.

      Пропливаю у автобусі і я —
      відриваюсь від земної суєти —
      по дорозі, що зникає по краях
      чи в тумані, чи за товщею води.

      Переплутались, стомившись, день і ніч,
      віртуальність із реальністю сплелись:
      заблукала між хвилин, чи між сторіч —
      вже й не віриться, що вирину колись.

      Десь на березі, аби я допливла
      крізь мінливий та недобрий океан,
      дім старенький мій сигнали посила,
      відчайдушно світить вікнами в туман.

      2005 р.



      Коментарі (26)
      Народний рейтинг: 5.64 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    28. ДВА ЯНГОЛИ
      Два янголи (вчора я це зрозуміла)
      йдуть поруч зі мною крізь світло й пітьму:
      один простирає солом’яні крила —
      дме інший, залізний, в блискучу сурму.

      Я з ними живу поміж пеклом та раєм:
      (не згадую лиш про суму та тюрму).
      Солом’яний янгол щоденно згорає,
      і в цьому ніяк не зарадиш йому.

      Солом’яний янгол заламує руки:
      за віщо вогонь цей йому одному?
      Тремтять його крильця і терпнуть з розпуки,
      а той, металевий, лаштує сурму.

      До краю терпцю переповнено склянку:
      і ладу нема, і надії нема —
      та вказує шлях непохитний мій янгол,
      І кличе до бою залізна сурма.

      І лиш як згадаю, коханий, про тебе —
      знов ніжний — солом’яні крила здійма.
      я лину за ним в золоте його небо,
      і більш ні жалю, ні тривоги нема.



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    29. ЛЮТИЙ
      В саду під дзвін лихої меси
      вирує лютий. Намело
      снігів остудливі компреси
      землі недужій на чоло.

      Мої сліди поодинокі
      до ранку вітер занесе,
      зітре десяток марних кроків,
      війне їх вихором в лице.

      Немов скляне, зелене листя
      на крижаних гілках троянд.
      У цім закляклім передмісті
      змарніє доля будь-чия.

      Цей подих зимний ще у квітні
      таївся в кожному рядку:
      в тіні дерев, у сумі літнім,
      в наївних замках із піску...

      В холодний морок оповиті
      ті давні вірші та листи —
      не дивно, що цієї миті
      нараз відчув його і ти.

      2005 р.



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.39 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    30. Зимові тюльпани
      Горобенята жовтодзьобі,
      зимові заспані тюльпани...
      Їм ніч лишає у жалобі
      крижинки сліз на целофані.

      Мені рішучості забракне
      тебе в щоку поцілувати...
      Тих пелюсток торкнувшись, як нам
      зрадливу ніжність приховати?

      Зліта словесна шкаралупа,
      мов з алебастру позолота,
      і десь між нас очима лупа
      підранок-доля жовторота.



      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    31. Біла мушля
      Оксамитово-ніжний смуток,
      перламутрова порцеляна —
      світ зав’язано в білий жмуток:
      жити пізно, вмирати рано.

      Твій дарунок, моя скарбниця,
      стигла сіль на пекучу рану...
      Серцю море ночами сниться
      з ятерями і катерами.

      Серце смокче льодяник тиші,
      шепіт вітру та запах йоду.
      Мов перлину, в собі колише
      скрип ялиць, зеленаву воду —

      всі скарби твої, всі багатства,
      краєвиди твої й стежини,
      всі зірки, що іще не згасли,
      і коханку твою, й дружину.

      Цілий світ у маленьких стулках,
      і нічого не буде більше...
      Біла мушля. І серце стука —
      білим смутком гамує біль свій.



      Коментарі (35)
      Народний рейтинг: 5.7 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    32. Холодно
      — Холодно, мамцю, холодно...
      Знов на сімох поділене
      щастя моє сподіване...

      — Холодно, доцю, холодно...

      — Вранці над ліжком птах летів —
      янголом, а чи воландом.
      Листям дубовим пахло тут
      і нетутешнім холодом!
      Лізло у вікна листя те
      разом з дощем і вереснем,
      спалахом пізніх блискавок
      над ялівцем та вересом.
      В хаті недобудованій
      ковдра під вітром дихала,
      гнало цементну віхолу
      раєм, уздовж роздовбаним.
      Так мені, мамцю, холодно...
      Знов на вітрах розіпнуто
      долю мою незігнуту...

      — Холодно, доню, холодно.
      Скільки вже, як похована, —
      й досі не звикну: холодно.



      Коментарі (28)
      Народний рейтинг: 5.9 | Рейтинг "Майстерень": 6

    33. Звірятко
      Нечувана спека скінчиться звичайним дощем...
      А я й не чекала, що виростуть пальми між вишень...
      Минає Життя — не кохання... Чого ж мені ще?
      Ген осінь сльотою по вікнах постскриптуми пише.

      Обтяжлива ніч до останку вливається в день.
      Прислухатись — мовби сопілка тужлива лунає:
      якесь невідоме звірятко — в склепінні грудей —
      з журби за тобою повільно і мужньо конає.

      Йому б нагадати, як білими нетлями сніг
      кружляв над Сумською в день перший свого сотворіння.
      Летіло до тебе, неслося, не чуючи ніг —
      химерне, непевне, таке чудернацьке створіння!



      Коментарі (25)
      Народний рейтинг: 5.4 | Рейтинг "Майстерень": 5

    34. Глина та вітер
      Поки, вітре мій сивий, ти пишеш листи
      гострим склом по пергаменту серця живому,
      намагаючись шкіру товсту прошкрести
      у мовчання моє, у байдужість і втому —
      я до тебе крізь товщу земну й крижану,
      крізь бетонний непотріб усіх нагромаджень —
      всім єством здичавіло і спрагло тягнусь,
      всім пластом, всім корінням, засушеним майже.

      Я — податлива глина з прадавніх глибин,
      шкарубка й затверділа — гнучка та слухняна.
      Розімни мене в пальцях. Що хочеш, роби —
      лиш зніми, наче гріх, каламутну оману,
      віднайди в її надрах фігурку мою,
      не згаси цей промінчик, цю іскорку Божу...
      Задихнутись тобою я знову боюсь —
      і надихатись вдосталь тобою не можу.



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    35. Луна
      Відпече, віддощить, облетить, припорошить...
      Перемелеться — буде мука.
      Ти нарешті забудеш мене, мій хороший,
      і це вперше мене не зляка.

      Знов без нас гуркотітимуть пізні трамваї,
      і кудись поспішатиме люд —
      повз торговок з букетами білих конвалій,
      мимо черги на обмін валют.

      І бетонний пустир аутичного міста,
      і бекетовські особняки —
      все постане навколо без таїн і містик,
      мов бездарно прожиті роки.

      Наче в звичній програмі — підступна помилка,
      що ти досі про неї не знав...
      Прошепочеш до когось, що надто стомився —
      і прокотиться містом луна.



      Коментарі (19)
      Народний рейтинг: 5.4 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    36. СТРІЛЯЙ
      Слово — на слово — так певно, стають до бою —
      слово — за слово... Безглуздий та звичний ґвалт...
      Вже не злічити усіх бойових пробоїн,
      хоч і набої поки що — лише слова.

      Наші з не нашими — мастять списи в отруті,
      із кольоровими сірі на бійку йдуть.
      Є полонені і зброя, в бою здобуті —
      як тут не кинути бомбу в чужий редут!

      Наче на розстріл, я вийду під хмарне небо,
      стану під кулями тими на повний зріст:
      хто мені скаже, кому і навіщо треба,
      щоби позаду палав учорашній міст?

      Хто язики і навіщо у дзвонів видер —
      ті вже убиті, а решта — не розберуть.
      Хто мені скаже, на біса під цей гармидер
      чисті знамена втоптано в кров та бруд?

      Стій та дивуйся на друзів, що в тебе цілять
      з кожної, зрадою взятої, висоти...
      Щось помінялось: на вічне упали ціни.
      Що ж ти стоїш, мій милий? Стріляй і ти.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    1. Літо після Львова
      Яблуко світу, домовленість світла і тіні —
      зовні червоне й солодке, всередині — кисле.
      Десь хробачок у рожевім його павутинні —
      плетиві смужок — приємне єднає з корисним.

      Що тобі ще?.. Скуштувавши хмільного повітря,
      музики східців дощатих і кави гіркої,
      тішся шкоринкою тепло-смугастого світу,
      кислою м’якоттю в анабіозі покою.

      Всю без’язикість свою осягнувши до краю,
      всю «напівмовність» проклявши, і з тим онімівши,
      тішся приватним огризком незрілого раю,
      слухай, як коник липневий наспівує вірші

      і шаленіє, бо спогади, як матіоли:
      літньої ночі п’янять щогодини сильніше...
      Ми ще побачимось, Львове! Ти більше ніколи,
      конику, в пісню мотивів сумних не домішуй!



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.67 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    2. Не питай
      Вірш напишу про чаплю та їжачка.
      Знову куплю коробку фарб акварельних
      і зачудуюсь, як небо у став стіка.
      Потім поллю квітник і зварю варення.

      Цвях увіб’ю, до рамки виріжу скло —
      свіжий пейзаж повішу в кінці кімнати.
      Знаєш, від нього дивне іде тепло,
      в сутінках добре дивитись — і засинати...

      Поки ж до ночі є час, зі старої скрині
      з-поміж спідниць нафталінних, рюшей, торочок
      витягну дещо — повітряне та нестримне:
      сукню пошию собі у білий горошок.

      Так ось і житиму: зранку холодний душ,
      стиглі суниці, шпаки, кропива з молочаєм...
      Ввечері — з сотень книжок, наче з сотень душ,
      виберу рідну. Посидимо вдвох за чаєм...

      Телефонуй тоді. Знаєш, я буду рада
      хоч би й до ранку слухати голос тихий,
      роздуми довгі про Рим, про життя та зраду,
      про невгамовність мрій та підступність лиха...

      Поки ж в маршрутці щодня я трясусь до міста,
      ниє спина, монітор виїдає очі —
      ти не питай, бо не знаю, як відповісти,
      чим ти для мене є, і чого взагалі я хочу...



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.33 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    3. ЧАС
      Мій цезарю, втечі я вже не планую,
      я мовчки блукаю в твоїй огорожі,
      а час доокола тече і руйнує
      минуле, що я зруйнувати не можу.

      Тече крізь солоні стовпи, вздовж дороги
      на всіх перехрестях полишені мною,
      і поли твоєї пурпурної тоги
      вкриваються пороха бурою хною.

      Ескізи, які ще не встигли згоріти,
      і наших щоденних розмов фоліанти
      гортає гарячий зажерливий вітер —
      коштовні дрібнички — куди не поглянь ти...

      Осяє їх сонячний промінь з-під стелі,
      і вихопить раптом з-під ретуші й гриму...
      Це — білі уламки старих капітелей,
      це залишки Риму.



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": --

    4. КЕЛИХ
      Що від Бога — що від лукавого —
      розберешся тепер — авжеж! —
      коли той чоловік — руками лиш —
      нашепоче про шал пожеж,

      коли доля (така розсудлива!),
      мов конячка, оком пряде:
      хоче пити з тії посудини —
      мов ніколи іще й ніде...

      Наче вперше бруньки каштанові
      викидають свої свічки,
      наче зими усі потанули
      й позбігалися у струмки,

      наче з пасем волосся білого
      змиті надлишки молока...
      Світ, що навпіл було поділено —
      весь у келих оцей стіка.



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    5. ПАСТУШЕ
      Ні слова про любов: лиш піна суперечок,
      провалля Небуття між двох крихких світів —
      і де вже вберегти нам зляканих овечок
      на луках золотих, як ти того хотів!..

      Не вийшла пастораль: в зіницях — по колоді,
      і тиснуть постоли, і вечір догоря...
      І стежку поміж хмар відшукувати годі,
      коли іде з-під ніг розчахнута земля.

      Та я ще шепочу, хоч віриться й не дуже,
      що поки навкруги палає небокрай, —
      все вернеться, дасть Бог,
      мій бурелюбний друже!
      — Все вернеться,— кажу,—
      ти тільки зачекай...



      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    6. МОРЕ
      Напевно, до моря, як завжди, вестимуть
      усі твої довгі дороги...
      І теплою хвилею море оближе натомлені ноги,
      і впустить тебе, поцілує, обійме — заманить
      у найпотаємніші дивні солоні глибини,
      що повні любові й омани.
      А потім відпустить — хоча мало силу лишити —
      гойдати у хвилях, волосся твоє ворушити.
      Отак цілувати довіку б могло
      безсоромно і ніжно...
      Відпустить, та й годі, яке не було б воно грішне!..
      І зайдеться штормом, заплаче, завиє,
      об скелі заб’ється,
      укриється піною, чайкою раптом озветься.
      І стане чекати, коли намандруєшся вдосталь,
      тебе виглядати, у берег вдивлятися довго —
      і ревно, і тоскно.
      У кригу загорне каміння, ущухне, застигне.
      І знатиме: прийдеш ти —
      пройде століття чи тиждень.
      Заграє веселкою: з ним тобі горе — не горе...

      ...Якби я могла вибирати, я стала би морем.



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5

    7. ДОЩ
      Лиш трем калюж та сіра мряка днів
      лишилися від наших буревіїв.
      Ріденька мжичка, змивши рештки слів,
      стікає по віконницях та віях.

      Це — тільки дощ, холодний і чужий,
      безсилий, безнадійний та нікчемний.
      Повітря напинається й дрижить,
      і гілку вітер смикає знічев’я.

      Це, певно, — світ без зайвих почуттів,
      без болісної туги за коханням.
      Три дні, як він без нас осиротів —
      сльозами захлинається востаннє.

      Лишися наодинці і полинь
      у вигаданий світ світлин і марень,
      де кримський, сонцем спалений, полин —
      володар над нудьгою буцегарень,

      де тіні візантійських кораблів
      причалюють до селищ кіммерійських —
      тебе в полон захопить їхнє військо...
      Щоб ти уже не так мені болів...



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    8. ЯНГОЛЬСЬКЕ
      «И роза в кувшине и дождь за окном…»
      «…боль, уступившая место злословью,
      с подрезанных крыл облетит, как пыльца...»
      Лев Болдов

      І троянда, і дощ, і підрізані крила —
      все збігається знову — усі манівці,
      де нас доля намріяла, та не зустріла,
      розминулася з нами, лишивши в руці

      ненаписані вірші, а в наших зіницях —
      неминучості пустку й минучості щем…
      Хай тепер нам ночами примарними сниться
      все, що в ринву поринуло сивим дощем…

      Як тремтіли й хололи сполохані руки,
      як було забагато повітря й життя!
      Було б, Янголе, прикро — на штучні сполуки
      проміняти польотів яскраве шиття…

      Було б, Янголе, смішно ті крила з шухляди
      витягати щороку й, почистивши пил,
      наодинці лишившись, ізнов приміряти,
      а затим на старий натягати копил…

      Було б, Янголе, сумно (воно ж таки й сумно):
      паралельність шляхів назавжди розвела.
      Тож скажи, що ми врешті вчинили розумно…
      І рукою торкнися слідів од крила…



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    9. ВЕСНЯНЕ
      Contra spem...
      (услід за Лесею)

      (По Україні пройшла низка актів вандалізму, одним з яких стало зариття у землю пам’ятника героям УПА у Харкові)

      І вогник не гасне — а все-таки знов — лихоліття.
      Коли вже ті весни? Багнюку набридло — убрід...
      І залишки снігу — чернеток розкидане сміття,
      і листя торішнє — румовище сонячних літ...

      І наші святині орда зариває у землю,
      і наша еліта — чи вмерла, чи нишкне, німа.
      А чи ж таки здійме ту праведну повінь буремну,
      коли вона скресне — оця споконвічна зима?

      І хто його знає, чи зійдуть насаджені квіти —
      та знову їх сієш, аж руки судомно звело,
      любов’ю та подихом їх намагаючись гріти...
      І згадуєш раптом: було вже...
      І це вже було...



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.63 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    10. 2"СОЛО ДЛЯ КАМЕРТОНУ" Уривки з перекладу
      Чаша — вже через край!..
      Ще лунає навкруг славослів’я —
      Вартовий джерела —
      Мандрівник невгамовний — Любов.
      Та уже небеса
      Спопеляють вітрами коріння,
      І дивують слова —
      Марнота і безглуздість промов.

      Марнота сподівань,
      Марнота заклинань і молитов —
      Ще повернуть прокльони,
      Але — іще довгі роки
      Кабінети дізнань
      Те криваве збиратимуть мито,
      Мов платитимуть дань
      Ненажерливим водам ріки.

      Соловей поспіша
      Ощасливити даром останнім
      Ніч, яка вже іде,
      Лиш подовживши жадібно мить…
      Рожевіє туман
      На алеях побачень недавніх,
      І в ранковій росі
      У метелика крильце тремтить…

      На асфальт упаде
      Це крило його — ніжності прапор —
      Візерунок чіткий,
      В паутиннім мереживі — твердь.
      На підлозі, на стінах,
      На стелі — рухомий орнамент,
      Та шепочуть вітри:
      «До життя закрадається смерть..».

      Прошиває стежком
      І у вузлики в’яже повітря
      Та година, коли
      Ти найменше до болю готов…
      Неминучий удар —
      І спокута приходить на вістрі…
      Джерело захистить
      І сховає у Вічність — Любов.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --

    11. "СОЛО ДЛЯ КАМЕРТОНУ" Уривки з перекладу
      Ця приречена любов є
      Доленька твоя!
      Захиталася і знову
      Йде з-під ніг земля.
      Та тебе не відштовхнути
      Горем чи виною —
      Омивати будеш пути
      Мертвою водою.
      Не врятує вже ніхто, і —
      Тільки смерть одна
      Заспокоїть… Трунок той —
      Питимеш до дна.
      Ким не був би — віднови,
      Відтвори в собі!
      Не гадай, не плач, не зви
      Хмари голубі:
      До його байдужі долі
      Й небо, і земля…
      Ця приречена любов є
      Доленька твоя!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. Холодне літо
      Жити під гаслом «чудес не буває»,
      слухати співи дощів безупинних,
      перебирати перлини-слова, і
      заново світ сотворяти із піни.

      Зимно на серці. І стіни не гріють —
      так каламутно, тривожно та в’язко.
      Літо, мов пані огрядна, старіє:
      пудриться, охкає, терпить фіаско,

      та не здається, і вперто фарбує
      губи побляклі яскраво-червоним,
      пряно та солодко пахнути буде
      свіжим парфумом лілей та півоній.

      Тільки під вечір тремтить безпорадно
      вулиць промоклих одежа благенька…
      Тьмяна кімната, сире простирадло —
      і горошин під периною жменька.



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    13. ТВІЙ ПОТЯГ
      Твій потяг не знайшла — що не роби:
      шістнадцятий вагон на всіх перонах —
      такий самий. Там тиснули лоби
      до шибки діти, гупало по скронях
      та рейках, із динаміків неслись
      мелодії бравурно-ностальгічні…
      Чиї там руки в розпачі сплелись?
      Не наші? Ні, бо наші вже — не звичні…
      Всі потяги пішли — куди ішли:
      на південь, північ. Вихором зникомим —
      чужі прощання й зустрічі пливли...
      І я пішла.
      І вже замкнувши коло,
      плив серпень за плечима і холов…
      Де ти тепер?
      Скажи, навіщо долі,
      мов осені, здаємося в полон?
      Мій втрачений,
      далекий,
      невідомий…



      Коментарі (30)
      Народний рейтинг: 5.06 | Рейтинг "Майстерень": 5

    14. Я будую дім
      Я довго будувати починала
      із даху дім.
      Розумних чула доводів чимало —
      та що у тім!
      Широкі східці йшли згори донизу,
      і простір жив:
      барвисте сяйво падало з карниза
      од вітражів…

      …Тепер, коли коріння із бетону
      між глин лягло,
      і креслень всіх, чекань і мрій утому
      на мить зняло,
      тим підсумки підбивши нелегальній,
      смішній добі, —
      ні вік вже не завадить, ні вагання, —
      кажу собі.
      Без даху дім спрямований до неба,
      мов ці рядки,
      і все, чого мені на світі треба,
      на всі роки —
      над долею маленька перемога,
      рятунок мій.
      Зростай мій дім, мов дерево розлоге,
      зростай, міцній!
      І вдень, і під зірками до світання —
      од них не гірш —
      мій дім — осінній цвіт, дитя останнє,
      найкращий вірш!



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    15. Млини осенi
      Так повільно, як падає сніг восени,
      присипаючи жовч розпашілого листя,
      мелють жито життя
      безупинні млини —
      перетворюють літо на зиму імлисту.

      Біле борошно згодом засипле дахи
      і застигне. Зупиниться часу перебіг...
      Два самотніх листки —
      наче жовті птахи —
      зимувати лишаться на чорних деревах.



      Коментарі (37)
      Народний рейтинг: 5.29 | Рейтинг "Майстерень": 5

    16. ЯКБИ
      О. Бобошкові

      Напиши мені вірш.
      Загорни у сувої туману
      сутінкові будинки,
      вологість нічних ліхтарів
      і краплину тепла —
      нетривку, та солодку оману,
      тихий вогник,
      що стомлені душі на мить відігрів,

      відібрав у густої,
      гіркої, мов дим, порожнечі
      загазованих вулиць,
      чужої, мов «секонд», юрби...
      Напиши про ймовірність
      і про неспроможність утечі,
      про оте неможливе,
      розкішне, болюче «якби»...



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    17. Варення з інжиру
      Йдучи у ніч — лишайся королем...
      Вже чай осінніх сутінок настоявсь,
      він пахне падолистом, гіркотою
      і цвіллю накопичених дилем.

      Той вечір напоїв нас досхочу —
      самотністю, бездонністю, натхненням.
      Тягучий мед інжирного варення
      я досі в блюдці ложкою верчу.

      Хвилини та ілюзії стекли
      й застигли в ньому, наче у бурштині,
      можливо, там лишаються й понині —
      бо де іще лишитися б могли?

      Колись, отой угледівши бурштин,
      згадаю негостинну галерею
      свободи, болю й зайвості своєї —
      любові з нелюбов’ю перетин.

      Та жовтий лист, що впав мені до рук,
      назву листом від тебе, що їх досі
      щодня приносить листоноша-осінь...
      Листи-плацебо — ліки від розлук..



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.6 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    18. Двісті років очікування або Каріатида
      Наскільки б не наблизився до мене —
      не станеш ближче... Я — каріатида:
      русалка, галатея, мельпомена,
      чи та, з веслом, радянська сиротина
      з обшарпаного сірого пілона
      покинутого мешканцем маєтку.
      Ти так їх полюбляєш — цю холодну,
      помпезну алебастрову віньєтку
      крихкого ненадійного притулку...
      На тебе я чекала два століття.
      Ріка років, що плинула провулком,
      античний мармур терла на лахміття.

      З’явивсь.
      Вищали чорні об’єктиви.
      То ракурси міняючи, то відстань —
      як він ламав набридлі перспективи,
      у променях прожекторного світла!
      І ніч буяла пристрастями квітня...

      І все ж пішов...
      ...А я стою, камінна...
      Асфальт вологий зблискує червоним,
      і небо, розфарбоване карміном,
      змивається водою дощовою.
      І громом бутафорським, куцим, ницим —
      метро гуркоче посеред кварталу...

      За що мене безжальний будівничий
      лишив часу і місту на поталу?



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    19. Осінь
      С. Ушакову

      Призупинись в осіннім герці,
      бо кожен день — наш день останній:
      вже вересень чілійським перцем
      горить в палаючій гортані...
      Міцний букет осінніх спецій,
      парфуми пряні та зникомі,
      і твій, з палаючих монтбрецій,
      букет горить на підвіконні.

      Скажи, що жевріє у слові:
      вогонь цей — світло чи загроза?
      Ще мить, і захлинеться проза
      В потоці світлої любові...
      Ти ж розумієш, ненадовго:
      таке надовго не буває.
      Поки бринить старенька домра,
      і музику видобуває
      із неї осінь-підмайстриня, —
      призупинись, і ти почуєш
      це бурмотіння, ці пачулі,
      цей шурхіт шат з важкої скрині...
      .................................................
      Летять десанти легкокрилі,
      риплять возів незримих осі...
      В цю пору гриму та плюмажу
      що всі бажання наші важать?
      у місті — Осінь!..



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    20. ЧОВЕН . монолог поета.
      Самотність — нагорода і спокута,
      я здавна призвичаєний до неї.
      Я в річці літ шукав свою лілею:
      я — човен, що до берега прикутий
      і сповнений водою на три чверті.
      Гойдаю мрії та на сонці грію
      свої борти іржаві та подерті.
      Щовечір захід сонця пломеніє
      в моїй воді задумливо-глибокій,
      хмаринам осокори ріжуть боки.
      Міліє річка — в човні не міліє.
      …Спадає ніч, згасає сонця сонях,
      темнішає вода в чарівнім блюдці.
      До ранку у моїх цупких долонях
      зірки тріпочуть, плещуться й сміються.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.4 | Рейтинг "Майстерень": 5

    21. ПОСЕРЕДИНІ СЕРПНЯ
      Посередині серпня —
      посередині долі,
      але ближче уже до кінця,
      коли спека нестерпна
      ущухає поволі,
      і повільніше б’ються серця.

      Ще у щедрі маєтки
      не зачинено брами,
      і ніщо не віщує біду,
      жовтим цвітом рудбекій
      підфарбовує ранок
      сиві пасма туману в саду,

      Від рясного врожаю
      обважніло повітря —
      сад справляє останній бенкет:
      він гуде і співає,
      простягає у вікна
      світанковий духмяний букет.

      Посередині серпня,
      поміж лихом та щастям,
      що примарилось, та не збулось,
      я приймаю, мов грішник,
      це останнє причастя
      і стою, мов чекаю когось.

      серп. 2005 р.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --

    22. ПIСЛЯМОВА
      Опіки від торкання –
      начебто й не чужих...
      Дике твоє кохання:
      дротики та ножі.

      Дружба півбожевільна,
      суміш води з вогнем –
      наче статтю розстрільну
      ждати: чи омине?

      Болю – не забагато?
      Милий, як ти й просив:
      босою по багаттю –
      скільки достало сил...

      Кіптява лиш та сморід...
      Хай чепурить зима.
      Бути надалі поряд
      жодних причин нема.



      Коментарі (34)
      Народний рейтинг: 5.44 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    23. НІЧНЕ ТАКСІ
      Я тебе розгубила по всіх недолугих
      телефонних дзвінках, де гирчання авто
      йде, як завжди, по-перше, твій голос – по-друге,
      де дівається решта – не знає ніхто,

      по рум’янцю раптовому в плямах нервових
      на засмаглих щоках, по таких запальних,
      недоречно-задовгих іскристих промовах
      (де ті римляни, гуни, і що нам до них?!),

      по вечірніх побаченнях: площах, кав’ярнях,
      по струмках дощових, по набряклих бруньках,
      по жаданих, чеканих, прихованих, марних,
      ненадійних обіймах, тремтячих зірках,

      по стрімкій течії невблаганного часу,
      що хлюпоче по вікнах нічного таксі,
      коли фари промінням розтрушують масу
      чорних вулиць, коли вже рука – у руці,

      і по венах несеться солодка отрута –
      і до щастя – півслова... Та (хай йому грець!) –
      щось водій заблукав, і адресу забуто,
      і дорога потроху зійшла нанівець.

      ""

      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.1 | Рейтинг "Майстерень": 5

    24. Мертвий ліс
      Дитинко, мила, я уже не в змозі
      тебе плекати: видно, сповила
      дурне гніздо у злих вітрів на розі,
      де квітне лиш осот і омела.

      Настирні ночі совами кружляють –
      застигла свіжа кров на пазурах.
      Чому не стане пасткою гілля їм
      у цвинтарних колючих кущерях?!

      Повітря димне з присмаком полину
      і щемний біль близ лівого плеча:
      куди мені сховати полохливе,
      грайливе, безпорадне дитинча?

      Куди летіть, які долати мури,
      кого благати, не зітерши сліз?
      Одне лиш небо – хиже і похмуре,
      і мертвий ліс навколо. Мертвий ліс...

      ""

      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.79 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    25. ВЕСНЯНА НІЧ
      Гойдається колиска ночі,
      хитають небо чорні віти,
      до ранку збуджено бурмоче
      про щось ледачий вогкий вітер.

      Зима ганебно покидає
      цю незвойовану країну,
      і цвіт рожевого мигдалю
      вже йде брудним снігам на зміну.

      Земля той сніг, немов ганчір’я,
      змете і вибухне бруньками,
      щоб довго в сутінках вечірніх
      палахкотіти пелюстками.

      І ти збагнеш тоді до болю:
      того багаття жар пекучий
      довіку буде із тобою,
      бо й ти землі тієї кущик,

      бо й ти крізь зашпори болючі
      звільняв із криги теплі груди
      і помирав під вітром злючим
      в часи зимової облуди

      і вірив, що зима не довша,
      не довша за життя, і марив
      тим квітнем, що, мов теплий дощик,
      проллється із важкої хмари.

      ""

      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.33

    26. САМОТА
      Н. Аліфановій

      «...Раз голос тебе, поэт,
      Дан – остальное взято...»
      М. Цвєтаєва

      Ми складаєм цей світ з найбуденніших літер,
      що ввібрали і співи і стогін осики –
      і свавілля і волю, і простір і вітер,
      смуги сонця на ґанку, травневі музики,

      і далеке дитинство, рожеве та босе,
      що торкалось нас подихом ледве помітним –
      полудневе, суничне і простоволосе –
      що довіку продовжує в слові бриніти...

      Самота не чигає за тими дверима,
      чи за цими, щоб раптом застати зненацька,
      поки ти, ідучи, підшуковуєш рими
      на своїй, на пташиній... Вона, чудернацька,

      із тобою пліч-о-пліч роками крокує.
      Це дарунок тобі – то ж приймай і не ремствуй,
      що тепла й розуміння, мов кисню, бракує...
      Маєш голос, поете – відібрано решту.

      ""

      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    27. МОВА
      Як мати воду дощову
      збирала в дні далекоплинні –
      цілющу, рідну, ледь живу,
      збираю мову по краплині.
      Забутих предків мовчазних
      блукають тіні по оселі...
      І я в думках – побіля них –
      слова їх слізні та веселі,
      пісні їх, розпачі та сум
      вбираю спраглими вустами –
      їх мелодійність і красу –
      невже, як сніг, вона розтане
      і зникне? Дайте хоч ковток
      живої мови – вгамувати
      жагу пекучу. Зник місток:
      джерельце всохло біля хати.
      – Чи є живий хто? Відгукнись!
      Промов до мене тихе слово!..

      Відлуння, пан тутешніх місць,
      мою підтримує розмову...

      ""

      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    28. Кольоровий ранок
      Крізь вікна маршрутки скануючи
      вулиць
      ранкове безладдя, впиваюсь очима
      в рожеве гілля, що нарешті позбулось
      колапсу –
      і гнізда гойдає грачині.

      В зелені газони насипались бризки
      яскравих кульбабок. Мов кадмій із пензля
      зронив їх, виходячи з творчої кризи,
      свавільний митець...
      Смітники затрапезні –

      майданчики зльотні поліетиленних
      прозоро-зелених і блідо-червоних
      папуг навіжених, що шабаш шалений
      здіймають нахабно (таке вже їство їх)...

      Крізь шурхіт асфальту і несмак реклами,
      крізь місто байдуже – неначе крізь стіну –
      я, наче за щастям
      своїм безталанним,
      на крильцях прозорих задумливо лину...

      ""

      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.4 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    29. ВЕЧІР В РІДНОМУ МІСТІ
      Іржавіє бузкове небо і
      щільніше тулиться до вікон,
      у нетрі вуличні занедбані
      пливе вогнів яскравий віхоть.
      Спливає рік, спливають сутінки,
      життя спливає ледь помітно
      у кріслі цім, в дешевій суконьці,
      в горішнім поверсі над містом,
      що й слова не промовить рідною
      до тебе, наче ти чужинка
      у цих краях... Милуйся ж мідною
      густою барвою з відтінком
      нічного неба, та мереживо
      свого життя плети із слів,
      в шухлядках пам’яті збережених...
      Поки твій ґнотик не зітлів.

      ""

      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: 5.63 | Рейтинг "Майстерень": 6

    30. ЗГАДКА
      Землі вичісую волосся,
      ковтун трави з граблів виймаю...
      ...Про що в цій повісті ішлося?
      Про те, що все колись минає?
      Приймай, кажу я, чи зрікайся –
      то все однакова морока.
      ...Змети ж подрібнені дзеркальця –
      бо ще комусь потраплять в око...

      Чи знов зростаєш? Тиснуть шати,
      пече запалене повітря.
      Так важко шкіру полишати,
      її здираючи об вістря
      нових часів, ідей, стосунків!..
      Душе моя, дівча цибате,
      пестлива мрійнице, ласунко, –
      ми звикли в полум’я стрибати...

      Десь по річках принишкли мавки,
      день відцурався від галявин,
      в усі старенькі добрі мапи
      важкі чорнильні в’їлись плями...
      Музика грав нам щось угорське,
      співзвучне темі і моменту,
      та хазяям набридли гості,
      і час збирав подвійну ренту.

      І я стискала білі пальці,
      Нехай болю не бачать люди...
      …Приймай, я знаю, чи зрікайся –
      однак болючіше не буде.

      ""

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": 5

    31. ПРОБАЧ
      Пробач мені... В імлі байдужих вулиць
      я півжиття шукала ті дороги,
      де ходиш ти. Чому не перетнулись
      тоді шляхи?.. Спадало попід ноги
      брунатне листя, в грудні білим пухом
      вкривалися дерев гілки сумні,
      і квіти виростали крижані
      на шибах, посивілих від розпуки...
      Пробач мені: зустрілися і ми...

      Цупке повітря висне понад містом,
      і снігу намело — на три зими...
      Невчасно, недоречно... Променисто
      палає днів бурштинове намисто,
      і очі сяють, і гримлять громи...
      чи музика: у цій нічній кав’ярні,
      де ми удвох, де свічечка горить
      усі роки не владні і — не марні,
      бо саме з них народжена ця мить,
      де ми удвох... Трамвай гримить на стиках...
      — Тобі вже час... (у щастя вік малий)...
      ...І ти свої рядки читаєш зтиха…
      ...Я не питаю, стрінемось коли...

      Сніг тихо плине на ампір фронтонів,
      і тільки вірш зривається на плач:
      знайти — і втратить, і не опритомніть...
      Жаданий мій, незнаний мій, пробач...

      ""

      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: 5.83 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    32. ЦИКЛОН
      День спливає, мов дим за вікном:
      сиву піну роздмухує вітер,
      наче білить стареньке рядно,
      де по небу гаптовані віти,
      і під снігом дахи, і ворон
      між хмарками вмальовані цятки...
      А назавтра — завиє циклон,
      і забуде зима обіцянки
      щодо спокою, сонця й тепла:
      нас закрутить у білому вирі,
      і жорстка та колюча імла
      несподівано змінить сам вимір
      часу з простором.
      Колія ця
      стане стежкою в мороці вулиць,
      щоби долі — лице до лиця —
      в цьому місті вже не розминулись.


      ""

      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": 5.33

    33. ДОПЛИВИ
      присвячується Даші В.

      Я підраховую роки:
      чи стане їх тобі, дитино,
      з цієї вибратись ріки,
      що невблаганно й безупинно
      тобі домішує у кров
      свою отруйну чорну воду.
      І — ні човна ніде, ні броду —
      лиш десь очікує Харон,
      до всього звиклий, незворушний...

      А пам’ятаєш:
      квітли груші,
      вітрець розносив аромат...
      Духмяні, теплі, дерев’яні —
      із ґанку — сходинки у сад,
      а там — джмелі, від сонця п’яні,
      синиць хазяйська метушня...
      Химерні, майже нездоланні
      кордони гумового дня.
      Ти — мов кульбабка серед зграйки
      пухнастих кульок у траві...
      Травневі скрипки, смійтесь, грайте —
      поки щасливі ми й живі!
      Поки попереду світанки,
      і вдосталь сонця і тепла...

      Та ось — запилені фіранки,
      і в серці стелеться імла...
      Мов ті шприци або пігулки,
      я підраховую роки —
      та річка зводить всі рахунки
      і вже далась тобі взнаки...

      І все ж лишається надія —
      і ти хоч як її назви...
      Роки минають, серце мліє.
      Дитино, Мавко, допливи!



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6
      Самооцінка: 4

    34. ЗВИКАЮ
      І я звикаю, як звикають діти
      без іграшки, без матері, без дому –
      без тебе жити: плакати, радіти,
      улещувать зневіру та утому,
      лягати спати, тільки-но стемніє,
      і довго ще вдивлятися у простір,
      неначе в тому мороці й мені є
      чого чекати: радощів чи млості...
      Повторювати вщент завчені гами,
      на повні груди дихаючи небом –
      на сніг – щоранку – босими ногами
      й водою – із цеберки... Ось потреби –
      буденні, але інших вже не буде.
      ...У квітні сніг розтане, сад розквітне.
      Надихавшись духмяної облуди,
      затьохкають пташини перелітні..
      І я зіллюсь із болісно-бузковим
      весняним світом, наче в нім – одна лиш...

      Коли мене зустрінеш випадково –
      вже
      не впізнаєш...

      ""

      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": 5