Самотність — нагорода і спокута,
я здавна призвичаєний до неї.
Я в річці літ шукав свою лілею:
я — човен, що до берега прикутий
і сповнений водою на три чверті.
Гойдаю мрії та на сонці грію
свої борти іржаві та подерті.
Щовечір захід сонця пломеніє
в моїй воді задумливо-глибокій,
хмаринам осокори ріжуть боки.
Міліє річка — в човні не міліє.
…Спадає ніч, згасає сонця сонях,
темнішає вода в чарівнім блюдці.
До ранку у моїх цупких долонях
зірки тріпочуть, плещуться й сміються.