Як дивоптахи на осонні плит,
сидять, леткі вигойдуючи ритми,
жінки, закутані у золотисту,
хвилясто-ніжну храмову тканину.

На головах прозорі чаші з газу -
із жовтих ден у сяєво проміння
стікає запашна ріка парфумів.

Під монотонні завивання флейти
жінки співають, плещуть у долоні,
хвалу богам возносять, у молитві
посланцям просять доброї дороги, -
гойдаються на хвилі кам'яній,
неначе лине в таїні обряду
флотилія царева кораблів.

Молодші в танці зображають поряд,
як те усе повинно далі бути.
Як у протягнуті богам долоні
безцінні падають дари, і повнять
уміло виконані, вбрані цвітом,
убрані у коштовності чани.

Окрім тонкого поясу й намиста
нічого більше на вабливих дівах.
Густе, розпущене, м'яке волосся,
немов нитками чорне полотно
прострочене небесно-голубим
і білим - у золочених віночках.

Тоненькі пальці, човники долонь,
понад покірним нахилом голів.
Гнучкі, в браслетах золотих, зап'ястя.
Яскраво виділені очі й губи.
Спокусливі, у звабному гойданні,
такі доречні промовлянню тіла,
напружені соски на юних грудях.

Підступна м’якість живота у плавнім,
жаданім оку розмиканні стегон,
поміж якими стрічки течія
блакитно покриває таємничу,
таку, щоразу іншу, вищу звабу.

П'янке кружляння досконалих тіл,
що злагодою руху схожі з плином
у чистих водах Річки зграйки рибок...

- Подобається? І богам також.
За день вони танцюють в храмі тричі.
Завчасно, до світанку, будять бога.
А по обіді різно розважають.
А там і спати ложать - із усім,
що знано і богам - як "ніч і жінка"…
...............................
...............................


2001

І
...Старезний храм перестояв свій вік.

Без огорожі, сходів до Ріки,
розчахнутий, втопає у піску,
що кам'яне плато під ним поглинув.

А скільки літ вивершувався блиском
глибоких знань, діянь достойних, сяйвом
покрівлі гостроверхої.
                                            Донині
зберіг ще ладну форму кришталю
понад пірамідальним злетом стін -
з колись убраних в мармур, грубих брил.

Такий величний, осяйний, і гордий –
вже не одне століття вщент розбитий,
обідраний, у дивному лахмітті,

немов роками вибілений старець
засидівся на сонці, і заснув,
і марить про тінисті крила смерті.

І крила ці вже шелестять в повітрі.

На днях тут закипить перебудова -
рости почне черговий дім Амону,
аби на тому березі Ріки
утішити заупокійний храм
Аменхотепа Третього собою.

Старе повинно тихо відійти,
в убрання слави наряджають інших.

ІІ
Допоки жрець докінчував прощання,
син Пераа присів неподалеку
старого олтаря, що із піску
стовбичив нагромадженням каміння.
Очікуючи, споглядав уламки,
здебільшого зчорнілі від огню.

Породжені майстерними руками
з німого валуна, доладні форми
занурювалися у забуття.

Невже немає вічності на світі
і все, що батько зараз ген будує
очікує така ж печальна участь?

Жрець говорив, що місто в давнину
лежало тут, неподалік од храму,
а зараз бо – могили і піски.

Улюбленець Царя глядить у далеч,
за Річку, де так високо знялися
над місцем розбудови насипні,
увінчані дорогами, хребти,
і безліч впряжених комах на окрик
наглядача відповідають дружньо,
і тягнуть, тягнуть глиби по відкосах.
- На славу Пераа!
- На славу! Славу!

ІІІ
Наблизившись, жрець раптом помічає
геть сірого від жаху охоронця,
а ще змію, яка перед стрибком
позаду здійнялась Аменхотепа.

Із-під накидки виринає посох,
прикрашений різьбою голови
якогось птаха. І його політ
перешкоджає нападу змії,
напрочуд вчасно скинувши її
з плаского каменю в пісок.
                                               Змія
чіпляється до посоха і жалить.
І крапельки отрути янтарем
виблискують на дерев’янім дзьобі.

Нападниця, помилку осягнувши,
збирається втекти. Та стражник стрімко
здіймає хетський меч - яскраве сонце
спалахує на нім. Пащека й тулуб
надалі рухаються вже окремо.

Жрець думає, що з хетами війна
почнеться швидше, аніж таємницю
литва мечів оцих зуміють взнати.
А ще печалить марна смерть змії.
Дух втілений у ній тепер звільнявся
плазуючого тіла, наче мудрість
цих древніх місць - знівеченого храму.

Зітхаючи, жрець підіймає посох
і молиться за упокій змії.

Царевич наполохано завмер
в обіймах ошалілого вельможі
і з подивом вглядається в судоми
сьогодні переможеної смерті.
.............................


2001 - 2004

...Жрець задоволений. Та почуття
не прийнято являти в цій країні.
Тому його розмова з учнем більше
нагадує строкату пісню вітру,
відомого сухим пустельним жаром.

Але переплітаючись з відлунням,
породжуваним гомінким камінням
і подихом п’янких цвітінь знадвору,
слова звучать із потаємним змістом,
святилищу великому дозвучні,
торкаючись і мудрості глибин,
покладеної у основи храму.

Жрець раптом згадує те відчуття,
так гостро, тонко - він і з ним учитель...
Як радісно вбирати словоспів,
відлуння, мову, значення і обсяг...

Відкрите, що ховалося так довго
у пам'яті, тілесне відчуття -
насичене, яскраве. Та за ним
було і інше, - те, що налякало
тоді, і зараз виринає знову
в багряних полисках огню, чіткіше...

...Могутня і прозора течія,
кружляють знані і незнані форми
живого, раз за разом виринають
украй здивовані людські обличчя...
Ні, не обличчя, наче зсередини
видніються, немов одна їх суть.

Раптово виникають і зникають,
як інше, різне. Наче зміст часів,
відпущених для кожного творіння,
зібрався в ціле, в результат кінцевий,
і дужим виром огортає обсяг,
спиняючись лише побіля ніг
здобулих вічність видатних Рех Хету.

З одними він, бувало, зустрічався,
про декого читав, про когось чув,
а інші - незнайомі, та усі
споглядачі спокійні і глибокі,
воістину Величні, Вищі Духом.

Немов і не померли у свій час,
не зникли, не розвіялися прахом.

Чомусь зійшлися знову коло нього...
Тоді були ледь зримі, нині чітко
осяяні зсередини і ззовні...

Мить - і видіння тане. Тіні вщухли.

Жрець міцно тре долонями обличчя...


2004

Епілог

...
Коли би смерть несла кінець всьому,
то для недолюдків була б вона
закінченням щасливим.

                                Раз померши,

вони би позбувалися одразу,
із тілом і душею разом, сонму
пороків власних, та коли насправді
вже вияснилося - душа безсмертна,
то, певно і для неї не існує
притулку іншого та порятунку
од бід окрім єдиного - зробитись
ще кращою, розумнішою більш.

Якщо душа безсмертна, то вона
турботи потребує на часи
не тільки нинішні, які звемо ми
життям своїм, але і на майбутнє.

Отож, як не піклуєшся душею,
надалі будемо таке вважати
страшною небезпекою.

Ось так...

Можливо в когось бачення інакше?

Гадаю, розповідь для вас була
цікавою, і буде що згадати?

На лицях учнів награна покора,
кивають Аристоклу головами,
мовляв, аякже, буде що згадати,
та не сьогодні, - бо невдовзі вечір,
чого ж тут гомоніти про сумне.

Домовилися видно між собою.
Жадають відпочинку і розваг.

Учитель згідний: - На сьогодні досить.
І вмить, немов крізь прорвану загату
в долину з гір кидається потік,
зірвались юнаки й мужі поважні.
Наставнику вклонившись, заспішили
строкатим юрбищем стежками саду,
махаючи руками й язиками,
покваплюючись на нову виставу,
яку привезли щойно із Афін.
- Говорять, там гарненькі танцівниці.
- А ще кумедності про Аристокла!
- Він голий буде стрибати! - Не брешеш?
- Клянусь, учора бачив тренування!
- Нехай не думає, що наймудріший...
- Він чує нас, замовкніть ідіоти!

Наставник посміхається їм вслід,
так радісно вбираючим життя.
Він любить їх, як любить це повітря -
промінням ткане з трав і евкаліптів,
морської безконечності й свободи,
і незабутого повік блаженства
від осягання величі краси
залишеного на людей Творіння.

“Ось чаша з моїм серцем, о як терпко!
І чаша з Правдою. Терези, прошу,
замріть, не коливайтеся!

                        О, серце

моєї матері, о серце мого
народження! що було в мене завжди,
там, на землі, не свідчи проти мене!
Не будь же супротивником ти перед
Божественною Владою, не тяж
супроти мене, не розповідай:
“Ось що робив насправді, він вчинив це...”
Не накликай на мене зла!

                                О Ваги!

Замріть, не коливайтеся!

                            О, Боже…”

Зміст:

Частина I: 'Дім Сонця'

Глави: Бену (Фенікс)
Круг Тота (Зодіакальні Сузір'я)
Змія

Частина II : 'Уасет' (Фіви)

Глави: Палац
Сади
Єдем
Син Хапу
Са
Святилище Амона

Частина III : 'Сходини Сходу'

Глави: Розставання
Харемху (Великий Сфінкс)
Он (Геліополь)
- Менес
- Унефер
Витоки
Велике море
Арвад
Долина Оронта

Частина IV : 'Міжріччя'

Глави: Мітані
Ефрат
Вавилон
Харан
Тадухепу (Нефертіті)

Частина V : 'Повернення'

Глави: Повчання
Атлант
Тір

Частина VІ : 'Ехнатон'

Глави: Он
Столиця
Менес

Частина VІІ : 'Ахатетон'

Глави: Ахет
Перніт
Шему
Хамсин

Частина VІІІ : 'Нефертіті'

Глави: Семнехкара
Тутанхамон
Цариця

Частина ІХ : 'Мойсей'

Глави: Са
Раі
Епілог



ВСІ ПРИМІТКИ.

Я тут! Я тут. У браму стукочу
до Правосуддя - стати перед Ним.

Я підступив довершеною тінню,
Щоби зустрілось Правосуддя з тим,
хто полюбив Його. Я тут!
                                        Я тут!

У Правди-Правосуддя входжу Дім.
Святу цілую землю на Порозі,
перед покоєм Суду. Я вже тут!

Привіт Вам, о Владики, Праві Судді,
привіт Тобі, о мій Великий Боже,
Володарю Двох Істин!
                                        Я прийшов
до Тебе Повелителю. Я тут.

Я званий бачити Красу Твою!
Бо відаю Тебе, і знаю Ймення!
Я знаю імена сорока двох
богів, які стоять побіля Тебе
у неозорому Дворі Двох Істин,
і поглинають залишки злочинців,
і випивають грішників злу кров
в день Судний, перед Сутністю Благою.

Владики - Правду Вам несу.
                                До Вас
іду зі справедливістю,
                                для Вас
несправедливість відігнав і знищив.

Я не казав брехні,
Я не впадав у гнів.
Я не робив дурного.
Чистий я! Я чистий!

На слабшого руки не підіймав.
Не відмовлявся чути слово правди.
Чистий я!


Не перелюбствував.
Не кляв ані царя, ні батька свого.
Чистий я!

Не відбирав в дитини молока.
Не оббирав хлібів у вмерлих.
Чистий я! Я чистий!


Не причиняв зла людям я,
Не бив раба перед Лицем.
Не був причиною хвороби я.
Не був причиною я сліз.
Не убивав.
Я чистий! Чистий я!

І не наказував вбивати.
Чистий я!
Нікому не приносив я страждань.
Я чистий!

Не підкладав ваги до міри і
не віднімав від неї я.
Я чистий!

Не віднімав для себе шмат від поля.
Не обманув й на пів кавалка поля.
Чистий я!

Не тиснув нишком на терези я.
Не нахиляв коромисла терезів.
Не крав.
Не нехтував водою в час її.
Канали не перерізав.
Вод не забруднював.
Я чистий! Чистий я!

Я не псував оброблені поля.
Не гнав овець і кіз з пасовищ їхніх.
Не учиняв худобі шкоди я.
Птахів богів у сіті не ловив.
Стада в маєтках божих не лякав.
В ставах, богам належних, не рибалив.
Не убивав тварин священних.
Чистий я!

І в місці Істини я не грішив.
Не турбувало слух моє ім’я
керманича священного човна.
Я чистий!

Паскудства не чинив перед богами.
І не витягував припасів з храмів.
Чистий я!

Не умаляв приношення богам.
І не псував хліби богів.
Я чистий!
І надаремно клятви не приносив.
І не гасив жертовного вогню.
Я чистий!

М’ясних приношень днів не пропускав!
При виході не заважав я богу!
І не паплюжив бога в серці своїм!
Я чистий! Чистий!
Чистий я!
Я чистий!

І чистота моя є чистотою
величнішого птаха Бену , бо -
я ніздрі у Володаря Дихáння ,
Який усім життя дарує в день,
День повноти у Оні Ока Гора,
в присутності Владики Кемет. Я,
зрів Ока Гора повноту у Оні!

Не станеться зі мною тут дурного,
у царському Дворі двох Істин, бо
я знаю імена усіх богів -
Супутників Величнішого Бога...

Зрю чашу з власним серцем, о як терпко!
Зрю чашу з Правдою. Терези, прошу,
замріть, не коливайтеся!
                                    О, серце
моєї матері, о серце мого
народження! що було в мене завжди,
там, на землі, не свідчи проти мене!
Не будь-бо супротивником і перед
Божественною Владою, не тяж
супроти мене, не розповідай:
“Ось що робив насправді, він вчинив це...”
Не накликай на мене зла!
                                О Ваги!
                        Замріть, не коливайтеся!
                                        О, Боже…


* * *






Читати далі, Глава 2
Повернутися до змісту
Усі примітки

<sub>ДЕЯКІ ПРИМІТКИ:

1. Узято із 125 глави “Книги мертвих”. Книга мертвих - ( др. єгипетською - "Книга виходу днем", тобто "Книга воскресіння") – загальна назва папірусних сувоїв, які супроводжували померлого у його мандрівці загробним світом, окремі формули із цих настанов належать до глибокої древності і зауважені у "Текстах саркофагів" кінця III тис. до Р.Х. Численні тексти подібного роду зустрічаються і у гробницях Нового Царства (епоха життя древнього Єгипту 1580 – 1085 роки до Р.Х.).

2. Дві Істини – ім'я богині справедливості Маат у подвійному числі. На Її Великому подвір’ї звершував свій суд Унефер, буквально “Блага істота”, епітет Осіріса-Усера.

3. Сорок два боги - можливо, по числу єгипетських областей - сепат (номів). Знання імен богів у всіх народів нібито давало магічну владу над ними.

4. Блага Сутність (д.єг.) - блага істота, епітет Усера (Осіріса). Осіріс – (д.єг. - Усер) староєгипетське божество – втілення померлого царя, що повернувся із загробного світу. Бог померлої і воскреслої щоразу опісля того природи.

5. В місці Істини - в храмі чи некрополі.

6. Бену (д.єг.) – древнєєгипетський міфологічний образ священного птаха, уособлював і схід сонця, - прототип (предтеча) фенікса. Описана історія з бену, на думку автора, могла відбуватися не пізніше 45000 років до Р.Х.

7. Володар Дихання - бог, який дарує життя; тут - Осіріс.

8. Он (д.єг.) - пізніше Геліополь, місто в Древньому Єгипті, головне місто 13-го сетапу (ному) Нижнього Єгипту. Знаходилося дещо північніше нинішнього Каїру.

9. Око Гора - було втрачено Гором в битві із Сетом за трон Осіріса, але магічно відтворене Тотом. "Ціле" Око підносить Гор у жертву Осірісу, тим і оживляючи його.

10. Владика Кемет – Владика Єгипту - Пераа (фараон). Кемет (Та – Мері) (д.єг.) - дослівно “чорна земля” долини Річки (Нілу), у розумінні “оброблена, люба”.

11. Велике Море – Середземне море.

12. Пераа (д.єг.) - дослівно Великий Палац, або Великий Дім - не пряма назва царя, - аби не вимовляти його титул, що вважався табу (забороненим).Фараон - сучасна передача виразу "Пераа".</sub>

І
Майстерно збитий із пласких, коротких,
міцних дощок акації, увесь
обтягнутий мотуззям, царський човен
на березі, окремо від води,
нагадував розписане шатро.

Задерті високо корма і ніс,
мальовані зеленим і червоним
орнаментом, все інше в тон піску.

Ядучі кольори нової фарби
напевно відганяли комашню,
що хмарами роїлась над водою.
Хоча комах відлякували і
густі дими від запашних курінь
і символи божественної влади -
помітні здалеку хоругви й стяги -

боятися богів повинні всі.

ІІ
Аменхотеп, сановник, далі жрець,
неквапно підіймаються по сходах,
приставлених до борту, переходять
у надбудову, зведену з плоского,
устеленого кедром дна човна,
також ретельно і дбайливо вкриту
малюнком заростів.
                   Верткий прислужник
пасе, із відданістю пса, очима
сановника, той, зрештою, киває.

Раби штовхають човен до води,
вбігають в неї з криками блаженства -
хто просто борсається, хто пірнає.

Тіла їх голі, бронзово блищать.
Раби усміхнені, звичайно краще
штовхати човен, а не грубі брили.

ІІІ
Двонога щогла гола, парус знято.
Зустрічний вітер суперечить Річці,
помірно дуне проти течії.
Прислужник сівши у свою корзину,
дає накази - з носа на корму,
де вже очікує на них керманич.

Раби здіймають над водою весла.
Ступаючи по даху надбудови,
витягує нагайку наглядач.
Прислужник гаркає і б’є у бубон,
і зарослі неспішно відпливають.

Являють сіру кішку на гладкому,
порослому травою валуні.

Присутність кішки видає білявість
грудей і граючий нервово хвіст.
Вона прийшла прощатись із жерцем,
та в порості акації бентежить
її, сердито скрикуючи, одуд.

І з-під темно-зеленого листа
оранжева чубата птаха стрімко
летить донизу, ледве дочекавшись,
коли човен з людьми відплине далі.

Крик. Лопотіння чорно-білих крил.
Валун порожній. Скінчене прощання.

ІV
Сріблясте плесо Річки колихає
у ритмі весел ковзаюче судно.
Громада храму стрімко виростає
над плавнями, і наче слідом лине
сусідньою, ще більшою рікою.

Застиглий з виразом сумним наставник
не зразу помічає, що царевич
підходить й ніжно тулиться до нього.

Зітхання хвиль при березі ворушить
папірусу тригранні гожі стебла.
Увінчані охайними пучками
колосся - показні і граціозні, -
вони, як ті, придворні в париках,
кивають на прощання уві слід.
Та на обличчях їх немає сліз.
Емоціям не характерна вічність.


2001 - 2004