ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тамара Шкіндер
2019.11.12 14:26
Зірвався вітер, мов оскаженів.
Всією міццю тузає дерева.
В зелених кронах вимістив свій гнів.
Нуртує світом буря-королева.

Сипне дощем над персами полів,
Які лягли недавно відпочити.
Зволожить зерна, сховані в ріллі,

Олександр Сушко
2019.11.12 11:45
Агов, колеги! Є рецепт для вас!
Відкрию тайну, щоб були у курсі:
Я анапестом вилікував сказ,
Гекзаметром - два пролежня на гузні.

Викачує навроки лиш пеон,
Забудькуватість - до снаги хорею.
Від геморою - дактиль. Ой', пардон!

Ігор Деркач
2019.11.12 10:34
Кацапа видає не сила духу,
а п’яна неупевнена хода
і перегар, коли воно під муху
і язикате, і туге на вухо
не чує, що Росія – це орда.

Це видає і дика поведінка.
Але існує нація така,

Тетяна Левицька
2019.11.12 09:37
Сьогодні я ще більше ніж учора
тебе люблю, моє життя, люблю.
Поглянь, коханий, ліхтаря опора
з туману  ліпить бабу снігову.

У Маріїнськім парку надвечір'ям
гуляєм поміж стомлених алей.
Сховала далеч золоте  сузір'я -

Любов Бенедишин
2019.11.12 08:21
Знов надія у серці гасне
І нуртує тривоги гребінь…
…Він приходить до мене вчасно,
Й не з’являється без потреби.

Я не знаю, якого Він рангу
І чи жде похвали від Бога.
Кажуть, в кожного є свій ангел,

Олександр Сушко
2019.11.12 06:55
Мій брат по крові каже: - Напиши
Про безпринципну зраду чорнороту.
Бо знову хочуть миру торгаші
З Росією, із сатаною, з чортом.

Кацап однині вже не тать, а ксен,
Ріднею стала лексика обсценна.
Цей мир війну у Київ принесе

Микола Соболь
2019.11.12 05:22
Мудрість іде не зі сходу,
М’яко ступаючи в душу
Світоч, що ллється з народу
Визнати мудрістю мушу.
Хто не вбиває дитину,
Старість вітає привітно,
Бачить у жінці – людину,
Що біля донечки квітне.

Віктор Кучерук
2019.11.12 05:11
Г. С...
Пригадаю коли-небудь
І коханій розповім
Про хмаринок рух у небі
Несподівано блідім.
Без надуманих колізій,
Також любій розкажу,
Як дощу густа завіса

Тата Рівна
2019.11.11 21:16
Дерева похилились у поклоні -
Рвав вітер. Він нагадував хто пан
Остання качка Чіо-чіо-сан
Крилами затуляє очі сонні
Своєму сину. Завтра відлетить
Вона — навік. У нього все ще буде
На протягах риплять хребти хвіртки
Рипкий той голос плещеться в

Ігор Деркач
2019.11.11 20:45
Жалі і сум людей не надихають.
Коли сльозава настає пора,
а душі переповнює жура,
усі вони поезію чекають.

І хай дощі ідуть як із відра,
а сиві хмари небо укривають –
зійде зоря і сльози висихають,

Олена Побийголод
2019.11.11 18:44
Володимир Висоцький. «Аліса»

Знайте: всі колись втекли,
наче заїнько-вухань,
від стрибальної шкали
для уцінки їхніх знань.

У когось в зубах - лосось,

Олександр Сушко
2019.11.11 17:37
На дубі за вікном усівся крук
І каркає на розпашілу жінку.
Начаклувала відьма, що помру
У триста років з нею ув обнімку.

І став за мить одну немилим світ,
Затемнений печальною габою.
Бо й тисячі із нею мало літ

Микола Дудар
2019.11.11 17:12
Захаращена Мова Істини...
Із обачністю кимсь описане
Час від часу перевізники… і
Ще озброєні перосписами...

Хай потомлені, неба кольору
Врата з вікнами надзвичайними
На відвідинах кури-бройлери…

Сергій Губерначук
2019.11.11 15:48
Змирала осінь айстрами скупими.
Летіли ген за обрій журавлі.
Пустими вікнами халупки хаменіли,
як бегемоти, на вечірнім тлі.
За греблею упали в річку хмари,
набралися холодної води.
Потоне це нещасне "Монте-Карло"
як не в дощах, то з іншої біди.

Тетяна Левицька
2019.11.11 11:06
Фантастичні гіацинти
уночі мара пряде.
Я повинна знати з ким ти,
в скільки прийдеш, зараз - де?

Хочу душу розпізнати,
про що мрієш, мислиш теж?
Що тобі співала мати,

Олександр Сушко
2019.11.11 10:18
Командує ординець зграї "Плі!".
Умер без болю. Мабуть, пощастило.
Мене згребли підпилі москалі
У вириту для ангелів могилу.

Між бути і не бути - грань тонка...
Увись лечу не сам, а з вірним другом.
Та небеса гукнули" - Зачекай!"
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Писака Писав
2019.11.07

Ігор Якименко
2019.07.12

Сергій Губерначук
2019.07.07

Зоя Войтович
2019.04.04

Костянтин Головко
2018.09.05

Томаш Кучерук
2018.06.04

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Володимир Ляшкевич / Поеми / Кінець Древності, епос

 Са Гл.5. Ч II. Кінець Древності
'Кінець Древності'


Частина IІ: 'Уасет'

Художник - Девід Робертс. Руїни

Глава 5. Са (Учень)

1
Волання птаха, тріскіт у кущах.
Жрець прокидається - в імлі світанку
перед очима постає видіння
наказаного на довічні мандри
померлого єства, чиє ім’я
забули внести до Сувою Мертвих.

Відтак, протерши очі, розрізняє,
що перед ним тих духів, схоже, двоє,
і це не духи, а сповна тілесні,
хоча й знеможені украй, істоти.

Дід зі скуйовдженим у різні боки
жорстким волоссям - абсолютно голий.
Тримає у руці пруток лози,
що тягнеться до низу, до копички
солом’яного кольору голівки
геть юного хлоп'я.
                            Лоза кільцем
охоплює тонку дитячу шию
і одночасно є всім убранням,
єдиною прикрасою, і тим,
що видимо було і покаранням
і відчаю останнім здобуттям.

Хлопча, немов звірятко, непорушне
уважно розглядає незнайомця.
Воно настільки злилось із кущем,
що жрець не зразу бачить між гілок
сухе переплетіння рук і ніг.

2
Дід сивий і брудний, вловивши погляд
чужинця, відвертається у бік
до малюка, і щось сердито шепче,
затим поєднує свої слова
із поштовхом вузлатої ноги.

Хлопча схиляється набік, одначе
не полишає круглими очима
розглядувати мужа на траві.
І дід, напруженим, тремтячим рухом,
тягнути знову взявся за лозу.

- О, Сонце! - скрикує Раі: Навіщо
ти, старче, тягнеш, як худобу, хлопця?!
Чекай, ось на, візьми пригорщу хліба.

Та дідуган продовжує тягнути
і зупиняється лише коли
Раі перепиняє їм дорогу.

- Я Хапі дам його сьогодні. Так.
Він увійде зі мною до Ріки!
не в дім до митника рабом, рабом...
Я - мертвий вже, кому потрібні мертві,
а він ще чистий - суд пройде священний
і буде жити у достатку вічнім.
Так. Так. Не в дім до митника рабом,
а буде у достатку, як дійдемо
до Річки зараз, зразу увійдемо...

У моїм серці правда! хай побачать.
І він і я - обоє Маа Херу !
Ес - не спиняй нас тимчасовим благом!

3
Старий зрить на Раі, той обхопив
долонями голівку малюка
і щось беззвучно шепотить губами.
Хлоп'я заходиться раптовим плачем
і дід руками кволими хапає
жерця за плечі: - Не віддам нікому,
я знаю, вам, служителям, потрібна
кров хлопчика мого, геть Амамат! ..."

Раі спиняє відчай старця: - Стій,
не поселяй з прокляттями в собі
неправду, бо не знаючи говориш.

Смерть всіх нас може повернути в край
божественний і мариш нею ти,
замучений літами. Та для нього, -
показує рукою на дитину, -
життя безцінне, бо велика ціль
дарована йому від неба, він
для неї призваний сюди, аби
безмірно дати іншим.
                            Глянь від Сонця
печать на нього падає священна.

Він, як і всі ми, любий і потрібний!

Жрець підіймає руку над хлоп’ям,
вітаючи появлення Світила,
а перст руки другої прикладає
до лоба хлопчика, де виникає
у різнобарвних кольорах Урей.

Мить потремтівши вищий знак зникає.

4
Старий завмер. Між пересохлих губ
нараз спиняється дихання посвист.

- Своїх доріг не відрікайся старче!
бо істинно - хто праведно прожив
тут, на землі, той званий далі бути
у світі Радості, у тім Палаці,
де Справедливістю усі живуть…

Раі дає старому в руки хліб
і, вивільнивши хлопця від лози,
стає навколішки до Сонця. Шепче
молитви вранішні: святково-вдячні.

Закінчивши встає й бере дитя
собі на лікоть. Дістає їду,
дає малому. Дід глядить безтямно,
та вже покірно, і вони ідуть
стежиною між заростів вздовж Річки.

5
- Щасливий ти, сьогодні вже побачиш,
як човен повезе твого онука,
в краї далекі вільним і веселим!
Багатий човен, з волі Пераа!

В прогалинах поміж густих кущів
синіють води, видно інший берег
у темно-сивій хвилі чагарів,
з яких звелися у палких обіймах
прекрасного духмяного світанку
високі пальми у рожевім блиску.

Раі торкається рукою старця:
- Розповідай мені про свого хлопця,
я так давно шукав його повсюди...

В очах старого відчай і надія,
він задихаючись шепоче: - Дихав,
на нього дихав бик священний, так!
Коли по вулицях водили, став
над немовлям ще в маминих руках,
і дихав!

6
            Сльози всередину певно
котилися йому, бо сивий муж
закашлявся, спинився, й потім знову
зашелестів беззубим чорним ротом:

- Тому три роки, як його батьків -
дружину синову й самого сина,
роздерли леви в чагарях поблизу
дарованої нам царем землі.

Мій син був завше воїном хоробрим,
і по закінченні походу в Пунт
наділ отримав - тут, неподалеку.
Проте лиш горе нам приніс той дар.

Скажи, чому це сталося із нами?
Чому не з іншими? - до Річки різні
в той день спускалися - моїх ж убили,
ось тільки хлопчик дивом уцілів...

Жерці казали потім - то Амон
нас наказав за синову дружину.

7
Він з нею повернувся з побережжя,
куди супроводжав царевих слуг.
Світловолосу взяв таку, біляву,
чужу усім, а син її цінив,
навчив і нашим звичаям і мові.
І все було так добре... Нічим їй
Амона гнівити було...
                            Отак-от
ми і залишилися в світі вдвох.

Що мали - те віддали за їду,
і зараз не зосталося нічого
окрім боргів і нашої свободи...

І дід підводить на жерця жагучий
благаючий помилування погляд:
- Ти не обманюєш мене, кажи?!...

* * *

Художник - Девід Робертс. Руїни



Читати далі, Част.ІІ. Гл.6
Повернутися до змісту
Всі примітки

ПРИМІТКИ:

47. Хапі – божество повноводного Нілу. Інакше кажучи, Ніл при повеневому розливі.
48. Межиріччя, Міжріччя - долина, сформована Тигром і Євфратом.
49. Ху – (др.єг.) – одне із значень – “блиск”, потім так називали образ лева з людською головою (сфінкса).
50. Чаті – на кшталт Візира, перший міністр, найвищий сановник при Пераа.
51 Владика Кемет – Владика Єгипту - Пераа (фараон). Кемет (Та – Мері) (др.єг.) - дослівно “чорна земля” долини річки (Нілу), оброблена, люба.
52. Ка (др.єг.) – (душа) за віруваннями древніх єгиптян це - життєва сила людини, чи духовний вираз, персоніфікація людського видимого, тілесного образу, - “двійник”, що продовжує жити після смерті тіла. Окрім Ка, у др..єгиптян були й інші „душевні” поняття, як то – Ба – очевидно духовна складова Творця у сутності людини....
53. Тутмоси – Тутмос I (1530-1520р.), Тутмос II (1520-1505р.), Тутмос III (1505-1450р.), Тутмос IV (1425-1408р.), - Владики Кемет. “Тутмос” дослівно древньоєгипетською - “Дитина бога Тота”.
54. Маа Херу (др.єг.) - “право гласний”, титул померлого, виправданого на суді Усера (Осіріса).
55. Ес (др.єг.) - чоловік.
56. Амамат (др.єг.) - чудовисько гіпопотам–лев–крокодил, прислуговуючий катом на суді Осіріса.
57. Тір – місто–царство на Середземномор’ї, в тій його частині, яку древні греки пізніше назвуть Фінікією.
58. Яхмос І – Перший фараон XVIII династії (1580 – 1310 роки до н. е.), спадкоємець незалежного від гіксосів царя Уасету Камоса, який організував за часи свого правління повстання, що переросло у визвольну війну. Яхмосу І вдалося близько 1580 року до н.е. вигнати гіксосів до Ханаану і знову об’єднати Єгипет. Провів енергійні та успішні реформи з відновленням і подальшим розвитком економіки, адміністрації, війська.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Контекст : КІНЕЦЬ ДРЕВНОСТІ, епос, ЗМІСТ



Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-03-08 16:56:01
Переглядів сторінки твору 2032
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.154 / 5.53)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.151 / 5.53)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.755
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2019.10.21 13:03
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Валерій Голуб (Л.П./Л.П.) [ 2009-11-20 23:15:56 ]
Цікаво. Зачитався. Зверніть увагу на роки правління Тутмосів. Забули поставити "до нов. ери". До речі, все більше дослідників схиляються до думки, що оті міфічні гіксоси, гікси - не хто інший, як наші предки арії-кімерійці, можливо їхній відріг - гети.