ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Євген Федчук
2020.02.19 15:41
Яремо, Яремочко, що ж ти наробив,
Всю Вкраїну-матінку кровію залив?
Чи тебе зродила справді Україна,
Отакого злого невдячного сина?
Як же ти на матір підняв свою руку,
Залишив по собі стогін, плач і муки?
Чи ж того хотіла твоя рідна мати
Щоб ім’ям

Вікторія Лимарівна
2020.02.19 14:08
З несамовитою швидкістю потяг,
не зупиняючись, мчиться вперед.
Брами йому відчиняють, ворота.
Тільки й бажає про зоряний злет.

Потяг час`у в неймовірному русі
лине в безмежність, зупинок нема.
Десь там, далекий перон його змусить

Королева Гір
2020.02.19 11:09
Прийду до тата, сяду на порозі
І все я розпитаю про життя,
За мене він в молитві і в тривозі.
Дорослий я, та для батьків – дитя.
Пройдуся залюбки батьківським садом,
Нап’юсь води з криниці досхочу,
Торкнуся до лози із виноградом,
Думками у дитинств

Сергій Губерначук
2020.02.19 11:06
На тих бульварах, де зима й сніги
давно розсілись по глибоких лавах,
де в темних ліхтарях нічні боги
використовують вогні у власних справах,
де зустріч неможлива ані з ким,
окрім єдиної супутниці – розлуки,
на тих бульварах я шукаю дім,
якого ном

Тетяна Левицька
2020.02.19 10:25
Без тепла у травні втішно -
плоду не рости.
Як смаку не знаєш вишні, 
то і не кортить.
Скільки вишняку довкола
зваблює вуста.
Кисло, солодко, розколеш -
кісточка пуста.

Олександр Сушко
2020.02.19 09:30
Сатири плуг, як масло правду оре,
Нявчить котом розрізаний апломб.
На пасовиську хмар поетів море,
І з ложкою не менше за столом.

Упроголодь любов така нервова,
Поезія - дешева, наче гріш.
Устав із ліжка - каша же готова!

Ярослав Чорногуз
2020.02.19 02:32
Днів осінніх, днів печальних
Загубилися сліди.
До моєї спочивальні
Ти усміхнена прийди.

І вростай у мене зрана,
Ніби квітка золота.
Хай розтуляться, мов рана,

Оксана Логоша
2020.02.18 22:47
Там,помежи хмарин,
Наче промінь надії-
Чистий аквамарин-
Боже небо синіє.

Поміж шалу юрби,
Де втопитися більш вірогідно,
Посміхнеться тобі

Олександр Панін
2020.02.18 21:35
Глибока філософія на мілині


Як для мореплавця важлива
лоція,
так само архіважливо
не діяти під емоціями…

Козак Дума
2020.02.18 19:22
Тільки вийду за поріг –
попереду сто доріг,
а на кожнім перехресті
світлофор висить вгорі.
Має гарні кольори,
та всього їх лише три:
жовто-, зелено- червоні –
майорять для дітвори.

Тетяна Роса
2020.02.18 16:52
Пітьма казала: «Не плач, дитино.
Углиб не видно. Ховай огидне
У серця прірву.
Я там незримо. Воно не зрине.
Воно зі мною неначе рідне.
Ніхто не вирве.
Розправиш крила – лети угору.
А ми у серці, на самім денці,

Світлана Майя Залізняк
2020.02.18 14:43
Не знаю - чи збирають письменники відгуки, я це роблю. Найцікавіші покажу, бо на цьому сайті - НЕ МИСЛИВЦІВ, РИБАЛОК ЧИ ГРИБНИКІВ, А ПОЕТИЧНОМУ - мені довелося за 9 років відчувати тролінг, початківцям пояснювати, чому я маю право зауважувати огріхи. Нин

Євген Федчук
2020.02.18 14:23
Світ мене ловив, та не спіймав.
Не схотів. Такий я не потрібний
Світові, де очі всім застлав
Полиск грошей золотих та срібних.
Все моє багатство – голова,
Палиця й торбина за плечима.
А ученість світу – то слова,
Мудрість визначається не ними.

Володимир Бойко
2020.02.18 13:48
Мовчить вгодована Європа,
Лишень подекуди бурчить,
Тимчасом Раша-Азіопа
Не оминає жодну мить
Аби урвати якнайбільше
З пожару вкрадений покров.
Про це колись напишуть вірші,
Але сьогодні ллється кров.

Олександр Сушко
2020.02.18 11:44
Скреснула крига і луснув терпіння пухир!
Люди - увага! Attention! Вніманіє! Ahtung!
Нерест у лірика! З вирію линуть птахи,
Буслик дзьобатий націливсь на жабку булькату.

Отже, весна. Сумніваєшся? Ну і дарма,
В кицьки линяє потроху ковтунисте руно.

Сергій Гупало
2020.02.18 08:59
Поетці теж потрібно їсти.
Хітон із сала не спаса.
З парцели cунеться у місто,--
Пегас в кущах, жує маслак.

Не зупинилася в альтанці,
Пішла, як я її післав.
Осьо вона – несе рум’янці,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Олександр Панін
2020.01.12

Писака Писав
2019.11.07

Ігор Якименко
2019.07.12

Сергій Губерначук
2019.07.07

Зоя Войтович
2019.04.04

Костянтин Головко
2018.09.05

Томаш Кучерук
2018.06.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Володимир Ляшкевич / Поеми / Кінець Древності, епос

 Са Гл.5. Ч II. Кінець Древності
'Кінець Древності'


Частина IІ: 'Уасет'

Художник - Девід Робертс. Руїни

Глава 5. Са (Учень)

1
Волання птаха, тріскіт у кущах.
Жрець прокидається - в імлі світанку
перед очима постає видіння
наказаного на довічні мандри
померлого єства, чиє ім’я
забули внести до Сувою Мертвих.

Відтак, протерши очі, розрізняє,
що перед ним тих духів, схоже, двоє,
і це не духи, а сповна тілесні,
хоча й знеможені украй, істоти.

Дід зі скуйовдженим у різні боки
жорстким волоссям - абсолютно голий.
Тримає у руці пруток лози,
що тягнеться до низу, до копички
солом’яного кольору голівки
геть юного хлоп'я.
                            Лоза кільцем
охоплює тонку дитячу шию
і одночасно є всім убранням,
єдиною прикрасою, і тим,
що видимо було і покаранням
і відчаю останнім здобуттям.

Хлопча, немов звірятко, непорушне
уважно розглядає незнайомця.
Воно настільки злилось із кущем,
що жрець не зразу бачить між гілок
сухе переплетіння рук і ніг.

2
Дід сивий і брудний, вловивши погляд
чужинця, відвертається у бік
до малюка, і щось сердито шепче,
затим поєднує свої слова
із поштовхом вузлатої ноги.

Хлопча схиляється набік, одначе
не полишає круглими очима
розглядувати мужа на траві.
І дід, напруженим, тремтячим рухом,
тягнути знову взявся за лозу.

- О, Сонце! - скрикує Раі: Навіщо
ти, старче, тягнеш, як худобу, хлопця?!
Чекай, ось на, візьми пригорщу хліба.

Та дідуган продовжує тягнути
і зупиняється лише коли
Раі перепиняє їм дорогу.

- Я Хапі дам його сьогодні. Так.
Він увійде зі мною до Ріки!
не в дім до митника рабом, рабом...
Я - мертвий вже, кому потрібні мертві,
а він ще чистий - суд пройде священний
і буде жити у достатку вічнім.
Так. Так. Не в дім до митника рабом,
а буде у достатку, як дійдемо
до Річки зараз, зразу увійдемо...

У моїм серці правда! хай побачать.
І він і я - обоє Маа Херу !
Ес - не спиняй нас тимчасовим благом!

3
Старий зрить на Раі, той обхопив
долонями голівку малюка
і щось беззвучно шепотить губами.
Хлоп'я заходиться раптовим плачем
і дід руками кволими хапає
жерця за плечі: - Не віддам нікому,
я знаю, вам, служителям, потрібна
кров хлопчика мого, геть Амамат! ..."

Раі спиняє відчай старця: - Стій,
не поселяй з прокляттями в собі
неправду, бо не знаючи говориш.

Смерть всіх нас може повернути в край
божественний і мариш нею ти,
замучений літами. Та для нього, -
показує рукою на дитину, -
життя безцінне, бо велика ціль
дарована йому від неба, він
для неї призваний сюди, аби
безмірно дати іншим.
                            Глянь від Сонця
печать на нього падає священна.

Він, як і всі ми, любий і потрібний!

Жрець підіймає руку над хлоп’ям,
вітаючи появлення Світила,
а перст руки другої прикладає
до лоба хлопчика, де виникає
у різнобарвних кольорах Урей.

Мить потремтівши вищий знак зникає.

4
Старий завмер. Між пересохлих губ
нараз спиняється дихання посвист.

- Своїх доріг не відрікайся старче!
бо істинно - хто праведно прожив
тут, на землі, той званий далі бути
у світі Радості, у тім Палаці,
де Справедливістю усі живуть…

Раі дає старому в руки хліб
і, вивільнивши хлопця від лози,
стає навколішки до Сонця. Шепче
молитви вранішні: святково-вдячні.

Закінчивши встає й бере дитя
собі на лікоть. Дістає їду,
дає малому. Дід глядить безтямно,
та вже покірно, і вони ідуть
стежиною між заростів вздовж Річки.

5
- Щасливий ти, сьогодні вже побачиш,
як човен повезе твого онука,
в краї далекі вільним і веселим!
Багатий човен, з волі Пераа!

В прогалинах поміж густих кущів
синіють води, видно інший берег
у темно-сивій хвилі чагарів,
з яких звелися у палких обіймах
прекрасного духмяного світанку
високі пальми у рожевім блиску.

Раі торкається рукою старця:
- Розповідай мені про свого хлопця,
я так давно шукав його повсюди...

В очах старого відчай і надія,
він задихаючись шепоче: - Дихав,
на нього дихав бик священний, так!
Коли по вулицях водили, став
над немовлям ще в маминих руках,
і дихав!

6
            Сльози всередину певно
котилися йому, бо сивий муж
закашлявся, спинився, й потім знову
зашелестів беззубим чорним ротом:

- Тому три роки, як його батьків -
дружину синову й самого сина,
роздерли леви в чагарях поблизу
дарованої нам царем землі.

Мій син був завше воїном хоробрим,
і по закінченні походу в Пунт
наділ отримав - тут, неподалеку.
Проте лиш горе нам приніс той дар.

Скажи, чому це сталося із нами?
Чому не з іншими? - до Річки різні
в той день спускалися - моїх ж убили,
ось тільки хлопчик дивом уцілів...

Жерці казали потім - то Амон
нас наказав за синову дружину.

7
Він з нею повернувся з побережжя,
куди супроводжав царевих слуг.
Світловолосу взяв таку, біляву,
чужу усім, а син її цінив,
навчив і нашим звичаям і мові.
І все було так добре... Нічим їй
Амона гнівити було...
                            Отак-от
ми і залишилися в світі вдвох.

Що мали - те віддали за їду,
і зараз не зосталося нічого
окрім боргів і нашої свободи...

І дід підводить на жерця жагучий
благаючий помилування погляд:
- Ти не обманюєш мене, кажи?!...

* * *

Художник - Девід Робертс. Руїни



Читати далі, Част.ІІ. Гл.6
Повернутися до змісту
Всі примітки

ПРИМІТКИ:

47. Хапі – божество повноводного Нілу. Інакше кажучи, Ніл при повеневому розливі.
48. Межиріччя, Міжріччя - долина, сформована Тигром і Євфратом.
49. Ху – (др.єг.) – одне із значень – “блиск”, потім так називали образ лева з людською головою (сфінкса).
50. Чаті – на кшталт Візира, перший міністр, найвищий сановник при Пераа.
51 Владика Кемет – Владика Єгипту - Пераа (фараон). Кемет (Та – Мері) (др.єг.) - дослівно “чорна земля” долини річки (Нілу), оброблена, люба.
52. Ка (др.єг.) – (душа) за віруваннями древніх єгиптян це - життєва сила людини, чи духовний вираз, персоніфікація людського видимого, тілесного образу, - “двійник”, що продовжує жити після смерті тіла. Окрім Ка, у др..єгиптян були й інші „душевні” поняття, як то – Ба – очевидно духовна складова Творця у сутності людини....
53. Тутмоси – Тутмос I (1530-1520р.), Тутмос II (1520-1505р.), Тутмос III (1505-1450р.), Тутмос IV (1425-1408р.), - Владики Кемет. “Тутмос” дослівно древньоєгипетською - “Дитина бога Тота”.
54. Маа Херу (др.єг.) - “право гласний”, титул померлого, виправданого на суді Усера (Осіріса).
55. Ес (др.єг.) - чоловік.
56. Амамат (др.єг.) - чудовисько гіпопотам–лев–крокодил, прислуговуючий катом на суді Осіріса.
57. Тір – місто–царство на Середземномор’ї, в тій його частині, яку древні греки пізніше назвуть Фінікією.
58. Яхмос І – Перший фараон XVIII династії (1580 – 1310 роки до н. е.), спадкоємець незалежного від гіксосів царя Уасету Камоса, який організував за часи свого правління повстання, що переросло у визвольну війну. Яхмосу І вдалося близько 1580 року до н.е. вигнати гіксосів до Ханаану і знову об’єднати Єгипет. Провів енергійні та успішні реформи з відновленням і подальшим розвитком економіки, адміністрації, війська.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Контекст : КІНЕЦЬ ДРЕВНОСТІ, епос, ЗМІСТ



Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-03-08 16:56:01
Переглядів сторінки твору 2072
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.154 / 5.53)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.151 / 5.53)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.755
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2020.02.12 18:25
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Валерій Голуб (Л.П./Л.П.) [ 2009-11-20 23:15:56 ]
Цікаво. Зачитався. Зверніть увагу на роки правління Тутмосів. Забули поставити "до нов. ери". До речі, все більше дослідників схиляються до думки, що оті міфічні гіксоси, гікси - не хто інший, як наші предки арії-кімерійці, можливо їхній відріг - гети.