
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.16
10:43
Шпак з довгим хвостом,
За який зачепилась веселка,
Лишивши на ньому фіолетову пляму,
Прилетів до міста кам’яних провулків
В якому нічого не відбувається.
По радіо так і сказали:
«У цьому місті нічого не відбувається…»
А Бог дивиться
За який зачепилась веселка,
Лишивши на ньому фіолетову пляму,
Прилетів до міста кам’яних провулків
В якому нічого не відбувається.
По радіо так і сказали:
«У цьому місті нічого не відбувається…»
А Бог дивиться
2025.10.16
10:30
Дівчинко,
пірнай в мої обійми!
Притулись міцніше і пливи
у любов мою,
як в інший вимір,
молитовним шепотом трави…
Я тобі в цій вічності побуду
пірнай в мої обійми!
Притулись міцніше і пливи
у любов мою,
як в інший вимір,
молитовним шепотом трави…
Я тобі в цій вічності побуду
2025.10.16
06:41
Чому вслухаюся уважно
У співи птиць і шум комах, -
Чому стає гуляти страшно
Уздовж річок та по гаях?
Чому бажаного спокою
В душі утомленій нема, -
Чому за світлістю тонкою
Надій лежить зневіри тьма?
У співи птиць і шум комах, -
Чому стає гуляти страшно
Уздовж річок та по гаях?
Чому бажаного спокою
В душі утомленій нема, -
Чому за світлістю тонкою
Надій лежить зневіри тьма?
2025.10.15
23:15
Не знають що творять потвори,
несуть хоч на шиях хрести,
цікавлять їх наші комори
та з наших країв нас знести.
Ми діти еліти,
настав вже наш час.
Нам жити й радіти,
несуть хоч на шиях хрести,
цікавлять їх наші комори
та з наших країв нас знести.
Ми діти еліти,
настав вже наш час.
Нам жити й радіти,
2025.10.15
22:39
Почесний директор прийшов
до свого колишнього кабінету,
але його ніхто не помічає.
Паркет скрипить,
мов клавіатура рояля.
У кабінетах віє
вітер минулого,
ледь колишучи штори
до свого колишнього кабінету,
але його ніхто не помічає.
Паркет скрипить,
мов клавіатура рояля.
У кабінетах віє
вітер минулого,
ледь колишучи штори
2025.10.15
21:57
Міріади доріг на землі пролягло.
Вже у космос лаштуються діти.
А мене тільки й тягне, що в рідне село.
Кажуть – так починають старіти...
Боже ж, як тут змаліло все.
Навіть шлях до Дніпра скоротився.
Я прибульцем стою і тамую щем.
Щем гіркий, що під
Вже у космос лаштуються діти.
А мене тільки й тягне, що в рідне село.
Кажуть – так починають старіти...
Боже ж, як тут змаліло все.
Навіть шлях до Дніпра скоротився.
Я прибульцем стою і тамую щем.
Щем гіркий, що під
2025.10.15
15:10
висить ябко, висить -
Єву жаба дусить.
ходь но ту Адаме, ходь но ту Адаме
змій ті не укусить.
Єво ж, моя Єво,
най Господь бороне -
казов не чіпати, казов не чіпати
Єву жаба дусить.
ходь но ту Адаме, ходь но ту Адаме
змій ті не укусить.
Єво ж, моя Єво,
най Господь бороне -
казов не чіпати, казов не чіпати
2025.10.15
14:44
Вона пройшла через паркан
Казала: ‘Ось тобі дурман
Коштовна поміч аби міг
Звільнитися страждань усіх’
На відповідь: ‘Тобі це зась’
Вона пійма мої зап’ястя
Мене жбурляє навзнаки
Забити щоб у колодки
Казала: ‘Ось тобі дурман
Коштовна поміч аби міг
Звільнитися страждань усіх’
На відповідь: ‘Тобі це зась’
Вона пійма мої зап’ястя
Мене жбурляє навзнаки
Забити щоб у колодки
2025.10.15
12:16
Поки що не жовтий.
Поки що зелене
пишне листя кленів.
Накрапає дощик
умиває площі,
укриває блиском
трав’яне намисто.
Поки що зелене
пишне листя кленів.
Накрапає дощик
умиває площі,
укриває блиском
трав’яне намисто.
2025.10.14
22:07
Мертва сторінка
у соціальній мережі,
із якої випарувалося життя.
Вона похована під брилами
гігабайтів інформації,
під мотлохом, шумом,
фейками, мемами,
хейтами, хештегами.
у соціальній мережі,
із якої випарувалося життя.
Вона похована під брилами
гігабайтів інформації,
під мотлохом, шумом,
фейками, мемами,
хейтами, хештегами.
2025.10.14
21:34
В час ранковий зникли зорі
І розтанула імла, -
І від сну звільнилась скоро
Сонцем збуджена земля.
І промінням обігріті,
Вмиті росами усі, -
Перед зором стали квіти
Дивовижної краси.
І розтанула імла, -
І від сну звільнилась скоро
Сонцем збуджена земля.
І промінням обігріті,
Вмиті росами усі, -
Перед зором стали квіти
Дивовижної краси.
2025.10.14
20:47
«Хто Ви такий?», – спитає «Берліоз» –
І, ніби Майстер, я зніяковію,
Бо іноді сам думаю всерйоз,
Що визнання – у повній безнадії...
У «Массолітах» захопили все
«Лавровичі», «Латунські», «Оремани»...
Тож не протиснутись моїм «есе»
І, ніби Майстер, я зніяковію,
Бо іноді сам думаю всерйоз,
Що визнання – у повній безнадії...
У «Массолітах» захопили все
«Лавровичі», «Латунські», «Оремани»...
Тож не протиснутись моїм «есе»
2025.10.14
19:51
Слова, слова, слова —
пустелі слів…
Душа німує вгкими пісками.
Ти сам їй оніміти повелів,
кидаючи у сад квітучий —
камінь.
Небажані
пустелі слів…
Душа німує вгкими пісками.
Ти сам їй оніміти повелів,
кидаючи у сад квітучий —
камінь.
Небажані
2025.10.14
12:25
Конгломерат відмороженого люду на болотах гордо іменують нацією.
Малоцінні персони ціни собі ніяк не складуть.
Злі генії добре вміють прикидатися добрими.
Мистецтво брехні, як і будь-яке мистецтво, має і таланти, і шанувальників.
Імідж благод
2025.10.14
10:55
Дерево рубав побіля річки чоловік.
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води
2025.10.13
23:22
Чекаю відповідь… Конкретно:
Коли і хто пірне у Осінь?..
І щоб з розгону на портрети…
Але не всі, у кого досвід.
Ніяких видумок з майбутнім.
Минуле хай, вже начудили…
І кожен щоб очнувся в Грудні —
Бо саме Він додасть вам сили…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Коли і хто пірне у Осінь?..
І щоб з розгону на портрети…
Але не всі, у кого досвід.
Ніяких видумок з майбутнім.
Минуле хай, вже начудили…
І кожен щоб очнувся в Грудні —
Бо саме Він додасть вам сили…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Володимир Ляшкевич (1963) /
Поеми
/
Кінець Древності, епос
Са Гл.5. Ч II. Кінець Древності
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Са Гл.5. Ч II. Кінець Древності
'Кінець Древності'

Частина IІ: 'Уасет'

Глава 5. Са (Учень)
1
Волання птаха, тріскіт у кущах.
Жрець прокидається - в імлі світанку
перед очима постає видіння
наказаного на довічні мандри
померлого єства, чиє ім’я
забули внести до Сувою Мертвих.
Відтак, протерши очі, розрізняє,
що перед ним тих духів, схоже, двоє,
і це не духи, а сповна тілесні,
хоча й знеможені украй, істоти.
Дід зі скуйовдженим у різні боки
жорстким волоссям - абсолютно голий.
Тримає у руці пруток лози,
що тягнеться до низу, до копички
солом’яного кольору голівки
геть юного хлоп'я.
Лоза кільцем
охоплює тонку дитячу шию
і одночасно є всім убранням,
єдиною прикрасою, і тим,
що видимо було і покаранням
і відчаю останнім здобуттям.
Хлопча, немов звірятко, непорушне
уважно розглядає незнайомця.
Воно настільки злилось із кущем,
що жрець не зразу бачить між гілок
сухе переплетіння рук і ніг.
2
Дід сивий і брудний, вловивши погляд
чужинця, відвертається у бік
до малюка, і щось сердито шепче,
затим поєднує свої слова
із поштовхом вузлатої ноги.
Хлопча схиляється набік, одначе
не полишає круглими очима
розглядувати мужа на траві.
І дід, напруженим, тремтячим рухом,
тягнути знову взявся за лозу.
- О, Сонце! - скрикує Раі: Навіщо
ти, старче, тягнеш, як худобу, хлопця?!
Чекай, ось на, візьми пригорщу хліба.
Та дідуган продовжує тягнути
і зупиняється лише коли
Раі перепиняє їм дорогу.
- Я Хапі дам його сьогодні. Так.
Він увійде зі мною до Ріки!
не в дім до митника рабом, рабом...
Я - мертвий вже, кому потрібні мертві,
а він ще чистий - суд пройде священний
і буде жити у достатку вічнім.
Так. Так. Не в дім до митника рабом,
а буде у достатку, як дійдемо
до Річки зараз, зразу увійдемо...
У моїм серці правда! хай побачать.
І він і я - обоє Маа Херу !
Ес - не спиняй нас тимчасовим благом!
3
Старий зрить на Раі, той обхопив
долонями голівку малюка
і щось беззвучно шепотить губами.
Хлоп'я заходиться раптовим плачем
і дід руками кволими хапає
жерця за плечі: - Не віддам нікому,
я знаю, вам, служителям, потрібна
кров хлопчика мого, геть Амамат! ..."
Раі спиняє відчай старця: - Стій,
не поселяй з прокляттями в собі
неправду, бо не знаючи говориш.
Смерть всіх нас може повернути в край
божественний і мариш нею ти,
замучений літами. Та для нього, -
показує рукою на дитину, -
життя безцінне, бо велика ціль
дарована йому від неба, він
для неї призваний сюди, аби
безмірно дати іншим.
Глянь від Сонця
печать на нього падає священна.
Він, як і всі ми, любий і потрібний!
Жрець підіймає руку над хлоп’ям,
вітаючи появлення Світила,
а перст руки другої прикладає
до лоба хлопчика, де виникає
у різнобарвних кольорах Урей.
Мить потремтівши вищий знак зникає.
4
Старий завмер. Між пересохлих губ
нараз спиняється дихання посвист.
- Своїх доріг не відрікайся старче!
бо істинно - хто праведно прожив
тут, на землі, той званий далі бути
у світі Радості, у тім Палаці,
де Справедливістю усі живуть…
Раі дає старому в руки хліб
і, вивільнивши хлопця від лози,
стає навколішки до Сонця. Шепче
молитви вранішні: святково-вдячні.
Закінчивши встає й бере дитя
собі на лікоть. Дістає їду,
дає малому. Дід глядить безтямно,
та вже покірно, і вони ідуть
стежиною між заростів вздовж Річки.
5
- Щасливий ти, сьогодні вже побачиш,
як човен повезе твого онука,
в краї далекі вільним і веселим!
Багатий човен, з волі Пераа!
В прогалинах поміж густих кущів
синіють води, видно інший берег
у темно-сивій хвилі чагарів,
з яких звелися у палких обіймах
прекрасного духмяного світанку
високі пальми у рожевім блиску.
Раі торкається рукою старця:
- Розповідай мені про свого хлопця,
я так давно шукав його повсюди...
В очах старого відчай і надія,
він задихаючись шепоче: - Дихав,
на нього дихав бик священний, так!
Коли по вулицях водили, став
над немовлям ще в маминих руках,
і дихав!
6
Сльози всередину певно
котилися йому, бо сивий муж
закашлявся, спинився, й потім знову
зашелестів беззубим чорним ротом:
- Тому три роки, як його батьків -
дружину синову й самого сина,
роздерли леви в чагарях поблизу
дарованої нам царем землі.
Мій син був завше воїном хоробрим,
і по закінченні походу в Пунт
наділ отримав - тут, неподалеку.
Проте лиш горе нам приніс той дар.
Скажи, чому це сталося із нами?
Чому не з іншими? - до Річки різні
в той день спускалися - моїх ж убили,
ось тільки хлопчик дивом уцілів...
Жерці казали потім - то Амон
нас наказав за синову дружину.
7
Він з нею повернувся з побережжя,
куди супроводжав царевих слуг.
Світловолосу взяв таку, біляву,
чужу усім, а син її цінив,
навчив і нашим звичаям і мові.
І все було так добре... Нічим їй
Амона гнівити було...
Отак-от
ми і залишилися в світі вдвох.
Що мали - те віддали за їду,
і зараз не зосталося нічого
окрім боргів і нашої свободи...
І дід підводить на жерця жагучий
благаючий помилування погляд:
- Ти не обманюєш мене, кажи?!...
* * *


Читати далі, Част.ІІ. Гл.6
Повернутися до змісту
Всі примітки
ПРИМІТКИ:
47. Хапі – божество повноводного Нілу. Інакше кажучи, Ніл при повеневому розливі.
48. Межиріччя, Міжріччя - долина, сформована Тигром і Євфратом.
49. Ху – (др.єг.) – одне із значень – “блиск”, потім так називали образ лева з людською головою (сфінкса).
50. Чаті – на кшталт Візира, перший міністр, найвищий сановник при Пераа.
51 Владика Кемет – Владика Єгипту - Пераа (фараон). Кемет (Та – Мері) (др.єг.) - дослівно “чорна земля” долини річки (Нілу), оброблена, люба.
52. Ка (др.єг.) – (душа) за віруваннями древніх єгиптян це - життєва сила людини, чи духовний вираз, персоніфікація людського видимого, тілесного образу, - “двійник”, що продовжує жити після смерті тіла. Окрім Ка, у др..єгиптян були й інші „душевні” поняття, як то – Ба – очевидно духовна складова Творця у сутності людини....
53. Тутмоси – Тутмос I (1530-1520р.), Тутмос II (1520-1505р.), Тутмос III (1505-1450р.), Тутмос IV (1425-1408р.), - Владики Кемет. “Тутмос” дослівно древньоєгипетською - “Дитина бога Тота”.
54. Маа Херу (др.єг.) - “право гласний”, титул померлого, виправданого на суді Усера (Осіріса).
55. Ес (др.єг.) - чоловік.
56. Амамат (др.єг.) - чудовисько гіпопотам–лев–крокодил, прислуговуючий катом на суді Осіріса.
57. Тір – місто–царство на Середземномор’ї, в тій його частині, яку древні греки пізніше назвуть Фінікією.
58. Яхмос І – Перший фараон XVIII династії (1580 – 1310 роки до н. е.), спадкоємець незалежного від гіксосів царя Уасету Камоса, який організував за часи свого правління повстання, що переросло у визвольну війну. Яхмосу І вдалося близько 1580 року до н.е. вигнати гіксосів до Ханаану і знову об’єднати Єгипет. Провів енергійні та успішні реформи з відновленням і подальшим розвитком економіки, адміністрації, війська.

Частина IІ: 'Уасет'

Глава 5. Са (Учень)
1
Волання птаха, тріскіт у кущах.
Жрець прокидається - в імлі світанку
перед очима постає видіння
наказаного на довічні мандри
померлого єства, чиє ім’я
забули внести до Сувою Мертвих.
Відтак, протерши очі, розрізняє,
що перед ним тих духів, схоже, двоє,
і це не духи, а сповна тілесні,
хоча й знеможені украй, істоти.
Дід зі скуйовдженим у різні боки
жорстким волоссям - абсолютно голий.
Тримає у руці пруток лози,
що тягнеться до низу, до копички
солом’яного кольору голівки
геть юного хлоп'я.
Лоза кільцем
охоплює тонку дитячу шию
і одночасно є всім убранням,
єдиною прикрасою, і тим,
що видимо було і покаранням
і відчаю останнім здобуттям.
Хлопча, немов звірятко, непорушне
уважно розглядає незнайомця.
Воно настільки злилось із кущем,
що жрець не зразу бачить між гілок
сухе переплетіння рук і ніг.
2
Дід сивий і брудний, вловивши погляд
чужинця, відвертається у бік
до малюка, і щось сердито шепче,
затим поєднує свої слова
із поштовхом вузлатої ноги.
Хлопча схиляється набік, одначе
не полишає круглими очима
розглядувати мужа на траві.
І дід, напруженим, тремтячим рухом,
тягнути знову взявся за лозу.
- О, Сонце! - скрикує Раі: Навіщо
ти, старче, тягнеш, як худобу, хлопця?!
Чекай, ось на, візьми пригорщу хліба.
Та дідуган продовжує тягнути
і зупиняється лише коли
Раі перепиняє їм дорогу.
- Я Хапі дам його сьогодні. Так.
Він увійде зі мною до Ріки!
не в дім до митника рабом, рабом...
Я - мертвий вже, кому потрібні мертві,
а він ще чистий - суд пройде священний
і буде жити у достатку вічнім.
Так. Так. Не в дім до митника рабом,
а буде у достатку, як дійдемо
до Річки зараз, зразу увійдемо...
У моїм серці правда! хай побачать.
І він і я - обоє Маа Херу !
Ес - не спиняй нас тимчасовим благом!
3
Старий зрить на Раі, той обхопив
долонями голівку малюка
і щось беззвучно шепотить губами.
Хлоп'я заходиться раптовим плачем
і дід руками кволими хапає
жерця за плечі: - Не віддам нікому,
я знаю, вам, служителям, потрібна
кров хлопчика мого, геть Амамат! ..."
Раі спиняє відчай старця: - Стій,
не поселяй з прокляттями в собі
неправду, бо не знаючи говориш.
Смерть всіх нас може повернути в край
божественний і мариш нею ти,
замучений літами. Та для нього, -
показує рукою на дитину, -
життя безцінне, бо велика ціль
дарована йому від неба, він
для неї призваний сюди, аби
безмірно дати іншим.
Глянь від Сонця
печать на нього падає священна.
Він, як і всі ми, любий і потрібний!
Жрець підіймає руку над хлоп’ям,
вітаючи появлення Світила,
а перст руки другої прикладає
до лоба хлопчика, де виникає
у різнобарвних кольорах Урей.
Мить потремтівши вищий знак зникає.
4
Старий завмер. Між пересохлих губ
нараз спиняється дихання посвист.
- Своїх доріг не відрікайся старче!
бо істинно - хто праведно прожив
тут, на землі, той званий далі бути
у світі Радості, у тім Палаці,
де Справедливістю усі живуть…
Раі дає старому в руки хліб
і, вивільнивши хлопця від лози,
стає навколішки до Сонця. Шепче
молитви вранішні: святково-вдячні.
Закінчивши встає й бере дитя
собі на лікоть. Дістає їду,
дає малому. Дід глядить безтямно,
та вже покірно, і вони ідуть
стежиною між заростів вздовж Річки.
5
- Щасливий ти, сьогодні вже побачиш,
як човен повезе твого онука,
в краї далекі вільним і веселим!
Багатий човен, з волі Пераа!
В прогалинах поміж густих кущів
синіють води, видно інший берег
у темно-сивій хвилі чагарів,
з яких звелися у палких обіймах
прекрасного духмяного світанку
високі пальми у рожевім блиску.
Раі торкається рукою старця:
- Розповідай мені про свого хлопця,
я так давно шукав його повсюди...
В очах старого відчай і надія,
він задихаючись шепоче: - Дихав,
на нього дихав бик священний, так!
Коли по вулицях водили, став
над немовлям ще в маминих руках,
і дихав!
6
Сльози всередину певно
котилися йому, бо сивий муж
закашлявся, спинився, й потім знову
зашелестів беззубим чорним ротом:
- Тому три роки, як його батьків -
дружину синову й самого сина,
роздерли леви в чагарях поблизу
дарованої нам царем землі.
Мій син був завше воїном хоробрим,
і по закінченні походу в Пунт
наділ отримав - тут, неподалеку.
Проте лиш горе нам приніс той дар.
Скажи, чому це сталося із нами?
Чому не з іншими? - до Річки різні
в той день спускалися - моїх ж убили,
ось тільки хлопчик дивом уцілів...
Жерці казали потім - то Амон
нас наказав за синову дружину.
7
Він з нею повернувся з побережжя,
куди супроводжав царевих слуг.
Світловолосу взяв таку, біляву,
чужу усім, а син її цінив,
навчив і нашим звичаям і мові.
І все було так добре... Нічим їй
Амона гнівити було...
Отак-от
ми і залишилися в світі вдвох.
Що мали - те віддали за їду,
і зараз не зосталося нічого
окрім боргів і нашої свободи...
І дід підводить на жерця жагучий
благаючий помилування погляд:
- Ти не обманюєш мене, кажи?!...
* * *


Читати далі, Част.ІІ. Гл.6
Повернутися до змісту
Всі примітки
ПРИМІТКИ:
47. Хапі – божество повноводного Нілу. Інакше кажучи, Ніл при повеневому розливі.
48. Межиріччя, Міжріччя - долина, сформована Тигром і Євфратом.
49. Ху – (др.єг.) – одне із значень – “блиск”, потім так називали образ лева з людською головою (сфінкса).
50. Чаті – на кшталт Візира, перший міністр, найвищий сановник при Пераа.
51 Владика Кемет – Владика Єгипту - Пераа (фараон). Кемет (Та – Мері) (др.єг.) - дослівно “чорна земля” долини річки (Нілу), оброблена, люба.
52. Ка (др.єг.) – (душа) за віруваннями древніх єгиптян це - життєва сила людини, чи духовний вираз, персоніфікація людського видимого, тілесного образу, - “двійник”, що продовжує жити після смерті тіла. Окрім Ка, у др..єгиптян були й інші „душевні” поняття, як то – Ба – очевидно духовна складова Творця у сутності людини....
53. Тутмоси – Тутмос I (1530-1520р.), Тутмос II (1520-1505р.), Тутмос III (1505-1450р.), Тутмос IV (1425-1408р.), - Владики Кемет. “Тутмос” дослівно древньоєгипетською - “Дитина бога Тота”.
54. Маа Херу (др.єг.) - “право гласний”, титул померлого, виправданого на суді Усера (Осіріса).
55. Ес (др.єг.) - чоловік.
56. Амамат (др.єг.) - чудовисько гіпопотам–лев–крокодил, прислуговуючий катом на суді Осіріса.
57. Тір – місто–царство на Середземномор’ї, в тій його частині, яку древні греки пізніше назвуть Фінікією.
58. Яхмос І – Перший фараон XVIII династії (1580 – 1310 роки до н. е.), спадкоємець незалежного від гіксосів царя Уасету Камоса, який організував за часи свого правління повстання, що переросло у визвольну війну. Яхмосу І вдалося близько 1580 року до н.е. вигнати гіксосів до Ханаану і знову об’єднати Єгипет. Провів енергійні та успішні реформи з відновленням і подальшим розвитком економіки, адміністрації, війська.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Контекст : КІНЕЦЬ ДРЕВНОСТІ, епос, ЗМІСТДивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Святилище Амона. Гл.6. Ч II. Кінець Древності"
• Перейти на сторінку •
"Син Хапу Гл.4. Ч II. Кінець Древності"
• Перейти на сторінку •
"Син Хапу Гл.4. Ч II. Кінець Древності"
Про публікацію