'Кінець Древності'


Частина IІ: 'Уасет'



Глава 6. Святилище Амона (Відплиття)

1
Вони виходять на розчищені місця.
Ідуть по гребню захисних валів,
і діловий пташиний переспів
поволі обертається на шум
ранково-метушливої столиці.

Глузливо сміючись поміж собою
нахвалюються впійманим рибалки.
Причалюють, відчалюють човни.
Снують жінки і діти. Різний люд
спускається поближче до води,
вмивається, блукає при Ріці.

2
Вода спокійна, пахне очеретом.
Над мілиною бабраються зграйки
барвистих, одомашнених качок.

Качки пірнають раз у раз, неначе
їм хочеться яскраві змити мітки
і, приналежностей позбувшись, стати
нарешті вільними і полетіти.

Проте вода ці мітки не змиває.

Як не змиває й земляні вали,
що захищають місто від Ріки.

Ранкові юрби сунуть в бік святилищ,
затягуючи в діловитий ритм
десятків сотень зашкарублих ніг,
неголосного гиркання горлянок.

3
Поблизу пристані помітні статні,
споряджені в дорогу кораблі.

Раі показує старому човен
яким невдовзі плинути повинен,
наказує чекати, сам іде
на пристань.
                Показавши знак Царя,
минає височезну грубу браму.

Перетинає площу Церемоній.
Спускається до Царського причалу.

При кораблі якийсь верткий сановник
говорить з бородатим чоловіком,
одягнутим у різнокольорове,
як одягаються торговці з Тіру.

Сановник посміхається Раі,
вклоняється і м'яко дорікає,
що цілу ніч вони його чекали, -
у погляді палке розчарування
і непідробна, істинна досада.

Нарешті згадує і про чужинця,
що голову схилив у привітанні,
й уважно стежив хитромудрим оком
за лицями обох. Чужинець, хижо
виблискуючи білими зубами,
калічно промовляє щось про радість,
яка його, Сандала, наповняє.

4
Утрьох вони проходять кораблем,
звіряючи доставлений вантаж
зі списком на папірусі. Все точно.

Ось декілька корзин - набиті щільно
вказівками, посланнями, листами
на довгуватій випаленій цеглі,
покритій клинописними рядками -
традиція, а може і практичність.
Усе, що залишилось від часів,
як світом керували з Вавилону.

Над вантажем завмерли охоронці.
Стоять утупившись очима в берег.
Їм відпливати теж. Суворі лиця
святково підфарбовані червоним.

5
Прислужник, показавши все Раі,
передає й найвище повеління -
їм із Сандалом разом підійнятись
із корабля, як музика заграє -
щоб дівчину-невістку привітати
і провести з прислугою на човен.
І втаємничує у те, що Цар
сьогодні не вітатиме народ,
хтось інший буде мовити при троні.

Він дуже поспішає і Раі
невдовзі залишається з Сандалом
на палубі удвох.

6
               Вони стоять,
руками спершись на високий борт,
і тихо гомонять на вавілонській.

Сандал невпинно славить Пераа
за честь утілити в життя завдання,
які доручені йому сьогодні.

Дві бочки пива з двору Пераа
приємно збуджують бороданя,
і він розхвалює усе, що бачить,
говорить про Ріку, про добру долю,
своє уміння будувати судна
із велетенських старовинних кедрів.
Радіє, що з нагоди відплиття
не буде надто гамірно, бо Цар
не покидатиме свого палацу...
Знаходячи підтримку у Раі,
про милі серцю думи сповіщає
сюди вернутись незабаром знову.

7
Раі, кидаючи раз по раз погляд
на берег, де супутників залишив,
відходить потихеньку од пліток,
від золота і цінностей всіляких,
якими в Уасеті щедро платять
за гарні вироби майстрів умілих,
до незначної послуги, яку
отримати волів би від Сандала.

І незабаром із воріт портових
виходить в супроводі слуг купця.

Маленька групка на чолі з жерцем
протискується в напрямку Ріки
крізь юрбище, яке чекає дійства.

Старий з дитиною на тому ж місці,
де їх Раі залишив. Слуги ревно
вдягають старця і його онука
у щойно куплені нарядні шати.

Старий щасливий, з ним таке уперше –
дбайливі слуги крутяться довкола,
причісують, намащують обличчя.

8
Чорнобороді слуги на плечах
несуть корзини. Звідусіль настирно
жерцеві пропонують все на світі,
аж доки, проминувши люд торговий,
вони не повертаються назад,
до пристані. Проходять галасливих
паломників, селян і городян,
які вливалися в юрбище зівак.

Утримуваний стражниками натовп
не хоче пропускати їх, і вслід
заходиться у лайці, і прокльонах,
мовляв, чужинцям в Кемет можна все.
Та стражі гасять ремство батогами.

Раз по раз лускають над головами -
переривають крики, бійку, свари,
чи просто для розчищення шляху
черговому прибулому вельможі.

На кораблі веселий бородань,
жартуючи, виловлює з корзини
малого Са й веде новоприбулих
під палубу, в комірку на кормі...

9
На царській пристані смиренно ждуть
приїзду осяйного Пераа.

Біля високих стін, що з двох боків
майдан для церемоній обступили,
зібрались кращі з кращих Уасету:
цареві родичі, чванлива знать,
сановники, військові, чинні судді,
окремі групи в білому жерців,
і охорона зовнішня Палацу,
що оточила місце для царя.

Усім відомо - Пераа не буде,
та це не значило, що хтось посмів би
також сьогодні не прийти сюди,
не ждати з усіма царя на площі.

Жерці старанно слухають розмови.

10
Опісля вигнання із Та-Мері
гіксосів і об'єднання нового
країни Яхмосом, держава Кемет
від Кушу простяглась аж до Євфрату.
І кожний новий Пераа до решти
підвладних міст, поселень і племен
нові завоювання додає.

Оце лише сьогодні Пераа
утримується від земель збирання, -
одні говорять, що готує військо,
а інші - що богам набридли війни.

11
Набриднуть війни, раз усе вже є -
розкішний побут, дорогі одежі,
коштовності і вироби умілі.
Данина, здобич паводковим плином
наповнює скарбниці і комори.

В суперництві незримім за майбутнє
в усіх містах гуркоче будівництво.
Хоча будови і на диво схожі.

Та недарма возноситься все вище
культ покровителя завоювань -
Амона-Ра. Коли ще так жерці
купалися в багатстві неймовірнім?

І зведення святилищ в повній мірі
не відбиває всемогутній вплив,
яким заволоділа каста храмів,
і особливо - головний.
                       Усім
сьогодні зобов'язані вони
великому розширенню держави.

12
Але лякає подих чужоземний -
земель підвладних і країв сусідніх.

Заклякла у піску долина Кемет
зненацька вирвалась за горизонт.
Чужі мистецтва, вироби, знання
порушують старі переконання,
пришвидшують ходу життя, взамін
породжуючи вільнодумство і
таємні заговори проти влади!

Багатство порозв’язувало руки,
солодку розпалило жагу власті.
Багато хто відчув себе сьогодні
надмірно незалежним, надто сильним.
Он, як блищать на сонці їхні очі
підступними, зміїними думками.

Під масками облич червоно-жовтих
жерці шукають проявів живих
і сторожать, вслухаються, вивчають.

Повсюди ж вихваляють Пераа
й Амона-Ра за осяйне життя.

13
Раі з купцем стоять побіля сходів,
які униз збігають - до причалу,
і споглядають велетенський храм,
посталий у суворій красоті
в кінці алеї різноликих Ху.

Істоти з тілом лева причаїлись
на різьблених у формі саркофагів
одноманітних брилах – так неначе
чекали з миті в мить на повеління,
яке таки дозволить їм стрибнути.
І захистити шлях у головний
на всю державу храм Амона-Ра.

14
На обережній віддалі від Ху
густі, строкаті течії прочан -
зіштовхуються, клекотять, кружляють,
очікуючи на початок свята.

Сама ж алея вільна від людей.
І не помітно жодної особи,
яка би спробувала перетнути
цю вимощену плитами дорогу,
ба, навіть доторкнутися до неї.

Алеєю повинні йти царі,
першожерці, процесії з ковчегом,
і, звісно, сам Амон, якщо захоче
пройтися твердю од Ріки до дому.

То чи простому смертному можливо
лишити слід ноги на цій дорозі?

Хто пробував – лишився голови.

15
З майдану на світанку схід Світила
був прямовисним виходом Амона
у небеса із глибини святині.

Корабель Сонця, виринувши звідти,
неспішно підіймався поміж двох
грубезних, величезних веж, які
недавно звів Аменхотеп, син Хапу.
найвищий із сановників царя.

Хоча і звались вежі подарунком
святилищу від Пераа, одначе
точнішим видавалось, що намісник
себе самого так одарував.

Неначе скелі обступили з двох боків
ворота храму вежі ці. Над ними,
оковані листами золотими,
палають шпилі височезних щогл.

16
Навколо храму галасливі юрби.
Раби, паломники, купці, міняйли.

Коли закінчиться ранкове дійство,
і кораблі царя покинуть пристань,
із храму вийде армія жерців,
і розпочнеться звична веремія.

За срібло, золото, дари жертовні,
відкриються освячені шляхи,
божественне з'єднається з людським
у пошуку найвищого спасіння,
а також і для менш вагомих справ –
благословень, покращення здоров’я,
отримування дозволів, гадання,
і вирішення не судових справ.

17
У глибині, за брамою, помітні
два статні обеліски. А за ними
іще дві вежі, менші, ніж при вході.
Оберігають зал колон і статуй,
чергові кам'яні громади башт.
Між ними, наче просіка широка
в папірусовій прибережній хащі,
іде дорога далі, вглиб. Колони,
з обох боків, що той папірус.
                                   Ліг
на стебла кам’яні звід небосхилу,
висока стеля, голуба глазур
із-звідки золотом палають зорі.

Так Тутмос Перший будував колись
талантом знаменитого Інені.

За строгою гармонією ліній
все нижчих стін, і все тісніших залів,
раптово виринає молитовня.

Де в блиску полум'я завмер ковчег -
святилища погордлива святиня.

Не всякий у покої ті заходить,
хіба жерці найвищі й Пераа,
і то, якщо посвячений Амону.

18
У свята, за великого молебню,
в оточенні емблем, корогв барвистих,
в тріумфі, славі, в запашних куріннях,
виносять човен золотий Амона
для привітання і для поклоніння.

У будні ж, на світанку тільки ноші
„виходять” на прогулянку до Річки.

І хоч на ношах порожньо, проте,
кому відомо достеменно де
насправді миті кожної Амон?

19
З причалу шлях углиб будови храму
здається нескінченою прямою,
оточеною таїнством посвячень
в щораз мудріші істини життя, -
і ними і зринає в небо Сонце.

Прекрасний задум. Та Раі печалить,
що втілення Бог-Сонця-Ра сьогодні
знаходять тільки в Овні, звуть Амоном,
націленим на битву бараном,
підступним, грубим, жадібним до крові.

Що знову прийняли за Бога тінь -
єдине місце, де немає Сонця,
і відбиття те розум полонило.

Але про це купцю він не говорить.

20
Коли ж Сандал нагадує про магів,
киваючи на торг навколо храму,
мовляв, жерці тутешні обіцяють
усякому, хто щедро їм заплатить,
щасливий перехід в Поля Достатку,
Раі відомі промовляє тексти, -
що Ра-Амон, Суддя, дарів ніколи
не прийме від жорстоких - винних судить.

Цей для поживи Амамат, а той,
що чистим виявився, хай постане
по праву руку біля Нього...
                                Так,
у нас багато є магічних формул,
та є і відчуття своїх провин,
і вигляд серця на терезах Суду
аж надто часто згадують повчання,
щоби одну лише надію ми
на чаклування магів покладали.

Зринає в кожного обачний сумнів:
О я, нещасний, що скажу тоді?
Кого проситиму я заступитись,
коли і праведний непевним є?

Як хто мудрішає, то цим печеться.

21
Утім, в якій країні переріс
страх осуду за нечестиві вчинки
бажання за скарби знайти легке
очищення від скоєного зла?..

Сандал замислився. Нарешті каже,
що так усюди є де він бував.
Затим жалкує, що могутні стіни
і насипи піску відгородили
будов красу – вона, відкрившись місту,
дала би відгук у житті щоденнім.

І далі вже йде бесіда про Річку,
що кормить, поїть і разом із тим
примушує ховатись за валами...

22
Неспішно розмовляючи з Сандалом
і споглядаючи майдан, Раі
незримо повертається в минуле.

Пригадує, як увійшло вчорашнє
у день сьогоднішній - великий день,
з якого відлік новий розпочне.
І так йому приємно стало враз
стояти тут, на площі, над Рікою,
зливатися в єдине з глядачами,
звільнившись від самотності, від дум, -
урівноваженості звичних друзів.

Служіння у святилищі старому -
де стільки часу мудрості віддав він,
де поховав своїх найближчих друзів,
і де за волею царя навчав
і лікував царевого нащадка -
уже в минулому. Глибокі зміни
з навколишнього понесли його
стрімкою течією в невідомість.

І добре, що тепер він не один...

23
Як дивоптахи на осонні плит,
сидять, леткі вигойдуючи ритми,
жінки, закутані у золотисту,
хвилясто-ніжну храмову тканину.

На головах прозорі чаші з газу -
із жовтих ден у сяєво проміння
стікає запашна ріка парфумів.

Під монотонні завивання флейти
жінки співають, плещуть у долоні,
хвалу богам возносять, у молитві
посланцям просять доброї дороги, -
гойдаються на хвилі кам'яній,
неначе лине в таїні обряду
флотилія царева кораблів.

24
Молодші в танці зображають поряд,
як те усе повинно далі бути.
Як у протягнуті богам долоні
безцінні падають дари, і повнять
уміло виконані, вбрані цвітом,
убрані у коштовності чани.

Окрім тонкого поясу й намиста
нічого більше на вабливих дівах.
Густе, розпущене, м'яке волосся,
немов нитками чорне полотно
прострочене небесно-голубим
і білим - у золочених віночках.

Тоненькі пальці, човники долонь,
понад покірним нахилом голів.
Гнучкі, в браслетах золотих, зап'ястя.
Яскраво виділені очі й губи.
Спокусливі, у звабному гойданні,
такі доречні промовлянню тіла,
напружені соски на юних грудях.

Підступна м’якість живота у плавнім,
жаданім оку розмиканні стегон,
поміж якими стрічки течія
блакитно покриває таємничу,
таку, щоразу іншу, вищу звабу.

П'янке кружляння досконалих тіл,
що злагодою руху схожі з плином
у чистих водах Річки зграйки рибок...

- Подобається? І богам також.
За день вони танцюють в храмі тричі.
Завчасно, до світанку, будять бога.
А по обіді різно розважають.
А там і спати ложать - із усім,
що знано і богам, як "ніч і жінка"…

25
Сандал киває, збуджено крехтить.
Жрець відчуває той бентежний потяг -
жадання обіймати й залишити
по насолоді за собою слід
в майбутнє - сильний і здоровий рід.

По насолоді... Жрець стискає скроні.
Ось насолода вже здобута і
дівча його, що далі? Гарні очі,
в яких немає дивних запитань?
Їм ясно все - вона його і знову,
і знов його, вона палац, обитель,
і пристановище його бажань...

26
Вже було так і кінчилось погано.
Чи й варто пробувати ще колись?
Хіба дозволити собі він може
на це безцінний витрачати час?
Знання великі і прадавні тексти
повинен далі передати – учням,
своє призначення здійснити вище.

А щодо насолоди: безсумнівно,
покинута без нагляду краплина
з рабині проросте німим рабом.
Від жриці дитинча те відберуть
і добре ще, як попаде у слуги,
а не в розпусту, в темні ритуали.

Гидке, непереборне відчуття,
немов віддав себе самого в рабство.

А та рідня - у третьому коліні?
Якщо така від нього би пішла -
без пам'яті, традиції забула,
близька йому, як всякий люд навкруг.

Рідня не там, де тіло – там, де серце.

27
Раі кидає погляд на Ріку.

Флотилія торгових кораблів
вже зібрана в далекий Пунт, в дорогу,
яку проклав колись іще Сахура,
що будував чудові храми Сонця,
що воз'єднав моря каналом слави -
каналом доблесті країни Кемет.

Гойдаються на материнській хвилі
і два човни з тараном на носах –
військові - водами дорога дальня,
підстерігають різні небезпеки.

28
У порівнянні із човном, що вчора
привіз Раі з Аменхотепом в місто,
ці судна мали палуби і щогли -
не річкові подвійні, а суцільні,
і тридцять довгих весел над бортами.

Такі нові добротні кораблі
без сумніву, безпечніше йдуть морем.
Напевно, люди побережжя, що
такі човни будують, незабаром
нові відкриють і заселять землі,
і сильно зменшать славу Пераа.

29
Гам колісниць, розштовхана юрба.

Немов змія вповзає урочистий
кортеж. Пливуть знамена влади, віри.
Крокують стражники. Вельможа царський
із пальмовою гілкою в руках
пихато суне в голові колони,
за ним дрібні сановники. Раби
на золотих, відкритих зору, ношах
несуть дівча, одягнуте багато,
закутане в прозорий ніжний газ.
Дівча сидить, мов ідол, незворушно.

Позаду поспішає нечисленна
прислуга, що й підказує пильнішим
якого роду дівчина-невістка.

Лунають урочисті флейти й спів
на славу Пераа. Кремезні слуги
несуть над головами щедрий посаг.

30
Процесія спиняється. Вельможа
веде дівча до царського причалу,
до трапу корабля. Їх зустрічають
Раі з Сандалом.
                       Дівчина відразу
ховається у пишну надбудову,
заради неї зведену на носі.

Заносять посаг, громіздкі корзини.
Сандал радіє їх легкій вазі.

31
На площі Церемоній нове дійство.
Дівчата-жриці зникли. Замість них
дві лінії зодягнутих у біле
жерців зачали двоголосий спів.

Зненацька вдалині лунають сурми,
злітають прапори на грізних баштах.
Всі падають лицем у прах земний.

Цар зі свого палацу, особисто,
на всі чотири боки світу шле
благословення.

                           Наступає тиша.
І в ній поволі слух розпізнає
бентежний шум невтомної природи.
Веселий спів птахів і плюскіт хвилі,
гарчання псів під настилом причалу,
дзвінке дзижчання грубих чорних мух,
і навіть писк голодних комарів,
що жадібно впивались в непорушні,
беззахисно-привабливі тіла.

І знов лунають сурми і відразу
розпочинає голосити хор.

32
Знать підіймається. Поміж собою
шепочеться про дивину - сьогодні
Великий Дім возніс благословення
пізніше установленого часу,
можливо це пов’язано з човнами,
що плинуть в Пунт, а може з чимось іншим?

Бідніший люд і чернь, ще на колінах.
Від храму йде процесія жерців,
лунає славлення Амона-Ра,
великого і мудрого Палацу.

Процесія підходить до Ріки.
Люд підіймається, гуде, тісниться.
Ось-ось уповноважений вельможа,
як перший замісник візира Кемет,
подасть флотилії наказ рушати.

33
Чорнобороді веслярі поважно
займають вздовж бортів свої місця,
умощуються зручно, щоб невдовзі,
отримавши сигнал, почати путь,
штовхнувши веслами від себе простір.

Раі, полишивши Сандала, що
давав накази двом помічникам,
йде на корму і крізь вузенький лаз
спускається під палубу, в пітьму,
де спочивали дідуган і хлопчик.

Обоє сплять. І їм не заважає
ані гучне співання молитов,
підхоплене могутнім хором люду,
і охопилий раптом корабель
гармидер руху, ні гортанний голос,
що вкупі із охриплим барабаном
зачали десь над головою битву.

Могутні руки тиснуть весла в Річку,
човен здригається і тіло вод тручи,
нашіптує всім тулубом своїм,
покрякує співзвуччями кочет,
скрипить, протяжно стогне, шурхотить
гойданням враз ожилого єства.
Аж поки всі ці звуки вухо, врешті
наситившись, не втомлюється чути.

* * *





Читати далі, Част.ІІI. Гл.1
Повернутися до змісту
Всі примітки

ПРИМІТКИ:

47. Хапі – божество повноводного Нілу. Інакше кажучи, Ніл при повеневому розливі.
48. Межиріччя, Міжріччя - долина, сформована Тигром і Євфратом.
49. Ху – (др.єг.) – одне із значень – “блиск”, потім так називали образ лева з людською головою (сфінкса).
50. Чаті – на кшталт Візира, перший міністр, найвищий сановник при Пераа.
51 Владика Кемет – Владика Єгипту - Пераа (фараон). Кемет (Та – Мері) (др.єг.) - дослівно “чорна земля” долини річки (Нілу), оброблена, люба.
52. Ка (др.єг.) – (душа) за віруваннями древніх єгиптян це - життєва сила людини, чи духовний вираз, персоніфікація людського видимого, тілесного образу, - “двійник”, що продовжує жити після смерті тіла. Окрім Ка, у др..єгиптян були й інші „душевні” поняття, як то – Ба – очевидно духовна складова Творця у сутності людини....
53. Тутмоси – Тутмос I (1530-1520р.), Тутмос II (1520-1505р.), Тутмос III (1505-1450р.), Тутмос IV (1425-1408р.), - Владики Кемет. “Тутмос” дослівно древньоєгипетською - “Дитина бога Тота”.
54. Маа Херу (др.єг.) - “право гласний”, титул померлого, виправданого на суді Усера (Осіріса).
55. Ес (др.єг.) - чоловік.
56. Амамат (др.єг.) - чудовисько гіпопотам–лев–крокодил, прислуговуючий катом на суді Осіріса.
57. Тір – місто–царство на Середземномор’ї, в тій його частині, яку древні греки пізніше назвуть Фінікією.
58. Яхмос І – Перший фараон XVIII династії (1580 – 1310 роки до н. е.), спадкоємець незалежного від гіксосів царя Уасету Камоса, який організував за часи свого правління повстання, що переросло у визвольну війну. Яхмосу І вдалося близько 1580 року до н.е. вигнати гіксосів до Ханаану і знову об’єднати Єгипет. Провів енергійні та успішні реформи з відновленням і подальшим розвитком економіки, адміністрації, війська.