Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.20
20:36
В річці пуголовок плаче,
бо хвоста свого не бачить.
«Хто цей жарт зі мною втнув?
Як у рибки, хвостик був.
Хіба можна без хвоста?
Плавать — справа непроста...»
«Не журись, дурне маля, —
сом басує звіддаля. —
бо хвоста свого не бачить.
«Хто цей жарт зі мною втнув?
Як у рибки, хвостик був.
Хіба можна без хвоста?
Плавать — справа непроста...»
«Не журись, дурне маля, —
сом басує звіддаля. —
2026.08.20
19:04
падати із тобою
або літати
дальше та більше
аніж я гадав
сумніватися
але чому би не
стриваючи
із нетерплячим
або літати
дальше та більше
аніж я гадав
сумніватися
але чому би не
стриваючи
із нетерплячим
2026.08.20
18:08
Той серпень, що ближче до осені,
Верхівки дерев обпалив.
В душі світлі спогади носимо...
Реальність, немов абразив,
Шліфує, гартує, вирівнює...
І так, щоб уже до кінця!
Світанок із першими півнями
Верхівки дерев обпалив.
В душі світлі спогади носимо...
Реальність, немов абразив,
Шліфує, гартує, вирівнює...
І так, щоб уже до кінця!
Світанок із першими півнями
2026.08.20
17:38
Копирсаються спомини в часі -
Чом бентега ніяк не мине?
Звідки Ти в моїм серці взялася,
Чим тоді полонила мене?
Заціловане сонцем дівчатко,
Ти являлась – мій погляд горів.
Що Тобі я тоді міг сказати? -
Чом бентега ніяк не мине?
Звідки Ти в моїм серці взялася,
Чим тоді полонила мене?
Заціловане сонцем дівчатко,
Ти являлась – мій погляд горів.
Що Тобі я тоді міг сказати? -
2026.08.20
17:33
Дід Микола любить «молодь» розуму навчати,
А йому вже дев’яносто, є чого згадати.
Він ще й покозакувати устиг свого часу,
Поки Січ не розвалили москалики ласі
До добра чужого. Світом розбрелось козацтво,
Січове навік розпалось козацькеє братство.
То
А йому вже дев’яносто, є чого згадати.
Він ще й покозакувати устиг свого часу,
Поки Січ не розвалили москалики ласі
До добра чужого. Світом розбрелось козацтво,
Січове навік розпалось козацькеє братство.
То
2026.08.20
13:29
На білу кригу знову випав сніг.
Постійні потрясіння й катаклізми
Нас привели на істини поріг,
Яку побачиш крізь новітні призми.
Це біле нескінченне полотно
Взяло в полон і вже не відпускає.
Поеми білі пише, мов панно,
Постійні потрясіння й катаклізми
Нас привели на істини поріг,
Яку побачиш крізь новітні призми.
Це біле нескінченне полотно
Взяло в полон і вже не відпускає.
Поеми білі пише, мов панно,
2026.08.20
12:53
Радників багато —
допомоги ніде взяти.
Якось так виходить:
портулак розрісся,
в бур'яні городи:
кропива, берізка.
Встану з сонцем рано.
Копаниця вправна
допомоги ніде взяти.
Якось так виходить:
портулак розрісся,
в бур'яні городи:
кропива, берізка.
Встану з сонцем рано.
Копаниця вправна
2026.08.20
08:07
Залізна «черепаха»
«Коли фортуна зраджує царів,
золото їхніх обладунків стає їхньою труною».
Давньоримський афоризм часів Александрійської війни
Клинки легіонерів вириваються з піхов із пронизливим, холодним скреготом. Цей залізний звук я вже чу
2026.08.20
07:04
Пекуче сонце вище й вище
Сліпучим полум'ям горить, -
Боюсь його, бо може знищить
Мене вогнем отим умить.
Воно іде за мною тінню,
Всього стискає, як шлея, -
Колючі дотики проміння
На всьому тілі чую я.
Сліпучим полум'ям горить, -
Боюсь його, бо може знищить
Мене вогнем отим умить.
Воно іде за мною тінню,
Всього стискає, як шлея, -
Колючі дотики проміння
На всьому тілі чую я.
2026.08.19
21:33
Краватка в синю рисочку, сорочка біла,
що хоч до серця незабудки приклади.
То ти мене жалів, а я тебе любила
завжди.
Троянди дарував, наповнював вітрила,
стелив у небесах нам зоряні парчі.
То ти мене хотів, а я тобою снила
що хоч до серця незабудки приклади.
То ти мене жалів, а я тебе любила
завжди.
Троянди дарував, наповнював вітрила,
стелив у небесах нам зоряні парчі.
То ти мене хотів, а я тобою снила
2026.08.19
21:09
Вже навхрест шиє дощ думки- печалі.
Шалена спека враз мандрує далі.
Сідаю у спізнілий потяг вітру,
Щоби знайти ще сонця свого ватру.
Вростає холод знов у скло і стіни,
Та місто ліпить люд із ранку глини.
Втікає нишком хтось із вікон кліток
Шалена спека враз мандрує далі.
Сідаю у спізнілий потяг вітру,
Щоби знайти ще сонця свого ватру.
Вростає холод знов у скло і стіни,
Та місто ліпить люд із ранку глини.
Втікає нишком хтось із вікон кліток
2026.08.19
21:00
Вершники грози
Вершники грози
Для дому родимось
У світ повіємось
Пес, що не знаходить кості
Чи акторський зиск
Вершники грози
Вершники грози
Для дому родимось
У світ повіємось
Пес, що не знаходить кості
Чи акторський зиск
Вершники грози
2026.08.19
20:54
Київ – не Сузи. Доки Майдан зализував невиліковні рани, Гаман-Янукович шибениці уник. Зібравши награбоване, вдосвіта із Межигір’я зник.
Тепер він у гостиннім краї, куди злітаються злочинці звідусіль. Сказати б, у царстві Амалека. Міняються там претендент
2026.08.19
19:09
скажи мені скажи
чого нейметься вітру
за вікнами хлипкими
розсохлими дверми
що він прожити мав
що саме донести
і що із цим робити
на світі вітровім
чого нейметься вітру
за вікнами хлипкими
розсохлими дверми
що він прожити мав
що саме донести
і що із цим робити
на світі вітровім
2026.08.19
18:35
Націоналіст не нацист – есей
0 Українцям на часі.
1 Є країни з титульними націями.
2 Є в цих краях гості – етнічні діаспори.
3 Є націоналізм в них.
4 Є національна держава, що піклується за свій народ, спонукає до бажання бути тут, або поверн
2026.08.19
15:45
Поклич мене зажуреним сонетом -
І я прийду. Як важко б не було, -
Прорвуся крізь заплутані тенета,
Знесилений, постукаю у скло.
Поклич мене замріяним ронделем -
І я прийду крізь пафосну юрбу.
Дамо початок райдужним новелам,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І я прийду. Як важко б не було, -
Прорвуся крізь заплутані тенета,
Знесилений, постукаю у скло.
Поклич мене замріяним ронделем -
І я прийду крізь пафосну юрбу.
Дамо початок райдужним новелам,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
2023.12.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Ляшкевич (1963) /
Поеми
/
Кінець Древності, епос
Розставання. Гл.1. Ч III. Кінець Древності
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Розставання. Гл.1. Ч III. Кінець Древності
'Кінець Древності'
Частина IІІ: 'Сходини Сходу'

Глава 1. Розставання
1
Сліпучо-чистий, первозданний ранок.
Раі, тримаючи за плечі Са,
стоїть на заколисаній м’якою
ходою веслярів кормі побіля
доладного хвоста рибини з кедра.
Не менш майстерно зроблена на носі
гриваста кінська голова вже звикло
спішить за лотосами - у чолі
пливучої флотилії Царя.
Наздоганяє ж тільки на привалі.
2
Залишений на березі старий -
в новеньких шатах, зовсім непорушний.
Не в силі розлучитися з онуком
стоїть печально возз'єднавшись зором
з принишклим, переляканим хлоп'ям.
Все тоншою і довшою прямою
їм видимого тягнуться вони
один до одного, аж доки простір
не забиває зір безмежжям далей,
осліплюючи вітром і сльозами
обмежені так сильно зовнім очі.
Лишаючи сприйманню надтонкого
мереживо думок і зори серця.
3
Старий останні доживає дні.
І вирішив скінчити шлях отут,
аби на Суд прийти зі свого краю,
з папірусом на грудях лігши вдома,
а не в далеких, невідомих землях.
Для нього вчора відшукав Раі
шмат поля при каналі і хатину
на пагорбі, де селище тіснилось.
За золото також найняв слугу,
домовився з общиною про поміч.
Община радо прийняла старого
і золото правителя, якому
було б цілком байдуже, як дари
його за роки мандрувань потратять.
4
Неспішно плинуть ладні береги,
тримаючи в розписаних лугами,
садами, різносходами долонях
повернуту до русла душу Річки.
Дрібненький Са в міцних руках жерця
зіщулився налякано клубком,
немов би щойно піймане звіря,
і тільки очі витоком сльози
виказують відмінності суттєві,
вкарбованих у силу почуття.
Зненацька, справа, синім плином хвиль
далекі від води ожили схили.
Чорнобороді кинули гребти,
піднялися із вичовганих місць -
кивають шанобливо головами.
Раі показує малому диво.
Пояснює докладно, що до чого,
під звуки лагідно текучих слів
світ непомітно хлопчику вертає
в підсохлі очі своє відбиття...
- Дивись на справжню таємницю Кемет -
в полях зростає тонколистий льон.
5
- Ось, на красуні нашій, глянь, прозора
міцна накидка виткана із льону...
Дівча, почувши своє ім'я, зводить
на них наповнений сльозами погляд
і посміхається.
Раі говорить
і насолоджується тим, як хлопчик
у відповідь всміхається красуні.
- І, глянь, із голубої глибини
до поля, до Ріки, до кораблів,
до нас всміхається палке Світило!
і ми радіємо Його вітанню,
Його турботі, доброму теплу!
Хвала тобі Творець Єдиносяйний!
Хай буде Лик Животворящий Твій
прихильним до дітей Твоїх безпечних...
* * *


Читати далі, Част.ІІІ. Гл.2
Повернутися до змісту
Всі примітки
ПРИМІТКИ:
47. Хапі – божество повноводного Нілу. Інакше кажучи, Ніл при повеневому розливі.
48. Межиріччя, Міжріччя - долина, сформована Тигром і Євфратом.
49. Ху – (др.єг.) – одне із значень – “блиск”, потім так називали образ лева з людською головою (сфінкса).
50. Чаті – на кшталт Візира, перший міністр, найвищий сановник при Пераа.
51 Владика Кемет – Владика Єгипту - Пераа (фараон). Кемет (Та – Мері) (др.єг.) - дослівно “чорна земля” долини річки (Нілу), оброблена, люба.
52. Ка (др.єг.) – (душа) за віруваннями древніх єгиптян це - життєва сила людини, чи духовний вираз, персоніфікація людського видимого, тілесного образу, - “двійник”, що продовжує жити після смерті тіла. Окрім Ка, у др..єгиптян були й інші „душевні” поняття, як то – Ба – очевидно духовна складова Творця у сутності людини....
53. Тутмоси – Тутмос I (1530-1520р.), Тутмос II (1520-1505р.), Тутмос III (1505-1450р.), Тутмос IV (1425-1408р.), - Владики Кемет. “Тутмос” дослівно древньоєгипетською - “Дитина бога Тота”.
54. Маа Херу (др.єг.) - “право гласний”, титул померлого, виправданого на суді Усера (Осіріса).
55. Ес (др.єг.) - чоловік.
56. Амамат (др.єг.) - чудовисько гіпопотам–лев–крокодил, прислуговуючий катом на суді Осіріса.
57. Тір – місто–царство на Середземномор’ї, в тій його частині, яку древні греки пізніше назвуть Фінікією.
58. Яхмос І – Перший фараон XVIII династії (1580 – 1310 роки до н. е.), спадкоємець незалежного від гіксосів царя Уасету Камоса, який організував за часи свого правління повстання, що переросло у визвольну війну. Яхмосу І вдалося близько 1580 року до н.е. вигнати гіксосів до Ханаану і знову об’єднати Єгипет. Провів енергійні та успішні реформи з відновленням і подальшим розвитком економіки, адміністрації, війська.
Частина IІІ: 'Сходини Сходу'

Глава 1. Розставання
1
Сліпучо-чистий, первозданний ранок.
Раі, тримаючи за плечі Са,
стоїть на заколисаній м’якою
ходою веслярів кормі побіля
доладного хвоста рибини з кедра.
Не менш майстерно зроблена на носі
гриваста кінська голова вже звикло
спішить за лотосами - у чолі
пливучої флотилії Царя.
Наздоганяє ж тільки на привалі.
2
Залишений на березі старий -
в новеньких шатах, зовсім непорушний.
Не в силі розлучитися з онуком
стоїть печально возз'єднавшись зором
з принишклим, переляканим хлоп'ям.
Все тоншою і довшою прямою
їм видимого тягнуться вони
один до одного, аж доки простір
не забиває зір безмежжям далей,
осліплюючи вітром і сльозами
обмежені так сильно зовнім очі.
Лишаючи сприйманню надтонкого
мереживо думок і зори серця.
3
Старий останні доживає дні.
І вирішив скінчити шлях отут,
аби на Суд прийти зі свого краю,
з папірусом на грудях лігши вдома,
а не в далеких, невідомих землях.
Для нього вчора відшукав Раі
шмат поля при каналі і хатину
на пагорбі, де селище тіснилось.
За золото також найняв слугу,
домовився з общиною про поміч.
Община радо прийняла старого
і золото правителя, якому
було б цілком байдуже, як дари
його за роки мандрувань потратять.
4
Неспішно плинуть ладні береги,
тримаючи в розписаних лугами,
садами, різносходами долонях
повернуту до русла душу Річки.
Дрібненький Са в міцних руках жерця
зіщулився налякано клубком,
немов би щойно піймане звіря,
і тільки очі витоком сльози
виказують відмінності суттєві,
вкарбованих у силу почуття.
Зненацька, справа, синім плином хвиль
далекі від води ожили схили.
Чорнобороді кинули гребти,
піднялися із вичовганих місць -
кивають шанобливо головами.
Раі показує малому диво.
Пояснює докладно, що до чого,
під звуки лагідно текучих слів
світ непомітно хлопчику вертає
в підсохлі очі своє відбиття...
- Дивись на справжню таємницю Кемет -
в полях зростає тонколистий льон.
5
- Ось, на красуні нашій, глянь, прозора
міцна накидка виткана із льону...
Дівча, почувши своє ім'я, зводить
на них наповнений сльозами погляд
і посміхається.
Раі говорить
і насолоджується тим, як хлопчик
у відповідь всміхається красуні.
- І, глянь, із голубої глибини
до поля, до Ріки, до кораблів,
до нас всміхається палке Світило!
і ми радіємо Його вітанню,
Його турботі, доброму теплу!
Хвала тобі Творець Єдиносяйний!
Хай буде Лик Животворящий Твій
прихильним до дітей Твоїх безпечних...
* * *


Читати далі, Част.ІІІ. Гл.2
Повернутися до змісту
Всі примітки
ПРИМІТКИ:
47. Хапі – божество повноводного Нілу. Інакше кажучи, Ніл при повеневому розливі.
48. Межиріччя, Міжріччя - долина, сформована Тигром і Євфратом.
49. Ху – (др.єг.) – одне із значень – “блиск”, потім так називали образ лева з людською головою (сфінкса).
50. Чаті – на кшталт Візира, перший міністр, найвищий сановник при Пераа.
51 Владика Кемет – Владика Єгипту - Пераа (фараон). Кемет (Та – Мері) (др.єг.) - дослівно “чорна земля” долини річки (Нілу), оброблена, люба.
52. Ка (др.єг.) – (душа) за віруваннями древніх єгиптян це - життєва сила людини, чи духовний вираз, персоніфікація людського видимого, тілесного образу, - “двійник”, що продовжує жити після смерті тіла. Окрім Ка, у др..єгиптян були й інші „душевні” поняття, як то – Ба – очевидно духовна складова Творця у сутності людини....
53. Тутмоси – Тутмос I (1530-1520р.), Тутмос II (1520-1505р.), Тутмос III (1505-1450р.), Тутмос IV (1425-1408р.), - Владики Кемет. “Тутмос” дослівно древньоєгипетською - “Дитина бога Тота”.
54. Маа Херу (др.єг.) - “право гласний”, титул померлого, виправданого на суді Усера (Осіріса).
55. Ес (др.єг.) - чоловік.
56. Амамат (др.єг.) - чудовисько гіпопотам–лев–крокодил, прислуговуючий катом на суді Осіріса.
57. Тір – місто–царство на Середземномор’ї, в тій його частині, яку древні греки пізніше назвуть Фінікією.
58. Яхмос І – Перший фараон XVIII династії (1580 – 1310 роки до н. е.), спадкоємець незалежного від гіксосів царя Уасету Камоса, який організував за часи свого правління повстання, що переросло у визвольну війну. Яхмосу І вдалося близько 1580 року до н.е. вигнати гіксосів до Ханаану і знову об’єднати Єгипет. Провів енергійні та успішні реформи з відновленням і подальшим розвитком економіки, адміністрації, війська.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Харемху. Гл.2. Ч III. Кінець Древності"
• Перейти на сторінку •
"Громадський конкурсний фонд «Майстерень»"
• Перейти на сторінку •
"Громадський конкурсний фонд «Майстерень»"
Про публікацію
