Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.28
06:11
Хто сказав, що збайдужіло
Поглядаю на жінок, -
Що змарнів, як перецвілий
І обламаний бузок?
Хто й чому хитрить лукаво
Та навіює злий дух,
Щоб скоріше рот роззявив
Для роїв кусючих мух?
Поглядаю на жінок, -
Що змарнів, як перецвілий
І обламаний бузок?
Хто й чому хитрить лукаво
Та навіює злий дух,
Щоб скоріше рот роззявив
Для роїв кусючих мух?
2025.10.27
21:24
Літо вислизає із-під нас,
Мов коштовний осяйний алмаз.
Літо хмарою пливе у даль,
Залишаючи свою печаль.
Літо вислизає із-під ніг.
І жене вперед жорсткий батіг.
Мов коштовний осяйний алмаз.
Літо хмарою пливе у даль,
Залишаючи свою печаль.
Літо вислизає із-під ніг.
І жене вперед жорсткий батіг.
2025.10.27
09:17
Крок за кроком… Слово в слово
Нога в ногу… свій маршрут
Лиш малесенька обмова:
Вони там, а я ще тут…
В кожнім ритмі музиченьки
В кожнім подиху вітри
Не такий щоб я маленький
Але, звісно, до пори…
Нога в ногу… свій маршрут
Лиш малесенька обмова:
Вони там, а я ще тут…
В кожнім ритмі музиченьки
В кожнім подиху вітри
Не такий щоб я маленький
Але, звісно, до пори…
2025.10.27
08:32
Накрила ніч все темною габою,
Гуляє вітер одиноким звіром.
А чи зустрінемось іще з тобою?
Лойовий каганець тріщить, мов віра.
Ми якось розійшлися по-англійськи,
Немов блукаємо у мутнім меві,
А почуттів ще теплий гріє ліжник,
Гуляє вітер одиноким звіром.
А чи зустрінемось іще з тобою?
Лойовий каганець тріщить, мов віра.
Ми якось розійшлися по-англійськи,
Немов блукаємо у мутнім меві,
А почуттів ще теплий гріє ліжник,
2025.10.27
06:13
Споконвіку невдержима,
Жвава, осяйна, -
Грає хвилями дзвінкими
Гомінка Десна.
Неглибока, неширока,
Має стільки сил,
Що розрізує потоком
Світлий виднокіл.
Жвава, осяйна, -
Грає хвилями дзвінкими
Гомінка Десна.
Неглибока, неширока,
Має стільки сил,
Що розрізує потоком
Світлий виднокіл.
2025.10.27
00:05
Рідне Слово моє —
ти і слабкість, і сила.
Ти і сонце розпечене,
і пустота.
Ти даруєш політ
моїм раненим крилам,
у простори нові
прочиняєш врата.
ти і слабкість, і сила.
Ти і сонце розпечене,
і пустота.
Ти даруєш політ
моїм раненим крилам,
у простори нові
прочиняєш врата.
2025.10.26
22:22
мов на мене раптом навели туман
я циганські очі покохав
циганські очі покохав о так
ей
циганко
на самоті усівшись біля вогнища
я циганські очі покохав
циганські очі покохав о так
ей
циганко
на самоті усівшись біля вогнища
2025.10.26
21:36
Це дуже спекотне літо,
Як втілене пекло землі.
І висохле море в молитві
Не вмістить нові кораблі.
Це дуже спекотне літо
Спалило вселенські думки.
І янгол упав із орбіти,
Як втілене пекло землі.
І висохле море в молитві
Не вмістить нові кораблі.
Це дуже спекотне літо
Спалило вселенські думки.
І янгол упав із орбіти,
2025.10.26
21:12
Зазвичай блукати там, де тільки заманеться
(Що взяти з того, в кого не всі дома?),
Зійшов Корній на гору край села
І бачить куряву, і незвичний гуркіт чує.
«Ти староста?–гукнув передній з мотоциклу.-
А де ж обіцяні хліб-сіль?»
«Та ж хліб ми вже здал
2025.10.26
18:54
Був лицарський сон і минув непорядний,
Був панцир із мушлі і голос ошатний,
Була попередня історій гомілка -
Кошлата як кішка, тремтлива як бджілка.
Пропали без вісті далеке і доля,
Пробуджені хвилі, солодка сваволя.
Втекли!
Захо
Був панцир із мушлі і голос ошатний,
Була попередня історій гомілка -
Кошлата як кішка, тремтлива як бджілка.
Пропали без вісті далеке і доля,
Пробуджені хвилі, солодка сваволя.
Втекли!
Захо
2025.10.26
17:41
Вона поїхала у далеч невідому –
Не витримавши жаху самоти.
Коли під сорок і сама удома
Із розуму так важко не зійти.
А хто він там – інтелігент чи бидло,
Що меле душу вщент, немов тартак…
Насамперед кохання. Й неважливо,
Не витримавши жаху самоти.
Коли під сорок і сама удома
Із розуму так важко не зійти.
А хто він там – інтелігент чи бидло,
Що меле душу вщент, немов тартак…
Насамперед кохання. Й неважливо,
2025.10.26
16:29
Не відчув він тепла середземних країн,
Незнайомі Берлін, Люксембург.
Що Брюссель чи Париж – навіть Києвом він
Не блукав, та й ніколи не був!
Засмагав він під сонцем донецьких степів,
Соледар у підвалах вивчав.
Хоч за віком було йому 20 років –
Ще к
Незнайомі Берлін, Люксембург.
Що Брюссель чи Париж – навіть Києвом він
Не блукав, та й ніколи не був!
Засмагав він під сонцем донецьких степів,
Соледар у підвалах вивчав.
Хоч за віком було йому 20 років –
Ще к
2025.10.26
15:27
Прадавнина з мого роду)
1
Повертався солдат зі служби у далекому Петербурзі в шістдесятих роках дев’ятнадцятого століття. Їхав на коні, бачив навкруг вишневу заметіль і радів, що йо
2025.10.26
15:13
Сидять в корчмі над шляхом козаки.
Димлять їх люльки, що аж ріже очі.
Корчмар до них підходить неохоче,
Бо вже добряче випили-таки.
Як козак випив, краще не чіпать,
Бо з’їздить кулацюгою у вухо.
Чи й шаблею… Нікого не послуха.
Отож корчмар, аби не
Димлять їх люльки, що аж ріже очі.
Корчмар до них підходить неохоче,
Бо вже добряче випили-таки.
Як козак випив, краще не чіпать,
Бо з’їздить кулацюгою у вухо.
Чи й шаблею… Нікого не послуха.
Отож корчмар, аби не
2025.10.26
14:35
І на останок зникнуть обрії і далі,
і твердю висушеному єству, в запалі
ще усього минулого свого,- як води -
спадуть, відкриються забутні насолоди.
Пребудь, хоча б тепер, у дійснім світі!
Почуйся птахою, щасливим квітом в житі,
стрімкою рибою у о
і твердю висушеному єству, в запалі
ще усього минулого свого,- як води -
спадуть, відкриються забутні насолоди.
Пребудь, хоча б тепер, у дійснім світі!
Почуйся птахою, щасливим квітом в житі,
стрімкою рибою у о
2025.10.26
06:06
Ридала мати: «Вбили сина!»
І проклинала Україну,
І рвала коси на собі.
Колола серце гостра голка,
В труні лежав її Миколка,
В якого очі голубі.
«Тебе ж, — волала рідна мати, —
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І проклинала Україну,
І рвала коси на собі.
Колола серце гостра голка,
В труні лежав її Миколка,
В якого очі голубі.
«Тебе ж, — волала рідна мати, —
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Ляшкевич (1963) /
Поеми
/
Кінець Древності, епос
Розставання. Гл.1. Ч III. Кінець Древності
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Розставання. Гл.1. Ч III. Кінець Древності
'Кінець Древності'
Частина IІІ: 'Сходини Сходу'

Глава 1. Розставання
1
Сліпучо-чистий, первозданний ранок.
Раі, тримаючи за плечі Са,
стоїть на заколисаній м’якою
ходою веслярів кормі побіля
доладного хвоста рибини з кедра.
Не менш майстерно зроблена на носі
гриваста кінська голова вже звикло
спішить за лотосами - у чолі
пливучої флотилії Царя.
Наздоганяє ж тільки на привалі.
2
Залишений на березі старий -
в новеньких шатах, зовсім непорушний.
Не в силі розлучитися з онуком
стоїть печально возз'єднавшись зором
з принишклим, переляканим хлоп'ям.
Все тоншою і довшою прямою
їм видимого тягнуться вони
один до одного, аж доки простір
не забиває зір безмежжям далей,
осліплюючи вітром і сльозами
обмежені так сильно зовнім очі.
Лишаючи сприйманню надтонкого
мереживо думок і зори серця.
3
Старий останні доживає дні.
І вирішив скінчити шлях отут,
аби на Суд прийти зі свого краю,
з папірусом на грудях лігши вдома,
а не в далеких, невідомих землях.
Для нього вчора відшукав Раі
шмат поля при каналі і хатину
на пагорбі, де селище тіснилось.
За золото також найняв слугу,
домовився з общиною про поміч.
Община радо прийняла старого
і золото правителя, якому
було б цілком байдуже, як дари
його за роки мандрувань потратять.
4
Неспішно плинуть ладні береги,
тримаючи в розписаних лугами,
садами, різносходами долонях
повернуту до русла душу Річки.
Дрібненький Са в міцних руках жерця
зіщулився налякано клубком,
немов би щойно піймане звіря,
і тільки очі витоком сльози
виказують відмінності суттєві,
вкарбованих у силу почуття.
Зненацька, справа, синім плином хвиль
далекі від води ожили схили.
Чорнобороді кинули гребти,
піднялися із вичовганих місць -
кивають шанобливо головами.
Раі показує малому диво.
Пояснює докладно, що до чого,
під звуки лагідно текучих слів
світ непомітно хлопчику вертає
в підсохлі очі своє відбиття...
- Дивись на справжню таємницю Кемет -
в полях зростає тонколистий льон.
5
- Ось, на красуні нашій, глянь, прозора
міцна накидка виткана із льону...
Дівча, почувши своє ім'я, зводить
на них наповнений сльозами погляд
і посміхається.
Раі говорить
і насолоджується тим, як хлопчик
у відповідь всміхається красуні.
- І, глянь, із голубої глибини
до поля, до Ріки, до кораблів,
до нас всміхається палке Світило!
і ми радіємо Його вітанню,
Його турботі, доброму теплу!
Хвала тобі Творець Єдиносяйний!
Хай буде Лик Животворящий Твій
прихильним до дітей Твоїх безпечних...
* * *


Читати далі, Част.ІІІ. Гл.2
Повернутися до змісту
Всі примітки
ПРИМІТКИ:
47. Хапі – божество повноводного Нілу. Інакше кажучи, Ніл при повеневому розливі.
48. Межиріччя, Міжріччя - долина, сформована Тигром і Євфратом.
49. Ху – (др.єг.) – одне із значень – “блиск”, потім так називали образ лева з людською головою (сфінкса).
50. Чаті – на кшталт Візира, перший міністр, найвищий сановник при Пераа.
51 Владика Кемет – Владика Єгипту - Пераа (фараон). Кемет (Та – Мері) (др.єг.) - дослівно “чорна земля” долини річки (Нілу), оброблена, люба.
52. Ка (др.єг.) – (душа) за віруваннями древніх єгиптян це - життєва сила людини, чи духовний вираз, персоніфікація людського видимого, тілесного образу, - “двійник”, що продовжує жити після смерті тіла. Окрім Ка, у др..єгиптян були й інші „душевні” поняття, як то – Ба – очевидно духовна складова Творця у сутності людини....
53. Тутмоси – Тутмос I (1530-1520р.), Тутмос II (1520-1505р.), Тутмос III (1505-1450р.), Тутмос IV (1425-1408р.), - Владики Кемет. “Тутмос” дослівно древньоєгипетською - “Дитина бога Тота”.
54. Маа Херу (др.єг.) - “право гласний”, титул померлого, виправданого на суді Усера (Осіріса).
55. Ес (др.єг.) - чоловік.
56. Амамат (др.єг.) - чудовисько гіпопотам–лев–крокодил, прислуговуючий катом на суді Осіріса.
57. Тір – місто–царство на Середземномор’ї, в тій його частині, яку древні греки пізніше назвуть Фінікією.
58. Яхмос І – Перший фараон XVIII династії (1580 – 1310 роки до н. е.), спадкоємець незалежного від гіксосів царя Уасету Камоса, який організував за часи свого правління повстання, що переросло у визвольну війну. Яхмосу І вдалося близько 1580 року до н.е. вигнати гіксосів до Ханаану і знову об’єднати Єгипет. Провів енергійні та успішні реформи з відновленням і подальшим розвитком економіки, адміністрації, війська.
Частина IІІ: 'Сходини Сходу'

Глава 1. Розставання
1
Сліпучо-чистий, первозданний ранок.
Раі, тримаючи за плечі Са,
стоїть на заколисаній м’якою
ходою веслярів кормі побіля
доладного хвоста рибини з кедра.
Не менш майстерно зроблена на носі
гриваста кінська голова вже звикло
спішить за лотосами - у чолі
пливучої флотилії Царя.
Наздоганяє ж тільки на привалі.
2
Залишений на березі старий -
в новеньких шатах, зовсім непорушний.
Не в силі розлучитися з онуком
стоїть печально возз'єднавшись зором
з принишклим, переляканим хлоп'ям.
Все тоншою і довшою прямою
їм видимого тягнуться вони
один до одного, аж доки простір
не забиває зір безмежжям далей,
осліплюючи вітром і сльозами
обмежені так сильно зовнім очі.
Лишаючи сприйманню надтонкого
мереживо думок і зори серця.
3
Старий останні доживає дні.
І вирішив скінчити шлях отут,
аби на Суд прийти зі свого краю,
з папірусом на грудях лігши вдома,
а не в далеких, невідомих землях.
Для нього вчора відшукав Раі
шмат поля при каналі і хатину
на пагорбі, де селище тіснилось.
За золото також найняв слугу,
домовився з общиною про поміч.
Община радо прийняла старого
і золото правителя, якому
було б цілком байдуже, як дари
його за роки мандрувань потратять.
4
Неспішно плинуть ладні береги,
тримаючи в розписаних лугами,
садами, різносходами долонях
повернуту до русла душу Річки.
Дрібненький Са в міцних руках жерця
зіщулився налякано клубком,
немов би щойно піймане звіря,
і тільки очі витоком сльози
виказують відмінності суттєві,
вкарбованих у силу почуття.
Зненацька, справа, синім плином хвиль
далекі від води ожили схили.
Чорнобороді кинули гребти,
піднялися із вичовганих місць -
кивають шанобливо головами.
Раі показує малому диво.
Пояснює докладно, що до чого,
під звуки лагідно текучих слів
світ непомітно хлопчику вертає
в підсохлі очі своє відбиття...
- Дивись на справжню таємницю Кемет -
в полях зростає тонколистий льон.
5
- Ось, на красуні нашій, глянь, прозора
міцна накидка виткана із льону...
Дівча, почувши своє ім'я, зводить
на них наповнений сльозами погляд
і посміхається.
Раі говорить
і насолоджується тим, як хлопчик
у відповідь всміхається красуні.
- І, глянь, із голубої глибини
до поля, до Ріки, до кораблів,
до нас всміхається палке Світило!
і ми радіємо Його вітанню,
Його турботі, доброму теплу!
Хвала тобі Творець Єдиносяйний!
Хай буде Лик Животворящий Твій
прихильним до дітей Твоїх безпечних...
* * *


Читати далі, Част.ІІІ. Гл.2
Повернутися до змісту
Всі примітки
ПРИМІТКИ:
47. Хапі – божество повноводного Нілу. Інакше кажучи, Ніл при повеневому розливі.
48. Межиріччя, Міжріччя - долина, сформована Тигром і Євфратом.
49. Ху – (др.єг.) – одне із значень – “блиск”, потім так називали образ лева з людською головою (сфінкса).
50. Чаті – на кшталт Візира, перший міністр, найвищий сановник при Пераа.
51 Владика Кемет – Владика Єгипту - Пераа (фараон). Кемет (Та – Мері) (др.єг.) - дослівно “чорна земля” долини річки (Нілу), оброблена, люба.
52. Ка (др.єг.) – (душа) за віруваннями древніх єгиптян це - життєва сила людини, чи духовний вираз, персоніфікація людського видимого, тілесного образу, - “двійник”, що продовжує жити після смерті тіла. Окрім Ка, у др..єгиптян були й інші „душевні” поняття, як то – Ба – очевидно духовна складова Творця у сутності людини....
53. Тутмоси – Тутмос I (1530-1520р.), Тутмос II (1520-1505р.), Тутмос III (1505-1450р.), Тутмос IV (1425-1408р.), - Владики Кемет. “Тутмос” дослівно древньоєгипетською - “Дитина бога Тота”.
54. Маа Херу (др.єг.) - “право гласний”, титул померлого, виправданого на суді Усера (Осіріса).
55. Ес (др.єг.) - чоловік.
56. Амамат (др.єг.) - чудовисько гіпопотам–лев–крокодил, прислуговуючий катом на суді Осіріса.
57. Тір – місто–царство на Середземномор’ї, в тій його частині, яку древні греки пізніше назвуть Фінікією.
58. Яхмос І – Перший фараон XVIII династії (1580 – 1310 роки до н. е.), спадкоємець незалежного від гіксосів царя Уасету Камоса, який організував за часи свого правління повстання, що переросло у визвольну війну. Яхмосу І вдалося близько 1580 року до н.е. вигнати гіксосів до Ханаану і знову об’єднати Єгипет. Провів енергійні та успішні реформи з відновленням і подальшим розвитком економіки, адміністрації, війська.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Харемху. Гл.2. Ч III. Кінець Древності"
• Перейти на сторінку •
"Громадський конкурсний фонд «Майстерень»"
• Перейти на сторінку •
"Громадський конкурсний фонд «Майстерень»"
Про публікацію
