
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2021.02.27
12:03
Щезає в сивині туману
вітрил оранжевий міраж
та утлий човник оріґамі,
який іде на абордаж
в обійми свого капітана
сомнамбулою по воді...
і обірвалася тоді
струна між нашими серцями
вітрил оранжевий міраж
та утлий човник оріґамі,
який іде на абордаж
в обійми свого капітана
сомнамбулою по воді...
і обірвалася тоді
струна між нашими серцями
2021.02.27
11:58
Я не була твоя Ассоль…
Билиною біля причалу
за неї я зіграла роль,
коли нежданого чекала.
Надія, віра і любов
мене за обрій поманили...
я уявляла знов і знов
у гавані його вітрила.
Билиною біля причалу
за неї я зіграла роль,
коли нежданого чекала.
Надія, віра і любов
мене за обрій поманили...
я уявляла знов і знов
у гавані його вітрила.
2021.02.27
08:39
Зринув ранок на день
з круговерті туману.
Ніч загине
в найдальшому вирі від нас.
Знов одурена ти,
біла, мов порцеляна,
ніби статуя
біля вікна на весь час.
з круговерті туману.
Ніч загине
в найдальшому вирі від нас.
Знов одурена ти,
біла, мов порцеляна,
ніби статуя
біля вікна на весь час.
2021.02.27
07:19
Мовчиш укутавшись у плед.
Потріскує вогонь в каміні.
А губи від вина кармінні
стають солодшими за мед.
Нехай хурделиця мете
Дороги всі назад закриті.
Прекрасна ти в своєму скиті…
Потріскує вогонь в каміні.
А губи від вина кармінні
стають солодшими за мед.
Нехай хурделиця мете
Дороги всі назад закриті.
Прекрасна ти в своєму скиті…
2021.02.26
19:25
І начебто до розпачу пристало…
І начебто нечіпаний ніким…
І більшає увага до металу,
І зменшується попит до музик.
Закутий в день - праобразом братання…
Навіщо вам переспів й пересказ?
Ти визвеш на двобій себе востаннє.
І начебто нечіпаний ніким…
І більшає увага до металу,
І зменшується попит до музик.
Закутий в день - праобразом братання…
Навіщо вам переспів й пересказ?
Ти визвеш на двобій себе востаннє.
2021.02.26
17:34
Ще лютий місяць надворІ,
Мороз тріскучий на зорі,
Але удень яскраве сонце
Весняно світить у віконце.
На хідниках довбають лід,
Асфальт скидає сніжний гніт,
До сонця гріє сіру спину,
Мороз тріскучий на зорі,
Але удень яскраве сонце
Весняно світить у віконце.
На хідниках довбають лід,
Асфальт скидає сніжний гніт,
До сонця гріє сіру спину,
2021.02.26
11:19
Скрип у гарби гучніш
у гущі тіней узбіч,
гучніш, що далі вони
від колючок стерні.
У колії від коліс
підвід – і обід, і вісь
горластіш, що далі луг,
і листя густіш округ.
у гущі тіней узбіч,
гучніш, що далі вони
від колючок стерні.
У колії від коліс
підвід – і обід, і вісь
горластіш, що далі луг,
і листя густіш округ.
2021.02.26
10:55
Усіх турбує доля краю...
а влада не відповідає
на запитання: « Чий же Крим...
чому Феміда ще сліпа є...
якою карою лякає...
........................................?»
Ще не осів Майдану дим,
а неуку нема науки
а влада не відповідає
на запитання: « Чий же Крим...
чому Феміда ще сліпа є...
якою карою лякає...
........................................?»
Ще не осів Майдану дим,
а неуку нема науки
2021.02.26
09:53
Залишилось небагато
Потоптати ще доріг, –
На побляклім циферблаті
Стрілка стишує свій біг.
Вже зажуреним привітом
Світлофор зачервонів
І продовжує горіти
Він без зміни кольорів.
Потоптати ще доріг, –
На побляклім циферблаті
Стрілка стишує свій біг.
Вже зажуреним привітом
Світлофор зачервонів
І продовжує горіти
Він без зміни кольорів.
2021.02.26
08:04
Що таке «залога»?
Фінікійці,
філістимляни із сектора Ґаза,
семітологи,
що таке «залога»?
Я надумав від’їжджати до Венесуели, –
але
задник мого годинника погнутий,
Фінікійці,
філістимляни із сектора Ґаза,
семітологи,
що таке «залога»?
Я надумав від’їжджати до Венесуели, –
але
задник мого годинника погнутий,
2021.02.26
07:00
Диміло парою варення,
пахтіло літо за вікном…
Перепочинь хоч трохи, нене,
таким легким, обіднім сном.
А їй хіба до сну, а хоче ж…
Воно чи звариться саме?
Темніші нині стали ночі
та вітер прохолодний дме…
пахтіло літо за вікном…
Перепочинь хоч трохи, нене,
таким легким, обіднім сном.
А їй хіба до сну, а хоче ж…
Воно чи звариться саме?
Темніші нині стали ночі
та вітер прохолодний дме…
2021.02.25
23:07
Троянда кольору бордо бродить кімнатою.
Вже п’ятий день її краса про вас нагадує,
манливо тягнеться до уст і перетягує
хороше до хороших всіх людей.
За вами сумувала… Ви писали кленами -
кому вже як дано… А я ходила венами
широких рік і дні з
Вже п’ятий день її краса про вас нагадує,
манливо тягнеться до уст і перетягує
хороше до хороших всіх людей.
За вами сумувала… Ви писали кленами -
кому вже як дано… А я ходила венами
широких рік і дні з
2021.02.25
20:48
Дядьку Степане, ви ж були
Із нашим князем Святославом.
Русі з ним здобували славу.
І, кажуть, бачили, коли
Загинув він від печенігів.
Вже сивий, хоч і не старий
Степан в отвіт заговорив.
А голос в нього, наче крига:
Із нашим князем Святославом.
Русі з ним здобували славу.
І, кажуть, бачили, коли
Загинув він від печенігів.
Вже сивий, хоч і не старий
Степан в отвіт заговорив.
А голос в нього, наче крига:
2021.02.25
15:13
Лютень, як завжди, весні на заваді.
Всесвіт надасть саме їй перевагу!
Риси ж зимові втрачають наснагу,
підпорядковані діючій владі.
Крига під сонцем зникає повільно.
З неї мерщій через всі перешкоди
вперто збігають струмочками води!
Всесвіт надасть саме їй перевагу!
Риси ж зимові втрачають наснагу,
підпорядковані діючій владі.
Крига під сонцем зникає повільно.
З неї мерщій через всі перешкоди
вперто збігають струмочками води!
2021.02.25
13:39
Початкове слово
про Вітьку Корабльова
й дружка його одвічного
Ваню Диховичного.
Що не так із п’ятим «А»? -
Як зірвавсь зі швори весь!
Віра Павлівна сама
про Вітьку Корабльова
й дружка його одвічного
Ваню Диховичного.
Що не так із п’ятим «А»? -
Як зірвавсь зі швори весь!
Віра Павлівна сама
2021.02.25
12:19
віє вітер по Волині
студить зболені долоні
виє біль по Україні
скачуть коні… скачуть коні…
назбирала собі болю
від кісток народу Леся...
той прикличе собі долю
хто ім’ям землі назветься…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...студить зболені долоні
виє біль по Україні
скачуть коні… скачуть коні…
назбирала собі болю
від кісток народу Леся...
той прикличе собі долю
хто ім’ям землі назветься…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.02.22
2021.02.03
2021.01.08
2020.12.21
2020.12.16
2020.12.15
2020.12.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Володимир Ляшкевич /
Вірші
/
"Кінець Древності", поетичний епос
Храм ІІ. Епос
І
Майстерно збитий із пласких, коротких,
міцних дощок акації, увесь
обтягнутий мотуззям, царський човен
на березі, окремо від води,
нагадував розписане шатро.
Задерті високо корма і ніс,
мальовані зеленим і червоним
орнаментом, все інше в тон піску.
Ядучі кольори нової фарби
напевно відганяли комашню,
що хмарами роїлась над водою.
Хоча комах відлякували і
густі дими від запашних курінь
і символи божественної влади -
помітні здалеку хоругви й стяги -
боятися богів повинні всі.
ІІ
Аменхотеп, сановник, далі жрець,
неквапно підіймаються по сходах,
приставлених до борту, переходять
у надбудову, зведену з плоского,
устеленого кедром дна човна,
також ретельно і дбайливо вкриту
малюнком заростів.
Верткий прислужник
пасе, із відданістю пса, очима
сановника, той, зрештою, киває.
Раби штовхають човен до води,
вбігають в неї з криками блаженства -
хто просто борсається, хто пірнає.
Тіла їх голі, бронзово блищать.
Раби усміхнені, звичайно краще
штовхати човен, а не грубі брили.
ІІІ
Двонога щогла гола, парус знято.
Зустрічний вітер суперечить Річці,
помірно дуне проти течії.
Прислужник сівши у свою корзину,
дає накази - з носа на корму,
де вже очікує на них керманич.
Раби здіймають над водою весла.
Ступаючи по даху надбудови,
витягує нагайку наглядач.
Прислужник гаркає і б’є у бубон,
і зарослі неспішно відпливають.
Являють сіру кішку на гладкому,
порослому травою валуні.
Присутність кішки видає білявість
грудей і граючий нервово хвіст.
Вона прийшла прощатись із жерцем,
та в порості акації бентежить
її, сердито скрикуючи, одуд.
І з-під темно-зеленого листа
оранжева чубата птаха стрімко
летить донизу, ледве дочекавшись,
коли човен з людьми відплине далі.
Крик. Лопотіння чорно-білих крил.
Валун порожній. Скінчене прощання.
ІV
Сріблясте плесо Річки колихає
у ритмі весел ковзаюче судно.
Громада храму стрімко виростає
над плавнями, і наче слідом лине
сусідньою, ще більшою рікою.
Застиглий з виразом сумним наставник
не зразу помічає, що царевич
підходить й ніжно тулиться до нього.
Зітхання хвиль при березі ворушить
папірусу тригранні гожі стебла.
Увінчані охайними пучками
колосся - показні і граціозні, -
вони, як ті, придворні в париках,
кивають на прощання уві слід.
Та на обличчях їх немає сліз.
Емоціям не характерна вічність.
2001 - 2004
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Храм ІІ. Епос

Майстерно збитий із пласких, коротких,
міцних дощок акації, увесь
обтягнутий мотуззям, царський човен
на березі, окремо від води,
нагадував розписане шатро.
Задерті високо корма і ніс,
мальовані зеленим і червоним
орнаментом, все інше в тон піску.
Ядучі кольори нової фарби
напевно відганяли комашню,
що хмарами роїлась над водою.
Хоча комах відлякували і
густі дими від запашних курінь
і символи божественної влади -
помітні здалеку хоругви й стяги -
боятися богів повинні всі.
ІІ
Аменхотеп, сановник, далі жрець,
неквапно підіймаються по сходах,
приставлених до борту, переходять
у надбудову, зведену з плоского,
устеленого кедром дна човна,
також ретельно і дбайливо вкриту
малюнком заростів.
Верткий прислужник
пасе, із відданістю пса, очима
сановника, той, зрештою, киває.
Раби штовхають човен до води,
вбігають в неї з криками блаженства -
хто просто борсається, хто пірнає.
Тіла їх голі, бронзово блищать.
Раби усміхнені, звичайно краще
штовхати човен, а не грубі брили.
ІІІ
Двонога щогла гола, парус знято.
Зустрічний вітер суперечить Річці,
помірно дуне проти течії.
Прислужник сівши у свою корзину,
дає накази - з носа на корму,
де вже очікує на них керманич.
Раби здіймають над водою весла.
Ступаючи по даху надбудови,
витягує нагайку наглядач.
Прислужник гаркає і б’є у бубон,
і зарослі неспішно відпливають.
Являють сіру кішку на гладкому,
порослому травою валуні.
Присутність кішки видає білявість
грудей і граючий нервово хвіст.
Вона прийшла прощатись із жерцем,
та в порості акації бентежить
її, сердито скрикуючи, одуд.
І з-під темно-зеленого листа
оранжева чубата птаха стрімко
летить донизу, ледве дочекавшись,
коли човен з людьми відплине далі.
Крик. Лопотіння чорно-білих крил.
Валун порожній. Скінчене прощання.
ІV
Сріблясте плесо Річки колихає
у ритмі весел ковзаюче судно.
Громада храму стрімко виростає
над плавнями, і наче слідом лине
сусідньою, ще більшою рікою.
Застиглий з виразом сумним наставник
не зразу помічає, що царевич
підходить й ніжно тулиться до нього.
Зітхання хвиль при березі ворушить
папірусу тригранні гожі стебла.
Увінчані охайними пучками
колосся - показні і граціозні, -
вони, як ті, придворні в париках,
кивають на прощання уві слід.
Та на обличчях їх немає сліз.
Емоціям не характерна вічність.
2001 - 2004
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Контекст : частина глави роману -епосуДивитись першу версію.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію