Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.18
13:32
Я хочу прийти, та закриті ворота.
Шукаю я вихід до інших світів.
Шукаю я тіні кота Бегемота,
Шукаю до Іншого точних мостів.
Шукаю я стежку лихого безумства,
Шляхи в невідомість, безодню, туман.
Шукаю я шифри книжок богохульства,
Шукаю я вихід до інших світів.
Шукаю я тіні кота Бегемота,
Шукаю до Іншого точних мостів.
Шукаю я стежку лихого безумства,
Шляхи в невідомість, безодню, туман.
Шукаю я шифри книжок богохульства,
2026.09.18
12:09
Брешуть завжди, а правду кажуть тоді, коли вигідно.
Для законослухняних закони, а для всіх інших - підзаконні акти.
Чесні судді здебільшого є малочесними і малочисельними.
Фіговий листок запровадили, аби захиститися від голої правди.
У панібра
2026.09.18
09:52
У кістки, що вище лоба,
Б’ють талановиті духи
Заповідного етеру,
Залучивши потеруху
З тих, хто твердь хита небесну
Чи глибоке синє море
В час непевний, невід’ємний,
Як ритмічне справжнє горе
Б’ють талановиті духи
Заповідного етеру,
Залучивши потеруху
З тих, хто твердь хита небесну
Чи глибоке синє море
В час непевний, невід’ємний,
Як ритмічне справжнє горе
2026.09.18
07:05
сюжетів з життя мешканців римського міста,
навіяних знаменитим полотном КАРЛА БРЮЛЛОВА «ОСТАННІЙ ДЕНЬ ПОМПЕЇ»
ПЕРЕДСЛОВО: Заклинання тіней
(задум авторки)
Коли ми дивимося на величне і трагічне полотно Карла Брюллова «Останній день Помпеї», нас з
2026.09.18
05:57
Вже осінню пахнуть тумани,
І впоює землю роса, -
І річка виблискує тьмяно,
І сонце зарано згаса.
І никнуть гаї в безгомінні
На схилах пологих Дніпра, -
І душу проймає осіння
Холодна та тиха жура.
І впоює землю роса, -
І річка виблискує тьмяно,
І сонце зарано згаса.
І никнуть гаї в безгомінні
На схилах пологих Дніпра, -
І душу проймає осіння
Холодна та тиха жура.
2026.09.17
23:52
атож до чого ми прийшли
чого сягнули ми
в пасивному замилуванні
чи що рятує восени
від безпробудної війни
крізь плин
і неможливості
і нереальності так само
чого сягнули ми
в пасивному замилуванні
чи що рятує восени
від безпробудної війни
крізь плин
і неможливості
і нереальності так само
2026.09.17
21:49
Ти моя спрага -
Весь час пульсує, тріпоче стиха…
Ти моя втіха,
Щоб щемна спрага не всохла з лиха…
Як прохолодний
Ковток живильний
До насолоди
І божевілля...
Весь час пульсує, тріпоче стиха…
Ти моя втіха,
Щоб щемна спрага не всохла з лиха…
Як прохолодний
Ковток живильний
До насолоди
І божевілля...
2026.09.17
19:28
Ти йдеш в осінню світлу казку ранку,
Складаєш сонця пазли залюбки.
А красень – день під руку, як панянку,
Веде у танець неба нешвидкий.
Танцюють клени вальс тепла останній.
Каламчить дзвоник пташки десь вгорі.
Ця осінь – чарівна, привітна пані.
Складаєш сонця пазли залюбки.
А красень – день під руку, як панянку,
Веде у танець неба нешвидкий.
Танцюють клени вальс тепла останній.
Каламчить дзвоник пташки десь вгорі.
Ця осінь – чарівна, привітна пані.
2026.09.17
19:19
Скільки було тих «героїв» всілякого штибу,
Що вважалися від чогось українці, ніби.
То Хрущова українцем москалі вважали,
Через нього Україні Крим «їхній» віддали.
Брєжнєв також «українець», бо там народився.
Хоча б хтось у його паспорт просто подивив
Що вважалися від чогось українці, ніби.
То Хрущова українцем москалі вважали,
Через нього Україні Крим «їхній» віддали.
Брєжнєв також «українець», бо там народився.
Хоча б хтось у його паспорт просто подивив
2026.09.17
16:48
Цей светрик червоний я бачу у снах,
В душі потайних переливах –
Так, ніби щасливих подій альманах,
Гортаю у смутку тужливім.
Хоч пам’ятний образ – звичайне вбрання,
Чому він запав отак в душу,
Що погляд уявно на ньому щодня?..
В душі потайних переливах –
Так, ніби щасливих подій альманах,
Гортаю у смутку тужливім.
Хоч пам’ятний образ – звичайне вбрання,
Чому він запав отак в душу,
Що погляд уявно на ньому щодня?..
2026.09.17
15:22
Згадай мене у білосніжнім січні,
Послухай, як мовчить холодний рай.
Благаю, збережи старий наплічник,
В якому залишається навічно
Моїх надій незібраний врожай...
Поезію у світі прозаїчнім
Згадай...
Послухай, як мовчить холодний рай.
Благаю, збережи старий наплічник,
В якому залишається навічно
Моїх надій незібраний врожай...
Поезію у світі прозаїчнім
Згадай...
2026.09.17
12:57
Жінка завжди дивиться на обрій,
Виглядає лицаря із тьми,
Та чомусь героїв завжди обмаль
У оскалі лютої зими.
Жінка завжди дивиться за обрій,
У майбутнє, ніби дивний сад.
У розрусі і безумстві оргій
Виглядає лицаря із тьми,
Та чомусь героїв завжди обмаль
У оскалі лютої зими.
Жінка завжди дивиться за обрій,
У майбутнє, ніби дивний сад.
У розрусі і безумстві оргій
2026.09.17
11:16
У 2026 р. світ побачили нові пісні на вірші Сергія Губерначука на платформі URockBallads (https://www.youtube.com/@URockBallads/featured). URockBallads на своєму YouTube каналі представляє рок-версії поетів-класиків (Т. Шевченко, І. Франко, Л. Українка),
2026.09.17
10:39
Я жодної ілюзії у світу не просив,
Бо ілюзії — це срібні драхми,
Які Прометей збирав у шкіряну торбу
І дарував жителям острова мрій,
Де поклонялися клишоногому Поліфему,
Що знав вогонь і стеріг овець.
Я жодної ілюзії не цінував,
Бо ілюзії — це срібні драхми,
Які Прометей збирав у шкіряну торбу
І дарував жителям острова мрій,
Де поклонялися клишоногому Поліфему,
Що знав вогонь і стеріг овець.
Я жодної ілюзії не цінував,
2026.09.17
08:51
хто бачив світ, примружуючи очі,
той не забуде, як згасає день,
коли його пополудні лоскоче
сліпа нудьга, співаючи пісень.
давно все передбачено за нас
в минулому... тепер... і повсякчас.
той не забуде, як згасає день,
коли його пополудні лоскоче
сліпа нудьга, співаючи пісень.
давно все передбачено за нас
в минулому... тепер... і повсякчас.
2026.09.17
06:19
Втекти б звідсіль від обстрілів щоденних,
Втекти б скоріш і не іти назад
У ці місця здавен благословенні
Громами безкінечних канонад.
Податися б кудись і пережити
Біду поодаль в тиші та теплі,
А не страхатися несамовито
Тут стогонів стражденної зем
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Втекти б скоріш і не іти назад
У ці місця здавен благословенні
Громами безкінечних канонад.
Податися б кудись і пережити
Біду поодаль в тиші та теплі,
А не страхатися несамовито
Тут стогонів стражденної зем
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Ляшкевич (1963) /
Вірші
/
"Кінець Древності", поетичний епос
Прощання ( з роману «Кінець Древності» )
І
Майстерно збитий із пласких, коротких,
дощок пустельної акації, для міці
обтягнутий мотуззям, царський човен
на березі, окремо від води,
нагадував розписане шатро.
Задерті високо корма і ніс,
зеленим розмальовані й червоним
орнаментом, все інше - в тон піску.
Ядучі кольори нової фарби
старанно відганяли комашню,
що хмарами роїлась над водою
на радість легкокрилих ластівок.
Хоча комах відлякували ще
густі дими розведених курінь,
та й символи божественної влади -
помітні кожному хоругви й стяги,
які й попереджали все живе,
нехай без окрику, та вельми чітко -
що хто б тут не ходив і не літав,
страшитися богів повинен.
ІІ
Син Пераа*, сановник, далі жрець,
неквапно підіймаються по сходах,
приставлених до борта, переходять
по палубі із запашного кедра
у надбудову, теж ретельно вкриту
малюнком заростів.
Верткий прислужник
пасе із відданістю пса очима
сановника, той, зрештою, киває.
Прислужник миттю подає команду -
раби штовхають човен до води,
вбігають в неї з криками блаженства.
Хто просто борсається, хто пірнає,
тіла їх голі, бронзово блищать.
Раби усміхнені - звичайно краще
штовхати човен, а не грубі брили.
ІІІ
Двонога щогла гола, парус знято.
Зустрічний вітер суперечить Річці,
помірно дуне проти течії.
Прислужник сівши у свою корзину,
дає накази з носа на корму,
де вголос їх повторює керманич.
Раби здіймають над водою весла.
Виходячи із тіні надбудови,
погладжує нагайку наглядач.
Прислужник гаркає і б’є у бубон,
і зарості неспішно відлинають.
ІV
Човен пливе здовж строю очерету,
минає давній, кинутий причал.
І видно сіру кішку на гладкому,
обвитому травою, валуні.
Присутність кішки видає гойдання
напруженого кінчика хвоста.
Вона прийшла прощатись із жерцем,
та в порості акації бентежить
її, сердито скрикуючи, одуд.
З-під темно-зеленавого листа
оранжево чубата птаха стрімко
летить донизу, ледве дочекавшись,
коли той човен вже відлине далі -
її турбує живність при воді,
а кішку - у стрибку одному - птаха.
Крик. Лопотіння чорно-білих крил.
Валун порожній. Скінчене прощання.
V
Лискуче плесо Річки обіймає
захоплений азартом весел човен.
На лівім березі з гущавини
росте пихата, громіздка споруда
новозбудованого храму й суне
неначе поруч - іншою рікою.
Застиглий з виразом сумним наставник
не зразу помічає, як царевич
підходить й прихиляється до нього,
безмовно поділяючи тугу
за назавжди покинутим колишнім.
Зітхання хвиль при березі ворушить
папірусу тригранні гожі стебла.
Увінчані охайними пучками
колосся - показні і граціозні, -
вони, немов придворні в париках,
гойдаючись, кивають уві слід.
Та на обличчях в них немає сліз.
Емоціям не характерна вічність.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Прощання ( з роману «Кінець Древності» )
ІМайстерно збитий із пласких, коротких,
дощок пустельної акації, для міці
обтягнутий мотуззям, царський човен
на березі, окремо від води,
нагадував розписане шатро.
Задерті високо корма і ніс,
зеленим розмальовані й червоним
орнаментом, все інше - в тон піску.
Ядучі кольори нової фарби
старанно відганяли комашню,
що хмарами роїлась над водою
на радість легкокрилих ластівок.
Хоча комах відлякували ще
густі дими розведених курінь,
та й символи божественної влади -
помітні кожному хоругви й стяги,
які й попереджали все живе,
нехай без окрику, та вельми чітко -
що хто б тут не ходив і не літав,
страшитися богів повинен.
ІІ
Син Пераа*, сановник, далі жрець,
неквапно підіймаються по сходах,
приставлених до борта, переходять
по палубі із запашного кедра
у надбудову, теж ретельно вкриту
малюнком заростів.
Верткий прислужник
пасе із відданістю пса очима
сановника, той, зрештою, киває.
Прислужник миттю подає команду -
раби штовхають човен до води,
вбігають в неї з криками блаженства.
Хто просто борсається, хто пірнає,
тіла їх голі, бронзово блищать.
Раби усміхнені - звичайно краще
штовхати човен, а не грубі брили.
ІІІ
Двонога щогла гола, парус знято.
Зустрічний вітер суперечить Річці,
помірно дуне проти течії.
Прислужник сівши у свою корзину,
дає накази з носа на корму,
де вголос їх повторює керманич.
Раби здіймають над водою весла.
Виходячи із тіні надбудови,
погладжує нагайку наглядач.
Прислужник гаркає і б’є у бубон,
і зарості неспішно відлинають.
ІV
Човен пливе здовж строю очерету,
минає давній, кинутий причал.
І видно сіру кішку на гладкому,
обвитому травою, валуні.
Присутність кішки видає гойдання
напруженого кінчика хвоста.
Вона прийшла прощатись із жерцем,
та в порості акації бентежить
її, сердито скрикуючи, одуд.
З-під темно-зеленавого листа
оранжево чубата птаха стрімко
летить донизу, ледве дочекавшись,
коли той човен вже відлине далі -
її турбує живність при воді,
а кішку - у стрибку одному - птаха.
Крик. Лопотіння чорно-білих крил.
Валун порожній. Скінчене прощання.
V
Лискуче плесо Річки обіймає
захоплений азартом весел човен.
На лівім березі з гущавини
росте пихата, громіздка споруда
новозбудованого храму й суне
неначе поруч - іншою рікою.
Застиглий з виразом сумним наставник
не зразу помічає, як царевич
підходить й прихиляється до нього,
безмовно поділяючи тугу
за назавжди покинутим колишнім.
Зітхання хвиль при березі ворушить
папірусу тригранні гожі стебла.
Увінчані охайними пучками
колосся - показні і граціозні, -
вони, немов придворні в париках,
гойдаючись, кивають уві слід.
Та на обличчях в них немає сліз.
Емоціям не характерна вічність.
* Пераа - в давньому Египті - Фараон.
2003
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Контекст : частина глави роману -епосуДивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
