Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.08
00:50
Серед гiр заховавшись вiд свiту,
Зупинився збентежений час.
Вiн собi не дозволив любити,
Аби вогник в душi не погас.
Сонце й мiсяць за руки взялися,
Танцувавши на небi щодня.
"На шляху, тiльки не помилися", -
Зупинився збентежений час.
Вiн собi не дозволив любити,
Аби вогник в душi не погас.
Сонце й мiсяць за руки взялися,
Танцувавши на небi щодня.
"На шляху, тiльки не помилися", -
2026.07.07
21:15
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнув би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй сьогодні: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнув би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй сьогодні: "Дзуськи!"
2026.07.07
19:47
Так сяйво пам’яті про видихи і вдихи
Є перевтіленням бар’єру срібних сфер,
Бомонд малих отих у спогляданні грифів
Є узбережжям всесвіту вогню без барвників,
Та те що бачить він – не бачимо допіру -
Так мабуть треба, в тому радості нема,
Тікай до ске
Є перевтіленням бар’єру срібних сфер,
Бомонд малих отих у спогляданні грифів
Є узбережжям всесвіту вогню без барвників,
Та те що бачить він – не бачимо допіру -
Так мабуть треба, в тому радості нема,
Тікай до ске
2026.07.07
14:31
Як йдеш крізь терня до зірок –
То мимохіть торкаєш неба.
В захмарних розсипах думок
Знаходиш завжди щось для себе.
То мимохіть торкаєш неба.
В захмарних розсипах думок
Знаходиш завжди щось для себе.
2026.07.07
14:06
Так зрісся з домом, що уже не хочу
Виходити нікуди, хоч убий,
Іти в полон до золотої ночі
Чи відбивати виклики юрби.
У цьому домі радість безумовна
І безкінечна, ніби океан.
Прозріння незглибиме, неспростовне
Виходити нікуди, хоч убий,
Іти в полон до золотої ночі
Чи відбивати виклики юрби.
У цьому домі радість безумовна
І безкінечна, ніби океан.
Прозріння незглибиме, неспростовне
2026.07.07
12:26
в цій сюрреальності
хтось ґазда хтось пролаза
ще дехто думає що він
кіногерой
є і такі хто залюбки
на хліб усіх їх мазав
на хліб із маслом
заробляє бо
хтось ґазда хтось пролаза
ще дехто думає що він
кіногерой
є і такі хто залюбки
на хліб усіх їх мазав
на хліб із маслом
заробляє бо
2026.07.07
09:40
Зельними, густими коридорами -
йду без одіяння, шалю, станика -
легшати зі звуками прозорими.
Мною причащаються комарики.
Вивірки несуть гриби та ласощі,
звурджуються обрії віддалені.
Де ви нині, сови усезнаючі -
йду без одіяння, шалю, станика -
легшати зі звуками прозорими.
Мною причащаються комарики.
Вивірки несуть гриби та ласощі,
звурджуються обрії віддалені.
Де ви нині, сови усезнаючі -
2026.07.07
08:22
Я з тобою — в розвідку, а ти
Чи підеш зі мною на край світу,
Де немає горя, самоти
І блищать цирконієм самшити?
Де гойдає древній океан
Паперовий човник безнадії,
А хмільних очей терпкий дурман
Чи підеш зі мною на край світу,
Де немає горя, самоти
І блищать цирконієм самшити?
Де гойдає древній океан
Паперовий човник безнадії,
А хмільних очей терпкий дурман
2026.07.07
06:44
Нікола Ремі,
таємний радник найсвітлішого герцога Лотарингії та громадський адвокат його герцогства
Найяснішому Принцю та Найвидатнішому Кардиналу Шарлю Льотаринському*;
Щонайнавдячному Покровителю та Патрону,
Нікола Ремі
БАЖАЄ ВІЧНОГО ЩАСТЯ
Вінце
2026.07.07
06:07
Кривавим почерком накреслені
Шляхи проходження ракет,
Та знов лише слова улесливі
Про помочі новий пакет.
Постійно рішення вовтузячи,
Смертей продовжуєте час, -
Ви хочте нам здаватись друзями,
Здійнявши хвилі втішних фраз.
Шляхи проходження ракет,
Та знов лише слова улесливі
Про помочі новий пакет.
Постійно рішення вовтузячи,
Смертей продовжуєте час, -
Ви хочте нам здаватись друзями,
Здійнявши хвилі втішних фраз.
2026.07.06
21:55
Я вмикаю інтонацію
Зачаровано-піднесену.
А душа - в реанімації
Білим кольором закреслена.
Ані ноти суму в голосі,
Кожний звук - залізна палиця.
А душа тихенько молиться
Зачаровано-піднесену.
А душа - в реанімації
Білим кольором закреслена.
Ані ноти суму в голосі,
Кожний звук - залізна палиця.
А душа тихенько молиться
2026.07.06
21:50
Гов, агов, агов, агов
Торкнися, бейбі
Чи не видиш, не страхаюсь я?
О що ти їй наобіцяв?
І що вона тобі сказала?
О що ти їй наобіцяв?
Тебе я любитиму
Торкнися, бейбі
Чи не видиш, не страхаюсь я?
О що ти їй наобіцяв?
І що вона тобі сказала?
О що ти їй наобіцяв?
Тебе я любитиму
2026.07.06
14:02
Така застиглість і драглистість.
Ми грузнемо у цих лісах,
Там, де промчався юний лицар
У лабіринтах, наче птах.
Попереду важка гонитва,
Нудна, протяжна суєта.
Попереду запекла битва,
Аж квітне стогін у вустах.
Ми грузнемо у цих лісах,
Там, де промчався юний лицар
У лабіринтах, наче птах.
Попереду важка гонитва,
Нудна, протяжна суєта.
Попереду запекла битва,
Аж квітне стогін у вустах.
2026.07.06
13:16
Як же її звали, діву Бондарівну?
Ту, що честь тримала цілої Вкраїни.
Ту, що, мов царівна, у колі дівочім
Можновладцю кинула в безсоромні очі:
“Ой не згоден пан Каньовський мене цілувати,
Тільки згоден пан Каньовський мене розбувати!
Ой волю ж я,пан
Ту, що честь тримала цілої Вкраїни.
Ту, що, мов царівна, у колі дівочім
Можновладцю кинула в безсоромні очі:
“Ой не згоден пан Каньовський мене цілувати,
Тільки згоден пан Каньовський мене розбувати!
Ой волю ж я,пан
2026.07.06
10:20
Рятує слово доки ллється-
Вбиває розум доки ллє,
Та то не правда–лиш здається!
А Всесвіт пнеться у своє!
Шовковий ворс пливи над градом,
Серед ампірного рев’ю,
Камінний отвір будь кошлатим,
Вбиває розум доки ллє,
Та то не правда–лиш здається!
А Всесвіт пнеться у своє!
Шовковий ворс пливи над градом,
Серед ампірного рев’ю,
Камінний отвір будь кошлатим,
2026.07.06
10:02
гаразд
усе
простіш мабуть
питво та їжа
писанина
а потім час іще у путь
де нас дива чекають
вірно
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...усе
простіш мабуть
питво та їжа
писанина
а потім час іще у путь
де нас дива чекають
вірно
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.07.04
2026.06.20
2026.06.18
2026.06.15
2026.06.14
2026.06.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Ляшкевич (1963) /
Вірші
/
"Кінець Древності", поетичний епос
Прощання ( з роману «Кінець Древності» )
І
Майстерно збитий із пласких, коротких,
дощок пустельної акації, для міці
обтягнутий мотуззям, царський човен
на березі, окремо від води,
нагадував розписане шатро.
Задерті високо корма і ніс,
зеленим розмальовані й червоним
орнаментом, все інше - в тон піску.
Ядучі кольори нової фарби
старанно відганяли комашню,
що хмарами роїлась над водою
на радість легкокрилих ластівок.
Хоча комах відлякували ще
густі дими розведених курінь,
та й символи божественної влади -
помітні кожному хоругви й стяги,
які й попереджали все живе,
нехай без окрику, та вельми чітко -
що хто б тут не ходив і не літав,
страшитися богів повинен.
ІІ
Син Пераа*, сановник, далі жрець,
неквапно підіймаються по сходах,
приставлених до борта, переходять
по палубі із запашного кедра
у надбудову, теж ретельно вкриту
малюнком заростів.
Верткий прислужник
пасе із відданістю пса очима
сановника, той, зрештою, киває.
Прислужник миттю подає команду -
раби штовхають човен до води,
вбігають в неї з криками блаженства.
Хто просто борсається, хто пірнає,
тіла їх голі, бронзово блищать.
Раби усміхнені - звичайно краще
штовхати човен, а не грубі брили.
ІІІ
Двонога щогла гола, парус знято.
Зустрічний вітер суперечить Річці,
помірно дуне проти течії.
Прислужник сівши у свою корзину,
дає накази з носа на корму,
де вголос їх повторює керманич.
Раби здіймають над водою весла.
Виходячи із тіні надбудови,
погладжує нагайку наглядач.
Прислужник гаркає і б’є у бубон,
і зарості неспішно відлинають.
ІV
Човен пливе здовж строю очерету,
минає давній, кинутий причал.
І видно сіру кішку на гладкому,
обвитому травою, валуні.
Присутність кішки видає гойдання
напруженого кінчика хвоста.
Вона прийшла прощатись із жерцем,
та в порості акації бентежить
її, сердито скрикуючи, одуд.
З-під темно-зеленавого листа
оранжево чубата птаха стрімко
летить донизу, ледве дочекавшись,
коли той човен вже відлине далі -
її турбує живність при воді,
а кішку - у стрибку одному - птаха.
Крик. Лопотіння чорно-білих крил.
Валун порожній. Скінчене прощання.
V
Лискуче плесо Річки обіймає
захоплений азартом весел човен.
На лівім березі з гущавини
росте пихата, громіздка споруда
новозбудованого храму й суне
неначе поруч - іншою рікою.
Застиглий з виразом сумним наставник
не зразу помічає, як царевич
підходить й прихиляється до нього,
безмовно поділяючи тугу
за назавжди покинутим колишнім.
Зітхання хвиль при березі ворушить
папірусу тригранні гожі стебла.
Увінчані охайними пучками
колосся - показні і граціозні, -
вони, немов придворні в париках,
гойдаючись, кивають уві слід.
Та на обличчях в них немає сліз.
Емоціям не характерна вічність.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Прощання ( з роману «Кінець Древності» )
ІМайстерно збитий із пласких, коротких,
дощок пустельної акації, для міці
обтягнутий мотуззям, царський човен
на березі, окремо від води,
нагадував розписане шатро.
Задерті високо корма і ніс,
зеленим розмальовані й червоним
орнаментом, все інше - в тон піску.
Ядучі кольори нової фарби
старанно відганяли комашню,
що хмарами роїлась над водою
на радість легкокрилих ластівок.
Хоча комах відлякували ще
густі дими розведених курінь,
та й символи божественної влади -
помітні кожному хоругви й стяги,
які й попереджали все живе,
нехай без окрику, та вельми чітко -
що хто б тут не ходив і не літав,
страшитися богів повинен.
ІІ
Син Пераа*, сановник, далі жрець,
неквапно підіймаються по сходах,
приставлених до борта, переходять
по палубі із запашного кедра
у надбудову, теж ретельно вкриту
малюнком заростів.
Верткий прислужник
пасе із відданістю пса очима
сановника, той, зрештою, киває.
Прислужник миттю подає команду -
раби штовхають човен до води,
вбігають в неї з криками блаженства.
Хто просто борсається, хто пірнає,
тіла їх голі, бронзово блищать.
Раби усміхнені - звичайно краще
штовхати човен, а не грубі брили.
ІІІ
Двонога щогла гола, парус знято.
Зустрічний вітер суперечить Річці,
помірно дуне проти течії.
Прислужник сівши у свою корзину,
дає накази з носа на корму,
де вголос їх повторює керманич.
Раби здіймають над водою весла.
Виходячи із тіні надбудови,
погладжує нагайку наглядач.
Прислужник гаркає і б’є у бубон,
і зарості неспішно відлинають.
ІV
Човен пливе здовж строю очерету,
минає давній, кинутий причал.
І видно сіру кішку на гладкому,
обвитому травою, валуні.
Присутність кішки видає гойдання
напруженого кінчика хвоста.
Вона прийшла прощатись із жерцем,
та в порості акації бентежить
її, сердито скрикуючи, одуд.
З-під темно-зеленавого листа
оранжево чубата птаха стрімко
летить донизу, ледве дочекавшись,
коли той човен вже відлине далі -
її турбує живність при воді,
а кішку - у стрибку одному - птаха.
Крик. Лопотіння чорно-білих крил.
Валун порожній. Скінчене прощання.
V
Лискуче плесо Річки обіймає
захоплений азартом весел човен.
На лівім березі з гущавини
росте пихата, громіздка споруда
новозбудованого храму й суне
неначе поруч - іншою рікою.
Застиглий з виразом сумним наставник
не зразу помічає, як царевич
підходить й прихиляється до нього,
безмовно поділяючи тугу
за назавжди покинутим колишнім.
Зітхання хвиль при березі ворушить
папірусу тригранні гожі стебла.
Увінчані охайними пучками
колосся - показні і граціозні, -
вони, немов придворні в париках,
гойдаючись, кивають уві слід.
Та на обличчях в них немає сліз.
Емоціям не характерна вічність.
* Пераа - в давньому Египті - Фараон.
2003
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Контекст : частина глави роману -епосуДивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
