Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.05
23:52
Пісок, пісок – пустеля –
не простір для життя,
аж раптом з Неба Скеля –
основа майбуття.
Бо Богу що подібне
хай на Землі росте,
тверде йому потрібне
і скеля саме те!
не простір для життя,
аж раптом з Неба Скеля –
основа майбуття.
Бо Богу що подібне
хай на Землі росте,
тверде йому потрібне
і скеля саме те!
2026.10.05
22:38
поза вічним і тойбічним
позираючи до тем
що відмічено загальним
нехімічним олівцем
подорожі та їдальні
світлий зустрічі момент
і за певний час прощальний
щем а може і не щем
позираючи до тем
що відмічено загальним
нехімічним олівцем
подорожі та їдальні
світлий зустрічі момент
і за певний час прощальний
щем а може і не щем
2026.10.05
16:17
Троє тезок, різних іпостасей
в різний час, плюючи на закон,
і тому однакові наразі
в образі із арії паяца, –
як нікому не віддати трон,
на який вилазять самозванці,
типу кайзер, швондєр і Нерон.
в різний час, плюючи на закон,
і тому однакові наразі
в образі із арії паяца, –
як нікому не віддати трон,
на який вилазять самозванці,
типу кайзер, швондєр і Нерон.
2026.10.05
15:55
І світ спростувався, і зорі недобрі,
де мріявся спів;
і місяць так вірно і рівно за обрій
професор якийсь довів…
Ні! Це не пауз сумне дозвілля.
Так вже призвівся світ,
що поцейбічних істот свавілля
де мріявся спів;
і місяць так вірно і рівно за обрій
професор якийсь довів…
Ні! Це не пауз сумне дозвілля.
Так вже призвівся світ,
що поцейбічних істот свавілля
2026.10.05
13:50
Випростались вечір і ворожка,
У невідворотне задивились,
Апостилем збляклої волошки
До стебла закляття долучились,
Наче крила райдуги під небом
Уночі, як сходить новий місяць,
Підкорившись скелям хвилі Ґеба*,
У невідворотне задивились,
Апостилем збляклої волошки
До стебла закляття долучились,
Наче крила райдуги під небом
Уночі, як сходить новий місяць,
Підкорившись скелям хвилі Ґеба*,
2026.10.05
12:19
Нехай же відкидають лизоблюди
Мої слова у синіх небесах.
Запроданці, перевертні, іуди,
Які пізнали не натхнення - страх.
Боїться сірість Божого натхнення,
Боїться слова на Голготах днів.
Це слово спалахне, як одкровення,
Стривоживши труху вчорашніх
Мої слова у синіх небесах.
Запроданці, перевертні, іуди,
Які пізнали не натхнення - страх.
Боїться сірість Божого натхнення,
Боїться слова на Голготах днів.
Це слово спалахне, як одкровення,
Стривоживши труху вчорашніх
2026.10.05
09:36
Спи, мій любий
хлопче буйночубий,
поки мовчить сирена
у небі смиреннім,
набирайся сил
для своїх вітрил!
Зрости одним махом,
хлопче буйночубий,
поки мовчить сирена
у небі смиреннім,
набирайся сил
для своїх вітрил!
Зрости одним махом,
2026.10.05
09:35
Я без щастя — безпорадна,
мов незряча сирота
на краєчку водоспаду,
за перилами моста,
за печальною нудьгою
та безсоннями думок,
де цнотливою любов'ю
огортає душу Бог.
мов незряча сирота
на краєчку водоспаду,
за перилами моста,
за печальною нудьгою
та безсоннями думок,
де цнотливою любов'ю
огортає душу Бог.
2026.10.05
09:23
Слава Богу грім гримить
і не гримлять ракети.
Шаную в громі кожну мить…
Всесвітній громе, де ти!?
Пролийся гасником-дощем
на війни-вогнища планети,
всі людські війни знищи вщент…
Всесвітній громе, де ти!?
і не гримлять ракети.
Шаную в громі кожну мить…
Всесвітній громе, де ти!?
Пролийся гасником-дощем
на війни-вогнища планети,
всі людські війни знищи вщент…
Всесвітній громе, де ти!?
2026.10.05
07:46
За зорями звіряюся вночі,
А вдень завжди за сонцем курс тримаю, -
В моїй душі палає дві свічі -
Любов до мами і любов до краю.
Вони горять, як предків заповіт,
Вони для мене - крила і коріння, -
З любов'ю тою я прямую в світ
Попереду нового поко
А вдень завжди за сонцем курс тримаю, -
В моїй душі палає дві свічі -
Любов до мами і любов до краю.
Вони горять, як предків заповіт,
Вони для мене - крила і коріння, -
З любов'ю тою я прямую в світ
Попереду нового поко
2026.10.05
06:21
Колиска ця вигойдує печаль
Щасливих сподівань короткі миті.
Ще ріки чисті, кров'ю не залиті
Ліси й поля. Ще світла синя даль.
Ще у траві є місце для суниць,
Іще довкола тихо, навіть гречно.
Ще бігти полем легко і безпечно,
І падати знічев'я горіл
Щасливих сподівань короткі миті.
Ще ріки чисті, кров'ю не залиті
Ліси й поля. Ще світла синя даль.
Ще у траві є місце для суниць,
Іще довкола тихо, навіть гречно.
Ще бігти полем легко і безпечно,
І падати знічев'я горіл
2026.10.04
23:02
вітрисько вщух
запала тиша
мов стороння дивна
поети люблять тишу
як-от звук
а ще негоду і свободу
в риму
бо приязне
запала тиша
мов стороння дивна
поети люблять тишу
як-от звук
а ще негоду і свободу
в риму
бо приязне
2026.10.04
21:27
Незбагненна таємниця,
ти і правда, й небилиця.
Сум у снах,
сміх в очах —
лиця, лиця, лиця, лиця.
Різнолика таємниця,
тут оса, а там — вже киця.
ти і правда, й небилиця.
Сум у снах,
сміх в очах —
лиця, лиця, лиця, лиця.
Різнолика таємниця,
тут оса, а там — вже киця.
2026.10.04
21:12
Заблукали в фіордах Норвегії
Футболісти варшавської «Легії».
Переплутали все
На шляху до Тромсе –
Тьмарить розум природа Норвегії.
У колишній Чехословаччині
Було все до кінця передбачено.
Футболісти варшавської «Легії».
Переплутали все
На шляху до Тромсе –
Тьмарить розум природа Норвегії.
У колишній Чехословаччині
Було все до кінця передбачено.
2026.10.04
18:40
Марно думкою здіймаю
Вогке кволої бджоли.
Незручні та незугарні
З матіоли постоли.
Сік нектару — незборимий
У відрі на дні добра.
Дно на око — невловиме,
Вогке кволої бджоли.
Незручні та незугарні
З матіоли постоли.
Сік нектару — незборимий
У відрі на дні добра.
Дно на око — невловиме,
2026.10.04
15:23
Як піднявся Хмель і крикнув, що пора настала,
Україна тої ж миті уся запалала.
І козаки, і селяни за зброю взялися.
Пани-ляхи з України в страху подалися.
Жовті, Корсунь і Пилявці наснаги додали.
Вже й литвини не стерпіли, зброю в руки взяли.
Покоза
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Україна тої ж миті уся запалала.
І козаки, і селяни за зброю взялися.
Пани-ляхи з України в страху подалися.
Жовті, Корсунь і Пилявці наснаги додали.
Вже й литвини не стерпіли, зброю в руки взяли.
Покоза
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Ляшкевич (1963) /
Вірші
/
"Кінець Древності", поетичний епос
Прощання ( з роману «Кінець Древності» )
І
Майстерно збитий із пласких, коротких,
дощок пустельної акації, для міці
обтягнутий мотуззям, царський човен
на березі, окремо від води,
нагадував розписане шатро.
Задерті високо корма і ніс,
зеленим розмальовані й червоним
орнаментом, все інше - в тон піску.
Ядучі кольори нової фарби
старанно відганяли комашню,
що хмарами роїлась над водою
на радість легкокрилих ластівок.
Хоча комах відлякували ще
густі дими розведених курінь,
та й символи божественної влади -
помітні кожному хоругви й стяги,
які й попереджали все живе,
нехай без окрику, та вельми чітко -
що хто б тут не ходив і не літав,
страшитися богів повинен.
ІІ
Син Пераа*, сановник, далі жрець,
неквапно підіймаються по сходах,
приставлених до борта, переходять
по палубі із запашного кедра
у надбудову, теж ретельно вкриту
малюнком заростів.
Верткий прислужник
пасе із відданістю пса очима
сановника, той, зрештою, киває.
Прислужник миттю подає команду -
раби штовхають човен до води,
вбігають в неї з криками блаженства.
Хто просто борсається, хто пірнає,
тіла їх голі, бронзово блищать.
Раби усміхнені - звичайно краще
штовхати човен, а не грубі брили.
ІІІ
Двонога щогла гола, парус знято.
Зустрічний вітер суперечить Річці,
помірно дуне проти течії.
Прислужник сівши у свою корзину,
дає накази з носа на корму,
де вголос їх повторює керманич.
Раби здіймають над водою весла.
Виходячи із тіні надбудови,
погладжує нагайку наглядач.
Прислужник гаркає і б’є у бубон,
і зарості неспішно відлинають.
ІV
Човен пливе здовж строю очерету,
минає давній, кинутий причал.
І видно сіру кішку на гладкому,
обвитому травою, валуні.
Присутність кішки видає гойдання
напруженого кінчика хвоста.
Вона прийшла прощатись із жерцем,
та в порості акації бентежить
її, сердито скрикуючи, одуд.
З-під темно-зеленавого листа
оранжево чубата птаха стрімко
летить донизу, ледве дочекавшись,
коли той човен вже відлине далі -
її турбує живність при воді,
а кішку - у стрибку одному - птаха.
Крик. Лопотіння чорно-білих крил.
Валун порожній. Скінчене прощання.
V
Лискуче плесо Річки обіймає
захоплений азартом весел човен.
На лівім березі з гущавини
росте пихата, громіздка споруда
новозбудованого храму й суне
неначе поруч - іншою рікою.
Застиглий з виразом сумним наставник
не зразу помічає, як царевич
підходить й прихиляється до нього,
безмовно поділяючи тугу
за назавжди покинутим колишнім.
Зітхання хвиль при березі ворушить
папірусу тригранні гожі стебла.
Увінчані охайними пучками
колосся - показні і граціозні, -
вони, немов придворні в париках,
гойдаючись, кивають уві слід.
Та на обличчях в них немає сліз.
Емоціям не характерна вічність.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Прощання ( з роману «Кінець Древності» )
ІМайстерно збитий із пласких, коротких,
дощок пустельної акації, для міці
обтягнутий мотуззям, царський човен
на березі, окремо від води,
нагадував розписане шатро.
Задерті високо корма і ніс,
зеленим розмальовані й червоним
орнаментом, все інше - в тон піску.
Ядучі кольори нової фарби
старанно відганяли комашню,
що хмарами роїлась над водою
на радість легкокрилих ластівок.
Хоча комах відлякували ще
густі дими розведених курінь,
та й символи божественної влади -
помітні кожному хоругви й стяги,
які й попереджали все живе,
нехай без окрику, та вельми чітко -
що хто б тут не ходив і не літав,
страшитися богів повинен.
ІІ
Син Пераа*, сановник, далі жрець,
неквапно підіймаються по сходах,
приставлених до борта, переходять
по палубі із запашного кедра
у надбудову, теж ретельно вкриту
малюнком заростів.
Верткий прислужник
пасе із відданістю пса очима
сановника, той, зрештою, киває.
Прислужник миттю подає команду -
раби штовхають човен до води,
вбігають в неї з криками блаженства.
Хто просто борсається, хто пірнає,
тіла їх голі, бронзово блищать.
Раби усміхнені - звичайно краще
штовхати човен, а не грубі брили.
ІІІ
Двонога щогла гола, парус знято.
Зустрічний вітер суперечить Річці,
помірно дуне проти течії.
Прислужник сівши у свою корзину,
дає накази з носа на корму,
де вголос їх повторює керманич.
Раби здіймають над водою весла.
Виходячи із тіні надбудови,
погладжує нагайку наглядач.
Прислужник гаркає і б’є у бубон,
і зарості неспішно відлинають.
ІV
Човен пливе здовж строю очерету,
минає давній, кинутий причал.
І видно сіру кішку на гладкому,
обвитому травою, валуні.
Присутність кішки видає гойдання
напруженого кінчика хвоста.
Вона прийшла прощатись із жерцем,
та в порості акації бентежить
її, сердито скрикуючи, одуд.
З-під темно-зеленавого листа
оранжево чубата птаха стрімко
летить донизу, ледве дочекавшись,
коли той човен вже відлине далі -
її турбує живність при воді,
а кішку - у стрибку одному - птаха.
Крик. Лопотіння чорно-білих крил.
Валун порожній. Скінчене прощання.
V
Лискуче плесо Річки обіймає
захоплений азартом весел човен.
На лівім березі з гущавини
росте пихата, громіздка споруда
новозбудованого храму й суне
неначе поруч - іншою рікою.
Застиглий з виразом сумним наставник
не зразу помічає, як царевич
підходить й прихиляється до нього,
безмовно поділяючи тугу
за назавжди покинутим колишнім.
Зітхання хвиль при березі ворушить
папірусу тригранні гожі стебла.
Увінчані охайними пучками
колосся - показні і граціозні, -
вони, немов придворні в париках,
гойдаючись, кивають уві слід.
Та на обличчях в них немає сліз.
Емоціям не характерна вічність.
* Пераа - в давньому Египті - Фараон.
2003
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Контекст : частина глави роману -епосуДивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
