ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2022.08.13 15:20
Не сумуй, кохана, дні осінні
Ще далеко хмарами повзуть...
Я життя віддав би по краплині
За кожнісіньку твою сльозу.

Скільки ще, скажи, за небокраєм
Накує зозуля щастя літ?
Хай же серденько твоє не крають

Ігор Герасименко
2022.08.13 15:06
Відкрилась дорога дорога

2
Шляховики асфальт поклали
так, що автівки, мов коали,

3
пересувалися – нерівна:

Микола Соболь
2022.08.13 07:52
Еротики потрібно більше віршу,
щоб не відмер навіки м’яз слабкий.
Нехай пробачать мені мову грішну!
Насправді я далеко не такий.
Не опишу принизливого блуду.
І те, як після сексу йде тютюн.
Тримає жінку чоловік за груди…
У нього ж не поруччя – риба

Віктор Кучерук
2022.08.13 05:30
Пахнуть столочені трави,
Дзвінко сюрчать цвіркуни.
Вітер то крила розправить,
То поринає у сни.
Топчем отаву духмяну
Вздовж гомінкого гайка, –
Не видається обманом
Спереду постать гнучка.

Микола Соболь
2022.08.13 04:55
Серпнева ніч розбудить цвіркунів.
Чи цвіркуни пробудять морок ночі?
Гадати я не буду і не хочу,
але до ранку не побачу снів.

Хай ватра пломеніє край води
і завмирає дим понад травою,
де вітер обіймає ніжно хвою…

Віктор Михайлович Насипаний
2022.08.12 22:54
Торгує пізнє небо снігом хмар,
І ріжуть хлібчик сонця ластів’ята.
Черешня біля хати вже сама,
І щиро молить тишу рута-м’ята.

Тримає пам'ять дні, як древній тин.
Вже сам, немов роса, почав сивіти…
У мені смуток хоче прорости,

Віктор Кучерук
2022.08.12 21:10
Побігло літо навстріч мжичці
І так прискорило цей біг,
Що аж заплуталися в гичці
Ступні його засмаглих ніг.
Ніяк позбавитись не в змозі
Від товстих стебел ботвини, -
Тепліє літо поруч досі,
Подарувавши день ясний.

Ольга Олеандра
2022.08.12 20:50
І знову бажання сильне, і знову палають щоки.
Можливо, я божевільна. Давно розминулись кроки
у різні боки, на різні системи і небокраї.
Напевно, я божевільна. Я все ще тебе кохаю.

Я все ще… ти хочеш знати? Це моління, не питання.
Не мусиш відповіда

Микола Соболь
2022.08.12 19:20
– Скажіть, Безрукове Сергію,
де Ваш акторський апогей?
– Про роль одну я дуже мрію…
зіграти хочу – Сашу Грей.
* * *
– Куме, чув такі я слухи у мистецькім світі –
в Моісеєва дитина з’явиться у квітні!
– Що Ви, куме, оце диво. Аж кусаю лікті.

Козак Дума
2022.08.12 19:08
Під жахливе сирен голосіння
та розриви снарядів, ракет –
посадили звитяги насіння
у надії на сходів букет.
Ми саджали своєї звитяги насіння,
зупиняли кривавий бенкет!

Ще трудились удень і ночами,

Микола Соболь
2022.08.12 05:57
Господи, ми грішні!
Та ніколи не зраджували хліба,
ні землі своєї не зраджували ніколи.
Борисфен тому свідок і зоряне небо,
могили пращурів і степові шляхи,
які ведуть до батьківської колисанки,
до хрестів на прадідівських могилах…
Звідти і сила на

Козак Дума
2022.08.11 20:53
В розірвані війною дні і ночі,
під голосіння збурене сирен,
те слово я повторюю пророче,
що душу у полон мою бере.

Що серце полонить моє і розум,
і непокоїть часу мого плин.
Воно зрідні поезії чи прозі,

Євген Федчук
2022.08.11 19:12
Історію Московії, мабуть,
Не із Данила треба починати.
Бо ж князем би Данилові не буть,
Якби-то не заслуги його тата.
Татусь Данила – кінь іще отой,
Ім’я його відоме і глухому.
Мабуть, з князів у ті часи ніхто
У підлості не міг рівнятись йому.

Юрко Бужанин
2022.08.11 14:54
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх

Іван Потьомкін
2022.08.11 12:20
Силкуюсь з’єднати розірване коло,
Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
Не бачу кількох, з ким колись довелося
Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
Летять їхні душі в простори надземні,
А я все шукаю отут надаремне.
Та все ж на часину розраджує

Сергій Губерначук
2022.08.11 11:49
Народження – красне.
Дитинство – безтурботне.
Отроцтво – наївне.
Юність – шалена.
Молодість – світла.
Зрілість – розважлива.
Старість – поважна.
Старецтво – болісне.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Надія Кравченко
2022.08.03

Панасюк Ірина Осінній_місяць
2022.07.10

Галина Тименюк
2022.06.28

Хелен Норвуд
2022.06.17

Філософ Олександрович Хмара
2022.06.16

Олександра Самойленко
2022.05.24

Іронія Я
2022.05.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / / Рецензія віршів
Тетяна Дігай. Ловитва вітру. Іван Потій
Тетяна Дігай Ірина Дем`янова. Іван Потій. Ловитва вітру.
Поезія.- Тернопіль: Воля, 2007. – 264 с.

Емоційна сфера – одна з небагатьох, що непідвладна часові: вона як та мінлива, але вічна ріка. І такі почуття, як любов і ненависть, надія, віра, туга – залишаються вічними, як небо і сонце. І так само вічною є розколеність людини навпіл, на аскетизм духу і гріховність плоті – крайнощі падіння, які, менше з тим, дають можливість злету.
Поезія - не просто мова, це те, що відбувається з мовою. В поезії має місце не механічне продукування мовних канонів, а їх певний розвиток. Автоматизм читання повинен ламатися і трансформуватися в те, що Ролан Барт називав «утіхою від читання», себто, не тільки інтелектуальне, а й естетичне задоволення.

Наших поетів не віднесеш ні до поетів гостросоціального бачення, ні до митців концептуального філософського мислення. Попри їх стильову неподібність, за поетичною натурою вони радше споглядально – рефлективні, інтроверти. Момент ліричного ставлення превалює над моментом зображення, внутрішній світ панує над зовнішнім середовищем.
Навіть тоді, коли поети чимось захоплюються, найприродніший стан їхній – туга. Туга – домінанта, що визначає тип творчості поетів, як романтичний.
У короткому передньому слові автори називають цю книгу новацією, експериментом, довільно скомпонованою збіркою. Я не беруся оцінювати доцільність подібного поетичного тандему, але мушу зазначити, що особливих творчих переваг у ньому не побачила. На мою думку, це поєднання нічого особливо вартісного нікому з них не додає. Антитези немає, але й діалогу теж не відбулося. У найголовнішому поет завжди самотній. І кожен з поетів підтверджує це своїми прекрасними рядками: «Та одинокість перед жерлом ночі, / той протяг вічності, той безмір самоти…»(І.Дем`янова); «Петлею зашморгнула самота»(І.Потій).
Обидва автори давно знані й відомі, як яскраві й непересічні творчі особистості. Нова книга репрезентує їхню самобутню, високохудожню поезію. У ній немає зовнішнього блиску, а є шляхетність і глибина виразу. Ці вірші, як картини, як квіти, як печаль, як смуток, як страждання, як полум`я серця, як височінь духу. Колись поезія і молитва були явищем одного порядку – деякі вірші наших поетів набувають сили магічних заклинань, складається сталий зв`язок між Словом, Христом і Світлом.
Майстерність – це не сума засобів, а вміння використовувати кожен з них точно, за художнім призначенням. Тексти авторів можуть слугувати взірцем вищезазначеної тези: майстерність, техніка віршування блискучо досконалі, використані усі можливі типи римування – від точного до акустичного, побудованого на алітераціях. Навіть таке рідкісне римування, як анжамбеман (enjambeman – франц. – переніс, перескок) – спосіб віршування, коли не збігається синтаксична пауза з ритмічною: «І позолоть, і прозолоть, і про…/ минуло, відцвіло, відзолотіло»(І.Дем`янова).

За кожним поетом стоїть його життя. Ми неминуче живемо з іншими і за допомогою інших. Таке собі життя вкупі! Безсумнівно тільки те, що людина завжди буде відчувати потребу самопізнання та самовизначення і буде робити це різними способами. Поезія -один з таких способів. «Вже літо котиться униз,/ Таке і сонячне, і зоряне, / І кожен вечір, десь за горами, / Згоряють дні мої, як хмиз» - це Іван Потій. А це Ірина Дем`янова – «У супрязі час батожим, / друже, враже мій. / Все чіткіш на саван схожий / літ моїх сувій». Але попри тужливі інтонації, ці два голоси звучать оптимістично, бо туга і надія – не антитези, вони збуджують і гартують волю до життя, до творчості, до вічності: «Ні! – правнук мій зуміє / намалювати те древо / до сьомого коліна, допоки знаю я. / Не смієш стати тліном, / родинонько моя!»(І.Дем`янова); «Я вічно був. Моя душа - / Частинка Бога!»(І.Потій).
• * *
Іван Потій.

Кожен день кудись спішити
Безпорадно.
Як це просто – в світі жити,
Як це складно!

Кожен день шукати їжі
І спочинку.
З кожним часом дні гіркіші
На перчинку.

В старість увійти, як в річку,
Посивіти,
І погаснути, як свічку
Гасить вітер.

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
(Л.П./Л.П.) [ 2007-11-10 18:57:00 ]
доброго дня. нещодавно читала Вашу книжку СЛІДИ, Богдан Бастюк порекомендував, дуже гарно відгукувався і мав рацію. мені сподобалась Ваша лаконічність, стислість і точність. Наснаги Вам!!!! Привіт Богдану Богдановичу, коли будете в Тернополі.