Звідки ця енергія руйнування?
Із яких потаємних глибин
виповзає вона?
Чому серед оази творення
раптом спалахує кривава пляма?
Спокійне плесо розуму
охоплює ураган безуму.
Горить столітній ліс,

Ми - уламки війни, що усіх розтоптала.
Ми - уламки споруд, що у небо завелись.
Ми - уламки броні та важкого металу.
Ми - уламки сумління і зламана вись.

Ми - будинки, що бомби ущент розметали.
Ми - той крик стоголосий над містом проклять.
Пр

І вчасно погляд одвести
Від тої, що відкрита всьому світу,
Що, наче брунька навесні,
Готова вибухнуть рожево-білим квітом.
Сховати захват і зажмуритись на мить,
Щоб не осліпнуть в сяйві з’яви.
Домалювать в уяві дозрілу вроду,
Молитовно скласти рук

Свята любов знайде як втішити образу,
та припинити колотнечу навісну.
До рідного гнізда вертаємось щоразу,
щоб не розбили чвари вежу кам'яну.

— Давно не чулися, як справи, білокрилий?

— Нема чим вихвалятися, та все ж,

Сусід жалівся діду,
Що лисина все більш.
По ліки, каже, їду.
Волосся гірш та гірш.

- Масти, де лисий, салом. -
Йому порадив дід. –
Волосся щоб зростало.

Чоловік дружині зранку
Повіряє забаганку
Про дівчиноньку-коханку,
Бо наснилися немало
Тої форми досконалі
На обкладинці журналу.

Жінка каже чоловіку,

Регулярно щосуботи: завивання, слізки –
то дружина промиває чоловіку мізки.
Не устиг помити миску, зачинити браму –
і повисла у повітрі незбагненна драма.

Зая губоньки надула, що не підступиться,
і уже не обізветься вихідними киця.
А у тактики тіє

З супутника Прятули видно все.
Поцупив гріш, тобі відразу амба.
Теля розумне мамки цицьку ссе
і нерозумне ссе, але у Трампа.

Хворіє божий світ на путинізм,
Москва чекає пострілу «Аврори»,
з могили дістає соціалізм:

Вірш, написаний уві сні,
проглядає крізь пелени туману.
Вірш, написаний уві сні,
став діамантом,
який потонув
на дні болота.
Він виблискував
коштовними гранями.

Перш ніж зійти на гору Моріа
й оглянуть омріяний край молока і меду,
куди Всевишнім не велено мені ввійти,
заради чого стільки незгод
перенесли ми з тобою і народом,
(не подивуй, що стримать сліз не можу…)
Так-от ввіряю тобі тих,
хто ще лишивсь

Сонце за обрій сховалося знову,
сутінки тихо повисли.
Місяця юного срібну підкову
хвилі у морі затисли.

Вечір духмяніє цвітом черешні
під переспіви пташині.
Десь ворухнулися згадки сердешні

Малює Яринка
Барвисті картинки:
Біляву хмаринку,
Зелену ялинку,
Червону квітинку,
Зруділу стеблинку,
Жовтаву родзинку
І срібну краплинку

Цього разу від образи йду,
й не кажи: «Утримати несила!»
Бо тобою вже перехворіла —
на відраду чи свою біду.

Де ти був, коли благала я
лиш мене одну любити міцно?
У твоєму серці надто тісно,

Мовчання в ефірі, мовчання для світу.
Мовчання, як темрява в океані.
Мовчання, як крижана німота.
У потоках турбулентності
лише мовчання зберігає
постійність, являючи собою
вічність, океанічну безмежність,
яка здатна вмістити в себе

Білопінний весняний обрс черешневого саду
Відцвітав у дитинстві, натомість рожеві плоди
Піднімаючи високо, в сонці купаючи знадно:
- Що, мала, не дістанеш? А спробуй но і підлети!

То ж ставала в нагоді драбина і дідові руки,
Найміцніша опора для н

Піпли прийшли послухать
Ще хтось виходив і грав
Дехто квіти роздавав, як хотів
В Монтереї
В Монтереї

Янголи усміхалися
Музикувала любов