Ще стоїть відлуння ночі горобиної
і відьмацька кліка крізь село іде,
вітер трусить з листя чари під калиною,
мокре, наче курка, котеня руде.
Геть переплелися сьогодення й містика,
сяду біля печі, вийде домовик,
теми нескінченні: стоїцизм, софістика

А настрій справді й вересневий…
Зглядає сонце з-під тишка
Старе питаннячко - а де ви?
Готуєм душу до стрибка…
Бо як припреться дощ із вітром
І випнуть в парі пазурі…
Тоді прийдеться з конвоїром
Себе шукати на дворі

Безсмертний полк героїчно поліг собачою смертю. Чисельні винятки із правил перетворюють життя на гру без правил. Незаслужено заслужені заслужили, аби отримати по заслугах. Глибока думка застрягла на мілині. Природокористувачі користувалися при

Шукаю на Святій Землі пейзажі,
Чимось схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Щемом вливається у серце...
...А за пейзажами вбачається

Не треба так несамовито
шукати винних без вини,
допоки в душу не забито
цвяхи іржаві восени

Хоча покинути пернатим
гніздечка теплі довелось,
нема підстави сумувати,

Душа моя серпанком оповита,
заплутались осінні почуття,
які не допалали горицвітом,
у павутині бабиного літа –
під гору покотилося життя.

Уже упали роси на покоси,
лунає скрипки жалісна струна.

Плекають чарівне вкраїнське слово,
І зберігають мудрість споконвічну,
І досвід поколінь, потужність мови
У книгах, що до себе ваблять, кличуть.
Бібліотекарі зустрінуть радо,
(Бо тут працюють чуйні і уважні),
Знайдуть потрібну книгу і порадять.
Пові

У лугах покошена трава,
прохолода ходить по долині,
до вербиці вітер заграва,
час до липня, мов до брата лине.
Не почуєш пісню солов’я,
змовкли в лісі гомінкі зозулі,
а ріки повільна течія,
мов поснула на нічнім Інгулі.

Моква руйнує огорожу
З кількатижневих ясних днів, –
Зникає вересень погожий
У сірій сирості полів.
Хоч затягнулося прощання
І теплим видалось воно, –
Волого, холодно й туманно
Стає поволі за вікном.

Смердить смердить... ох і смердить
Шановні смердоносці
У самоті про все болить
Цікаво, що в обгортці?..

Чіп потребує полотно
Замовлю свіжих красок…
Із ними поруч заодно

В сорок першому, як німці швидко наступали,
А червоні міста й села з боями лишали,
Взяли німці і румуни у кільце Одесу.
Дійшли уже до Татарки, зайняли Пересип.
Довелося із Одеси червоним втікати
Та загони диверсантів в тилу залишати.
Не до того готу

… На вулиці Артема вже було суцільне стовпотворіння. Люди з вузлами, з колясками, різні двоколки, підводи… Серед вузлів і валіз лежали хворі, гронами сиділи діточки. Немовлят іноді везли по двоє, по троє в одній колясці. Дуже багато було тих, що проводжаю

Без літа нам не обійтись
А Осінь треба ще зустріти
Але щоб разом їм зійтись
Потрібно буде море квітів…

Без літа вже ні те ні се
А Осінь так собі, як Осінь
Не будем згадувать про все…

Прикривають небо кучеряві хмари,
Хоч кошлатить вправно вітер білизну, –
Та вони від ранку, як овець отара,
Купчаться щільніше вшир і глибину.
Поїдають просинь групи волохаті
І втрачають швидко світлі кольори, –
Тужать за блакиттю й плачуть винуват

Ти така, як легіт на світанку
там де море стишує зорю.
Пам’ятаєш нашу обіцянку?
Я її і досі бережу.
Збудеться усе, що не збулося
кожна мрія суща на землі.
Заплітаю ружу у волосся,
що так полюбилося мені.

ночам на зміну дні приходять
між ними ранки й вечори
пантрують зорі сонце й місяць
згори

грицько був парубок моторний
і доглядав козу й свиней
сміявся кум казали люди