ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.09.29
16:00
В сорок першому, як німці швидко наступали,
А червоні міста й села з боями лишали,
Взяли німці і румуни у кільце Одесу.
Дійшли уже до Татарки, зайняли Пересип.
Довелося із Одеси червоним втікати
Та загони диверсантів в тилу залишати.
Не до того готу
А червоні міста й села з боями лишали,
Взяли німці і румуни у кільце Одесу.
Дійшли уже до Татарки, зайняли Пересип.
Довелося із Одеси червоним втікати
Та загони диверсантів в тилу залишати.
Не до того готу
2024.09.29
09:16
… На вулиці Артема вже було суцільне стовпотворіння. Люди з вузлами, з колясками, різні двоколки, підводи… Серед вузлів і валіз лежали хворі, гронами сиділи діточки. Немовлят іноді везли по двоє, по троє в одній колясці. Дуже багато було тих, що проводжаю
2024.09.29
08:37
Без літа нам не обійтись
А Осінь треба ще зустріти
Але щоб разом їм зійтись
Потрібно буде море квітів…
Без літа вже ні те ні се
А Осінь так собі, як Осінь
Не будем згадувать про все…
А Осінь треба ще зустріти
Але щоб разом їм зійтись
Потрібно буде море квітів…
Без літа вже ні те ні се
А Осінь так собі, як Осінь
Не будем згадувать про все…
2024.09.29
06:20
Прикривають небо кучеряві хмари,
Хоч кошлатить вправно вітер білизну, –
Та вони від ранку, як овець отара,
Купчаться щільніше вшир і глибину.
Поїдають просинь групи волохаті
І втрачають швидко світлі кольори, –
Тужать за блакиттю й плачуть винуват
Хоч кошлатить вправно вітер білизну, –
Та вони від ранку, як овець отара,
Купчаться щільніше вшир і глибину.
Поїдають просинь групи волохаті
І втрачають швидко світлі кольори, –
Тужать за блакиттю й плачуть винуват
2024.09.29
04:46
Ти така, як легіт на світанку
там де море стишує зорю.
Пам’ятаєш нашу обіцянку?
Я її і досі бережу.
Збудеться усе, що не збулося
кожна мрія суща на землі.
Заплітаю ружу у волосся,
що так полюбилося мені.
там де море стишує зорю.
Пам’ятаєш нашу обіцянку?
Я її і досі бережу.
Збудеться усе, що не збулося
кожна мрія суща на землі.
Заплітаю ружу у волосся,
що так полюбилося мені.
2024.09.28
22:14
ночам на зміну дні приходять
між ними ранки й вечори
пантрують зорі сонце й місяць
згори
грицько був парубок моторний
і доглядав козу й свиней
сміявся кум казали люди
між ними ранки й вечори
пантрують зорі сонце й місяць
згори
грицько був парубок моторний
і доглядав козу й свиней
сміявся кум казали люди
2024.09.28
21:41
Заплітає вітер віти тополині,
Золотава осінь в вікна загляда.
Десь, за теплим літом, клин птахів полинув,
І зимова в ранках чується хода.
Ще осіннє сонце небо ніжно пестить.
У його промінні тішиться блакить.
Павуки мережив вже не будуть плести, -
Золотава осінь в вікна загляда.
Десь, за теплим літом, клин птахів полинув,
І зимова в ранках чується хода.
Ще осіннє сонце небо ніжно пестить.
У його промінні тішиться блакить.
Павуки мережив вже не будуть плести, -
2024.09.28
14:04
Усе частіш спада на думку Богу
Як янголи тримаються ще там, у горніх висях,
Бо ж глупота людська сяга все вище й вище?
Мабуть, бояться вже на Землю сходить,
Принишкли біля Всевишнього господи.
Уже й самі розказують, мов казку,
Як їм хотілось аж до с
Як янголи тримаються ще там, у горніх висях,
Бо ж глупота людська сяга все вище й вище?
Мабуть, бояться вже на Землю сходить,
Принишкли біля Всевишнього господи.
Уже й самі розказують, мов казку,
Як їм хотілось аж до с
2024.09.28
10:42
Не писали би ні віршів, ні романів,
Не буяло б навесні зело.
Без любові пересохли б океани,
Без любові сонце не зійшло б.
Не зустрілись би закохані ніколи,
І дитини не почули б сміх.
Без любові вся планета охолола б,
Не буяло б навесні зело.
Без любові пересохли б океани,
Без любові сонце не зійшло б.
Не зустрілись би закохані ніколи,
І дитини не почули б сміх.
Без любові вся планета охолола б,
2024.09.28
09:52
Коли панує моветон
у цілоденній каламуті –
уже чіпляються за тон,
не апелюючи до суті!.
у цілоденній каламуті –
уже чіпляються за тон,
не апелюючи до суті!.
2024.09.28
08:43
Висять на гіллі абрикоси…
Здалеку манить самота…
А тут ще вітер голо - босий
І не покинеш блокпоста
Щоби тако пірнути в серпень,
Забути геть, бронижилет...
У цю прийдешню літа зелень
Зустрітись з кумом Василем…
Здалеку манить самота…
А тут ще вітер голо - босий
І не покинеш блокпоста
Щоби тако пірнути в серпень,
Забути геть, бронижилет...
У цю прийдешню літа зелень
Зустрітись з кумом Василем…
2024.09.28
06:39
Дні стають короткими, як миті
Нещодавніх зоряних дощів, –
Жалюгідні залишки блакиті
Одягнули з хмарності плащі.
Тьмяне мерехтіння листопаду
Кожен день нагадує про те,
Що уже лишилося позаду
Швидкоплинне літо золоте.
Нещодавніх зоряних дощів, –
Жалюгідні залишки блакиті
Одягнули з хмарності плащі.
Тьмяне мерехтіння листопаду
Кожен день нагадує про те,
Що уже лишилося позаду
Швидкоплинне літо золоте.
2024.09.28
05:24
На криниці збоку, на гвіздочку,
зачекалась кварта спраглих губ:
«Йди водиці зачерпни, синочку,
та присядь у затінок під дуб».
Кажуть: неживе не розмовляє
та душею зовсім не кривлю,
якщо йшов хоч раз до виднокраю,
стріти мав криниченьку свою.
зачекалась кварта спраглих губ:
«Йди водиці зачерпни, синочку,
та присядь у затінок під дуб».
Кажуть: неживе не розмовляє
та душею зовсім не кривлю,
якщо йшов хоч раз до виднокраю,
стріти мав криниченьку свою.
2024.09.28
03:02
Зросли, чи ні, поміж тривог
Не відповім… відповіси
Якщо ти є той самий Бог,
Чому лютуєм від Краси,
Вона ж не ділиться на двох?
Отож…
Біжиш, чи ні, словами між
Не відповім… відповіси
Якщо ти є той самий Бог,
Чому лютуєм від Краси,
Вона ж не ділиться на двох?
Отож…
Біжиш, чи ні, словами між
2024.09.27
15:47
Дощ у шибку стукає косий
Вітром кинутий іздаля,
Сотня крапель дзвінкоголосих
Ніжно ім'я твоє промовля.
Він малює й змиває букви ,
Я вдивляюсь у мокре скло.
Скільки ще цій розлуці бути ,
Вітром кинутий іздаля,
Сотня крапель дзвінкоголосих
Ніжно ім'я твоє промовля.
Він малює й змиває букви ,
Я вдивляюсь у мокре скло.
Скільки ще цій розлуці бути ,
2024.09.27
08:08
Геееей!...
Гея-гея-гея-Геееей.
А війна війною,
а поля кістками...
Запеклися кров'ю
імена у камінь,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Гея-гея-гея-Геееей.
А війна війною,
а поля кістками...
Запеклися кров'ю
імена у камінь,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.09.28
2024.09.25
2024.09.16
2024.08.20
2024.08.17
2024.08.04
2024.07.25
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Людожери
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Людожери
В сорок першому, як німці швидко наступали,
А червоні міста й села з боями лишали,
Взяли німці і румуни у кільце Одесу.
Дійшли уже до Татарки, зайняли Пересип.
Довелося із Одеси червоним втікати
Та загони диверсантів в тилу залишати.
Не до того готувались. Думали-гадали,
Що ворогу при кордоні вони б в зуби дали
Та й одразу по Європах можна було б гнати,
Всю Європу від буржуїв проклятих звільняти.
А тут треба відступати. Що його й робити?
Вирішили партизанів в тилу залишити.
Один із таких загонів пішов в катакомби,
Звідти німців і румунів турбувати щоби.
А, оскільки все робилось на скорую руку,
Ніхто не знав партизанську непросту науку.
Дали наказ, не питали. Та й ті не питались.
Мовчки в темних катакомбах одразу сховались.
Якби ж були в когось мізки?! А так усе тупо.
Катакомб тих біля міста величезна купа.
А ці влізли в катакомби де один лиш вихід
І румуни стоять поряд нього, як на лихо.
Тільки вийди і одразу потрапиш їм в руки.
Дуже скоро почалися голоднії муки,
Бо ж харчі в них закінчились. А де їх узяти?
Командир із комісаром взялися рішати,
Як їм – справжнім комуністам поступати далі,
Щоби, звісно, заробити ордени й медалі.
Тут би якомога довше їм перечекати,
А там уже про «подвиги» зможуть набрехати.
Отож, бігом і рішили: щоб довше сидіти,
Треба когось з партизанів неодмінно вбити.
І ротів же менше стане, і матимуть «мְ’ясо».
Кого вбити – не забрало в них багато часу.
Звісно, що не комуністів, бо вони ж - еліта.
Отож, жінку й чоловіка вдалось підманити
Та й убити. Як убили – «м’ясо» засолили
І тиждень чи, може й довше потихеньку їли.
Та кінчаються запаси – треба поповняти.
Когось знову із загону треба убивати.
Хоч усі людського м’яса уже скуштували
Та харчами комуністам бути не бажали.
То ж частина потихеньку хаміль-хаміль звідти.
Краще уже у полоні, але далі жити.
А оті, що залишились, не думали довго:
Вбили свого командира і коханку його,
Засолили та і їли….Бо ж їх комуністи
Научили – ради «діла» можна людей їсти.
А ті, що втекли, румунам у руки попали
Та один перед одного усе розказали.
Ще й дорогу показали, де вони сиділи.
Майже всіх тих «партизанів» румуни й зловили.
Від чутого ними й баченого аж дибки волосся.
«Людоїдів» розстріляти, врешті довелося.
Для когось то, може й дико. Та москалям, звісно
І не вперше, й не востаннє людей було їсти.
А червоні міста й села з боями лишали,
Взяли німці і румуни у кільце Одесу.
Дійшли уже до Татарки, зайняли Пересип.
Довелося із Одеси червоним втікати
Та загони диверсантів в тилу залишати.
Не до того готувались. Думали-гадали,
Що ворогу при кордоні вони б в зуби дали
Та й одразу по Європах можна було б гнати,
Всю Європу від буржуїв проклятих звільняти.
А тут треба відступати. Що його й робити?
Вирішили партизанів в тилу залишити.
Один із таких загонів пішов в катакомби,
Звідти німців і румунів турбувати щоби.
А, оскільки все робилось на скорую руку,
Ніхто не знав партизанську непросту науку.
Дали наказ, не питали. Та й ті не питались.
Мовчки в темних катакомбах одразу сховались.
Якби ж були в когось мізки?! А так усе тупо.
Катакомб тих біля міста величезна купа.
А ці влізли в катакомби де один лиш вихід
І румуни стоять поряд нього, як на лихо.
Тільки вийди і одразу потрапиш їм в руки.
Дуже скоро почалися голоднії муки,
Бо ж харчі в них закінчились. А де їх узяти?
Командир із комісаром взялися рішати,
Як їм – справжнім комуністам поступати далі,
Щоби, звісно, заробити ордени й медалі.
Тут би якомога довше їм перечекати,
А там уже про «подвиги» зможуть набрехати.
Отож, бігом і рішили: щоб довше сидіти,
Треба когось з партизанів неодмінно вбити.
І ротів же менше стане, і матимуть «мְ’ясо».
Кого вбити – не забрало в них багато часу.
Звісно, що не комуністів, бо вони ж - еліта.
Отож, жінку й чоловіка вдалось підманити
Та й убити. Як убили – «м’ясо» засолили
І тиждень чи, може й довше потихеньку їли.
Та кінчаються запаси – треба поповняти.
Когось знову із загону треба убивати.
Хоч усі людського м’яса уже скуштували
Та харчами комуністам бути не бажали.
То ж частина потихеньку хаміль-хаміль звідти.
Краще уже у полоні, але далі жити.
А оті, що залишились, не думали довго:
Вбили свого командира і коханку його,
Засолили та і їли….Бо ж їх комуністи
Научили – ради «діла» можна людей їсти.
А ті, що втекли, румунам у руки попали
Та один перед одного усе розказали.
Ще й дорогу показали, де вони сиділи.
Майже всіх тих «партизанів» румуни й зловили.
Від чутого ними й баченого аж дибки волосся.
«Людоїдів» розстріляти, врешті довелося.
Для когось то, може й дико. Та москалям, звісно
І не вперше, й не востаннє людей було їсти.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію