Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.13
23:01
Погожа розкрилена днина
(хоч завтра вже дощик, либонь).
Листок, що струсила калина,
упав до розкритих долонь.
Тихенько потріскують дрова,
і тіні повзуть на намет...
Де мудрість життя і основа,
(хоч завтра вже дощик, либонь).
Листок, що струсила калина,
упав до розкритих долонь.
Тихенько потріскують дрова,
і тіні повзуть на намет...
Де мудрість життя і основа,
2026.09.13
22:17
при цім гармидері сучаснім
у марші цім іноваційнім
котрийсь-іще шукає щастя
і сенс чуттів
і власну цінність
чого би ні
усім дозвільно
є інтернет
у марші цім іноваційнім
котрийсь-іще шукає щастя
і сенс чуттів
і власну цінність
чого би ні
усім дозвільно
є інтернет
2026.09.13
19:43
Вже вечір жде, як бузьок, на одній нозі.
На берег місяця втікають хвилі зір.
В багатті листя клен палає молодий.
Вдягає швидко сутінь все у холоди.
Удвох, як в давнеч, ловкі, смілі дітлахи,
Зриваєм враз , як стиглі яблука, зірки.
Ростем, як трави,
На берег місяця втікають хвилі зір.
В багатті листя клен палає молодий.
Вдягає швидко сутінь все у холоди.
Удвох, як в давнеч, ловкі, смілі дітлахи,
Зриваєм враз , як стиглі яблука, зірки.
Ростем, як трави,
2026.09.13
19:22
Між вікон холодних людиномашин,
де від сірості день зачах,
мене зігріває той погляд один —
з бурштиновим теплом в очах.
Як прагнеться сильно такого тепла,
щоб воно все було й було,
щоб світлою барвою осінь текла
де від сірості день зачах,
мене зігріває той погляд один —
з бурштиновим теплом в очах.
Як прагнеться сильно такого тепла,
щоб воно все було й було,
щоб світлою барвою осінь текла
2026.09.13
19:01
У час луни й штукарства,
У літа півфінал,
У надлишку півцарства
Хиткого назагал.
Шпарини мармурові,
Стежки біля води —
Аморфні, амфотерні
Минулого сліди.
У літа півфінал,
У надлишку півцарства
Хиткого назагал.
Шпарини мармурові,
Стежки біля води —
Аморфні, амфотерні
Минулого сліди.
2026.09.13
17:23
Купає небо хмари кучеряві
у вицвілій блакиті далини,
толочить вітер посивілі трави,
на збіжжі стежки — жовті ясени.
Рожеві айстри кутають у вечір
пахучі чорнобривці, а між тим
лягають на мої холодні плечі
ажурні тіні шаликом легким.
у вицвілій блакиті далини,
толочить вітер посивілі трави,
на збіжжі стежки — жовті ясени.
Рожеві айстри кутають у вечір
пахучі чорнобривці, а між тим
лягають на мої холодні плечі
ажурні тіні шаликом легким.
2026.09.13
13:39
вона королівна
тут на гайвею
знаки дорожні
до madre до неї
ніхто не врятує
від лютого тигра
звіра смаглявого
убраного в шкіру
тут на гайвею
знаки дорожні
до madre до неї
ніхто не врятує
від лютого тигра
звіра смаглявого
убраного в шкіру
2026.09.13
13:29
Розвал відбудеться людини,
Немов граніту чи крижини.
Колись єдиний моноліт
Умить розпався в 40 літ.
Розвал свідомості, польоту
Фантазії, мов живоплоту,
Провали в пам'яті, а мова
Постала сіра, безголова.
Немов граніту чи крижини.
Колись єдиний моноліт
Умить розпався в 40 літ.
Розвал свідомості, польоту
Фантазії, мов живоплоту,
Провали в пам'яті, а мова
Постала сіра, безголова.
2026.09.13
08:17
ЦИКЛ "МЕСОПОТАМІЯ" (Додаток ІІ)
«АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ: ОСТАННІЙ ПАРАД НАПІВБОГА»
(драматичний ескіз у стилі шумеро-аккадського епосу, в трьох сценах)
«АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ: ОСТАННІЙ ПАРАД НАПІВБОГА»
(драматичний ескіз у стилі шумеро-аккадського епосу, в трьох сценах)
2026.09.13
07:47
Спокійно земля Руська спочивала.
Бо ж князь її славетний Святослав
У степ далеко половців прогнав,
Їх стійбища у полі потоптали
Князі й велику здобич узяли,
Полон великий зі степів пригнали.
Тож земля Руська мирно спочивала…
Князі також вспокоєні б
Бо ж князь її славетний Святослав
У степ далеко половців прогнав,
Їх стійбища у полі потоптали
Князі й велику здобич узяли,
Полон великий зі степів пригнали.
Тож земля Руська мирно спочивала…
Князі також вспокоєні б
2026.09.13
06:46
У природному парку в Японії
І верблюди, і коні, і поні є.
На японські дива
Претендує москва,
Бо у неї права на Японію.
У злиден
І верблюди, і коні, і поні є.
На японські дива
Претендує москва,
Бо у неї права на Японію.
У злиден
2026.09.13
06:31
Минають безрадісно роки,
Але відчуваю, бува,
Що досі надія глибока
На краще у серці жива.
Неначе від написів титли
На дулах столітніх мортир,
Нікуди донині не зникли
Мої сподівання на мир.
Але відчуваю, бува,
Що досі надія глибока
На краще у серці жива.
Неначе від написів титли
На дулах столітніх мортир,
Нікуди донині не зникли
Мої сподівання на мир.
2026.09.12
21:46
переконай себе у тім
що наша зустріч недаремна
що ти цього давно хотів
що цей момент є одкровенням
мовби сезон доречний день
і карусель чим не французька
що зачаровує дітей
проз таємниче слово дзуськи
що наша зустріч недаремна
що ти цього давно хотів
що цей момент є одкровенням
мовби сезон доречний день
і карусель чим не французька
що зачаровує дітей
проз таємниче слово дзуськи
2026.09.12
21:04
Рука ще пестить Фаберже,
Крихке й примарне береже,
В густе пірнає бланманже —
Тоді і прісно.
Немов Каафи* у Пейсах,
Чи сподік* сподівань і Птах —
Синиць, відтанулих в снігах,
Крихке й примарне береже,
В густе пірнає бланманже —
Тоді і прісно.
Немов Каафи* у Пейсах,
Чи сподік* сподівань і Птах —
Синиць, відтанулих в снігах,
2026.09.12
21:01
Понеділок. Час до школи
але Грицик трохи кволий.
В «Сталкера» до ночі грав,
не торкався інших справ.
Де наплічник, не згадає,
— Може, бачив хто? — питає.
Сердяться і мама, й тато:
але Грицик трохи кволий.
В «Сталкера» до ночі грав,
не торкався інших справ.
Де наплічник, не згадає,
— Може, бачив хто? — питає.
Сердяться і мама, й тато:
2026.09.12
13:06
До давніх каменів я припадаю
І чую шепіт із глибин віків.
Середньовічний замок - вхід до раю,
Але ключів немає від замків.
Я чую гул віддаленої битви,
Промови, клятви, навіжений шал,
Відлуння стародавньої молитви.
Запрошує історія на бал.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І чую шепіт із глибин віків.
Середньовічний замок - вхід до раю,
Але ключів немає від замків.
Я чую гул віддаленої битви,
Промови, клятви, навіжений шал,
Відлуння стародавньої молитви.
Запрошує історія на бал.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Людожери
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Людожери
В сорок першому, як німці швидко наступали,
А червоні міста й села з боями лишали,
Взяли німці і румуни у кільце Одесу.
Дійшли уже до Татарки, зайняли Пересип.
Довелося із Одеси червоним втікати
Та загони диверсантів в тилу залишати.
Не до того готувались. Думали-гадали,
Що ворогу при кордоні вони б в зуби дали
Та й одразу по Європах можна було б гнати,
Всю Європу від буржуїв проклятих звільняти.
А тут треба відступати. Що його й робити?
Вирішили партизанів в тилу залишити.
Один із таких загонів пішов в катакомби,
Звідти німців і румунів турбувати щоби.
А, оскільки все робилось на скорую руку,
Ніхто не знав партизанську непросту науку.
Дали наказ, не питали. Та й ті не питались.
Мовчки в темних катакомбах одразу сховались.
Якби ж були в когось мізки?! А так усе тупо.
Катакомб тих біля міста величезна купа.
А ці влізли в катакомби де один лиш вихід
І румуни стоять поряд нього, як на лихо.
Тільки вийди і одразу потрапиш їм в руки.
Дуже скоро почалися голоднії муки,
Бо ж харчі в них закінчились. А де їх узяти?
Командир із комісаром взялися рішати,
Як їм – справжнім комуністам поступати далі,
Щоби, звісно, заробити ордени й медалі.
Тут би якомога довше їм перечекати,
А там уже про «подвиги» зможуть набрехати.
Отож, бігом і рішили: щоб довше сидіти,
Треба когось з партизанів неодмінно вбити.
І ротів же менше стане, і матимуть «мְ’ясо».
Кого вбити – не забрало в них багато часу.
Звісно, що не комуністів, бо вони ж - еліта.
Отож, жінку й чоловіка вдалось підманити
Та й убити. Як убили – «м’ясо» засолили
І тиждень чи, може й довше потихеньку їли.
Та кінчаються запаси – треба поповняти.
Когось знову із загону треба убивати.
Хоч усі людського м’яса уже скуштували
Та харчами комуністам бути не бажали.
То ж частина потихеньку хаміль-хаміль звідти.
Краще уже у полоні, але далі жити.
А оті, що залишились, не думали довго:
Вбили свого командира і коханку його,
Засолили та і їли….Бо ж їх комуністи
Научили – ради «діла» можна людей їсти.
А ті, що втекли, румунам у руки попали
Та один перед одного усе розказали.
Ще й дорогу показали, де вони сиділи.
Майже всіх тих «партизанів» румуни й зловили.
Від чутого ними й баченого аж дибки волосся.
«Людоїдів» розстріляти, врешті довелося.
Для когось то, може й дико. Та москалям, звісно
І не вперше, й не востаннє людей було їсти.
А червоні міста й села з боями лишали,
Взяли німці і румуни у кільце Одесу.
Дійшли уже до Татарки, зайняли Пересип.
Довелося із Одеси червоним втікати
Та загони диверсантів в тилу залишати.
Не до того готувались. Думали-гадали,
Що ворогу при кордоні вони б в зуби дали
Та й одразу по Європах можна було б гнати,
Всю Європу від буржуїв проклятих звільняти.
А тут треба відступати. Що його й робити?
Вирішили партизанів в тилу залишити.
Один із таких загонів пішов в катакомби,
Звідти німців і румунів турбувати щоби.
А, оскільки все робилось на скорую руку,
Ніхто не знав партизанську непросту науку.
Дали наказ, не питали. Та й ті не питались.
Мовчки в темних катакомбах одразу сховались.
Якби ж були в когось мізки?! А так усе тупо.
Катакомб тих біля міста величезна купа.
А ці влізли в катакомби де один лиш вихід
І румуни стоять поряд нього, як на лихо.
Тільки вийди і одразу потрапиш їм в руки.
Дуже скоро почалися голоднії муки,
Бо ж харчі в них закінчились. А де їх узяти?
Командир із комісаром взялися рішати,
Як їм – справжнім комуністам поступати далі,
Щоби, звісно, заробити ордени й медалі.
Тут би якомога довше їм перечекати,
А там уже про «подвиги» зможуть набрехати.
Отож, бігом і рішили: щоб довше сидіти,
Треба когось з партизанів неодмінно вбити.
І ротів же менше стане, і матимуть «мְ’ясо».
Кого вбити – не забрало в них багато часу.
Звісно, що не комуністів, бо вони ж - еліта.
Отож, жінку й чоловіка вдалось підманити
Та й убити. Як убили – «м’ясо» засолили
І тиждень чи, може й довше потихеньку їли.
Та кінчаються запаси – треба поповняти.
Когось знову із загону треба убивати.
Хоч усі людського м’яса уже скуштували
Та харчами комуністам бути не бажали.
То ж частина потихеньку хаміль-хаміль звідти.
Краще уже у полоні, але далі жити.
А оті, що залишились, не думали довго:
Вбили свого командира і коханку його,
Засолили та і їли….Бо ж їх комуністи
Научили – ради «діла» можна людей їсти.
А ті, що втекли, румунам у руки попали
Та один перед одного усе розказали.
Ще й дорогу показали, де вони сиділи.
Майже всіх тих «партизанів» румуни й зловили.
Від чутого ними й баченого аж дибки волосся.
«Людоїдів» розстріляти, врешті довелося.
Для когось то, може й дико. Та москалям, звісно
І не вперше, й не востаннє людей було їсти.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
