Димар курив ядучу люльку
І зиркав, як на полі зла
Клювали ворони голубку,
(Злетіти в ирій не могла.)
Яка у тім була причина:
Не поділили небосхил,
Чи не достатньо для спочину
Безвісно канувши могил?

Краще хизуватися малесенькою гідністю, ніж малоросійством. Вбити у собі москаля ніколи не пізно. Але і зволікати не варто. Російське «братолюбіє» - гірше сатанізму. Російська ідея паразитує на руїнах інших національних ідей. Неповага до себе є

Кажется, в начале весны 2002 года по израильскому радио “РЭКА” передавали интервью с известным польским режиссером Ежы Хофманом. Речь зашла и о его новом фильме “Огнем и мечом”. Мастер заговорил не сразу, будто что-то мешало ему. – Я посвятил его моей до

У попередньому випуску ми вже розпочали оповідь про життєвий і творчий шлях письменника Сливка Липкого, в миру - Олексія Сушняка. Стисло нагадаємо віхи цієї непересічної біографіїї. Сушняк, людина вже не дуже молода і нібито малоперспективна, напрочуд вда

Дактиль і шмарклі


Улюблена рима поета Микити Тополя
«шмарклі-міраклі»…


Діапазон висвічує, ніби рентген:

Хоч і манлива воля чужини,
а все ж неволя - без батьківщини.

без україночки - тополі
краї далекі - мов пущі голі.

Я полюблю вас, Риме й Париже,
а снитись буде село споришне,

Літературна премія Бачили, як кіт вилизує кішку перед копуляцією? Дбає про неї.? Бачили. Дуже миле видовище, втішливе. . Тому мені подобаються й письменники, які хвалять одне одного, пишуть панегірики, оди, красномовні натяки, штовхають дружніх одне

Він перстом указав на стоїчний могутній замок,
І дружині своїй наказав відбувати на штурм,
І гармати розбили красу, що хотілося мати,
І коли забігали в князівські чужі палати,
Прекрасну княгиню схопили за довгу косу.
І коли він дивився ув очі її благ

Прекрасна сукня жіночці пасує,
на витонченій талії, як влита,
Але ж окрасу не дарують всує,
хіба, що з секонд-хенду сіру свиту.

Яскраві зорі на шифоні синім
і декольте, мов озеро, глибоке.
Про сукню неймовірну, ексклюзивну

Вона красива, наче перший сніг.
Жаданіша завії на світанку.
Для неї кави зранку філіжанка,
увечері впаду до нейних* ніг,
скажу: «Царице, вибір за тобою» –
вона ж сипне холодною югою
чи спепелить мене байдужий сміх.
Іще не знаю. Але якось буде.

І сніг пішов. Розверзлись небеса,
Й запорошило ним, запорошило...
Він падав, потім ніби зависав,
На мить торкнувшись до віконних шибок.

Він опускався тихо до землі,
Щоб дотиком її м'яким накрити,
Й поволі світ похмурий побілів,

Заклякла ніч пронизана морозом
І полисками тьмяних мерехтінь, –
Лиш вітерець безсонний по дорозі
Жене малі сніжинки в далечінь.
Дрімає все укутане снігами
І стишене, неначе напоказ, –
Лиш тільки час обмерзлими шляхами
Неспинно йде, розбуджуюч

Ой дідусю, дідусю, сивая борідка,
Чом ти мене не любив, як була я дівка?
-Любив тебе я тоді
Та люблю й сьогодні.
-То чому ж не натякнув
Ані словом жодним?
-Та чи ж зміг я доступиться
За хлопців юрбою?

Чого лише не чуємо у Gugli
із того, що буває на війні,
коли там опиняються безуглі
гієни на всю голову дурні.

***
Де є ще русофіли, там усяке
на будь-яку усячину клює.

Із Данила Хармса

Бігав Петрик по дорозі,
по дорозі, по панелі,
бігав Петрик по панелі
та гарикав: «Га-ра-рар!
Я тепер уже не Петрик,
розійдіться, розійдіться!

Щось трапиться на перехресті осінніх вулиць пізнього вечора,
Коли листя опадатиме від схлипів дощу
І хтось роздивиться на тротуарі відблиски червоного сяйва.
Жінка розкриє парасольку над розмитими барвами,
І під ногами переливатиметься картина сну.