це не минуле. коли я бачив гуску чи порося? ми з села до міста поїхали. там завод побудували, мікрорайон, де ми оселились після землянки. собачка був, котики. з ними тепліше спати. мишей-щурів ганяли. потім "сталінка", а за нею і "хрущовка". потім сучасна новобудова, згодом - готика.
до Різдва апетит наганяю + тематичний ряд сьогодення.

який я не міський, а Київська область - це і продовження села, і продовження міста. 10 років мені було, коли родиою до рідні поїхали - на свіжину. а мені все цікаво.
і доцікавився. звісно, закололи не мене, а мені боліло. про півнів-курей схожа історія. 5 хв. тому бігало, щось по смітниках шукало. а потім не бігало і не шукало.
та їли, крізь сльози, але їли.

мій вибір - їсти. але не вбиваючи. кому це цікаво або життєво необхідно, то нехай.

гуся́ – іменник середнього роду, істота [sic].
пташина тематика набула розвитку останнього часу. лебеді-чоловіки, лебеді-царівни... казка-не казка - здогадайся. та то таке... поезія...
про жаб забули.
а я про своє. воно якраз до свят. шкода, що не для всіх вони святковими будуть. ні Ви, ні я війни не відчуваємо. а вона є.

Таки не по-моєму, а по-Вашому:

І гуся є, і курча є, і кача,
І лоша є (хоч воно і не пташа :)

і принагідно погомоніли :]
мені важче і важче. починаю зашпортуватися. вимушений звірятися зі словниками. "Граматика німецької мови в таблицях і схемах" ТОВ "Логос" Київ-1997, словник німецько-російський видавництв "Облик"&"Зенит"; слава Богу, англійську не опановую, а набираюсь досвіду. тут є з ким. а головне - рідну мову намагаюсь не забути - і саме в питанні її чистоти.

двійко кроленят нам, дітям, дорослі якось подарували. у долоню можна було мені, школяру, взяти. молоком годували, травичку потім носили. гарно, що в землянці жили. швидко вони росли. а вже і в квартиру комунальну час в'їжджати. відвезли на село. 15 км велосипедом. майже щороку мати моїй молодшій сестрі від них подарунки під ялинку клала. я сміявся. а тоді - плакав. вони нам як дублери кицьки та котиків були. хіба що дурніші. а ми набагато розумнішими тоді були? теж діти.

почути таке від Вас після того, що якось почув (а я переробив той вірш) - це пересвідчитись у тому, що таки варто продовжувати свій шлях у поезії.
Merci beaucoup :]

так красиво вплітати вигадане у справжнє, як це вміють справжні як не брехуни, то фантазери, хотілось би. а пишу мало не як акин про те, що бачу.

і це непогано.

життя - це мало не оте одне-єдине, що поєднує і роз'єднує. ото і співіснують і кабанець, і гусочка.
і каплун відгодовується. і колій десь по подвір'ях заробляє.

звикаємо споживати. а от щоб випестувати-зростити-викохати... це я не про чарку.

хотілось би за всіма заповідями якщо не провести життя (бо таки не вдалось), то щоб до них хоч трішки наблизитись.

добре, що є кому, а як іншим? хто відтинатиме голови каплунам-курам-індикам-козам-гускам? природно, що натренованому колію це все одно, що плюнути будь куди. а за моєю матусею часів її дівоцтва коза з козеням бігали, бо не хотіли у самоті кущі акації скубти. бекали-мекали. вона їм халатика свого чіпляла, і вони здалека (в них зір такий), бо мотузок не відпускав, гадали, що це їхнє босоноге дівча.
та війна почалась, і згоріли вони у повітці, коли окупанти її підпалили. то й не довелось.
з гусями-лебедями (мені однаково - лебеді вони, вутки чи індики. не з села я вийшов) поводилась і як зі свійськими птахами, і як з друзями на деякий час - коли це було можливим, коли це хотілось... то як можна було їх коли-небудь різати? щоправда, це нетрадиційно для села. дітей змалку привчали, що й до чого. годувати-різати, гратися-вбивати.