А чи визнають цю проблему ті, хто себе вважає надпоетами? І ще одне слово: може не віршороби, а - віршоброди?

а хай нарешті політикани спини підставляють, а не простолюд.
Про інше промовчу, демагогії розводити нема часу і досить її у такому вірші...
"чорнолюду" вірші не потрібні.
Не секрет - книг майже ніхто не читає, пишуть, що книгарні у вишах чи поряд закриваються.
То писати чи не писати, про що мовити.....кому.....бути чи не бути - відповіді на ці питання - у площині власної творчої свободи.
Куди має повести сучасник-Прометей? Мій перший вірш, надрукований у Полтаві, був закличний, бойовий... і що.... На зміну тим торбохватам, яких я згадувала у тексті, прийшли інші, не менш хитрі.
Мистецтво вічне... і я обрала служіння йому, не легковірним... войовничим...байдужим товпам.
рими хороші, пера накрива можна чіткішу.

Не густо між боянами героїв.
Іван Світличний.

— Аристотель

Поезії, й тільки поезії, має належати в мистецтві мовлення першість. Це — споконвічна мова богів. Поет, за словами Платона, засідаючи на триніжку муз, охоплений натхненням, виливає з себе все, що прийде на його вуста, немов струмінь джерела; він не обдумує й не зважує своїх слів і вони течуть із нього в нескінченному різноманітті барв, суперечливі за своєю суттю й не плавно і рівно, а поривами. Сам він із голови до ніг поетичний, і, як стверджують учені, давня теогонічна поезія — це і є перша філософія.

— Мішель де Монтень

Мусить поет приховати негарне й ганебне
Не виводить на сцену й не вчити його.
— Есхіл
Класична пластика, і контур строгий,
І логіки залізна течія —
Оце твоя, поезіє, дорога.
Леконт Деліль, Жозе Ередія,
Парнаських зір незахідне́ сузір'я
Зведуть тебе на справжнє верхогір'я (Микола Зеров)

Злободенно. Але файно.)

"Головне - жити і творити для людей". Дискусійно.

Творити для людей можна чебуреки, торти, пироги, борщі... квас...

Я пишу в ім'я поезії. Такий модус.
Ми живемо не в епоху соцреалізму, коли спраді для людей мусили писати.
Писати для людей це .. агітки? Привітання?
зупиніть когось і прочитайте своє. У парку, наприклад. На пляжі... Чи в бібліотеці, де куняє половина слухачів...чекаючи фуршету. Раніше поезія мала шанувальників незміримо більше.
Я відверта у коментарі. Бо маю досвід - і написання, і прочитання).
Мої книги купують і читають. Вони справді для людей - і про людей.
Але я ніколи не скажу, що пишу головно для людей. Я пишу насамперед для себе, ділюся з тими, хто здатен розуміти, хто знає мову, а не вчора російською гомонів, а вранці переродився...і трішки слів вивчив. І мої поезії для них іншомовні.
Я пишу для України. Для тієї частини населення, хто потребує саме моєї творчості. Про дистанції не будемо, у нас вони різні.
У вас є своя аудиторія. І це добре. От чи все написане є поезією...чи це таки вірші... Складне питання.
"Егоїзмом смердить кожен вірш"... цитую. Така прямолінійність мені не до вподоби. Але ж ви мені не догоджаєте.

Прочитала. Нічого нового ви не відкрили.
Талановита людина талановита у всьому.Про це всі чули)
Безталання маскується, копиці ліпить...словесні.
Вони бігають від обори до тину...
Мені своє робити.
Бряжчати будуть інші - хитромудрі, лицемірні, своїші.
З примітивними віршами, які упхають (бо знають ходи) у друковані видання. Скажуть, що "груди пробивають"... Авжеж, для розуміння мого треба мати клепку і уяву. І знання мови академічне.
А я нікуди не пропоную...майже.
Скромна. А літагентом візьму не вас, а щиру порядну особу.
Яка не скаже, що в очі можна одне, а позаочі протилежне. Схильність до флюгерізму відразлива. Малими ми пили із криниці, не боялися, що вода брудна.
Нині я остерігалася б. Каннібалізм то не моя тема, не моя естетика, то без мене.
Я левиця, бо 31 липня - і житиму Залізняківною.
А ви доживайте, шерсть колекціонуйте... в інших ойкуменах.
От ви згадали мене на стор іншої авторки.
То палата душевнохворих...в іншій стороні. Уникаймо тих закладів. Зберігаймо душевний спокій.
Ви або забули, або не читали... що писали про мою поезію. Я не змаліла від ваших потоків "пошани", пане....
Плювки, копняки -...то частина культури вокзалів та платформ, я там буваю зрідка і не забруднилася...
Я посильно допомагала, зауважувала - безкоштовно. І ви були за. Дякуйте і не вистрибуйте супроти мене. Сайт для поезій, а не дошкульностей.
Отже, вмовкаймо. Мій егоцентризм - це мій кшталт, спосіб життя спражнього поета. Бо поезія - це все, що крізь власне серце.
А хто ви - хай пишуть відомі, хай рецензують.
Нам нічого ділити. Ви не є чоловіком, який мене розуміє, оберігає, то навіщо оці "не переживайте" фамільярні? Про сказ погомоните на іншому ресурсі.
Ви знаєте, чому я стала прохолодною до вас. Лицемірство причиною. У народі це називається не зійшлися характерами.
Зачинила хвіртку.

стИло
правильно стилО
стИлос

відмінок однина множина
називний стило́ стило́
родовий стило́ стило́
давальний стило́

на сайті є словник

Прости Господи! Та хіба цей коментар для вас і про вас? Як і вірш, який написав сьогодні уранці? Ви мене дивуєте. Все що не лягає в прокрустове ложе власного світогляду вас дратує. Кожна думка, яка не збігається з вашою - в штики!
Ми справді дуже різні. Біля чудового лісового озера п"яний та невихований народ накидав пляшок. І Ярослав Чорногуз, і я не цвіркали зневажливо у спини людей, а мовчки позбирали кілька мішків непотребу і вкинули до смітника. Це питання внутрішньої культури. Але це справа особиста.
Щодо літагента. Це що за вибрик? Я хіба давав згоду бути Вашим літагентом? Ні. Пропонував свої послуги? Ні. То нащо про це казати? І ще й на людях? Набиваєте собі ціну чи що? Хай, як ви кажете - порядна людина цим займеться, а не Сушко.
Ви знаєте чому я став прохолодним до вас. Причина настільки серйозна, що забути її, мабуть, не вдасться. І вибачення тут не допоможуть.
А щодо того - про що і де мені гомоніти - не вам вказувати. Цей сайт - не ваша приватна власність. Тому вказувати що і як писати можете тільки собі.
Всього найкращого.

гмм...
уявила оту мойрину довгу, покручену, жорстку нитку

Та це ви мене несказанно дивуєте......Яке нахабство... вигадати, що літературознавець в очі мені каже хороше, а поза очі не дуже - це порядно?
Ви це мені написали. По собі судили?
Обписати мої книги примітками (мені сам сказав) - порядно. І стверджувати: придбав, то роблю, що хочу.
Порядність, яку я не розумію.
На запитання - чи можна взяти оце для себе? я відповіла: ні. Досить жерти моє... слова... Бо надто помітно було захоплення моїми маловживаними словами.
не лише мені. Терпець увірвався у мене. Жерти словникове слово. І це не матюк.
А тепер писати, що я винна? Реципієнтом я не хочу бути.
Вчитися чи ні на за моєю книгою...це вибір автора.
Але змінити пошану на чорну злість - це вже занадто.
Я могла вам не зауважувати, але ПМ перетворюється на сайт, де один одному 5, 5 ліплять за будь-яке... Ну і нехай.
Я надто довго тут була. Розкошуйте. Задовольняйте амбіції.
А збирати сміття та пляшки - це вже без мене... Ви щось таке намріяли... Це, друзяки, не мої парцели.
Мкене варто берегти для Поезії.
усім щасти))))))

Мене варто берегти). Оминайте - як жрицю Поезії. Чисту, крилату.
Посміхаюся, зачиняю майстерню.

Олександре Сушко, ви крутитеся, як в'юн... це ж ви мене почали повчати приватно писати для людей, а не висмоктувати світ. Пишіть для людей.

На моїй сторінці приходите писати про мій вірш, порівнюєте зі своїм...ось щойно...
ви це робили перманентно, обписували коментарями моє на фейсбуці пістряво... завжди відмічалися.
Мені читачі писали: навіщо він це робить? Ми хочемо читати ваше, а не Сушка пояснення вашого вірша. То приязнь була чи бажання самореклами, не знаю тепер.
Було... Я на ПМ підрощувала вашу майстерність за вашою згодою. Ви дякували за допомогу.
П"ятому заказати можу. Але з мене робити винну - зась.
Різні світогляди.
Різні стилі. Це природно.
На Поезії щодня ваше не до смаку було, де циці, дупи... я не винна, не адмін там.
Дякую за ті моменти, коли ми наче дружили, але дружба успішно завершена.
Розійдімося в сторони. Шануймося.

Зроду не нацьковувала людей.
Якщо ви на когось щось писали, то робили це з власної ініціативи. Ярослава Чорногуза бомбували віршами. Хто вас спонукував?
Тепер мене. Свою старшу подругу. Колишню.
Мусила вас трохи уговкувати.
Сайт має правила.
Вірші вагончиком ставите лише ви. Оцінюєте задля своїх інтересів.
Мир і благодать у світі поета можливий, давно облаштувала мікросвіт. Про свій печіться, гармонізуйте. Як і про що писати - це наш особистий вибір.
На все добре.

Після закономірного охолодження стосунків я довго мовчав, знав що спілкування з вами добром не закінчиться. А ви уперто приходите на мою сторінку і коментуєте нешанобливо все підряд, провокуючи на відверту розмову на підвищених тонах. Чорногуза можете сюди не домішувати. Ми з ним самі якось розберемося. До того часу, як я не був знайомий з вами - ми мирно дружили. То чого ви хочете насправді?

Я причина всіх штормів, бо ви побачили поезію...
І все ж...
До чого тут ваша дружба з кимось? Ви перевиховували віршиками свого друга не з моєї подачі.
Сайт дрижав від боротьби, добре, що втихла. Мені було те неприємним...
Щодо вашої творчості.
Та я висловлюю думку і лише. Відсьогодні на ПМ я неактивна, тож режим доброзичливого мовчання буде найліпшим. Підвищеного тону не відчутно, бо це віртуальна розмова. Завершуймо її. І пропоную поганого не згадувати. Добраніч)

...робіть кращі поезії...
Не скучайте. Лишаю вірш "Хто там - за мною...". Теплий. Затишний. Пам'ятайте: ми приходимо у світ, щоб його прикрасити. От я цього й хочу. Гармонії. Відповідь задовольнить, сподіваюся. Дякую за все хороше.

Та ви працюйте: непочатий край роботи над віршами...) сипляться щоднини.
А я працюю все життя над іміджем, поезіями, ошатністю оселі.
Олександре, роззирніться по сайту. Знайдіть іншу особу для наративів. Школярку років 35...

Якщо напишете хоч слово, вважатиму, що це нерозділене почуття вас спонукує так гаряче мене не відпускати.
Можна писати на Укрнет. А тут задосить.

Добра порада самому собі. Щодо мене...
Колись ви просили: "не відсилай мене далеко. Ти моє джерело натхнення".
От і не плюйте в (на) джерело. Не бажайте бід, оберігайте. Чого це я раптом мушу слухати ваші поради "ставати людиною... допомагати людям... любити людей".

Ось співана поезія про людей.

Сонячно дивлюся...

Люди лицемірні, маски пурпурові.
Поклянуться й чорту, й матері в любові,
Одшліфують бевзню й генію котурни.
Кажуть наративно: "Треба жить безжурно.
Ти важкого зроду не бери до серця!".
Дружно доливають лихо у відерце,
Ставлять перечіпки... витирають шиби -
Щоб луччіше видно гулі, ганджі-хиби...
Люди вельми добрі, щиросердні, вдячні.
Надбирають масло, крупи: манну... ячну.
І серпом поранять... і дадуть сорочку...
Люди терпеливі - плинуть за дзвіночком,
Посідають любо у партерах, ложах...
Кардинально різні, край арени - схожі.
Співчуваю людям, всіх мирю тихенько.
Стала я мудріша, бо молилась ненька.
Сонячно дивлюся, не кусаю - бджілка.
Люди пречудові, як не п`ють горілки.
І напишуть книгу про війну і втрати...
І пришиють пальця... щоб ізнов кусати.
Люди продавали голос, безголосся,
Чаклунів топили, бо усім здалося...
Вішали на древках мотузяну віру,
Били порцеляну і терзали ліру,
Ставили погруддя - зайчику і лисці.
...люди забувають казочку в колисці.

https://www.youtube.com/watch?v=AaCISURAuZo