Напевно, Любо, потрібно нам організувати суто чоловічий конкурс на тему вашого можливого фотопортрету? (Всім охочим відсилати на мою скриньку) :)
Цікаво, як далеко був би переможець від істини? Маю на увазі тільки те, що жінки завжди інші, аніж ми, чоловіки, про них думаємо. :)
Ось які асоціації викликала ваша композиція.
Гарний вірш.
А ще мені здалося, що непоганим продовженням (подумки) вашого образного ряду "любити – не значить карати" є і "любити – не значить
кохати"? :)

Філософсько-спокійний, та чомусь надривний текст. "Любити - не значить карати" - таки так... Сподобалося:)

Коли людина звертається до Бога - то це молитва. А що це, коли Бог їй відповідає?.. Щоправда, Бог може деяким людям віддавти накази і вони можуть їх чути. Таких свідчень є досить. Але щоб брати у нього інтервю - це щось виняткове, або, як кажуть журналісти, ексклюзивне...

Ага-ага, Валентине, ви ще скажіть, що коли людина говорить з Богом - це молитва, а коли Бог з людиною - це шизофренія:)))
У будь-якій розмові - і з Богом насамперед - є діалог. І Бог відповідає, ще й як відповідає! Лишень треба вміти слухати - серцем:)))

Не всякому дано... Я ж кажу, що це щось ексклюзивне. Мені довелося брати інтерв*ю у багатьх знаменитстей, навіть у одного з теперішніх патріархів, але щоб отак запросто з Ним? Такого, слава Богу, ще не траплялося. Амінь!

Так, мила РМ, наполегливості Вам не позичати :)) Мрії збуваються... коли-небудь :))

Ну, "любити - не значить кохати" це ж очевидно й так...

Дякую, Аню, за розуміння...

Валентине, взагалі-то в останніх рядках малося на увазі, що до Бога звертається Син і саме йому Отець і відповідає.
Не переймайтеся, зі мною все в порядку, голосів я не чую і наказів мені ніхто не віддає :))
Просто колись пошуки вінчаються знахідкою, якщо цього насправді хотіти...

Я не проти, коли так. Але знайдіть хоч натяк у Євангелії на можливість такого діалогу між Отцем і Сином. Ви там, якщо пригадуєте, знайдете молитву Сина до Отця: Нехай обмине мене чаша сія, але не як я хочу, а як ти. (Не ручаюся за дослівність цитати, бо не цитую, а пригадую). Може, я помиляюся, і якщо так, то радий за вас.

А хіба діалог - це лише слова? А птах - хіба то не відповідь? Знаки іноді бувають відчутнішими за слова... І потім, нащо шукати у віршах довідникової точності? :))
А Ви - журналіст? Тобто, мій колишній колега :))

У вашому вірші голубів не було, а були слова. І знову ж, той голуб прилетів не на прохання Сина, а за волею Отця, про що свідчив голос, як грім. Тут точність не довідникова, а світоглядна: коли ви беретеся про щось розповісти людям, то маєте спочатку зрозуміти сама, про що саме і якими словами чи знаками про те розповісти. Тим паче, коли йдеться про ду-у-же високі матерії. Мова ж тут не про мене і не про вас. Я до вас ставлюся дуже доброзичливо і прошу мій скепсис віднести на твір, а не на себе як колишню журналістку.

Чудовий вірш, мені подобається, коли людина пише на таку складну тему штрихами, коли крізь текст не проривається бажання тиснути на олівець до болю. Бо олівець не винний.
http://www.maysterni.com/publication.php?id=10202

Валентине, Ви це серйозно чи по приколу? Це ж не "хроніка пикируючого бомбардувальника" і не репортаж з мыста події... А мій світогляд і уява дозволяють почути такий можливий діалог, і людям, як Ви кажете, (а скоріше, самій собі) я намагалася донести своє відчуття.
Тому я не дуже розумію істинну причину Вашого скепсису. І журналістика тут зховсім ні до чого :))

Дякую, Юлю! Дійсно, олівець не винний. І гір багато, це точно :))

Давно від тебе не було ніц чути, а тут одразу і так файно! Мої вітання, Чорнявко!
З теплом, Варця!;)-

Сподобалось, Чорнявко,
Переймає!

І те й інше. Переконаний, що ви після таких заглиблень у теологію не станете більше брати інтервю ні в Отця, ні в Сина, а будете виконувати їхні заповіді, зокрема: не поминай імені...

"#3 Не згадуй імені Господа Бога твого надаремно!" - там є ще "надаремно", а во славу - можна.

То не "конкуренти" - бо "абсолют" за власною дефіницією "монополіст".
Це його творіння - а який майстер хотів би, щоби творіння вивищували себе над творцем...

Любо,
твір - сильний, щоб там не говорили теологи, якось ти вмієш доторкнутися до чогось потаємного.
Успіхів тобі і всіляких гараздів!!!

Тут я з вами повністью погоджуюся. Але були такі, що намагалися з Ним зрівнятися, бунтували проти Нього, а коли були повергнуті на Землю, то опанували нею та творять всякі неподобства! А кумири, ідоли - це ж конкуренти Бога! Він їх знищує! Пригадуєте, як Він повівся з Перуном? То - дуже довгий ряд "кістяків у шафі". Абсолют тому й абсолют, що знищив конкурентів!

Дякую, Варюню, Юрцю і Славчику!

Валентине, на закінчення нашої плідної бесіди скажу, що Ви шукаєте чорну кішку в чорній кімнаті :))

Таки важко знайти, бо воно то кішка, а то ніби жінка... Та ще спотикаєшся то на граблі, а то на ступуу з мітлою...

Прочитала вірш і коментарі до нього... Вірш мені близький, Любо, бо Ваші відчуття дуже співзвучні з моїми. І щодо полярності коментарів - я таки мала рацію, виявляється. Але Вам вдалось "відстояти" свого вірша. З повагою і побажанням натхнення