Подобаєшся ти мені така. Варюню :) От тільки "шляхи на обличчі" - всі ці зморшки, шрами, закінчення дороги. купа гріхів - ніяк не можу співнести з твоєю аватаркою :)

Любо, сама не знаю, ну звідки ці думки! І жену їх від себе, а воно все одно не відступає((
З любов'ю, твоя Варця;)

Ой, як ж бо мені сподобалося...
і цей образ годинника, і пісок, і сіль...
Дуже гарно!

Варю, вірш прекрасний! Мені лиш другий рядок
не подобається. Пісок тулився і змішався проростав... і далі по тексту? Відчуваєш?
Може краще: Змішавшись проростав? Надхнення
весняного!

Ваарю... я не хвалитиму, ні.
доста вже з тебе;)--
отже, годинник? пісочний годинник - це щось... навіть не уявляєш як ти ним близько пройшлась коло моєї сонної артерії...та ну нічого, колись покажу, тільки не зараз.
а мені, знаєш, завжди здавалось, що у моєму пісочному годиннику шумить море, просто його не видно. і риби там плавають такі казкові-казкові, просто їх не видно. і сонце там світить яскраве-яскраве, тільки його не видно. і десь там обов"язково заховані малееесенькі (але такі, що я неодмінно пройду) двері у зачарований піщаний світ, просто я їх іще не знайшла...
Варюнь, дякси:)
З любов"ю,
Ніка.

Якби була оцінка, я б просто помилувалась гарним віршем, бо похвал і так вдосталь.Мені сподобались засоби, якими передано плин часу і настрій, вірш багатий на образи і заслуговує високої оцінки.

Годинник зі "всохлим морем" - справді гарний образ, Варю! І так само глибокий рядок "...від фіри життя не минають шляхи на обличчі..."!
Щось у мене тема "годинників" пішла. Нещодавно читала прозу Сигизмунда Кржижановського, там одна з притч про пісочний годинник: вгорі - невтілені поки що миті, внизу - кладовище вже віджилих, аж раптом "життя і кладовище міняються місцями"...

Прийшло око критика, подивилося, задумалось:
***
Гмм? Раз зілля "небачене" - то як "героїня" знає, що він проростав???
Чи "небачене" у значенні - невідоме досі??? КОли так - тоді напевно
проситься "..." після "небачене" так, як слово "досі" робить з "небачене"
"невідоме".
***
"Колісниця світанку давно загубила свій схід,
Поспішає на захід – аби попрощатися з ніччю." - мдя... шкобає лоба.
Цікава закруточка. То виходить - для того, щоби попрощатися - потрібно
ще раз зустрітися. Не культурна виходить колісниця...
***
Варцю - ти пишеш ніби то тобі 100 років - "Закінчився дороги останній стрімкий завиток."

Око примружилось - світ розплився висохлим морем :)

З теплом,
Л.Ю.

Вірш нагадав мені мій - про піщаний годинник, тільки там були дещо інші світи. Варваро, загалом непогано, але не сподобалася друга строфа, дещо банально. А також тобі требе уникати такої кількості епітетів, які, по суті, нічого нового у вірш не додають. На мою думку, вони лише засмічують вірша (золотаво, оксамитово-чорна, важенна). Вони не є оригінальні. Я б зробила так (але то я, і тоді треба змінювати попередні строфи):
Закінчився дороги стрімкий завиток.
І гріхів ніби піщинок – до біса.
...................спадає завіса.
У годиннику - білий солоний пісок...

А він є тут на сайті? Цікаво було б почитати. Тра вчитися, працювати, я то розумію.
Дякую;)

Він є. "треба купити собі піщаного годинника". Тільки то верлібр.

Вже знайшла і прочитала.

Варю, до Вашого зацікавлення Сигизмундом Кржижановським: про піщаний годинник - то є притча, захована в його повісті "Странствующее "Странно""(1923-24 рр.)- цікавезно! Не пошкодуєте!

Тим більше прочитаю!
Дякую;)

Варочко, гарний вірш - нема питань... Але здається недавно Редакція щось казала стосовно оцінок "6" від новачків і оцінок вище "6" взагалі, а? ;) Справедливість для всіх - хіба ні?

Каюся, я чомусь думала, що Юлінька тут не новачок, бо має гарні вірші. Не маю звички дивитися ані рейтенг, ані дату реєстрацію. Коли так, то попрошу Юлю замінити оцінки вищі 6, так само як і 6 на 5,5.
;)---