Чорнявко кого це ти добавила до героїв товариша Данте? Ніяк в толк не візьму, сподіваюсь не Марію Кюрі, товаришів Курчатова-Алєксандрова і зміну реакторного цеху ЧАЕС зразка 86-го? Може начальників-бариг нинішніх і минулих чи вождів з мозочком тої голубки, що жарить товариш Данте? Чорнявко роз'ясни будь-ласка робочому чоловікові, а то не ясно зовсім і зовсім не страшно.

Так, справді страшно, ба навіть моторошно! Але хіба не такі твори ми найповніше відчуваємо? Ви, Чорі, провели напрочуд цікаві паралелі між святим та цинічним. Хоча, може, це не стільки паралелі, скільки образи-перетини? адже ці сфери наразі цілком мирно (але це "мирно"- лише поверхове)співіснують, як на планеті в цілому, так і в душі чи не кожної людини...Тут мені пригадалася думка Олени Пашук, що всі ми- трохи Іуди...

Найбільше сподобався образ Марії з битою та "німбом банданою". Це дуже неоднозначний образ, що може сприйматися як абсолютно негативно, так і просто як неминуча даність-Божа воля, але позитивно- ніколи, бо в описі образу вчувається все-таки іронія ("те же округлости, тот же взгляд"), невеселий сміх із миру-на-поверхні.

Із другою строфою приходить і зростання напруги у вірші. Ті двоє зовні прекрасні, як херувими, а в душі- "членистомозгие членоязыкие твари". Колись вони були невинними ясноокими та м"якокосими дітьми, а зараз- можуть не лише в нарди на плащаниці зіграти, а й запевнити інших, що це- нормально, що в цьому немає нічого грішного, а отже, їхня роль херувимів зводиться до впускання в Едем ницості та святотатства, а роль уже-дорослих до того, що вони усвідомлюють свої вчинки.

Наступна строфа наводить на думку, що кінець світу- близько, адже "безглазо-безлико-безмолвных кастратов"- уже цілі легіони!
А в останній строфі я не зовсім зрозуміла, ХТО цього хотів...Усе людство?

P.S. Цікаво, яка б вона була- "Божественна комедія" ХХІ сторіччя?

Чорі, вибачайте за многабукафф, але це один із тих віршів, що викликають у мене купу асоціацій, про які я просто не можу не сказати авторові.

Если позволите, несколько суждений и вопросов без эмоциональной окраски, чисто аналитически?

Тут деякі геніїї вважають каби не Кюрі-Енштейни-Бори, то і житіє було не просто мармелад, а з фундуком мармелад. Вишита сорочина, пан свій рідний український, а не з Нової Зеландії - красота. Колосяться пшеничні ниви, хмарки в блакитному небі, щасливі селяни збирають хліб, сіють ріпак. Еліта про них дбає.
Чорнявко ти вчергове мене заспокоїла. В тобі я впевнений, ти не станеш кричати "купуй українське" і "більше хороших товарів". А ті двоє не нинішні двоє? Кинь, не в них суть, в системі.

После прочтения (плюс иллюстрация) вспомнилось (как антитеза!) у Блока:

Страшный черт ухватил карапузика,
И стекает клюквенный сок.

Но, согласитесь, и теза должна иметь своих «мальчика» и «девочку». Мое мнение, что это стихотворение написано «девочкой». Тогда все в соответствии. Теперь несколько вопросов.

1.Правильно ли я понимаю суть сочинения (стихотворение Донны Беллы читал) – физиологическое (земное) следствие обвиняет психологическую (ментальную) причину?
2.Если прибегнуть к пунктуации, то после «Марии с ребенком», Вы бы поставили знак вопроса?
3. «эти двое играющие в нарды на плащанице» (членоязыкие, членистомозгие твари) – прототипы чего (кого)? Если конкретных людей, стихотворение, очевидно, с двумя неизвестными личностями. Если – абстрактных категорий (напр. Добро и Зло), то это аллегория, которая требует иного подхода в прочтении.
4. «кто же такое придумал что кровь не похожа на воду
что не суди никого и не судим останешься»
Понятно, кто придумал, что «кров людська не водиця», не «клюквенный сок». Понятно, что «не суди да не судим будешь» библейская заповедь. Не понятна авторская интонация. Если можно, проясните.
А рифма – изысканная. В прямом смысле.
С лучшими эмоциями к автору.

Нічого собі пішаки. А через двадцять років збулася мрія калитчина Карпенка-Карого. День ідеш чия земля народно-бютная, два ідеш чиї заводики - регіонально-білі, три ідеш фабрички чиї - помаранчево-наші. Біс з ними. А на четвертий день ідеш чий народ? А ніц народу, тільки слуги народні і осталися...