Юляно, я не дозволю собі давати Вам поради теоретичного характеру, бо Ви, як на мене, вже мудрий автор. Проте согрішу умовним способом дієслів))), і скажу, що тлумачити власний текст - справа невдячна, і, гадаю, непотрібна. Ось чому...

Георг Гадамер (філософ герменевтики) вважає, що (майже цитата): "кожне прочитання тексту є екзистенційною подією в житті тексту". Себто - того, що Ви пишете чи говорите, на 100% не зможе зрозуміти ніхто, навіть Ви самі. Особливо якщо це стосується мистецтва поезії, де часто сумнівно - хто ж саме за Вас от зараз пише - Ви самі, Господь Бог, чи якась із безлічі частинок Вашого "Я". Тому хтозна навіть чи Ви самі првильно тлумачите закодовані послання з "нізвідки".

У читача ж мають бути асоціації. Свої, особисті, такі ж некеровані і стихійні. Саме вони і вирішуватимуть долю такого умовного в поезії поняття як зміст, розуміння. Мені взагалі здається, що категорії "зрозумів - не зрозумів" є визначальними для вірша. Йому ближчі "відчув - не відчув".

Безумовно, деякі тексти мабуть потребують тлумачень (читайте "виправлень"), але тоді, коли йдеться про вірш не-стрункий метафорично, невиважений емоційно, нецілісний. Ваш же текст - закінчена розгорнута метафора, написана на одному диханні (знову ж таки - чи тільки Вами написана?). Розумієте, вона дуже ціла, вона навіть... неподільна і вже-більше-не-розривна. Ця метафора не дасться до повноцінного осягнення, розуміння, її повністю неможливо збагнути - надто багато потайних дверей, гвинтових сходів, дзеркал, що відбиваються в дзеркалах, свічок, що ці дзеркала освітлюють. Дуже легко загубитися!

А намагаючись тлумачити такий досконалий твір, Ви тільки обмежуєте творчий порив читача, який намагається написати - собі - Ваш вірш удруге, а Ви йому ставите, так би мовити, залізний заслін своєї волі.

Існує думка, що для надточного сприйняття якогось художнього твору (роману, приміром) варто послуговуватися лише абсолютно новим екземпляром книжки, яку до цього не тримали жлдні руки. Згідно цієї теорії - думки й переживання читачів залишаються на книзі невидимим енергетичним шаром і певним чином можуть впливати на прочитання.

Так само й вірш. Якщо Ви самі вважаєте, що він потребує коментарів, - зробіть так, щоб він став самостійним і жив незалежно від них. Якщо ж він їх не потребує - уникайте зауваг і тлумачень.

Здається, я відійшов від умовного способу дієслів дуже далеко))))... Сподіваюся, що Ви пробачите мені такий довгий і повчальний)))))) коментар. Каюся)))...

Уточнення:

Мені взагалі НЕ здається, що категорії "зрозумів - не зрозумів" є визначальними для вірша. Йому ближчі "відчув - не відчув".

"...Я – дорога з Нізвідки в Нікуди
Діставай вже те срібло
Благаю лише про одне
Не стріляй мені в спину, – стріляй мені просто у груди..."

Це по останніх главах "Майстра та Маргарити"?

Вельмишановний пане Володимире, у Вашій відповіді на мій допис я знайшов численні сумніви у доцільності і правильності мого коментаря. Відповісти можуц лише одне: мій коментар суб*єктивний і не претендує на те, щоб бути останньою інстанцією. Проте у відповіді Юляни я відчув згоду, і це не могло мене не втішити.

У Вас же мені вдалося знайти лише контраргументи занадто загального характеру, Ви не вступаєте в дискусію, а намагаєтеся тільки підсумувати сказане мною і Вами раніше.

А тому я не бачу жодних підстав цю суперечку продовжувати. Будемо вважати, що я непорушно стою на своїх засадах (а це так і є), і (як я недавно прочитав про себе на ПМ) "нездатний до розмови")))...

Творчих успіхів Вам, пане Володимире!

Щодо доповнень одне одного, то це цікаве припущення і не менш цікава перспектива. А суперечки не могло і не могло бути, лише - дискусія.

Нмд, у Вашому вірші не вистачає останньої строфи (за схемою другої строфи), або ж останнього підсумовуючого чотиривірша. "Стріляй мені просто у груди" - це кульмінація, а не кінцівка.

Блін, шо я пишу... :))) Закінчення, а не кінцівка.

Тут пішли будьонівці на мисливських лошадках. А стрілять ні-ні, ні в спину ні в груди. Будем посмотрєтя.