У верхів’ї твоїх думок ще гніздяться недбалі рими,
ще вдається вдавати із себе святу й німу…
Та крізь досвід прощання і призму сердешних мук
ти вже знаєш – не всі дороги мусово ведуть до Риму
Ти вже можеш спокійно дивитись услід йому

Тротуари грудневі так фатально подібні на пляжі
брудно-сірі та мокрі, вкриті солоним піском
Перехожі, несхожі на тебе
Нудьга і Ко
Небо знає ці тексти напам’ять давно, проте не скаже
де поставити крапку, просто втомившись від ком…

Не молися уголос, мовчи
Це буде твоя омерта
На безлюдному острові – кішка, книжки, диван
Крізь асфальтову тишу вперто ростиме трава
Лиш любов ненароджена з тебе в чомусь таки безсмертна
та без неї і ти… канонічно таки жива

І якби ж воно знати, до чого йшлося… було не руш би,
зустрічай собі тихо прийдешність жорстоких зим
Що ж, нехай твоя ніч не гіркою не стане з ним…
Як могла, як посміла сподіватися вічної дружби?
А тепер бездоріжжям
безсило
втікай у Рим

2009