Усе вірно, пане Володимире!) Тут я про тих поетів, які "надто далекі від народу"(С) :)
Щиро Вам вдячний за відгук!
З повагою,
Валерій.

:)

Ну, то значить не про нашу веселу компанію :)

Поети далекі від народу, чи близькі.. Я щось не дуже розумію - хіба поети - це не народ? це якась інша категорія людей? хіба поети не їдять, не мають дітей і роботи?

Ну, звичайно, Юлю, що поети - це теж народ...) Ну, може, не зовсім такий, який описаний у моєму вірші...)))

...А що, не можна трохи критикою чи самокритикою позайматись?..))) Покопирсатись, так сказати, у власній душі?..)))))

Так, звичайно, Іване, духовна їжа теж потрібна, а, можливо, і більш потрібна... Просто, наприклад, зараз і справді люди не в змозі купувати книжки через їхню надмірну дорожнечу порівняно з їхньою зарплатою... А я оцінюю цю ситуацію якраз з двох боків... Щиро вдячний за відгук!

Та ні, Юлю, це Ви, напевно, сплутали з художниками, ціни на картини яких збільшуються у кілька разів після їхньої смерті.)
Звичайно, і самого себе поетом називати якось ніби не пасує, нескромно якось так (а скромність, як тепер стало відомо - це найпростіший шлях до невідомості) ;)
Дякую за відгук, Юлю!)

Власне художником (визнаним) можна встигнути побути ще при житті, а от із літературою складніше - її цінність, як цінність гарного вина, зазвичай визначає час. Не відволікаючись від вжитої алегорії: щось стане оцтом, а щось - вином дорогоцінним. Це не стосується легких вин, які добре смакують і вживаються відповідно "тут і зараз" і не претендують на вічність;) Хоча..все так відносно:) Тема для тривалої дискусії напевне а не для обмежених рамок коментаря.

Щодо поетів..як каже мій best-друг: "це ж скільки сміливості треба, щоб називати себе поетом." "А як тоді позиціонувати себе як людину, яка інколи віршує?2 - запитую. "Ну..пописую.." - резюмує він:)

Цікаві дебати :)
Юлю, цілком погоджуючись з Вами щодо головного арбітру - часу, хочу зауважити, що багато залежить ще від того, що саме кожен "втискує" в означення "поет". Якщо біль-менш вдале вміння римувати - це одне, якщо якесь філософсько-етично-метафізичне підгрунтя - це, імхо, інше. Але останніх одиниці, тут я згодна з Вашим best-другом. Хоча трапляються виключенння, коли і за життя про людину можна сказати, що він поет. Як, наприклад, Моісей Фішбейн, з творчістю якого я недавно познайомилась.

Так, вже заборонили живих поетів називати поетами і вивчати їх творчість... От нехай помруть - тоді ще подивимось... То хто ж ми за життя?) так пописувачі?))) Ех...))) Краще в народ...)))

Стійте, Валерію!! Не залишайте Олімпу, бо, кажуть там, у народі, панує безлад і суцільне мракобєсіє:)))

А якщо без жартів, - я в пошуках вдалого означення, не надто пафосного але й водночас не дуже приземленого. приєднуйтесь:)

Валерочко, та ніхто не забороняє, звіть, як хочете :) Але хіба можна кожного, хто навчився змішувати фарби і малювати ними пейзажі, назвати художником?

Ви навіть не уявляєте, Юлю, наскільки Ви праві... Так, безлад у думках породжує безлад у житті... Можливо, саме тому поети, письменники і художники і називаються аристократами духу, що вони вміють впорядкувати свої думки і виразити їх на папері чи полотні. Поети - ще й заримувати. Не збиваючись з ритму.) Хороші поети - знайти вдалі рими. І т.д.) А визначення - це вже таке.) Назвіть хоч горшком, тільки у піч не ставте.)))

А, можливо, і його пейзажі колись піднімуться в ціні, Мріє Поета? :)

Звісно, можливо, і піднімуться, Валеро. Тому і йдеться про суб"єктивні уподобання. Але ж ми ніби трохи не про це :)

саме так, Мріє, трапляються виключення і вони - не виключення. Я швидше мала на увазі загальну тенденцію. Прикладом, зараз серед людей із якими я спілкуюсь, кого читаю, є ті, хто в моєму персональному рейтингу виступають не інакше як поети. Але суб’єктивні вподобання навряд чи якимось чином вплинуть на перевірку часом:) Інколи здається, що літературний процес розвивається швидше ніж вдосконалюється термінологічна база. Це як розрізняти любов і кохання + ще сотні відтінків ніби-то одного почуття. так само, мабуть з поезією і поетами. Є "поет", а інших категорійних визначень немає. І шкода.

Ну, чому ж немає? У російській мові є гідне слово "сочинитель" :) Не знаю, правда, який відповідник знайти в українській. Є "автор", є "ну, пописую..." :)
А перевірка часом - чи не є вона сумою наших суб"єктивних вподобань? Але тоді постає питання про їх (вподобань) якість "тут і зараз".
Втім, це лише мої суб"єктивні думки.

Мораль?) О, Боже, яку ж тут мораль сказати?) Хоча, це ж не байка, в якій в кінці обов'язково має бути мораль.)))

Ні-ні, в жодному разі не на рівні середньостатистичного графомана, Ви що?)))

Так, звичайно, краще підтягнути... Якщо він захоче ще підтягатись...)

Сталінської епохи?..) Бр-р...

А чого не вистачає?)

Щиро дякую за відгук, Мариночко!)
І не беріть близько до серця мої жарти.)))

я не беру близько до серця!!! ви ж замовили найстрогішу критику, то я й намагаюся відповідати вимогам автора)

ну не мораль, ідея... якщо щось не влаштовує, значить має бути щось, що влаштовуватиме... типу, треба було описати, яким ж ви все-таки хочете бачити це нещасне створіння - поета... копирсатися у власній душі? а чому це погано? хай би кожен покопирсався у своїй, може, знайшов би там щось, трохи почистив би від бруду...

якщо читач не захоче підтягатися, то що то за читач! якби ми будували літературу виключно за потребами масового читача, то був би якийсь порнографічний детектив з великим вмістом нецензурщини...

не вистачає якоїсь гострої ідеї, яка би те все перекрила, типу, до чого б хотілося прагнути, не знаю... може, не вистачило впевненості... але це суто моє враження, без жартів:)

Я мав на увазі, аби Ви не брали близько до серця мої жартівливі коментарі.)
А критики я не боюсь, а, скоріше, прагну, відчуваючи її гостру нестачу, тому й замовляю щоразу найгострішу.)
Ну чому ж не видно ідеї у вірші? Видно, я не зміг її просто добре виразити, раз її не видно.
Ідея вірша у тому, щоб не писати чудернацькі вірші, у вигляді "поезії для поетів", а писати простіше, не забуваючи про читачів, які, можливо, не в змозі оцінити сучасні тенденції розвитку поетичної думки. І не забувати про той народ, вихідцями з якого є поети. Адже чому так улюблені народом Пушкін та Шевченко? Тому що вони писали для народу. І про народ.
Десь так приміром.)

це, що ви щойно написали, у поезії є... я й сама не знаю, чого хочу від вашого вірша. я ще подумаю) а ідея є однозначно, однак за вашою логікою, якщо поет пише в той час, коли мирний читач копає картоплю, то він ледь не злочинець, а ще якщо врахувати, що він пише постмодерне щось... а от якщо він напише про ту ж картоплю, то читачеві буде страшенно приємно і він увіковічнить поета. не знаю, мені після грядки не захотілося би читати про грядки... щось типу того...

Колеги, краще не вживати слів, яких добре не розумієте, а то "постмодерн" із "постмодернізмом" вкупі... :(

А на Вашу думку, пане Володимире, яка між цими двома поняттями різниця?

Щонайменше, те, що "МОДЕРН" і "МОДЕРНІЗМ" різні явища. Початкові уявлення про "Модерн" - прошу почитати про арт-нуво, сецесію, арт-деко, російський модерн... Міг би сказати і одним реченням, але кому це потрібно :)

Ну, як мінімум, мені.:) Якщо не важко.:)
Марина вжила слово "постмодерн", я - "постмодернізм", і мені здається, що це одне і те ж. Ви зараз сказали про "модерн" і "модернізм". Модерн - це в архітектурі та образотворчому мистецтві. Модернізм - це мистецтво для мистецтва. Я правильно розумію?

З вашого дозволу повторю свій коментар, зроблений півгодини тому.

"Якщо цікаво, то я найпримітивнішим чином викладу всю теорію Мистецтвознавства в декількох реченнях.
Для раціонального мислення, звичайно. І в сенсі, що має рацію той, хто вважає за початок відліку життя момент творіння Господом усього і вся.
Бо це є еталоном Мистецтва і Творчого процесу, констант і напрямків, і стилів. Як вам відомо, Людина у цій системі координат створена за Образом і в Подібності. Звідси і Традиція, і розуміння Традиційне Мистецтво, яке безмежне і в різноманітності своїх стилів і безконечності їх обріїв використання.
А тепер про "погрішиме" - себто про нас із вами.
Ми всі починаємо із заперечення і пошуку свого місця в житті, і це нормально, фактично це завжди і у всі часи і у всіх народів виливається в так званий "модернізм", який по суті, через, як той писав, "дитячу хворобу лівизни", званий і правити і виправляти "погрішиме" тлумачення "непогрішимого".
У нашому випадку "модернізм" завжди йде в парі з чимсь фундаментальним - як наше "ні", направлене до самих себе, йде поруч із божественним "так".

Тобто, можна бути до пори до часу, наприклад, модерністом в межах українського бароко, та потім стати втіленням його позитивно продовжених далі традицій, чи ж бо так і залишитися вічним опортуністом із гаслом "а я проти" на чолі. І з порушеннями констант краси в кожній своїй справі. Ось це, як на мене, зле. І це "зле" уявно зібрали в поняття "модернізму", хоча це поняття, знову ж таки як на мене, окремо не існує. :)

Тож як можна руйнацію поєднати із Майстерністю зрозуміло лише нашим професорам...

Щодо "посмодернізму", то з якого означення ви його виводите? З "модерну" чи "модернізму". Якщо з "модернізму", то, як на мене, правдивий "постмодернізм" відкидає модерніські заперечення із тандему "погрішиме"-"непогрішиме"...

Щодо "МОДЕРНУ", то найпростіше - це традиційні мистецькі стилі, які доведені до максимально красивого жесту, далі вже маньєризм і куртуазний маньєризм. Глибше у віртуалізм до жесту "постмодерн"...

Цікаво, але коли Ви писали цей коментар, я якраз читав його в коментарях до вірша Ліни Костенко.)
Тут Ви додали ще один абзац.)
Ось читаю зараз статтю про постмодернізм http://zhurnal.lib.ru/p/postmodern/004_o.shtml і бачу, що до постмодерністів зараховують письменників та поетів від Гомера та Шекспіра і до Чака Паланика.)

Дорога Тетяно, напевно істина має багато рівнів сприйняття, для себе я відкрив, наразі найвищим, отакий - народ, лише наслідок, є фактори більш високого порядку, в тому числі і в людському вигляді...

Люба Редакціє, здається, Ви зі мною погоджуєтесь, адже фактор високого порядку у людському вигляді має діяти, аби бути фактором. Я погоджуюсь з Вами у тому, що народ у певному сенсі є наслідком впливу факторів вищого порядку, але все ж таки , всі фактори, крім одного, не визнаного атеїстами, звичайно є набагато більш короткостроковими, ніж існування народу. І саме приховані у народі якості дозволяють тим факторам з’явитись, прорости і розвинутись до величини, що має здатність впливу…

З радістю погоджуюся з вами, Тетяно, - вищі фактори також мали би бути "погрішимого" і "непогрішимого" "виду", "непогрішимі", напевно не потребують заповнювати розриви у своєму впливі на "довкілля" чимсь інерційним, певним чином налаштованим, бо не мають у своєму впливі отих розривів. Але в "непогрішимих" факторів, може бути і інше призначення, аніж довгострокові проблеми нижчого порядку...

Щодо факторів "погрішимих", то так, їхня діяльність може мати розриви, і цілком логічно, що вони заповнюються інерційною системою животворних традицій, які так пасують до того чи того ареалу.
Принаймні древні єгиптяни описували цю ієрархію впливу, як "боги, напівбоги, тіні"...

Щось я взагалі перестав будь-що розуміти...)))))))

Чи варто так ускладнювати, вплутуючи у розмову фактори «непогрішимого» виду, адже вони поза зоною нашого передбачення, принаймні у більшості випадків. Їхня діяльність поза критикою, хоча і досить часто напряму пов’язана із діяльністю «погрішимих» факторів. Власне, суміш довгострокових і короткострокових впливів «непогрішимих» створює глобальні умови існування народу і впливає на проблеми як вищого, так і нижчого порядку…
Було б краще, якби Ви розвинули думку щодо «погрішимих» факторів і ролі Поета і Поезії серед них, якщо , звичайно, Ви визнаєте за Поезією роль фактору впливу на формування народу із населення «ареалу». До речі, цікаво, у якому значенні Ви використали слово «ареал», як економіко-географічне поняття, чи як територію поширення біологічного виду? Хотілося б підкреслити, що я не розглядаю традиції ні як ґрунт для появи впливових факторів, ні як «заповнювач розривів» у діяльності «погрішимих». Традиції є скоріше продуктом переробки народом всіх можливих впливів з метою набуття певного досвіду і «рефлексів», що допомагають не витрачати зайвий час на вибір правильної реакції. Я думаю, нам не варто керуватись світоглядом древніх єгиптян у розмові про ієрархію впливів на формування народу як високої субстанції, тому вважаю за непотрібне зайвий раз торкатись діяльності «непогрішимих», бо це таки наближає нас до древніх, а не до ідеалу, створеного за образом і подобою. Гадаю, що було б краще зосередити свої зусилля на формуванні «погрішимих» факторів…

Дорога Тетяно, то з якого століття починаючи погляди мудреців ви вважатимете достатньо системними? Утім, коли ви виказали свої погляди на традицію, то цілком точно назвали ці модерністичні століття, як 19 і 20...

А взагалі торкаючись ролі справжнього Митця, то я би її швидше охарактеризував продовженням відомої приповідки, скажімо, щоб нікого не образити, про Мудреця і гору.
Словом, якщо ні гора не йде до Мудреця, ні Мудрець не збирається підійматися на гору, то існує ще такий варіант, як зростання Мудреця вище гори. Тобто сутнісне збільшення Мудреця до такого розміру, після якого світ трансформується його волею.

Це, певно вища ступінь, досяжного Людині тут Мистецького рівня, і зрозуміло, що Мистецтво починається і з більш непримітного животворного впливу Особистості в тій країні, в яку вона призвана була прийти.

А стосовно "богів, напівбогів і тіней" - це більш ніж серйозно, аби таке відкидувати, не зрозумівши древніх...

Я поважаю мудрість древніх, просто не вважаю потрібним трактування сказаного ними, адже будь-яке трактування спотворює первісний зміст. У них був свій час і своє бачення, от і все. Я не претендую навіть з їхньою тінню в обідній час мірятись, а не те що виносити їм власні вердикти з приводу системності чи будь-чогось ще... Я дозволяю собі розкіш трошки поспілкуватись з сучасниками, розважаючи себе думкою, що хтось з них, можливо, справді стане у один ряд з Мудрецями минулого, думками котрих ми користуємось і сьогодні. Один з перших Мудреців винайшов колесо і змінив світ, а навряд чи він справді прагнув змінювати світ своєю волею, так само, як і той, хто зрозумів душу вогнища. Дурень прагне видряпатись на гору, аби побачити інших маленькими нижче ніг своїх, бо не розуміє, що то лиш здається. Мудреці вміють розуміти справжні співвідношення величин незалежно від того, що і хто яким здається, і тому швидше гора підніме їх на плечах своїх, схиляючись перед величчю справжньої Мудрості, висота котрої є недосяжною для інших, у який мізерний сосуд вона на була б покладена. У мене розуму тільки й вистачає на те, щоб повторювати ці загальновідомі аксіоми, а Ви підозрюєте мене у нехтуванні Мудрістю древніх. Так, я сказала, що «нам не варто керуватись світоглядом древніх єгиптян у розмові про ієрархію впливів на формування народу як високої субстанції…….бо це таки наближає нас до древніх, а не до ідеалу, створеного за образом і подобою.» Тому що, у древніх був свій час і своє бачення, а ідеал, створений за образом і подобою, все ж таки є ближчим сучасній людині. Якщо Ви впевнені у помилковості такої думки, що вам варто зробити таку ласку і продемонструвати використання древньоєгипетської Мудрості у зумовленому контексті? Я ж відверто визнаю, що до такого не здатна, бо де я, а де Єгипет, не говорячи вже про Мудрість. Я мрію поспостерігати за «животворним впливом Особистості в тій країні», у якій живу, хоча б здалеку, але у сучасності, а не в минулому, бо у майбутньому мені цього зробити не вдасться з простої причини моєї там відсутності.

Так, Ви праві, Тетяно, трохи смішно.) Написав нібито від імені народу, а сам залишився трохи збоку.) По принципу: моя хата скраю, нічого не знаю.)

Гарний у Вас вірш вийшов, щирий.
Це правда, всі ми у тому народі... І всі з нього...

Щиро Вам вдячний за відгук, Тетяно!

Як Ви, Галинко, все встигаєте! Просто молодчинка.

Давно заведений автопілот. Хоча здається, що як іноді за деревами лісу не видно, так я за роботами не встигаю жити. Та мій коментар був писаний з трошки іншим відтінком, малося на увазі, що не всі пописувачі і поети цілими днями відпочивають на пляжах після важких авіаперельотів з Туреччини до Єгипту, з Кіпру на Багами. Декому й з нас доводиться думати і про хліб, і до хліба, та ще й сіяти, хай не розумне, добре, вічне, то хоч щось чорненьке на сторінку.

Хіба я ставлю питання, хто з нас більш народистий?) Я просто нагадую митцям, що треба весь час пам'ятати, для кого вони створюють свої шедеври.)

Я це знаю, Юлю.) Просто трохи утрирував у вірші.) Ті, хто відпочиває у Європах, Америках, Єгиптах, на островах, якщо вони це заробили своєю чесною працею, а не вкравши у народу, звичайно, мають повне право так відпочивати. Якщо вони зуміли добитись більшого достатку своєю працею і розумом, то чому б і ні?

Юлечко, думаю, відповідь, чи треба думати, ви і самі знаєте, комусь треба, а комусь і не дуже. Нічого поганого не маю проти закордонних курортів, просто у вірші якось так поети трошки наче брудом политі. Їх ніхто не читає, народ бідний тяжко працює, а поети швендяють туди-сюди і страждають всякою поетичною дурнею. Ото мене зачепило, бо бачу і поетів, і народ, і не думаю, що саме поети повально винні у важкому становищі народу.
А про чорненьке на сторінках - малося на увазі не чорний зміст, а букви, шрифтом чорного кольору. А щоб мати право сіяти, треба спочатку нажатися, наспоживатися отого розумного. Я ще серпом махаю.

Хіба, Галино?) Отже, я і сам себе цим?)
Та й нема у мене, що "саме поети повально винні у важкому становищі народу". І, зовсім навпаки, не "швендяють туди-сюди", а навіть у вікно не виглядають, аби подивитись, як "народ бідний тяжко працює".)))
Навіть більше, автор переймається саме їх долею і питає: "Як, на вашу думку, читає народ ваші вірші?" І одразу ж радить їм бути ближче душею до народу, а не залазити віршами в джунглі специфічних термінологій, зрозумілих лише їм. Адже для поетів головне - читач. Це ж не науковці, які пишуть свої статті для обмеженого кола таких самих науковців. Можливо, саме тому на всіх поетичних сайтах є лічильник читачів?)))

Трохи лукавите, Галино: "щоб мати право сіяти, треба спочатку нажатися, наспоживатися отого розумного. Я ще серпом махаю."
Якщо Ви пишете, отже, вже сієте...))

Дякую, Софі!