воно таке якесь, як темно-багряна парча, густо заткана золотом... розкішне таке...от!

мені завжди подобались тексти, в яких є алюзії. отримуєш 2 чи 3 в одному - просто як бонуси ))
Цей вірш саме з таких, за що і дякую )

А мені завжди подобалися тексти, які автор пише своєю рідною мовою. У даного автора рідна - російська. Тому текст такий собі... натягнутий.

Загадково... Красиво...
Пані Юлю,а в словосполученні "колись звільнимось" бува не загубилось "і"? Там наче й одного складу бракує. "Може, колись і звільнимось" - і читається так легше. І "звільнимось від відомих" - тут теж не дуже звучить, може, краще "од відомих"? З щирою повагою

Ось мабуть вірш-натхненник, бо чогось склалося, шкода вашу героїню, але кожен жне те, що сіє.

Якби я була, як ти… Але двох однакокових не буває
І краще писати у Києві ( він жартівливий дід!:))
Ти, як тарілка розбита. Той, під гітару Байрон
Гратиме юній кралі впевнений переліт.

Знаєш – спати – ластитись, ласо тулитись до шиї
Марно. У вимріяних жінок не вірять чоловіки.
Краще забудь, бо стане завтра йому за дружину
Буде нести його зірку гордо по світляки.

Будуть ласкаві діти –від ласок втечуть одуди,
То ж така ніжна осінь ходить твоїм селом…
Ти на її коралі стільки наляпала бруду,
Маєш тепер життя – іпохондричний синдром.

«Ом» по воді , по трубах , наче скаженний собака
Виє, тебе заносить аж із ПМ на Фейсбук.
Образи, рими, картини, наче зів’ялі маки.
Пахне брехею довіри твій свіжовижатий друк.

Знаєш , спали листи, листя сліпе кленове
Вже облетіло з тебе. Шия. Чуже плече…
В бовтаннях і бовтаннях стисне тебе Казанова.
Будеш із ним навіки, будеш його Піночет.

Вітаю, шановна Юлю! Розкішні незмінні величини - то такі константи,як "сон…...(на твоєму плечі)".СИЛЬНО!
І ГАРНО! Щиро радий і вдячний

Ще одного гарного поета відкрила.
На душі добре.
Нехай твориться!

Колесо.
Дзенькнуть пляшки порожні, зойкне нічний одуд...

Юлія Бро.

Якби я була, як ти… Але двох однакових не буває,
І краще писати у Києві ( він жартівливий дід!:))
Подзвін лунає по комусь а , під гітару Байрон
Грає лукавій кралі впевнений переліт.

Знаєш, – спати – ластитись, ласо тулити до шиї
Марно. І свій найкращий джокер вгледять чоловіки.
Краще забудь, хай візьме Джудіт за вірну дружину,
Що понесе його зірку гордо по світляки.

Будуть ласкаві діти липнем вставати на груди!
Литиме сонячний берег літо з рукав і квас
Питимуть добрі одуди, кинувши виклик застуді.
Все буде журавлино. Осінь - рум'яний вальс.

Звіришся у « Перебуду», мідне листя і Будду,
Осінь, що, як приблуда ходить твоїм селом,
Ти ж на її коралі стільки наляпала бруду.
Маєш тепер достаток – іпохондричний синдром.

«Омм» по воді , по трубах , наче скажений собака,
Виє, тебе заносить аж із ПМ на Фейсбук.
Образи - рвані рани , рими - дурманомаки.
Пахне брехею довіри твій свіжовижатий друк.

Знаєш , спали листи, листя сліпе кленове
Вже облетіло з тебе. Шия. Чуже плече…
В бовтаннях і бовтаннях витканих тонкоброво
Будеш навіки з іншим прірвою в Піночет.

Юлии Б.

Мало ли кто под окном Вашим, Юлия, дребезжит,
Зависть она, знаете ли, как вечный жид,
Миром блуждает. Ищет, где б оставить укус.
Но Вы же знаете, Юлия, свой корабль и свой курс.
Им бы пустоту выплеснуть, выплюнуть хоть в глаза.
От пустоты маются, заполнить бы, а нельзя.
Нужно ведь чем-то, Юлия, им хоть пыль бы, хоть яд.
Пусть Ваше сердечко светится,
Они же -
Пусть... говорят.

Щиро вдячний і Вам, Юлю! Надзвичайно сподобалася Ваша репрезентація у "Дзизі", то було справжнє поетичне дійство... А на рахунок майбутніх - із задоволенням (якщо запросите)

А мені сподобалося. Отак просто як читачці, як жінці. Мало якою мовою я пишу, і польською, майже рідною. ТО що тепер, не писати. Юлю, творіть, а незмінне - воно залишиться. І сон на твоєму плечі - о, яке воно незмінне, як ОХ... (Аналогія з числом Пі 3,1415.. і безліч цифр далі)