Вірить хтось в переселення душ,
Я ж у дух, що підкорює вічність,
Вдруге жити не хочу в нікому -
Хай душа збереже мені вірність.

Коли мій чоловік мене вже аж надто сильно дістає, я йому бажаю, щоб він реінкарнувався у жінку і хай у неї буде точнісінько такий чоловік, як він.;-))))
Не рубайте під корінь мої мрії, Женю.;-)))))Вірш оригінальний, але сьогодні чомусь таких настроїв на сторінках забагато...

Не хочу залишати ПМ, нехай і на тиждень-два "на біді", хай вже краще "на душі'. А настрої тут найрізноманітніші, хоча помітила те, що і ви, Патаро, є й такі як у мене, таке життя.
Дякую за візит.

Це не заповіт. А от на рахунок прискорити, можливо, підсвідомість десь в далеких закутках душі просто не хоче жити "без нього" .

Відносно 100 років - то занадто моцно, Іванку. У мене на роботі кілька літ тому був випадок. Готували ми Свято матері і зразу вітання бабусям. Роздали вірші, а на другий день підходить одна дівчинка і просить замінити, каже це прохання бабці. А там такі слова: " Не сумуй, бабусю, літ за сто живи". І пояснює дитина: " Бабця не хоче так довго жити, бо зараз доглядає за своїм 95-літнім батьком і каже, що це дуже страшно, в тому плані, що батько вже нічого не розуміє і т.д., хоча догляд за ним був у тій сім'ї добрий.
То ж давай краще доки буде здравий розсудок і здорові ноги, ну і доки очі бачать.
Тільки дуже не переживай за мене, спи міцно, завтра почнеться зі мною, а зір поки що майже 100%.
@
А у тому вітанні, що я писала, не два, а три в одному - назва потягу, звання і посада.

Ваша правда, Василю, мені те ж вони не подобаються. Іду видаляти. А з Володимиром я згідна та серце не погоджується, скільки не намагаюся рятуватися смішками. Минулого тижня навіть один київський дохтор замість мікстур прописав мені "щастя", якби ж то воно продавалося на базарі чи в супер-маркеті.

Красиво, емоційно, навіть трохи сумно...

Дякую, Аркадію, у мене дочка з 1990р., те ж пише вірші, гарні, але, крім "Love you" або уже не "Love you", їй більше нічого в голову не приходить.Твої вірші читала, коментарі тоже, аж мурашки поза шкіру, щоб до мене на сторінку не зайшов, але дякую, що не обідив "старушку".

Олю, напевне, найбільше щастя "в мои-то годы"- це ПМ, що стали своєрідною соломинкою і досить міцненькою, у мене майже немає часу для негативних думок, в голові весь час крутяться якісь римовки. Писати так, як ти та інші сучасні/не за віковою категорією/ поети, я вже, певно, не навчуся, але старатимусь. Дякую.

Дякую, Маріє, за катарсис (переглянула в Вікіпедії, що воно за фрукт, сподобалося) , а то чоловіки мене уже геть чисто залякали. Якщо чесно, писалося не з найкращим настроєм, але міняється час, міняється настрій.

І який з тебе пожежник, Михайле, ще б трошки і не застав мене. Так, 01, тепер не дієвий нумер, треба тобі на мейл сигналізувати, та боюся твоєї дружини, бо тоді тота "каструля і бомбосховище" мене навряд чи "вратуют".

Щастя, Женю, буває не в супермаркетах. Його іноді тре десь на паркані шукати і ніжно-ніжно донести до самого дому. Але один раз. На свої очі споглядав колись.

Років 20 тому я не тільки споглядала... От про один раз, ти маєш рацію. А на даний час, якби таке "щастя", то вже хай краще "завтра почнеться без мене".

Дякую, Юр, пошук щастя і є щастям, а знайдене - стає болем.

Сподіваймося, Василю, що так і буде. Дякую.

"Якщо завтра почнеться без мене" - напрочуд злободенна тема: вічно актуальна, завжди без відповіді; якось воно вийшло - з віршиком - трішки поза ціллю, наче сум, народжений недомовкою...

Дякую.