Якось воно буде.

Не Ваш вертінський.

Та нічого.
Я працюю над текстом. А над собою - як вийде.
З повагою,
Г.С.

Нормально, Вітре. Я не з тих поетів, які тремтять над кожним своїм рядком. Я можу помилятись і можу плутано висловлювати думки. Вони можуть мати паралельні трактування. І можуть бути запланованими. А коли вони виникнуть самі - і світ читачів і колег аплодуватиме, я радітиму чи соромитимусь.
Зараз - ні :) І не ображатимусь.

І я посміхнувся.
Воно важко. Хто не переживав ці відчуття? А їдемо - на корпоративні зустрічі, на день чи на добу, радіємо зустрічам, втрачаємо цю радість під час роз'їздів. Та все одно їдемо. А річки впадають у моря, а риби пливуть на нерест до річок. Життя триває.

А город як?
Хто доглядатиме?
Якщо за мене згадували, то нормально.
Кожному своє, а нам - наше :))

:) Дякую, друже.

Канів і Умань - хіба не географія? Щоправда, вона завузька якась, бо розташувались на одній тектонічній плиті обидва міста. А події відбулись різні. В одному санаторно-оздоровчі, а у другому - фестивальні. У одному мого ЛГ героя, а другому - без мене :)
З повагою,
Г.С.

Він відкриває і розпаковує файли усіх форматів. Він їх "бачить". Він може редагувати. Він може робити з ними, що завгодно. Принаймні, мій.
Але тільки з файлами.
І це символічно.
На його платформі працює Total Commander.
І я, мабуть, зміню назву на цю. По-перше, ми рухаємось уперед.
І це символічно.
Хай буде Total Commander.
Це буде символом і деяких інших подій.
Бо, по-друге, багато хто з нас хотів би повернутись назад.

Дякую за питання.
З повагою,
Г.С.

аааа, ясно... /робить дуже серйозний вигляд, поважно киває/ і все так загадково... ))))

Це коли у авторів не вистачає талантів на такі тропи (алегорії, гіперболи, літоти, анафори etc), які доводиться з сердечним трепетом бачити у Ваших творах, то, ймовірно, вмикаються якісь інші механізми та джерела надходжень інших засобів художнього відображення майже прозаїчних творів....

З глибоким сумом,
Г.С.

Гаррі, ну що ви, що ви! я відгукнулася саме тому, що хотіла... ну якраз відгукнутися, у вашому кожному вірші є якась родзинка... просто я ніколи б не наважилася обговорювати саме вірш - ви для мене надто великий авторитет. Єдине, що можу - спробувати пожартувати.
Може, не зовсім вдало... :))

Мій офісний адміністратор мені порадив теж через ту штуку ходити по файлах. Бо через локальну сітку вічно якісь трояни з червами лізуть. Ну от і вирішила захиститись за Гаррі!

Та все ОК, Олю. Я належу до числа (чи когорти) тих зануд, які є справжніми занудами, або навіть снобами. Також я належу до числа тих зануд, які не проти пояснити, що воно і як. І це я роблю з радістю. І іронізую (якщо іронізую) також з нею.
Ніякого сарказму чи образ не може бути.

З великою радістю просвітителя,
Г.С.

та то я, Софійко, не серйозно. Просто захотіла трохи попідклювати Гаррі... )))

тобто попідколювати )))

Як це я до хати повернувся з сінника...
Дякую, Іване. Це я експериментував. А гарно знав, що вірш - це миттєвість, зафіксована в рядках. То треба було не чіпати. І не чіпатимую
Піжмурки. Зірки за хмари ховаються. І немає часу них дивитись.
З повагою,
Г.С.

Нє, Юрчику, він його лише покидАв..
Гарний вірш, ніжний..

Коли я ще читав перший раз то було "проклинав"... Чи то мені вже не того... сліпну....

Oh, yes of course.
Без задньої думки. Так вийшло.
Згадуючи місто-море, думається не про лани широкодолі, а чомусь про села, які опились під водою. З цвинтарями, колодязями та церквами.
А згадуючи інше...
З подякою,
Г.С.

Санчику-Оксанчику, дякую. Вітаю і біжу. Преферанс до ранку розжене усю лірику. Друзі чекають. Дзеленчить скляна тара 0,25. Туга розвіюється драйвом. Гра на гроші перемикає на інші вектори.
Щасти:)

І я іноді не проти :)

"Штандер" - це гра з тенісним волохатим м'ячем. Один з гравців відправляє його у зеніт, при цьому називаючи ім'я гравця, який його прийматиме внизу. І гравці в цей час розбігаються, а лише один з них поспішає до місця приземлення. Якщо впіймав, то відправляє його в зеніт, оголошуючи інше ім'я. Якщо ні - то приймає, як зможе. А гравці тікають. Впіймавши, він намагається жбурнути так, щоб поцілити у когось з них. У такий спосіб він передає хід. Грав і я у цю гру, а одного разу розповів про неї німцю. А той порадив мені переглянути відповідну статтю у словнику.
Можна сміятись.