Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Заклятий льох
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Заклятий льох
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом якийсь не дочує.
А то добра чоловіку ніяк не віщує.
Як ославлять на село все, пояснюй даремно,
Що вітався – не дочули. Краще покричати.
А то їхав тарантасом Мефодій Копито.
На дідів лиш одним оком поглядів сердито.
Кивнув, наче головою, не став щось казати.
Та й поїхав собі далі. Озвавсь дід Микита,
Поміж дідів найстаріший, вже сивий, аж білий:
- Ти бач, як оте Копито тепер запаніло?!
Наїв черево та й коні, поглянь, які ситі.
- Атож! – Петро одізвався, - в селі найбагатший.
Може собі дозволити не вітатись, навіть.
- Що ж дивного? Його ж гроші тільки і цікавлять!
Нащо йому і здалися ті вітання наші!
- А знаєте, хлопці, звідки те багатство в нього? –
Знов озвався дід Микита. – Та хто його знає,
Кому й чого Бог багатство отак відміряє?!
- А я знаю, бо й Копита ще застав старого
Тимофія – діда цього Мефодія. – знову,
Розправивши свої вуса, взяв Микита слово, -
Те багатство копитівське почалося з нього.
Колись, кажуть, в Лисій балці, де яма велика,
Був якиїсь льох заклятий, золотом набитий.
Якщо комусь закортіло у той льох сходити,
Щось каміннями шпурляло і ревіло дико,
Що доводилось втікати. Чи чорт там ховався?
Люди, навіть з іконами і попом ходили,
Але двері того льоху так і не відкрили.
Тож ніхто до того льоху так і не дістався.
А нагорі того льоху діра, кажуть, була.
Якось пасли недалеко пастухи худобу.
Мабуть, з нічого робити, посміятись щоби,
В пастушка малого шапку його хапонули
Та й кинули у ту дірку. Пастушок Тимошка
Ріс у селі сиротою, батьки повмирали.
Тож воно з малого зовсім уже й працювало.
Пішло пасти чужі вівці, заробляло трошки,
Хоч на їжу. Спало в хліву із вівцями разом.
А ту шапку дав господар – своєї ж не має.
Та ж господар за ту шапку не тільки полає,
Ще й добряче відлупцює – бо ж скупий до сказу.
Вже й смеркатися почало, пастухи худобу
До села уже погнали, а він сидить, плаче
На тім льосі, бо ж господар шапки не пробачить.
А він йому оту шапку й за рік не відробить.
Коли двері того льоху раптом відчинились.
Вийшов дідусь зовсім сивий з шапкою отою,
А в ній золоті монети лежать аж з горою.
Хлопченя на ті монети з ляком подивилось.
А старий йому і каже: - Ти не бійся, сину.
Візьми оце свою шапку і всі оці гроші.
Бо ти, знаю, хлопець бідний, а, проте, хороший.
Хай вони тобі поможуть у лиху годину.
А нас можеш не боятись, бо ми зло не чиним.
Розвернувся та й до льоху знову заховався.
А той хлопець узяв шапку та й в село подався.
І відтоді найбагатша став в селі людина.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом якийсь не дочує.
А то добра чоловіку ніяк не віщує.
Як ославлять на село все, пояснюй даремно,
Що вітався – не дочули. Краще покричати.
А то їхав тарантасом Мефодій Копито.
На дідів лиш одним оком поглядів сердито.
Кивнув, наче головою, не став щось казати.
Та й поїхав собі далі. Озвавсь дід Микита,
Поміж дідів найстаріший, вже сивий, аж білий:
- Ти бач, як оте Копито тепер запаніло?!
Наїв черево та й коні, поглянь, які ситі.
- Атож! – Петро одізвався, - в селі найбагатший.
Може собі дозволити не вітатись, навіть.
- Що ж дивного? Його ж гроші тільки і цікавлять!
Нащо йому і здалися ті вітання наші!
- А знаєте, хлопці, звідки те багатство в нього? –
Знов озвався дід Микита. – Та хто його знає,
Кому й чого Бог багатство отак відміряє?!
- А я знаю, бо й Копита ще застав старого
Тимофія – діда цього Мефодія. – знову,
Розправивши свої вуса, взяв Микита слово, -
Те багатство копитівське почалося з нього.
Колись, кажуть, в Лисій балці, де яма велика,
Був якиїсь льох заклятий, золотом набитий.
Якщо комусь закортіло у той льох сходити,
Щось каміннями шпурляло і ревіло дико,
Що доводилось втікати. Чи чорт там ховався?
Люди, навіть з іконами і попом ходили,
Але двері того льоху так і не відкрили.
Тож ніхто до того льоху так і не дістався.
А нагорі того льоху діра, кажуть, була.
Якось пасли недалеко пастухи худобу.
Мабуть, з нічого робити, посміятись щоби,
В пастушка малого шапку його хапонули
Та й кинули у ту дірку. Пастушок Тимошка
Ріс у селі сиротою, батьки повмирали.
Тож воно з малого зовсім уже й працювало.
Пішло пасти чужі вівці, заробляло трошки,
Хоч на їжу. Спало в хліву із вівцями разом.
А ту шапку дав господар – своєї ж не має.
Та ж господар за ту шапку не тільки полає,
Ще й добряче відлупцює – бо ж скупий до сказу.
Вже й смеркатися почало, пастухи худобу
До села уже погнали, а він сидить, плаче
На тім льосі, бо ж господар шапки не пробачить.
А він йому оту шапку й за рік не відробить.
Коли двері того льоху раптом відчинились.
Вийшов дідусь зовсім сивий з шапкою отою,
А в ній золоті монети лежать аж з горою.
Хлопченя на ті монети з ляком подивилось.
А старий йому і каже: - Ти не бійся, сину.
Візьми оце свою шапку і всі оці гроші.
Бо ти, знаю, хлопець бідний, а, проте, хороший.
Хай вони тобі поможуть у лиху годину.
А нас можеш не боятись, бо ми зло не чиним.
Розвернувся та й до льоху знову заховався.
А той хлопець узяв шапку та й в село подався.
І відтоді найбагатша став в селі людина.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
