Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.22
21:49
Тепер я мертвий. Став рядками книги
В твоїх руках...
З плечей твоїх знято любові вериги,
Та пече мій прах.
Відтепер можна мене в час тривоги
Перегортать,
Та збережуть завше твої дороги
Мою печать.
В твоїх руках...
З плечей твоїх знято любові вериги,
Та пече мій прах.
Відтепер можна мене в час тривоги
Перегортать,
Та збережуть завше твої дороги
Мою печать.
2026.08.22
20:17
Українському добровольцеві
По-готичному колють небо
височезні сосни й гудуть.
Як далеко мені до тебе!
Ти в широких степах, мабуть.
Виє вітер там по роздоллю.
По-готичному колють небо
височезні сосни й гудуть.
Як далеко мені до тебе!
Ти в широких степах, мабуть.
Виє вітер там по роздоллю.
2026.08.22
19:32
у звичайних розмовах
за столом чи на виході
в обговоренні
різних речей
за суперечками деколи
й іноді кпинами
не лінувалися
звертатися до імен
за столом чи на виході
в обговоренні
різних речей
за суперечками деколи
й іноді кпинами
не лінувалися
звертатися до імен
2026.08.22
17:23
Живу давно, неначе під наркозом,
Боюся я від нього відійти.
Упевнено крокує тиха осінь,
Мов авторка безмежної сльоти.
Домовився про подорож з обозом...
Рукопису! Не бійся! Полети
Навстріч прозорим кришталевим росам,
Боюся я від нього відійти.
Упевнено крокує тиха осінь,
Мов авторка безмежної сльоти.
Домовився про подорож з обозом...
Рукопису! Не бійся! Полети
Навстріч прозорим кришталевим росам,
2026.08.22
17:21
Мовчазний знайомий
Чи просто неговіркий бро
На ймення банальне Джо
Синьоокий як риба зубата,
Що побачила пастора Сонце,
Таки був безхатьком:
Жив серед води солоної
Та гонорово прозорої
Чи просто неговіркий бро
На ймення банальне Джо
Синьоокий як риба зубата,
Що побачила пастора Сонце,
Таки був безхатьком:
Жив серед води солоної
Та гонорово прозорої
2026.08.22
16:15
У хутрі крихт кармінових
На гойдалках приватності,
Як можна грати глиною
Журби і непридатності,
На дровах біля пагоди
І спірит порцеляновий
З-за рогу гучно кликати
На Захід позаплановий!?
На гойдалках приватності,
Як можна грати глиною
Журби і непридатності,
На дровах біля пагоди
І спірит порцеляновий
З-за рогу гучно кликати
На Захід позаплановий!?
2026.08.22
14:56
Насипле завтра Бог ще добру жменю літа,
І день, мов гарне ябко виспіє вгорі,
І клени, як церкви, покриє позолота.
Читати буде синь старі казки вітрів.
Годинник сонця зникне у кишені – хмарі.
Засіє дітвора мала свій щирий сміх.
Фонтан – жартун під
І день, мов гарне ябко виспіє вгорі,
І клени, як церкви, покриє позолота.
Читати буде синь старі казки вітрів.
Годинник сонця зникне у кишені – хмарі.
Засіє дітвора мала свій щирий сміх.
Фонтан – жартун під
2026.08.22
14:23
Невеличку лікарню Бангкоку
Захопили пірати знаскоку.
І погнали в полон
Кільканадцять колон
Персоналу лікарні Бангкоку.
Терапевти лікарень Цхалтубо
Набираються знань із "ю-туба",
Захопили пірати знаскоку.
І погнали в полон
Кільканадцять колон
Персоналу лікарні Бангкоку.
Терапевти лікарень Цхалтубо
Набираються знань із "ю-туба",
2026.08.22
14:16
Розлилась повінь. Грона почуттів
Розкинулися далями-лугами.
Це голоси загублених життів,
Покликаних незнаними богами.
Розлилась повінь і кудись пливе,
Не знаючи спочинку, меж, заслони,
Заповнивши собою все живе,
Розкинулися далями-лугами.
Це голоси загублених життів,
Покликаних незнаними богами.
Розлилась повінь і кудись пливе,
Не знаючи спочинку, меж, заслони,
Заповнивши собою все живе,
2026.08.22
12:34
Ліс із каменю
«Храм – чудове сховище від світу людей,
але в ньому немає стін від власної пам'яті».
З уст невпізнаної жриці Храму Артеміди
…Центуріон робить по сходах ще три кроки вгору. Його залізні каліги б'ють по різьбленому мармуру,
2026.08.21
21:31
Щур Плющений і Пумба закрили свій шоп
Хоча не бажали; що в них було?
Яблука атональні, жар ламповий
І щуряча колекція собачих лап і ніг
Сумно, але пішли, аніхто не прощався
На Щурі були бриджі, в Пумби галстук смугастий
Несли зі собою мішок триног
Хоча не бажали; що в них було?
Яблука атональні, жар ламповий
І щуряча колекція собачих лап і ніг
Сумно, але пішли, аніхто не прощався
На Щурі були бриджі, в Пумби галстук смугастий
Несли зі собою мішок триног
2026.08.21
19:12
поет задовольняє
власний смак
чи несмак
це окрема тема
поетові подобається так
й ніхто й ніщо
ніяк його не зверне
гопак чи навіть краковяк
власний смак
чи несмак
це окрема тема
поетові подобається так
й ніхто й ніщо
ніяк його не зверне
гопак чи навіть краковяк
2026.08.21
14:55
У 2026 р. світ побачили нові пісні на вірші Сергія Губерначука на платформі URockBallads (https://www.youtube.com/@URockBallads/featured). URockBallads на своєму YouTube каналі представляє рок-версії поетів-класиків (Т. Шевченко, І. Франко, Л. Українка),
2026.08.21
14:24
Кручусь по колу в душних соцмережах,
Шукаю правду, славу і красу,
Шукаю стрімголов і обережно
І п'ю несамовитості ясу.
Верчусь, марную час, іду по колу,
Шукаю друзів і новий роман,
Та натрапляю на духовну колу,
А в голові утома і туман.
Шукаю правду, славу і красу,
Шукаю стрімголов і обережно
І п'ю несамовитості ясу.
Верчусь, марную час, іду по колу,
Шукаю друзів і новий роман,
Та натрапляю на духовну колу,
А в голові утома і туман.
2026.08.21
14:16
Посаджу хмаринку на долоню й буду колисати:
— Люлі-люлі, моя сіроока, чи вже хочеш спати?
Он поглянь: рожеве зарево ручкою махає —
День стомився, позіхіє — засинає.
Подивись, хмаринонько, котик примостився,
На гостей чекає, бо вже двічі вмився.
Го
— Люлі-люлі, моя сіроока, чи вже хочеш спати?
Он поглянь: рожеве зарево ручкою махає —
День стомився, позіхіє — засинає.
Подивись, хмаринонько, котик примостився,
На гостей чекає, бо вже двічі вмився.
Го
2026.08.21
14:16
Уже каяттям переповнена діжка,
літа пересіяв крізь сито.
Цілуєш ікони, не встанеш із ліжка,
щоб лоба не перехрестити.
Ти просиш в молитві собі довголіття,
хоч очі давно вже не бачать
ні рідних, ні яблунь, дозрілих на вітті
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...літа пересіяв крізь сито.
Цілуєш ікони, не встанеш із ліжка,
щоб лоба не перехрестити.
Ти просиш в молитві собі довголіття,
хоч очі давно вже не бачать
ні рідних, ні яблунь, дозрілих на вітті
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Заклятий льох
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Заклятий льох
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом якийсь не дочує.
А то добра чоловіку ніяк не віщує.
Як ославлять на село все, пояснюй даремно,
Що вітався – не дочули. Краще покричати.
А то їхав тарантасом Мефодій Копито.
На дідів лиш одним оком поглядів сердито.
Кивнув, наче головою, не став щось казати.
Та й поїхав собі далі. Озвавсь дід Микита,
Поміж дідів найстаріший, вже сивий, аж білий:
- Ти бач, як оте Копито тепер запаніло?!
Наїв черево та й коні, поглянь, які ситі.
- Атож! – Петро одізвався, - в селі найбагатший.
Може собі дозволити не вітатись, навіть.
- Що ж дивного? Його ж гроші тільки і цікавлять!
Нащо йому і здалися ті вітання наші!
- А знаєте, хлопці, звідки те багатство в нього? –
Знов озвався дід Микита. – Та хто його знає,
Кому й чого Бог багатство отак відміряє?!
- А я знаю, бо й Копита ще застав старого
Тимофія – діда цього Мефодія. – знову,
Розправивши свої вуса, взяв Микита слово, -
Те багатство копитівське почалося з нього.
Колись, кажуть, в Лисій балці, де яма велика,
Був якиїсь льох заклятий, золотом набитий.
Якщо комусь закортіло у той льох сходити,
Щось каміннями шпурляло і ревіло дико,
Що доводилось втікати. Чи чорт там ховався?
Люди, навіть з іконами і попом ходили,
Але двері того льоху так і не відкрили.
Тож ніхто до того льоху так і не дістався.
А нагорі того льоху діра, кажуть, була.
Якось пасли недалеко пастухи худобу.
Мабуть, з нічого робити, посміятись щоби,
В пастушка малого шапку його хапонули
Та й кинули у ту дірку. Пастушок Тимошка
Ріс у селі сиротою, батьки повмирали.
Тож воно з малого зовсім уже й працювало.
Пішло пасти чужі вівці, заробляло трошки,
Хоч на їжу. Спало в хліву із вівцями разом.
А ту шапку дав господар – своєї ж не має.
Та ж господар за ту шапку не тільки полає,
Ще й добряче відлупцює – бо ж скупий до сказу.
Вже й смеркатися почало, пастухи худобу
До села уже погнали, а він сидить, плаче
На тім льосі, бо ж господар шапки не пробачить.
А він йому оту шапку й за рік не відробить.
Коли двері того льоху раптом відчинились.
Вийшов дідусь зовсім сивий з шапкою отою,
А в ній золоті монети лежать аж з горою.
Хлопченя на ті монети з ляком подивилось.
А старий йому і каже: - Ти не бійся, сину.
Візьми оце свою шапку і всі оці гроші.
Бо ти, знаю, хлопець бідний, а, проте, хороший.
Хай вони тобі поможуть у лиху годину.
А нас можеш не боятись, бо ми зло не чиним.
Розвернувся та й до льоху знову заховався.
А той хлопець узяв шапку та й в село подався.
І відтоді найбагатша став в селі людина.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом якийсь не дочує.
А то добра чоловіку ніяк не віщує.
Як ославлять на село все, пояснюй даремно,
Що вітався – не дочули. Краще покричати.
А то їхав тарантасом Мефодій Копито.
На дідів лиш одним оком поглядів сердито.
Кивнув, наче головою, не став щось казати.
Та й поїхав собі далі. Озвавсь дід Микита,
Поміж дідів найстаріший, вже сивий, аж білий:
- Ти бач, як оте Копито тепер запаніло?!
Наїв черево та й коні, поглянь, які ситі.
- Атож! – Петро одізвався, - в селі найбагатший.
Може собі дозволити не вітатись, навіть.
- Що ж дивного? Його ж гроші тільки і цікавлять!
Нащо йому і здалися ті вітання наші!
- А знаєте, хлопці, звідки те багатство в нього? –
Знов озвався дід Микита. – Та хто його знає,
Кому й чого Бог багатство отак відміряє?!
- А я знаю, бо й Копита ще застав старого
Тимофія – діда цього Мефодія. – знову,
Розправивши свої вуса, взяв Микита слово, -
Те багатство копитівське почалося з нього.
Колись, кажуть, в Лисій балці, де яма велика,
Був якиїсь льох заклятий, золотом набитий.
Якщо комусь закортіло у той льох сходити,
Щось каміннями шпурляло і ревіло дико,
Що доводилось втікати. Чи чорт там ховався?
Люди, навіть з іконами і попом ходили,
Але двері того льоху так і не відкрили.
Тож ніхто до того льоху так і не дістався.
А нагорі того льоху діра, кажуть, була.
Якось пасли недалеко пастухи худобу.
Мабуть, з нічого робити, посміятись щоби,
В пастушка малого шапку його хапонули
Та й кинули у ту дірку. Пастушок Тимошка
Ріс у селі сиротою, батьки повмирали.
Тож воно з малого зовсім уже й працювало.
Пішло пасти чужі вівці, заробляло трошки,
Хоч на їжу. Спало в хліву із вівцями разом.
А ту шапку дав господар – своєї ж не має.
Та ж господар за ту шапку не тільки полає,
Ще й добряче відлупцює – бо ж скупий до сказу.
Вже й смеркатися почало, пастухи худобу
До села уже погнали, а він сидить, плаче
На тім льосі, бо ж господар шапки не пробачить.
А він йому оту шапку й за рік не відробить.
Коли двері того льоху раптом відчинились.
Вийшов дідусь зовсім сивий з шапкою отою,
А в ній золоті монети лежать аж з горою.
Хлопченя на ті монети з ляком подивилось.
А старий йому і каже: - Ти не бійся, сину.
Візьми оце свою шапку і всі оці гроші.
Бо ти, знаю, хлопець бідний, а, проте, хороший.
Хай вони тобі поможуть у лиху годину.
А нас можеш не боятись, бо ми зло не чиним.
Розвернувся та й до льоху знову заховався.
А той хлопець узяв шапку та й в село подався.
І відтоді найбагатша став в селі людина.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
