Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.05
13:20
був ліс
несправжній але ліс
були дерева кущі
непролазні хащі
дикий виноград плющ
була вереснева шипшина
були птахи зайці
несправжній але ліс
були дерева кущі
непролазні хащі
дикий виноград плющ
була вереснева шипшина
були птахи зайці
2026.09.05
13:05
Спресований час у секунди, години.
Спресований дух у фортеці хвилини
Чекає надійної, світлої днини,
Аби проспівати пісні горобини.
Спресована вічність у долі секунди.
Її затискають в майстерні чи кузні.
Ми підемо точним протореним курсом.
Спресований дух у фортеці хвилини
Чекає надійної, світлої днини,
Аби проспівати пісні горобини.
Спресована вічність у долі секунди.
Її затискають в майстерні чи кузні.
Ми підемо точним протореним курсом.
2026.09.05
11:29
Ти знаєш, любий, ще живу,
якщо це можна так назвати.
Кошу жагучу кропиву
і вимітаю горе з хати.
Я ще тримаюся за тих,
хто заховав у душу втрати.
Ще є кому подать води
якщо це можна так назвати.
Кошу жагучу кропиву
і вимітаю горе з хати.
Я ще тримаюся за тих,
хто заховав у душу втрати.
Ще є кому подать води
2026.09.05
11:05
«ОСТАННІЙ ДЕНЬ ПОМПЕЇ: Гнів Везувію»
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Пліній Молодший – свідок катастрофи, що втілює пам'ять історії.
Марк – гордий римський патрицій, засліплений власним багатством.
Юлія – йог
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Пліній Молодший – свідок катастрофи, що втілює пам'ять історії.
Марк – гордий римський патрицій, засліплений власним багатством.
Юлія – йог
2026.09.05
07:16
І спалахи, і гуркоти,
І гар їдкий пожеж,
А ти, життям затурканий,
Утомлено живеш.
Вздовж згарищ, межи вирвами,
Повз ці й оті пости, -
Продовжуєш настирливо
То їхати, то йти.
І гар їдкий пожеж,
А ти, життям затурканий,
Утомлено живеш.
Вздовж згарищ, межи вирвами,
Повз ці й оті пости, -
Продовжуєш настирливо
То їхати, то йти.
2026.09.05
04:24
Осене! До тебе простягну
Те, що написали руки втомлені.
Я почув незайману весну
У голосовому повідомленні.
Це - відлуння молодих років,
Де бажанням пахли трави скошені.
Та чому за стіл я раптом сів
Те, що написали руки втомлені.
Я почув незайману весну
У голосовому повідомленні.
Це - відлуння молодих років,
Де бажанням пахли трави скошені.
Та чому за стіл я раптом сів
2026.09.05
04:23
У нашій країні вбивають за мову,
У нашій країні вбивають за правду.
А світ крізь картинно опущені брови
Цінує прибутки, біткоїни, нафту.
Завжди так було - не змінилось нічого.
Нависла кривавих сторіч веремія.
Не любо своє, бо в холопів чужого
У нашій країні вбивають за правду.
А світ крізь картинно опущені брови
Цінує прибутки, біткоїни, нафту.
Завжди так було - не змінилось нічого.
Нависла кривавих сторіч веремія.
Не любо своє, бо в холопів чужого
2026.09.04
22:44
птахи літали із криками
риби плавали мовчки
якого кричати рибі-от
для чого навіщо тощо
під водотовщею кригою
у будь-який час дня і ночі
сам би любив плисти рибою
де-небудь незаморочливо
риби плавали мовчки
якого кричати рибі-от
для чого навіщо тощо
під водотовщею кригою
у будь-який час дня і ночі
сам би любив плисти рибою
де-небудь незаморочливо
2026.09.04
21:47
Не помічаєш.
Повз проходиш знову.
Моя душа зривається услід,
в осінню, теплу, золоту обнову,
та раптом розбивається об лід.
І що тобі, скажи, до мого болю?
Чуже навік скалічене крило.
Повз проходиш знову.
Моя душа зривається услід,
в осінню, теплу, золоту обнову,
та раптом розбивається об лід.
І що тобі, скажи, до мого болю?
Чуже навік скалічене крило.
2026.09.04
21:24
Розгрішую усіх, хто нагрішив мені.
Скасовую чужі, свої борги вертаю.
Наснилося – ключі од раю маю,
Та ті ключі щодалі заховаю...
...Які ж бо заміцні закови ці земні.
Скасовую чужі, свої борги вертаю.
Наснилося – ключі од раю маю,
Та ті ключі щодалі заховаю...
...Які ж бо заміцні закови ці земні.
2026.09.04
18:44
поет має звичку
писати вірші
літо має звичку
пролітати непомітно
ось вчора ще був останній дзвоник
і ми ласували черешнями
а сьогодні вже причетні святкують
день шуфутінського
писати вірші
літо має звичку
пролітати непомітно
ось вчора ще був останній дзвоник
і ми ласували черешнями
а сьогодні вже причетні святкують
день шуфутінського
2026.09.04
17:40
Запливає сонце-коло
в ранішні майстерні,
де малюються святково
небеса пастельні.
Зеленіють аж за обрій
трави мерехтливі.
Цвіркуни бриньчать хоробрі
в ранішні майстерні,
де малюються святково
небеса пастельні.
Зеленіють аж за обрій
трави мерехтливі.
Цвіркуни бриньчать хоробрі
2026.09.04
16:54
Ай-не-не-не,
котить пісню краями дорога,
за кибиткою курява йде,
а циганська земля десь у Бога -
тільки він добре відає де...
Ай не гріш, не гніздечко нагріте
не замінять цигану коня,
котить пісню краями дорога,
за кибиткою курява йде,
а циганська земля десь у Бога -
тільки він добре відає де...
Ай не гріш, не гніздечко нагріте
не замінять цигану коня,
2026.09.04
14:41
Бажають пристрасті музеї,
Як вітер вітру емпірею
У відгалуженнях Морфея,
Де синергічний живопліт
І міль, що припадає пилом, —
Не вдвох, не втрьох,
Можливо, дивом —
Під давнім словом незрадливим
Як вітер вітру емпірею
У відгалуженнях Морфея,
Де синергічний живопліт
І міль, що припадає пилом, —
Не вдвох, не втрьох,
Можливо, дивом —
Під давнім словом незрадливим
2026.09.04
14:09
Останні помахи руки
Зими епічної, важкої,
Як покарання за гріхи.
Не вибратися нам із колій.
Спадають краплі й матюки.
Співає крига колискову.
Останні помахи зими,
Зими епічної, важкої,
Як покарання за гріхи.
Не вибратися нам із колій.
Спадають краплі й матюки.
Співає крига колискову.
Останні помахи зими,
2026.09.04
11:54
Лиш зустрілися і розійшлися –
Мимовільною вийшла стріча.
Та твій образ зі серцем зрісся –
Із розсудливістю протиріччя…
Глузд здоровий давно в ігнорі,
Він забути тебе шепоче.
Попри це, я тобою хворий,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Мимовільною вийшла стріча.
Та твій образ зі серцем зрісся –
Із розсудливістю протиріччя…
Глузд здоровий давно в ігнорі,
Він забути тебе шепоче.
Попри це, я тобою хворий,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Заклятий льох
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Заклятий льох
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом якийсь не дочує.
А то добра чоловіку ніяк не віщує.
Як ославлять на село все, пояснюй даремно,
Що вітався – не дочули. Краще покричати.
А то їхав тарантасом Мефодій Копито.
На дідів лиш одним оком поглядів сердито.
Кивнув, наче головою, не став щось казати.
Та й поїхав собі далі. Озвавсь дід Микита,
Поміж дідів найстаріший, вже сивий, аж білий:
- Ти бач, як оте Копито тепер запаніло?!
Наїв черево та й коні, поглянь, які ситі.
- Атож! – Петро одізвався, - в селі найбагатший.
Може собі дозволити не вітатись, навіть.
- Що ж дивного? Його ж гроші тільки і цікавлять!
Нащо йому і здалися ті вітання наші!
- А знаєте, хлопці, звідки те багатство в нього? –
Знов озвався дід Микита. – Та хто його знає,
Кому й чого Бог багатство отак відміряє?!
- А я знаю, бо й Копита ще застав старого
Тимофія – діда цього Мефодія. – знову,
Розправивши свої вуса, взяв Микита слово, -
Те багатство копитівське почалося з нього.
Колись, кажуть, в Лисій балці, де яма велика,
Був якиїсь льох заклятий, золотом набитий.
Якщо комусь закортіло у той льох сходити,
Щось каміннями шпурляло і ревіло дико,
Що доводилось втікати. Чи чорт там ховався?
Люди, навіть з іконами і попом ходили,
Але двері того льоху так і не відкрили.
Тож ніхто до того льоху так і не дістався.
А нагорі того льоху діра, кажуть, була.
Якось пасли недалеко пастухи худобу.
Мабуть, з нічого робити, посміятись щоби,
В пастушка малого шапку його хапонули
Та й кинули у ту дірку. Пастушок Тимошка
Ріс у селі сиротою, батьки повмирали.
Тож воно з малого зовсім уже й працювало.
Пішло пасти чужі вівці, заробляло трошки,
Хоч на їжу. Спало в хліву із вівцями разом.
А ту шапку дав господар – своєї ж не має.
Та ж господар за ту шапку не тільки полає,
Ще й добряче відлупцює – бо ж скупий до сказу.
Вже й смеркатися почало, пастухи худобу
До села уже погнали, а він сидить, плаче
На тім льосі, бо ж господар шапки не пробачить.
А він йому оту шапку й за рік не відробить.
Коли двері того льоху раптом відчинились.
Вийшов дідусь зовсім сивий з шапкою отою,
А в ній золоті монети лежать аж з горою.
Хлопченя на ті монети з ляком подивилось.
А старий йому і каже: - Ти не бійся, сину.
Візьми оце свою шапку і всі оці гроші.
Бо ти, знаю, хлопець бідний, а, проте, хороший.
Хай вони тобі поможуть у лиху годину.
А нас можеш не боятись, бо ми зло не чиним.
Розвернувся та й до льоху знову заховався.
А той хлопець узяв шапку та й в село подався.
І відтоді найбагатша став в селі людина.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом якийсь не дочує.
А то добра чоловіку ніяк не віщує.
Як ославлять на село все, пояснюй даремно,
Що вітався – не дочули. Краще покричати.
А то їхав тарантасом Мефодій Копито.
На дідів лиш одним оком поглядів сердито.
Кивнув, наче головою, не став щось казати.
Та й поїхав собі далі. Озвавсь дід Микита,
Поміж дідів найстаріший, вже сивий, аж білий:
- Ти бач, як оте Копито тепер запаніло?!
Наїв черево та й коні, поглянь, які ситі.
- Атож! – Петро одізвався, - в селі найбагатший.
Може собі дозволити не вітатись, навіть.
- Що ж дивного? Його ж гроші тільки і цікавлять!
Нащо йому і здалися ті вітання наші!
- А знаєте, хлопці, звідки те багатство в нього? –
Знов озвався дід Микита. – Та хто його знає,
Кому й чого Бог багатство отак відміряє?!
- А я знаю, бо й Копита ще застав старого
Тимофія – діда цього Мефодія. – знову,
Розправивши свої вуса, взяв Микита слово, -
Те багатство копитівське почалося з нього.
Колись, кажуть, в Лисій балці, де яма велика,
Був якиїсь льох заклятий, золотом набитий.
Якщо комусь закортіло у той льох сходити,
Щось каміннями шпурляло і ревіло дико,
Що доводилось втікати. Чи чорт там ховався?
Люди, навіть з іконами і попом ходили,
Але двері того льоху так і не відкрили.
Тож ніхто до того льоху так і не дістався.
А нагорі того льоху діра, кажуть, була.
Якось пасли недалеко пастухи худобу.
Мабуть, з нічого робити, посміятись щоби,
В пастушка малого шапку його хапонули
Та й кинули у ту дірку. Пастушок Тимошка
Ріс у селі сиротою, батьки повмирали.
Тож воно з малого зовсім уже й працювало.
Пішло пасти чужі вівці, заробляло трошки,
Хоч на їжу. Спало в хліву із вівцями разом.
А ту шапку дав господар – своєї ж не має.
Та ж господар за ту шапку не тільки полає,
Ще й добряче відлупцює – бо ж скупий до сказу.
Вже й смеркатися почало, пастухи худобу
До села уже погнали, а він сидить, плаче
На тім льосі, бо ж господар шапки не пробачить.
А він йому оту шапку й за рік не відробить.
Коли двері того льоху раптом відчинились.
Вийшов дідусь зовсім сивий з шапкою отою,
А в ній золоті монети лежать аж з горою.
Хлопченя на ті монети з ляком подивилось.
А старий йому і каже: - Ти не бійся, сину.
Візьми оце свою шапку і всі оці гроші.
Бо ти, знаю, хлопець бідний, а, проте, хороший.
Хай вони тобі поможуть у лиху годину.
А нас можеш не боятись, бо ми зло не чиним.
Розвернувся та й до льоху знову заховався.
А той хлопець узяв шапку та й в село подався.
І відтоді найбагатша став в селі людина.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
