ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
З льоду робиш ти водицю,
З неба синього казково
Ллється дощик іграшковий!
Весно! Радісна панянко!
Розфарбовуєш альтанку
В ніжні кольори зелені
Сьогодні що не авгур, то поет.
І як не засміятися на кутні,
вичитуючи опуси майбутні,
де що не автор, то авторитет,
і що не геній, то анахорет
окремої і запашної кухні.
Е-(Є) в кожній усмішка від Лади.
С-іяє сонце, дихається вільно.
Н-ароджують життя, рулади.
А як в романтику цілком пірнають!
І тануть всі сніги навколо.
Лишились: Пам’ять, Душа, Тіло
Одне питанняко просте:
А що, у прощі не скрипіло?
Хіба, що в Пам’ять хтось заліз…
Хіба, що в снах Душа блукала…
Хіба, що Тіло між коліс…
Хіба, що того було мало.
Вловиш ти ніщо, німу безглуздість.
У палкій гонитві до мети
Здійсниться спектакль хиткого тлуму.
На блошиних ринках віднайдеш
Відчай, небуття, відсутність сенсу,
Книги із безоднею без меж
Вночі привіз
Яскраве світло, -
Світінь вогні,
Неначе в сні,
Блищали й квітли.
Зникала ніч
Побіля віч
І вікна в цеглині…
Зустрінуться вранці
В своїй порожнині…
А подруги вийдуть
І всядуться поруч,
Торкаєшся, з виду
Маю смак володію грішми
І я прожив довге-довге життя
Викрадаючи душі грішників
Був я там де Ісус Христос
Обертався до сумніву й болю
Зробив усе щоби Пилатус
Вимив руки звершивши долю
Що лютістю Ахашвероша скинута з трону?
Такою, що переважила і змови недругів,
І зненависть підкорених держав...
Ти, найвродливіша з усіх жінок!
***
По третім році, як засів на троні в Сузах,
Ти з важливого щось не здійснив.
Ти прорвеш огорожі та ґрати,
Проповзеш крізь поля з усіх сил.
Щось назавжди потоне в намулі
І осяде на дно небуття.
Так воскресне в майбутнім минуле,
І не минали гожі дні,
Мені шалено пощастило -
Тебе зустріти навесні.
І стерти відстань поміж нами,
І розбудити почуття, -
І говорити тільки прямо
Про рух вперед без вороття.
До її глибин - дрібничок…
Відсторонимо лисиць
І братів, і їх сестричок…
А ще кума і куму.
Хресних діток позашлюбних,
І ага… і те — угу,
Що відклеїлось з розумних.
Новий ноктюрн виконує рояль.
О, зимо! Всі мої гарячі сльози
Чи зможуть розтопити твій кришталь?
Безмежний білий колір в синій тиші.
Підходжу вранці знову до вікна.
Тут візерунками поему пише
пили цикуту, їли полини,
тому і злиться
те, що нас боїться
не між людей, а поміж очмани.
***
А словники міняти не на часі,
в долині блякло мигтить ромен
і гонить вітер імлу ранкову,
і сходить сонце уже ген-ген.
Палає обрій вогнем мосяжним*,
стікає сяйва густе вино.
Здається небо таким досяжним,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія): • Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
пародія « Медвежі танці »
Іван Франко
поезія “X. Школа поета ( За Ібсеном)”
"Чи знаєш ти, брате, як учать
Медведя танцювати?
На бляху на залізную
Веде його вожатий,
Під тою бляхою огонь
Розпалює помалу,
А скрипкою збуджа в душі
Любов до ідеалу.
Медвідь реве, а скрипка гра,
Та ось знизу пригріло,
На задні лапи зводить він
Своє могутнє тіло.
А скрипка скучно гра та й гра,
Регочеться, то плаче,
І бляха дужче гріє, й він
Дрібніше, швидше скаче.
Сей танець пам'ятає вже
До смерті бідолаха,
В одно зіллявся скрипки тон
І розпалЕна бляха.
Зіллялись нерозривно так,
Що скрипку як почує,
То зараз в лапах запече -
І зараз він танцює.
Та не один медвідь отак!
З ним, брате мій, посполу
І кождий з нас, поет-співак,
Таку проходить школу.
Веде його іронія
З дзвінками та скрипками,
Стать на залізний тік життя
М'якенькими лапками.
Грижа розпалює вогонь,
Любов на скрипці грає,
І скаче, бідний, і співа,
Хоч з болю умирає.
І хоч не вмре, то так в душі
Зіллються нерозривно
Вражіня ті - любов і біль, -
Що дивно, справді дивно!
І як лише почує він
Святі слова любовні,
То зараз будяться в душі
Терпіння невимовні.
Горить під ним залізний тік,
Горять небесні стропи,
І піднімається бідак
На віршовії стопи.
Іронія на скрипці гра,
Жура кістками стука,
Поет танцює і рида -
І се зоветься штука."
Пародія
Життя навчить, воно таке –
Розпечене, як бляха…
То тягне ввись, а то – в піке,
Мордує, бідолаха!
Медведя шкода – що звинив?
(Дісталось на горіхи)
Навчили для циганських “жнив”
Для сміху і для втіхи.
І все життя не забува –
Танцює, як заграють!
І у людей таке бува –
Своїх “медведів” мають.
Ті десь навчилися самі,
Чи вміли ще з колиски,
І так прикидують “в умі”,
Щоб до корита писком.
І хто за танець що їм дасть,
Підсуне ближче миску,
І як уникнути нещасть,
І мати більше зиску.
А там, дивись, уже і сам
На скрипці стане грати…
О слава, слава небесам –
Ти пританцьовуй, брате!
Своє, відомо, не чуже,
Своє до тіла ближче,
Дивись – кишені повні вже,
А в інших – вітер свище…
І зовсім в лапах не пече –
Освоєна наука,
Ніхто із кругу не втече –
Ось, брате, в чому штука…
Розмножилась “медвежа рать” –
Нахраписті, всесильні…
На задніх файно танцювать,
Та і передні вільні!
Ото життя – у всій красі!
Є хліб й кавалок сала!
Ну що “затóпали” усі?
Ще скрипка не заграла!
05.08.2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.2012 seconds