Так сталося, що у батька зі старшим сином збіглися відпустки, тож вирішили поїхати в Київ, де не були вже кілька років після переїзду в Ізраїль. Хотілося насамперед відвідати дім, в якому мешкали, а головне - школу, де син закінчив десятилітку.
І ось нарешті мрія здійснилася. Не без хвилювання заходять в школу і першим стрічають завгоспа. Обмінялись привітаннями, а потім господарник, усміхнувшись, питає: «Вікторе, а ти ще не забув, як гасав на перервах, як разом з коришами розбив шибку, як спалили класний журнал. І скільки вас не допитували, ніхто не зізнався в скоєному…»
І ще чимало що почув для себе син від невгамовного завгоспа, а коли той нарешті замовк, наміривсь спростувати сказане ним.
«Вибачте, але йдеться, мабуть, про мого молодшого брата?…»
«Та ні, я все добре пам’ятаю. Не сердься, голубе. Як-то кажуть, що було, те спливло…
«Але ж»,- уже й батько спробував спростувати почуте від невгамовного оповідача, але той, зиркнувши на годинник, вибачився і подався в своїх справах.