незвичайна побудова нейтралітету.

несподіване закінчення -
"Ідуть в нікуди і прийшли нізвідки.
Тим більш в одної чоловік – поет..."

"Странгуляційна борозна дороги" - не дай Боже, кому.

Тим більш в одної чоловік – поет...
гарно

цiкаво, пане Iгорю, що наштовхнуло Вас написати цю поезiю? що передувало jiй?

в одноji чоловiк поет, котрий оспiвуе смерть. аватарка супер.

Стаєм водою, вийшовши з води...
Дійсно Бог сказав: нехай вироїть вода живу душу.

Хай вироїть душа поета хороших віршів книгу не одну:)

"Дорога – простір?
Чи дорога – час?.." - Дорога - щастя! :)
То ж - тост - "За вічно-прошваркочений нейтралітет!"
***
сон снігів
сніг у сні
як зігрів
він мені
геть розтав
в серці - love
:)

поражена глубиною текста..

мне когда-то помешала работать над переводом стихотворная фраза "чи то вІрші оці, чи віршІ"..
фразу, зацепившую меня здесь больше всего: "Несказаних, бо несказанних, слів..." - я вполне вижу в переводе. есть предощущение..не знаю насколько сможется - но чтоб именно в переводе, хотелось бы.. так, здесь первое- ключевое - слово придется скорее всего изменить в переводе. и скорее всего это будет уже не физический термин, а соответствующий ему эпитет. можно ли при этом говорить о возможности перевода?.. но мне было бы очень интересно..

я прошу у вас разрешения работать над этим текстом.
о возможных результатах вы узнаете первым, со всеми вытекающими от сюда последствиями)
пожалуйста)

с уважением, Татьяна Квашенко

Люкс, Ігоре!
ПС. Повезло тій одній...

Гарно - Несказаних, бо несказанних, слів.

І жаль бабці (Тим більш в одної чоловік – поет...)

філософія!!!

Дорогий Ігоре, якщо по чесному про недоліки, то напихав ти в текст всього, як одна з ліргероїнь в торбу, чи як улюблений твій еротичний поет Вакуленко в свої легені, тому незвичне, яскраве твоє бачення, твої ідеї просто не мають місця для потрібного розгортання, для свого повноцінного прояву - красі потрібне місце, якого практично немає - коефіцієнт прозорості 0,671 нічим для тебе, друже, не виправданий.
Ти спробував відточити кожну дрібничку, але дуже часто це таки не ті дрібнички, які варто було записувати...
Вважаю, що ти сам чудово побачиш зайве, в тому числі і свої орієнтири на Вакуленка...
З іншої сторони, можу тебе привітати, такий твір обов'язково перетворить, наприклад, російськомовний переклад у вкрай смішний, бо всі ці твої подробиці ловляться в реальність лише фантастичною українською мовою, і начисто будуть випадати в контексті інших мов (нмсд, звичайно). Але минулий твій вірш "Живу. Учусь...", де ти пройшов по межі, а інколи трішки глибше, це довів аж надто наочно.
Тільки не видаляйся, інакше ми не побачимо чергової поразки наших, в цілому досить вмілих, перекладачів.

Дякую за увагу, Терцино.
:)

:)
Це Вам, Наталю.

Житіє моє надихнуло, житіє..., Маріанно.
:)

Будьмо і тримаймося, Володимире!
Що ще скажиш?
До зустрічі!
:)

Гайда, Юрцю, до Лемберга нарешті!
Хочу з Тобою випити... соку березового тощо.

Десь днями медаль преміальну мені для Тебе передадуть. Золоту. То вона разом із дипломом Тебе ждатиме. А медаль знаєш як замочують?

Дякую, дорога Тетяно (Марто - не знаю, як Вам приємніше), за щиру увагу.
Дозвіл, природно, даю. :)
Чому б не дати Вам?
І взагалі вірш уже живе своїм вільним (чи божевільним?) життям.
Удачі+... :)

А про поета Ти подумав, Іване?..
:)

Цьомм, Тамарцю...
Що я можу ще сказати?..
:)

Да... уж, пане Миколо.
І вона також. :)

Я такий... :)
Привіт Вакуленку передавай.

Будьмо і тримаймося, Володимире!
Не сумуй.
:)

Игорь..без претензий на что либо)..просто так..в знак благодарности за ваше чем-то необъяснимо цепляющее меня творчество..

Петлёй под ноги борозда дороги.
Идут две бабы.
Смерть – одной есть суть.
И лишь неясно:
к Богу иль от Бога?
Пространство – путь им?
Или время - путь?..

Как жидкий лед - дрожит забытый голос
там, где-то там – откуда мы, куда...
Идём назад, когда на сердце голо,
Мы - снова то, что дàло жизнь - вода.

Мы – меж былым и будущим нездешним,
Где «черный ящик», будто черный гроб.
Где кровью с медом светятся черешни –
Плоды любви космических особ.

А старый цвет, незанятый пчелою,
Что пережил последний сон снегов,
Покрыл собой, как тенью золотою,
Нескàзанную несказàнность слов.

А бабы шли..
В соседских пересудах.
О том, о сем.
У них нейтралитет.

Шли в никуда, придя из ниоткуда.
Тем более, что муж одной – поэт...

с теплом, Таня (вот так мне приятнее, и особенно приятно, что вы об этом спросили)

Хорошо, Таня.
По-своему хорошо.
То, что не буквально: где-то выигривает, где-то проигрывает... Как мне кажется. :) Но вообщем - Вы настоящий любящий поэт-соперник (как переводчик в стихах, - по формуле друга Пушкина В. Жуковского). Спасибо.
Искренне Ваш
ИП. :)

PS. А чому Ви не ставите свій переклад на загальний огляд? :)

Та ставте, Таню, всюди і (як там у Булгакова): "Никогда и ничего не бойтесь. Это неразумно".
Переклад класний.
Чи Ви мені не вірите?
Хай обговорюють.
Це ж добре.
Аби не мовчали!
Подивіться інші переклади мене: http://www.stihi.ru/2010/02/04/8108

До речі, в Санкт-Петербурзі зараз готують книгу мою російською мовою. Так що у Вас є перспектива також у наступну потрапити. :)

:)

Очима ти сказав мені: люблю.
Душа складала свій тяжкий екзамен.
Мов тихий дзвін гірського кришталю,
несказане лишилось несказанним.

Життя ішло, минуло той перон.
гукала тиша рупором вокзальним.
Багато слів написано пером.
Несказане лишилось несказанним.

Світали ночі, вечоріли дні.
Не раз хитнула доля терезами.
Слова як сонце сходили в мені.
Несказане лишилось несказанним. (Л1на Костенко)

:)