Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
дивишся у воду
і опускаєш у неї
пожовкле листя і квіти,
як листи в невідомість.
Чи дістануться вони адресата?
Хто буде цим адресатом?
Бог чи зруйноване обличчя часу?
Бо й у речей складні бувають ролі –
Стають, зненацька, цінним подарунком.
Тому – моя, як приклад, парасоля.
Мене охороняла від негоди
Багато років, віддано служила,
Долаючи зі мною перешкоди,
Та вже мене частинку ст
Неприковані, млосні спомини... вічний блюз...
Ніжні дотики, затамовані на устах...
і не знаю я - чи ще дихаю, бо боюсь:
розгубити тебе намистинами пасії,
перекроїти час - зодягнутися в згаслого дим...
Я сумую і су
Колише тишу ніжний вітерець.
Вистукує морзянку на колоді
Завзято-щемно дятел-молодець.
Нарешті літо бабине всміхнулось,
І золотом обсипало мене.
І дивовижним шумовинням чулим
Хтось стелить шлях без перепон
Можливо вже вона підскаже,
Чому тебе так нудить від корон…
2.
Чому тобі до серця ближче
Та значимость, з ім’ям коротким: Вірш
Нема такої сили, щоби знищить
Мать справу з фарбами – не зі словами,
Я б зміг доповнити Чюрльоніса й Ван Гога
У царині, що зветься Деревами.
Я б показав на полотні німому,
Як поспліталися вони в екстазі,
Як посхилялися на тиху перемову,
Часом вчуваю
І дивишся на сонце так,
Немов на лицаря Каяли,
Що подає таємний знак.
Дивитися у вічі правді,
У вічі істині сумній,
Мов пережити час розправи,
Я ж у Котельві був тамтого року,
Як москалі упхались з того боку
І Ромодан нас облягати взявсь.
Про те Мирон словечком лиш згадав,
Мені б хотілось більше розказати,
Як боронились ми від супостата,
Як Ромодан від
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.
Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…
Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Триколірний спогад (літературна пародія)
Вітання Ігорю Павлюку з нагоди виходу у Росії та Польщі перекладів його творів. Vivat!
Залишились Італія, Бразилія, Аргентина, Парагвай... Не зупиняйтеся, Поете. Народ із Вами :))
...Сиділи з другом за чорним пивом
Під жовтим кленом.
Було нам ранньо, було красиво,
Було зелено... (Ігор Павлюк)
Зустрів учора старого друга -Також поета.
Взяли по пиву, щоб знять напругу,
І сигарети.
А я вдарунок дістав із сумки
Іще тараню.
Здавалось, - мало... Було нам сумно,
Було нам ранньо.
Були ми ніжні, були невинні
(Ридай, козаче!)
І вже були ми від пива сині,
Немов апачі.
Ми обіймали стовпа з розгону
(Єсенін - клена).
Було нам жовто. Було червоно.
Було зелено.
А як співали недружним хором,
Згадай-но, Вова!..
Таке-то сталось під світлофором
У центрі Львова...
2009
"Зустріч зі старим другом"
Ігор Павлюк
(із циклу "У скляній корчмі")
Зустрів учора старого друга
За чорним пивом.
Пустили наше буття по кругу,
Сумні, щасливі.
Пили душевно за тих, що в морі,
За тих, що в морзі...
За те, що час наш, як поїзд скорий,
Пішов по торзі.
За те, що трохи іще зосталось.
Чого? Навіщо?
Гріхи й тривоги, як води талі,
Зійдуть у вічність.
Прийти ніхто вже не обіцяє
До комунізму.
Куди? Навіщо ми поспішаєм?
Хіба на тризну?..
...Сиділи з другом за чорним пивом
Під жовтим кленом.
Було нам ранньо, було красиво,
Було зелено.
Летіли птахи, пір’я скидали.
Лилася пісня.
Дзвеніли сипко в друга медалі
Об хрест залізний.
А я в дарунок дістав із сумки
Книжку поезій...
Було нам вічно, було нам сумно,
Було тверезо.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
