Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
пародія « Зустріч »
Сергій Гупало
поезія “І ліс, і лось”
http://maysterni.com/publication.php?id=84842
"Все мріється: мені зустрівся лось
І я йому – і гість, і щем, і радість;
І лісові ще більше забаглось
Уславити лунке величчя Прадо.*
Це не парадні насміхи литавр,
А кров гуде і знову жили – ріки,
Тому і світ усяко захитавсь,
І попливли невір’я-просторіки.
Аж ось і лось. Узяв і розгубивсь,
І тупнути копитами не сміє,
А навкруги – тумани голубі
І щастя те, що тільки уві сні є.
І лось незграбний, а також і граб,
Дивуються, що я таки непутній.
Недобрі думи зріють: а пора б
І забувати зустрічі у грудні…
Та я – додому. Тихо. Без образ.
І знову добре подружився з містом.
І ліс, і лося згадую не раз.
Тому живу не просто, а врочисто."
--------
*всесвітньовідомий музей.
Пародія
Помріяти у лісі забаглось –
Відвести душу (так вже повелося),
А лісові надумалось чогось
Мені назустріч випустити лося.
Я десь читав, що лось травичку їсть –
А цей в оскалі хижім рикнув строго!
Хоч я на мигах показав, що гість -
Недобрі думи визріли у нього.
Хитнувся світ і загуділа кров,
Як лось вперед попер незграбне тіло!
Я стартанув, не гірше, як Борзов,
І попливли кущі, замиготіло…
Геть кожуха – чи ж ворог я собі?
А тупіт ближче – певно ціле стадо!
…А навкруги – тумани голубі,
Така краса, що спочиває Прадо…
Та я – додому. Тут не до литавр!
І щастя те, що лось такий незграба,
І зовсім то не лось – а динозавр!
Устиг таки я видертись на граба!
…Вернувся пізно. Тихо. Без образ.
В сльозах дружина – вийшов пополудні,
І діти теж (а ходять в перший клас!)
Дивуються, що я такий непутній…
19.12.2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)