Скажу від себе, що описані події відбувалися насправді у житті ЛГ.Аж двічі...

Проймає. Дякую.

Чуттєво...

Сильно, болючо і по-справжньому.
Трошки ритм нерівномірний, це так і задумано?
Дякую!

Час від часу, мабуть, з кожним щось відбувається схоже ... Головне тут - вистоятися, не піддатися цій хвилині слабкості, бо не можна піднімати руки на те, що по-суті вже і не твоє, хоча і пройшло крізь тебе.

Мої вітання, пані Світлано, з нагоди придбання нового статусу від Редакції Майстерень.

І за вітання дякую! Навзаєм!І редакції майстерень дякую!До цього часу мовчала про себе.Хотіла, щоб оцінювали об`єктивно.Зараз думаю про те, що пора мені людям в очі хоч із фотографії подивитися.Як гадаєте?Найвищий статус - це місце поезії в серці...Хоча і це підвищення приємне, звичайно.Воно зобов`язує.

Світлано - ти палила папір... Папір та фарба, тільки й діла...чого би то душа боліла... бо горить!
Така от абракадабра вийшла.

Світлано, мужній вчинок.
Почуття у вірші передано яскраво і чесно...
Молодець.

Особисто я була лише свідком подібних подій, одну з яких пізніше батько описав з іронією:

Розпалюю кострище вранці рано.
Рукописи горять! І непогано.
Слова кричать з вогню:
"Та ти ж духовність
Бездумно нищиш!".
Ні, свою я повість
Оцінюю критично,
І практично
Папір використовую –
Незвично,
Зате оригінально...

Ні, Ви помиляєтесь, дорогий Аноніме! Я палила не просто папір...Коли відважуєшся на таке, то на це також є причини...Душа реально може боліти...А коли б горів будинок чи майно, то було б байдуже? Чи було б зрозуміліше? У тих віршах була частинка мене колишньої.Невже Ви ніколи не відчували подібного?З повагою - Світлана.

Це ж, напевно, добре, що ми з Вами різні...Я люблю палити макулатуру...Щось обов`язково перетворюється у нову свічечку...Щось залишається мотлохом...("Палити" тут вжито і в переносному значенні)Очищати свою душу важливо...Творчих Вам знахідок!

Красивий вірш про нас, поетів. І нехай горять сумні думки!
"А в серці слова проростали" :) - Ми можемо щось спалювати в собі, у вогні, та серце вже готове до нових солодких і гострих пошуків слів, до насолоди написання! Щастя Вам і нових прекрасних віршів!

Щиро дякую, Олено! Ви дуже тонко відчули настрій моєї ЛГ, її почуття і відчуття.Нехай твориться щиро і натхненно!

Дуже сильний вірш Світлано!
З першого рядка - мурашки по тілі!
Вірші будуть нові - світлі добрі і красиві1
Такі, як Ви!
Бо кожний поет пише тільки про себе.
Деколи , вони - як ліки!
Якщо б не вірші, я б напевно зійшов з розуму.Так іноді бувало чорно на душі.
Пишіть! Я дуже люблю Ваші вірші!

Дякую))))))))Ваші слова - бальзам на душу, якій зараз чомусь і справді якось не по собі...Світла і натхнення Вам!З повагою - Світлана.

Я теж палила вірші... щоправда, не вчора.
Ви влучно описали цей сумний ритуал...
От тільки "проростати з леза" - важкувато уявити цей процес... З полум'я - в ніж... Мені здалось, що останній рядок чужий - усій гармонії і структурі образів цієї чудової поезії. Штучний дещо, як казав один мій товариш, "притягнутий за вуха". Можливо, я помиляюсь... тоді прошу вибачення.)

Дякую за відгук, пані Любо! Читач завжди правий.Цей вірш написався на одному подиху, був значно довшим."За вухо" ніби не притягува





ла,навпаки, викинула 8 рядків,які були посередині:
...Я вчора палила вірші,
Та попіл зостався в мені...
Казала собі, що більше
Уже не писатиму, ні...
Бо це ж убивче заняття:
Всі болі збирати в собі...
Носити неначе закляття...
Чи фатум якийсь, далебі...
(далі за текстом...)Мені ці рядки видалися зайвими?????"З леза ножа..." я уявила собі нові, писані кров`ю серця...пережиті...кровні...навіть гострі інколи...Якщо у читача такі відчуття не з`являються, значить, поміркую ще...Дякую за небайдуже прочитання!Рада чути вашу думку завжди.

Ситуація знайома...
Цікава композиція.
Я би подумав над:"Бо плавилась магма в мені"
з огляду на те, що магма - це вже розплавлена субстанція....

дяуую = дякую

Я, як і Ярослав,ще не палила віршів. Може спробувати? Ритуал справжнього Поета? Але і мотлоху наче й нема. Навіть те, найраніше,що швидше за все і не буде опубліковане, але хай собі буде в блокнотику, бо кожне пройшло крізь душу, у кожному реальний спогад...
Дякую, пані Світлано,що спонукали до роздумів.

палити не палила, але дерти - дерла)).
знайоме відчуття.
але не шкодую :-)

Дякую, Оленко, що перечитуєте!

У мене це було ще в студентські роки. "Проріджував" загальний зошит, поки весь не відправив на смітник...
А ще, здається, є поезія про нищення вогнем віршів у Тараса Федюка. І заключний рядок (призабув, правда), що поет нахненно працює у нашій літературі...
Світлано, вірш - гарний, вимогливість - похвально, але ж пожалійте Поезію!