Серцями пташиними небо нaповнене грає,
крильми перебовтана гусне висока блакить.
Травує земля шовковито - о, це ж бо і рай є,
коли у зернятку дріботнім усесвіт двигтить;
коли біля устя джерельного моститься мрія,
аби переплисти на хвилi пороги стрімкі,
квітастo віночком прибути до милого...Гріє
окрилена думка ранкову зорю залюбки;
Коли Ти мені відгукнешся зненацько-далекий
у веснорозмаї - в цю мить - просто зараз і вже!
З метілі пелюсток здійметься у простір лелека -
не наша провісниця...наша? а може...невже!
У келиху серця не кров, а любовна мадера, -
що з грона світил ізнебесних от-от не скипить.
Це рай, коли хвилька з тобою - наповнена ера.
Це щастя, що в"ється любові незгублена нить
І ти нерозлюблений канеш до мене у душу,
а я, наче води розталі, тебе обійму.

Та що ж це я тут серед вулиці мрію й не зрушусь...
закохана в левове місто назавше- чому?