Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Пильна ворона бенкету діждалась нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку ситим котом зарудіє.
Пильна ворона бенкету діждалась нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку ситим котом зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Вовк (1973) /
Проза
"Помпеї: За мить до Вічності" (продовження 13)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Помпеї: За мить до Вічності" (продовження 13)
КАРЛ БРЮЛЛОВ: полотно «ОСТАННІЙ ДЕНЬ ПОМПЕЇ»
або «…остання мить ПОМПЕЇ…»
…І в цю останню, найстрашнішу хвилину Помпеї перестали бути містом окремих людей. Вулкан за мить змив різницю між золотом патриціїв і лахміттям бідняків, між вірою в Христа та служінням Ісіді. На головній вулиці, що вела до моря, безліч людських доль сплелися в одну нажахану, стогнучу юрбу – єдиний живий організм, що в судомах благав про порятунок. У цьому пекельному потоці людського відчаю вже не було імен, а були лише яскраві, трагічні спалахи людського буття.
Праворуч хлопець у розпачі прикривав вовняним плащем білий весільний вінок своєї дівчини, на який уже сипався гарячий попіл, хоронячи їхнє так і не розпочате сімейне життя. Поруч, у напівтемряві кутка, жіночі руки притискали до грудей двох доньок, ховаючи їх від вогняного дощу, поки десь під уламками затихав гавкіт загубленого цуценяти, а старша дівчина востаннє дивилася в бік амфітеатру, де гинуло її перше кохання.
Посеред паніки височів дерев’яний хрест християнського священника, який без остраху молився за спасіння душ своїх ворогів, тоді як язичницький жрець у білому одязі тікав, притискаючи до грудей золоті кубки, які уповільнювали кожен його крок. На коліна падав жадібний лихвар, намагаючись вхопити жменями розсипане золото, яке ще секунду тому було для нього дорожчим за життя, не помічаючи, що над ним уже тріщить важкий кам’яний карниз.
Чотири міцні руки синів несли на плечах немічного паралізованого батька, забувши про всі давні образи, а молодий поет поруч благав ковтнути повітря свою знесилену матір, залишаючи свої безцінні сувої горіти в пилу бруківки.
Чистокровний перський кінь шаленів від страху і вставав на диби, скидаючи свого пихатого господаря-патриція прямо під колеса важких колісниць, які на повній швидкості розбивали розкішний світ аристократії.
Розбита краса світської левиці застигла мертвою на камінні в самому центрі цього жаху, демонструючи тлінність земної розкоші біля плачної маленької дитини.
Місцевий майстер до останнього тримав на голові ящик із рідкісними фарбами, намагаючись запам'ятати пекельний колір неба, якого він уже ніколи не змалює на своїх фресках. І в самому епіцентрі загибелі світу, під захистом тіл люблячої родини, пролунав перший крик новонародженого немовляти, що став останнім подихом усього міста.
Юрба кричала тисячею голосів, але цей крик зливався воєдино. Всі як один бігли, падали, молилися і проклинали, аж поки чорний саван Везувію не покрив їх усіх разом, зрівнявши перед вічністю та закарбувавши цю мить людського відчаю у нерухомому мармурі Часу.
або «…остання мить ПОМПЕЇ…»
…І в цю останню, найстрашнішу хвилину Помпеї перестали бути містом окремих людей. Вулкан за мить змив різницю між золотом патриціїв і лахміттям бідняків, між вірою в Христа та служінням Ісіді. На головній вулиці, що вела до моря, безліч людських доль сплелися в одну нажахану, стогнучу юрбу – єдиний живий організм, що в судомах благав про порятунок. У цьому пекельному потоці людського відчаю вже не було імен, а були лише яскраві, трагічні спалахи людського буття.
Праворуч хлопець у розпачі прикривав вовняним плащем білий весільний вінок своєї дівчини, на який уже сипався гарячий попіл, хоронячи їхнє так і не розпочате сімейне життя. Поруч, у напівтемряві кутка, жіночі руки притискали до грудей двох доньок, ховаючи їх від вогняного дощу, поки десь під уламками затихав гавкіт загубленого цуценяти, а старша дівчина востаннє дивилася в бік амфітеатру, де гинуло її перше кохання.
Посеред паніки височів дерев’яний хрест християнського священника, який без остраху молився за спасіння душ своїх ворогів, тоді як язичницький жрець у білому одязі тікав, притискаючи до грудей золоті кубки, які уповільнювали кожен його крок. На коліна падав жадібний лихвар, намагаючись вхопити жменями розсипане золото, яке ще секунду тому було для нього дорожчим за життя, не помічаючи, що над ним уже тріщить важкий кам’яний карниз.
Чотири міцні руки синів несли на плечах немічного паралізованого батька, забувши про всі давні образи, а молодий поет поруч благав ковтнути повітря свою знесилену матір, залишаючи свої безцінні сувої горіти в пилу бруківки.
Чистокровний перський кінь шаленів від страху і вставав на диби, скидаючи свого пихатого господаря-патриція прямо під колеса важких колісниць, які на повній швидкості розбивали розкішний світ аристократії.
Розбита краса світської левиці застигла мертвою на камінні в самому центрі цього жаху, демонструючи тлінність земної розкоші біля плачної маленької дитини.
Місцевий майстер до останнього тримав на голові ящик із рідкісними фарбами, намагаючись запам'ятати пекельний колір неба, якого він уже ніколи не змалює на своїх фресках. І в самому епіцентрі загибелі світу, під захистом тіл люблячої родини, пролунав перший крик новонародженого немовляти, що став останнім подихом усього міста.
Юрба кричала тисячею голосів, але цей крик зливався воєдино. Всі як один бігли, падали, молилися і проклинали, аж поки чорний саван Везувію не покрив їх усіх разом, зрівнявши перед вічністю та закарбувавши цю мить людського відчаю у нерухомому мармурі Часу.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
""Помпеї: За мить до Вічності" (Післямова)"
• Перейти на сторінку •
"Доні Устині-Златоусті з нагоди іменин"
• Перейти на сторінку •
"Доні Устині-Златоусті з нагоди іменин"
Про публікацію
