Шановне паньство! Хочу вам повісти одну річ. Учора зраня, сам раз на велике сьвєто Знесіння(1), прийшов’им (2) з церкви по Святочній Службі Божій, поснідав’им легенько тим шо мав (бо живу у селі – як наша Парася - самотньо, мов той пес, і чекаю, заки (3) жінка привезе шось зі Львова - вже не кажу - смачного, а якогось – звиклого - харчу.., бо приїздила ше на Великдень) і вліг си (4) в садочку під кущем жимолості (не подумайте, шо то якийсь москалізм, - то сі так ягода називає), аби троха відпочити після вчорайшої тєжкої роботи (заливав’им фундамент під псєчов (5) будков). І так собі лежу, дзьобаю ягоди, але я не є якийсь простий хлописко, а добре знаний (в нашім селі) поета, і то з великої букви… десь при кінци. І так потроху-потроху приходит ми до голови такий файний вірш про сьвєто, про то шо ніц не тра (6) робити, лиш лежати і їсти ягоди. Я то борзенько записав’им на компутері (аякже, вмію, бо навіт (7) наша вже згадувана Парася знає шо то таке клявіятура) і вислав’им до поетичної майстерні (а то не каждий може там сі дістати (8), тілько Л/П або М/К, не буду вам повідати, шо то таке, бо то для вас затєжко (9)). А я вже з одного боку – з того шо від редакції - М/К, а зі свого – ше Л/П, бо сі встидаю (10)).
Ну і чекаю, шо то буде далі. Бо в тій майстерни каждий Л/П чи М/К може тобі написати на твого вірша всякі бздури (11), шо кому встрілит в голову (12). Але минула година-друга, а всі коментарі (то сі так називают ті бздури) як на мою дурну (перепрошую – мудру) голову такі файні, як медом облиті. Навіт одна дуже порєдна і шанована мною пані написала: «як би її нафіг... оту роботу...» Ну, думаю, нарешті редакція, якшо знає , з якого боку в компутери клявіатура, зверне на мене увагу і, нарешті (за більше ніж півроку), докине мені троха балів, жеби’м (13) не був такий ледве теплий. Бо, кажут, є бали, ти – майстер, а не є – то не зовсім.
Але то так – до слова. А направду, прочитав’им те шо’м надрукував у майстерни, бачу – же мій вірш тєгне (14) на пародию. Думав, же наша Параня не проґавит такого трафунку (15), але вона пише пародиї тіко (16) на того, хто має два М/К, а я йно (17) – одне. І на таких, як я, тіко пише «ВАВ» , шо, напевно, значит, «Встидаюсі Аби Виповісти». Ну, думаю, нема на то ради, мушу написати сам на себе. І написав’им. А ви читайте і шось кажіт. Бо вночі не засну…

Оригінал (http://maysterni.com/publication.php?id=92033):

Байдикування

Лежу в саду, укритий небом,
спиваю сіна аромат
і намугикую хвалебно
з нагоди свята. – Благодать!
Бо байдикую сміло нині:
мене, робото, ти не руш.
Одна турбота – ягід жмені
дарує жимолості кущ…

Пародия:

Байдикуєш?

Лежиш в саду?.. Укритий небом?..
Співаєш?.. Сіна аромат?..
А я верчуся біля тебе:
чекаю – де та благодать?..
Ти байдикуєш?.. І не спраглий
моїх спокусливих принад?..
Бо, осле, вже наївся ягід. -
Не байдикуй - докошуй сад!…

Всьо!

*- З використанням лексем місцевої говірки

1 сьвєто Знесіння – свято Вознесіння ГНІХ;
2 прийшов’им – прийшов;
3 заки – доки;
4 вліг си – ліг собі;
5 псєчов – собачою;
6 ніц не тра – нічого не треба;
7 навіт – навіть;
8 не каждий може там сі дістати – не кожен має доступ;
9 затєжко – заважко;
10 сі встидаю – соромлюся;
11 бздури – нісенітниці;
12 встрілит в голову – прийде в голову;
13 жеби – щоб;
14 тєгне – претендує;
15 трафунку – випадку;
16 тіко – тільки;
17 йно (іно) – лише.