"Шістки" - то другорядне, особливо у випадку, коли вони технічно (читай - умовно) недосяжні.
І вони мають властивість знецінюватись, коли їх надто багато. Також знецінює не лише їхня кількість, а й невідповідність тому чи иншому краму (віршу, твору).
А потім у лавреата "шістки" виника наступна проблема - проблема відсутности перспективи (ідеалу). Досяг середньоарифметичної оцінки, побудованій на "шістках" - і що далі? Які обрії обирать? І наскільки вони творчо досяжні?
Я працюю в чудових умовах:
- мені написали про "шістку". Це, нмсд, і визнання, і перспектива :)

Я навмисне знизив тиск у парогенераторному агрегаті мого вірша. По-перше, можливий вибух. А що робить після нього? Збирать уламки перекриття? Чи знов вибухать? Повтори нагадуватимуть фарс. У спорті - це инша справа.
По-друге... А про друге я вже написав у фінальній частині попереднього абзацу і в переостанньому рядку вірша :)
Така собі синусоїда.

Корисний коментар.
І йдеться не стільки про якісь вади, як про приховані резерви.
А з резервом, шановний Костянтине, можна жить і зростать :)

Де ще, як не в шинку, ти почуєш: "Ты меня уважаешь?" (рос.). Де ще так можна отримать по пиці або освідчитись у світлому почутті поваги?
До речі, анекдот:
Відвідувач замовив горілки. Випив. Замовляє пива.
Офіціянт питає: "Пиво після горілки? Я правильно зрозумів?"
"Та ні", - каже відвідувач. "Не після горілки, а перед вином".

Чим ближче до саміту у Вільнюсі, тим менш зрозумілою для мене, нмсд, є риторика європейців.
За їхньою логікою, вовка треба виховувати серед телят. Він дихатиме запахом свіжого молока, він перебуватиме у менш агресивному оточенні, ніж створюється у вовчих зграях. Це мені нагадує відкриття у селекції, що відбувались за сталінських часів. Осот, за думкою головного селекціонера, підтриманого вождем народу, міг з часом заплодоносить пшеницею, бо він культивуватиметься разом з нею.

Про собак та иншу свійську тварину я написав, маючи на увазі саме пафосність, на відсутність якої Ви вказали. Вірші для альбомів і для гостей, які вже стільки випили, або ще не випили, але вже перебувають у такому настрої, з яким вони сміятимуться навіть з пальця, а розчулить їх можна будь-якою згадкою не лише про вічні цінности та пам'ятні події у житті практично кожного з нас, а і черговою, не раз перебалаканою балаканиною про ті ж самі цінности та події, це не моє. Від величного до смішного - один крок (с).

Вибачте мені розлогу відповідь, але були питання і викладені вище. Я комплексно поставивсь до питання :)

Він лише один, і свідомо я не вдававсь до масштабних пошуків.
Рима, яка вийшла, стоїть на охороні причинно-наслідкового зв'язку.
"Римую - всміхаюсь - сумую".
І це саме так. Закінчується одне коло, виника наступне.
Зізнаюсь, що ці кола у мене практично завжди такі. Я погано сприймаю однобоку поезію. Можливо, якщо зароблятиму на ній - скажімо, готуючи оди на честь чиїхсь сімейних дат або трагедій, тоді встромлятиму кращу риму - "всує" (це, нмсд, літургійна рима), і тоді намагатимусь налаштовуватись на доречну однобоко-стійку емоційну хвилю.
Досвідчені версифікатори прилаштували би "всує" - на кшталт "серце римує", а воно (ця сердечна і олівцева робота і будь-які дії загалом) все одно "всує". Та це відома поетична шпарина :)
А я той автор, який бачить себе як автора у пошуку. Причім, не якихось новаторських дурниць, а в пошуку трішки забутого старого з елементами властивого мені відчуття неписаних канонів і дисципліни ліберального забарвлення.

Я не належу до талібів-ортодоксів.
Якщо трішки, то можна встигнуть за життя пізнать багато чого цікавого із розряду небажаного або табуйованого якоюсь з моралей, і на своєму досвіді (прикладі). Достатньо лише собі це дозволить. Причину послаблення режиму завжди можна знайти :)

Можна було б пройтись рядками коментарів самовизнаних і визнаних вузьким колом друзів і земляків авторів, які всерйоз себе зарахували до тієї творчої еліти, якій можна їздить т.з. "зустрічною смугою" поезії та літератури загалом, у т.ч. і на т.з. "червоне світло", щоб і на себе натягнуть їхні тоги. Переконливість коментарів (аргументацій) можна визначити індивідуально.
Поезія - це ж, насамперед, свобода. А рівень її можна собі обрать або узурпувать на свою користь.

І завалена хата на якійсь з графічних мініатюр може сподобатись. Можна ж уявить, що ті мешканці переїхали у апартаменти хмарочоса.
Так само можна уявить, що змальоване мною знаходиться доволі далеко від нас, а ми і наші сусіди мешкаєм у тому ж самому або сусідньому хмарочосі з підземним паркінгом і т.д.

Воно (це село) дійсно знаходиться далеко від нас, і ті селяни сподівались на покращення від сьогоднішньої влади.

Я ж не газую :)
Мої вірші надходять у стовпчик нових надходжень не щодня.

Спиваються вже і в містах. На чиї робочі руки розраховує нинішня влада? Хто гнутиме спини на державній панщині? Щоправда, під горілку веселіше працюється. Жінки красивіші. З'являється стимул жить. А шанувальники цього змія спиваються і мруть... А їм би жить і не сумувать.

Слово "покращення" я поки що вважаю кон'юктурним. Нині про покращення хто лише не говоре...
Можливо, згодом останній рядок зазнає змін.
"Поезії захотів". Може, так.
Бо багато з чого, що ми вважаємо Поезією, насправді є аматорськими спробами віршування і невиправданим зазіханням на славу.
Водночас зростає майстерність инших авторів.
Коли Редакція нарешті знов з'явиться на сайті, її можна буде просить про переведення системи оцінювання у 12-ти бальну. Вона себе непогано зарекомендувала у инших інституціях.

Я писав про деяку невідповідність певним нормам ще 2 роки тому. Можна було дозволить собі якось іронізувать. Нині - ні.
Разючі зміни. Трагічні події.
Стосовно мови.
В європейських мовах инша побудова речень. З інверсіями там скрутно. Ми маєм унікальну можливість буть носіями, якщо не найкращої, то мало не однієї з головних найкращих мов світу.
А чому так легковажно римуєм-віршуєм?