Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Поета зректися лиця, -
Поет обслуговує душі,
Словами лікує серця.
Поету потрібно літати
І віршами зцілювать світ,
А слово за статки чи плату
Помре, не залишивши слід.
коли життя світліш одверте
із відчуттями холодів
ставало загадково стерпним
відбитком на віконній шибці
у місті наче іншим ледь
з його скарбами у крамницях
в очах доросліших дітей
Хоч ввібрало у собі іржавість буття.
Лиш почути б твоє сокровенності слово,
Що дозріє глибинно з саков почуття.
Певно, тихо з дощем над оголеним кленом,
Де розхристана правда бентежних років,
Віднайдеш для св
Степові, між вогкого піску, —
Баби вапнякові пустотливі,
Коники руді на колоску.
Кураю вирують перші квіти,
Ночви начиняють для добра,
Погляди грайливі, ніби діти,
не раз на нашому віку,
що важко ув’язати сутні
причини й наслідки майбутні,
«та ясно, навіть, їжаку» –
організатори кориди
це «їхні воші й наші гниди»
у божевільному краю,
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.
Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.
Розвій рядки над містом кам'яним.
Нехай і далі резонують горни
Зі скрипками тонкими. Псевдонім
Здається недоречним і потворним
У порівнянні з іменем моїм.
Плювати на часи важкі, буремні!
Уже не виспишся ніяк,
Вдивляючись у сни пророчі,
Шукаючи чужий маяк.
Подивишся у лик безсоння,
В його пропечене чоло,
Шукаючи в гаю осоння
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.
Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
пародія « Стодольна Енеїда »
Олександр Кухарук
пісня “Пастораль”
http://nathnennya.ucoz.ru/publ/ivano_frankivsk/oleksandr_kukharuk/pastoral/122-1-0-3151
"Я вчора ночував в стодолі,
Така собі лірична пастораль,
У небі місяць дозрівав поволі,
І ще була одна мала деталь.
Суттєва.
Твої обійми, мавчине намисто,
І квіти у віночку польові,
Ми залишили остогидле місто,
Яке накрили хмари дощові.
Як завше.
Лежали вдвох і називали зорі,
Та розгортали мрій своїх сувій,
На павутинці ворожба прозорій,
І вийшло в нас Софійка та Андрій.
Доречно.
Так загадково пахло свіже сіно,
Будило первородні почуття,
Минала ніч-циганка швидкоплинно,
Закоханим ворожка і суддя.
Од віку.
Роса напоїть з ночі трави кволі,
Долини чаша схожа на Грааль,
Ми вчора разом були у стодолі,
Така собі лірична пастораль."
Пародія
Життя таке – хоча б чогось навчило,
Та швидкоплинна радості ріка…
Минулий тиждень моцно так дощило,
Що й стріха на стодолі протіка.
Даремно.
В село подалі від міських традицій –
То і назад не хочеться ніяк.
Ти муркотіла голосніше киці,
А зверху нам всміхався Зодіак.
Як завше.
Аж на дверях ся гойдала підкова,
На вухо шепотіла ти – Полеж…
І свіже сіно пахло загадково,
Але й кололо поза плечі теж.
Задурно.
А ніч-циганка, ти у ній як Єва,
Твої обійми кращі, далебі.
Мала деталь, та дуже вже суттєва,
Так помагала нашій ворожбі!
Доречно.
Я вже не знаю, маєм діток кілько –
Лежати вдвох нам файно, як в раю!
І де найменший взявсі той Василько?
А семеро тих старших признаю!
Отакво.
Така осьо стодольна Енеїда,
Не гірша, як епічна пастораль.
А що Василько схожий на сусіда –
То не біда – бо точно не москаль!
10.10.2013
Прослушать или скачать Кухарук Пастораль бесплатно на Простоплеер
Прослушать или скачать Кухарук Стодольна Енеїда бесплатно на Простоплеер
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
