"Вот и проверка светлых голов на вшивость"...
Сьогодні кожен шукає свого: я - миру, інша поетка - ким передати каски в столицю, небайдужі кияни - як зберегти місто, його пам"ятки, як вчити дітей у Печерському районі, влада Полтавщини - способів порозумітися із нечисленним натовпом, дякувати Богові, - мирним. І всі ми - фрагментик НАРОДУ. І нам потрібен хліб, що виросте на землі, не политій кров"ю, хліб, котрий посипати сіллю з Артемівська, а не попелом зі столиці. Дякую, Таню, за щемливий вірш.

Шановна пані Марто, не можу погодитись з Вами: "Как иудеи - мы отреклись от Бога".

Відповідь моя така, незмінно шанований мною Володимире: де обман, де правда, де істина, бачить лише Бог, на те він Всевишній. Я шукаю миру для себе і ближніх, я боюся його втратити, бо мир, як ніщо інше, - тлінний, хисткий. А Зло вічне. І многолике. Крадіїв миру безліч, а миротворців обмаль. Будьмо!

Таню,не сумніваюся, що особисто Ви - людина з відчуттям справедливості, щира душа, але є, на жаль, перевертні в пагонах, що за одне з бандитами. Народ не хоче диктатури, північнокорейського, білоруського чи їм подібних варіантів. І ми, літератори, маємо дихати вільно, а не остерігатися арешту за переконання. Вірш, як завжди, - майстерний!

"Чтобы не пеплом хлеб посыпать, а солью" - дай, Боже. Гарно написано, але пан Іван правий у своїй незгоді - як би ми того не хотіли, у світі шанують Бога у різних його проявах і нічого тут не вдієш.

Поетична мова, мудрі слова - оці, вчитаймося:
"Горе тим, що зло називають добром, і добро – злом, пітьму вважають світлом, і світло – тьмою, гірке вважають солодким, і солодке – гірким! Горе тим, що мудрі у своїх очах і розумні перед самими собою! Горе тим, що сміливі пити вино і сильні готувати міцний напій, які за подарунки виправдують винного і правих позбавляють законного! За те, як вогонь з’їдає солому, і полум’я знищує сіно, так зотліє корінь їх, і цвіт їх розвіється, як порох; тому що вони відкинули закон Господа Саваофа і знехтували слово Святаго Ізраїлева. За те запалає гнів Господа на народ Його, і простягне Він руку Свою на нього і вразить його, так що здригнуться гори, і трупи їх будуть як гній на вулицях. І при всім цьому гнів Його не відвернеться, і рука Його ще буде простягнута. І підніме прапор народів далеких, і дасть знак тому, хто живе на краю землі, – і ось, він легко і скоро прийде…” (Іс. 5:20:26)

Аноніме, на всі запитання відповісти не можу, про жертви - тим паче. Я проти офір людських. Я лише побажаю дивитися на всі події самому, дивитися більше, пильно, ширше - як птах))) і найголовніше - справді як християнин) Будьмо!

Уважаемая Марта, отвечая на Ваш ответ всем иудеям, хочу сказать, что мне по рождению и вере так же далеко от иудея, как Вам, к сожалению, от объективного понимания ситуации. В таких противостояниях противоборствующие стороны обвиняют друг друга, находя для этого убедительные аргументы. Но эта не война экстремистов с доблесным "Беркутом", это война против ненавистной власти, бесстыдной, заворовавшейся, зажравшейся, ни во что не ставящей свой народ. Конечно, среди этого народа есть люди числом немалым, которым неплохо живется при существующим порядке и им кажется, что вполне обяснимое желание остальных жить в своей стране хорошо не что иное как посягательство на государственные устои. Во всех нынешних бедах заслуга властей определяющая. И не вина этих людей, что на их пути безответственная власть ставит таких же молодых парней, одетых в военную форму. Писать о "заслугах" власти можна целые тома, но, если Вы, гражданин и поэт, не хотите их видеть, то Зачем?!

Аноніме, прошу не слебізувати на такі болючі теми про живих і мертвих, ще ненароджених сюди додайте.... Що я маю на увазі, те я написала прозоро: живіть, як християнин, кожен відповість сам - і за діяння, і бездію. І за втрату свідомості). Я за те, щоб бути притомними.
Все.

Аноніме, Ви написали коментар, звертаючись до мене.

"А-а-а!Зрозумів!Ви маєте на увазі, що вони(убиті) мертвими прикинулись...Так?"

У ньому прозвучало запитання і неабиякий сарказм. Я відповіла. Сподіваюся, що вичерпно.
Полеміка зайва.

Люби!... Це теж із Святого письма.
Забираю усі свої запитання, що звучали до вас особисто... Час загоїть усі рани...