Соснам заздрю, що, мов скалолази,
на вершини гірські одчайдушно вилазять.
Гірськолижникам заздрю, що в космічному леті
здатні творить неймовірні й в уяві свої піруети.
Тірольцям заздрю, котрі гадки не мають,
що їм пощастило оселитись в такому раю…

Віднайти потрібну рибу
у безмежному морі риб.
Рибу, яку дарував тобі
Господь.
Вона зачаїлася в намулі,
як невловима істина.
Хижа чи добра,
вона чекатиме на тебе

ВИБРАНА ПРОЗА l Анней Луцій Сенека «Моральні листи до Луцилія. XXl - XXII» Анней Луцій Сенека «Моральні листи до Луцилія. XXIII - XXIV» Анней Луцій Сенека «Моральні листи до Луцилія. XXV - XXVI» Анней Луцій Сенека «Моральні листи до Луцилія. XXVII -

Земля чекає снігу – ковдри, хустки,
Щоби зігріти зерна і коріння,
Щоби весною не постала пустка,
А проросло посіяне насіння.

Щоб ми зібрали хлібні урожаї
Й до столу мали свіжі паляниці…
Дощами осінь плаче нині в краї,

В долонях літа ранки й вечори,
Що стежками щодня біжать до бору.
А спіймані тополями вітри,
Толочать жито, утікають з двору.

В обнімку із роменом деревій
Шепочеться із травами на лузі.
Годин щасливих тихий давній стрій

Говорять, то у давнину було,
Велике плем’я у краю жило.
Князь правив краєм, а під ним бояри,
А в кожного із них ще й слуг отара.
Бояри, хоч земель і злата мали,
Та їм, як завжди всього було мало.
Народ простий сумлінно працював
Та всю оту ораву год

Продовження розповіді: Еол. Лестригони. Цирцея)

1.
– Потім був острів Еолія,
жив там Еол біля брами
(в нього здавен – монополія
на керування вітрами).

Змовкла раптово зозуля
Й більше уже не кує, –
Жалом розпеченим куля
Впнулася в серце твоє.
Нагло ходу зупинила
Й душу прорвала на крик,
Хоч богатирської сили
В тілі мав повно “Мужик”.

У наглухо закритій домовині
Мене з'їдають білі черв'яки.
Я дописав усі свої рядки,
І чорна стрічка на моїй світлині.

Гниють печінка, серце і легені,
Від мене залишаються кістки.
У наглухо закритій домовині

– Ну, что? – спросил я своего сослуживца, почти предвидя ответ. – Ужас, – как-то неохотно выдавил он из себя, и при этом, как мне показалось, его даже передернуло. Не понаслышке знал я,что Михаил всегда как-то болезненно неохотно расставался с деньгами,

Біля мого двору
щодня проїжджає
на велосипеді
якийсь чоловік.
Що приховує його відлога?
Таке враження, що там
не обличчя, а череп.
Там прихований

Державна нація притягує чужих, бездержавна – відштовхує своїх. І українців і євреїв інстинкт виживання змушував приховувати своє походження. Пам’ять людства переобтяжена негативними ярликами. Потвори хоч і неповторні, але насамперед потворні.

Лиш тільки пилом сніжним
Укритий зимний шлях,
Та і морозить ніжно
Всю зиму по ночах.
Морози десь позаду
Поскрипують ледь- ледь
І довгі снігопади
Не пнуться наперед.

Створюють світ між собою,
Душі
Прагнуть єднання у тиші,
Подих
З’єднує такт в один порух,
Тнок -
Лід у гарячих руках тане...

Я і північ .І з нами тиша.
Ці незвично безмовні ночі
Журно просяться у вікно.
Знову жду- ти мені напишеш
Що мене цілувати хочеш,
Я для тебе- хмільне вино.

Знов проснусь на твоїй подушці,

Домовина – не дім, а притулок
перед переселенням у засвіти
та ще артефакт для археолога
про епоху, в яку
небіжчику довелося жить.
Хрещеним був я в дитинстві,
а гріхи відмолюю і захисту
для себе і родини прошу