ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2024.06.21 00:44
Немає більше й сліду від бравади,
З якою в душу стукала весна.
Я п'ю ґлінтвейн, що пахне листопадом,
Дивлюсь на осінь зі свого вікна.

Самотня осінь - спогадів створіння,
Надії цукор, а на рану - сіль.
Я п'ю гіркий ґлінтвейн, напій осінній,

Володимир Ляшкевич
2024.06.20 22:09
Тебе накриє у найважчу мить
тієї пісні давньої торкання,
і всутеніле серце звеселить
її давно забуте привітання.

Посеред полум’я і самоти,
на вістрі пострілу, снаги й знемоги,
тобі відкриється, що здатен ти

Іван Потьомкін
2024.06.20 21:20
Щоб ускочить у прірву, не потрібен трамплін. *Як королі голі, то й лакеї здіймають лівреї. *Людина, як слимак, йде до себе кружним шляхом. *Великі лунатики не потребують Місяця. *Чимало хто жив не власним життям, прагнучи уникнути чужої смерті. *Не

Євген Федчук
2024.06.20 16:31
Сидять діди на колоді. Сидять, розмовляють.
А тут раптом хтось на джипі повз них пролітає.
Куряву здійняв велику, курей розполохав.
На Рябка, що зазівався, не наїхав трохи.
- Було дурне, - дід Микола промовив сердито, -
Дурним воно й залишилось, хоча

Самослав Желіба
2024.06.20 12:10
Тут були жарти,
Тут були приязності.
Добрі ми друзі,
Хоч і сварились часто,
Хоч не завжди й ладнали.

Ольга Олеандра
2024.06.20 10:37
Скажи, ти як? Я дуже хочу знати.
Прийшли, будь ласка, вісточку якусь.
Ранковим променем ти можеш обізватись
чи шепотом дощу.
Я вчусь
побаченням крізь видиму роздільність.
Пишу тобі повітряні листи.
Так хочу вірити, що це не безнадійно…

Володимир Каразуб
2024.06.20 09:21
Так звучить правда: поскрипом шафи до якої підійшла жінка.
Так звучить місто.
«Хіба не дивно, — казала вона розповідаючи про пожежу, —
Я почула голоси людей через вікно.
Вони кричали, аби я виходила, бо в домі щось загорілося».
«Виходь, Анно, пожежа

Віктор Кучерук
2024.06.20 04:36
Уже запахло розімліле літо
Густим настоєм липового цвіту,
А вітер намагається безсило
Випростувати б’уряни похилі.
Уже троянди ясним цвітом повні
Дрімають німо в тиші невимовній,
А розпашіла височінь безкрая
На хмари перламутрові чекає.

Артур Курдіновський
2024.06.20 01:50
Верлібром він ніколи не писав.
Увесь він був в рядках твердої форми.
Він вуха затуляв від крику горну,
У септимах він бачив міць октав.

Вона любила тільки вільний стиль:
По склу металом, крилами по небу.
Метафори складні - лише про себе...

Микола Соболь
2024.06.19 20:21
Цікаво Редакція майстерень желібу на місце поставить чи пальчика посмокче і зробити вигляд, що все добре?

Іван Потьомкін
2024.06.19 17:33
Голод і спрага світ за очі лиса погнали
І привели нарешті в виноградник.
Прокравсь і мало не спритомнів:
З гілок звисали соковиті грона.
Ось розігнавсь, підскочив...
На радощах навіть заплющив очі.
Був певен, що ягоди вже в роті,
Та тільки гепнувся

Самослав Желіба
2024.06.19 17:18
Я всміхнувсь тобі,
І ти мені зненацька,
На єдину мить.

Світлана Пирогова
2024.06.19 13:43
О, як же на душі буває кепсько,
Коли розчарувався у любові,
Неначе дощ химерний б'є в обличчя.
Байдужий вітер виє й гірко кличе
Туди, де загубили, ніби кепку,
Чуттєвості дарунок, ніжне слово.

Дорога вже закидана камінням,

Юрій Гундарєв
2024.06.19 09:26
Лети, мій вороне, лети крізь наш одвічний лютий. Обабіч смерті, вздовж мети. Наші гріхи спокутуй. Крізь вщент посліплих янголят, крізь згарища та хащі. Через засніжені поля, де міцно сплять найкращі… Цю сторінку мого щоденника присвячую поету з Черн

Микола Соболь
2024.06.19 06:39
Водограй струмує прохолоду.
День липневий – це суцільний пал.
Із жагою п’є голубка воду,
потяги приходять на вокзал.
Від жари зомліли геть таксисти,
ціни різко вгору поросли,
вже п’ятсот, кого везли за триста,
прибуває поїзд із Москви.

Віктор Кучерук
2024.06.19 04:42
Щоб порушити морок мовчання
Та прогнати з душі чорний сум, -
Розбуди мене світлом світання
І позбав нісенітниці дум.
Доторкнися до тіла рукою,
Опісля порожнечі розлук, -
Притулися до серця щокою,
Щоб почути тепло його й стук.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Самослав Желіба
2024.05.20

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19

Артур Курдіновський
2023.12.07

Галюся Чудак
2023.11.15

Лінь Лінь
2023.10.26






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Роса (1964) / Проза

 Свєтка

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.


Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2010-02-27 23:24:58
Переглядів сторінки твору 2261
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.804
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2020.03.17 20:38
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сергій Філіппов (Л.П./Л.П.) [ 2010-03-06 12:29:18 ]
по воду
у бік ставка
пустий
ридаюча компанія
пішли до ставка
Лють
по вигляду
з-за
листочок


Дуже славно, що працюєте у цьому жанрі. Дитяча література у нас, мабуть, найбільш нерозроблений горизонт.
Декілька зауважень.
1. Чітко спробуйте уявити аудиторію, для якої пишете. Якщо це дітлахи, то якого саме віку. Якщо цільова аудиторія більшості оповідань - діти молодшого шкільного віку, тобто ровесници Свєтки, то "Поганий вчинок" - це текст, орієнтований на старший вік, а "Лють" - для ще доросліших. "Остання зустріч" - взагалі лежить поза контекстом низки попередніх оповідань і логічно з ними не сполучене.
2. За водою пливуть вінки, а ми ходимо по воду.
3. Не в сторону, а у бік ставка.
4. Все-таки доладніше було б ужити слово порожній замість пустий. У дитячій літературі завжди варто послуговуватись найбільш прийнятними до вживання словами.
5. Ридаюча компанія - гурт, компанія, що ридала, ревла.
6. По вигляду - з вигляду, на перший погляд.
7. З-за спини, але через якісь документи.
8. листочки, схожі на гусячі лапки, але дав аркуш, аркушик паперу.
9. "Варила вареня" - таке гарно звучить у скоромовці, а от у прозовому тексті, та ще й двічи - сумнівно.
10. В межах кількох речень 8 разів повторюєте "іграшки", які так цікаво можна було б замінити на ляльок, ведмедиків, м'ячики. Те ж стосується і "пішли до ставка".
11. Хоч я давно вийшов з молодшого шкільного віку, але й мені важко второпати, що там у Свєтки за така сімейна драма проглядає крізь сільську ідилію, вигаптовану бждолами і гусячими лапками? То мама спокійно варить вареня, а тато катає дівчинку на вантажівці, а то раптом батьки полишають її напризволяще. Адже такі деталі, як документи у школі, день народження говорять не про короткочасну розлуку, а нагнітають драматизм.
12. І зрештою, не можу не зазіхнути на найсвятіше. Хочу навести слова з книги Бориса Антоненка-Давидовича "Як ми говоримо".
Жора чи Юрасик, Женя чи Євгенко?
„Жора i Женя побились об заклад, хто з них з’їсть бiльше кисличок. Не тiльки Свєта, що перед цим бiгала з хлопчиками наввипередки, але й Маша, яка сама могла впорати чимало кислиць, з жахом дивились, як хлопчаки над силу запихають собi в роти маленькi яблучка, що нiяк не хочуть бiльше туди лiзти“. Це уривок з оповiдання для дiтей. Якби оповiдання було перекладом iз росiйської або в ньому мовилося про маленьких персонажiв десь у Росiї, — все було б у ньому цiлком природно, та ба, автор — українець, дiя вiдбувається на Українi, а герої оповiдання — українськi дiтлахи, що живуть, ростуть i бавляться на тiй землi, де з дiда-прадiда дiтей ласкаво звали Юрко, або Юрасик, Маруся, або Марiйка. Важко сказати, чому автор дав перевагу „Жорi" над „Юрком“, „Женi" над „Євгенком“, „Свєтi" над „Cвiтланкою“, а з „Марiйки“ зробив „Машу“. Можна було б не звертати уваги на незвичайнi ласкавi найменування українських дiтей в одному художньому творi, але цей автор — не одинак. Дуже часто в українськiй дитячiй лiтературi стали появлятися Гришi, Васi, Колi, Петi замiсть Грицькiв (або Грицикiв чи Гри-цунь), Василькiв, Миколок, Петрусiв (або Петрикiв). Невже нашим авторам стали чомусь не до вподоби цi лагiднi й милозвучнi ласкавi дитячi iмена? Дивна рiч, тим бiльше, що й росiянам подобаються деякi українськi ласкавi iмена, через те можна назвати не одну Оксану — росiянку не тiльки в Києвi, а й у Москвi, яку батьки волiли назвати українським iм’ям, а не росiйським „Ксения“ чи ласкаво — „Ксюша“.

Бажаю гострити і не складати зброю.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Роса (Л.П./М.К.) [ 2010-03-06 21:12:27 ]
Дякую за коментар, Сергію. Але Ви помилились. Це не дитяча література, це дорослим - про дитяче бачення. А "Свєтка" - тому що "Світланка" звучить ніжно і м'яко, а це ніяк не пасує характеру цієї дівчинки. "Світлана" - занадто по дорослому. Серед Ваших зауважень є доречні, та є і поверхневі. Наприклад: "тато катає дівчинку на вантажівці". Якби тато і справді катав її, то вона б знала, як з двері відчинити. Але дякую. Те, що доречно, я обов'язково виправлю.