Дякую, Тетяно!

Запитай у Ганни Осадко, хто така Тенар. Це просто її пісня, звернена до Геда.

***
Ну Слава Богу - що після такого "тиняння по колу" - нарешті знайшла те "що поряд було". Вібулося!(зараз Іринка усміхнеться):-)

Мирославо,
Вірш хороший і в цілому вдався (меланхолічний правда).
Ось дрібні моменти, які на мою думку не є зовсім вдалими.
(Це лише моя думка - для інших можливо ці моменти будуть одним позитивом.)
***
"безкінечно близьким" - Гм. Щось тут барахлить - не знаю правда що...
***
"і мій розум нарешті розгледів тепло" - не сприйнялось :(

Удачі,
Юрій

Дякую, Юрію, за комент!
Наскільки за Вами помітила, то Ви намагаєтеся бути уважним, але не до кінця. Річ у тому, що зазвичай Ви підходите до твору лише з власними відчуттями і знаннями, а для того, щоб зрозуміти когось іншого, цього не досить. Скажу чесно, бувають моменти, коли я дійсно не сприймаю деяких віршів з першого разу. Тоді намагаюсь вникнути в кожне слово поступово, з прив'язкою до інших, щоб картина була довершеною, або взагалі залишаю вірш недоторканим своїми нерозуміннями.
От тільки погляньте - Ви взяли лише частинку слів і їх право на життя піддали сумніву, а ця частинка лише початок думки: "...завжди безкінечно близьким,
Та настільки й чужим..." Невже тепер Ви вважаєте, що щось барахлить? Все просто. Малося на увазі, що людина може бути завжди поряд, і не обов'язково фізично, але вона завжди буде належати і іншим, без прив'язки до однієї особи. Нехай вибачають мені особи, які озвучили і сприйняли ці слова, але я їх відразу відчула правильно...
Щодо іншого Вашого несприйняття, то і тут Ви не захотіли додумати. "...і мій розум нарешті розгледів тепло..." - невже Ви ніколи не знали про сповільнену дію розуму? ;) Ми завжди відчуваємо щось раніше, але розуміння цього приходить з невеличким запізненням.
Будьте пильними, Юрію! ;) І Вам хай щастить!

Ростику, і Вам спасибі за розуміння!

Ой, і справді - не уважний... не розгледів ще мій розум тепла...
Добре що Твоїй героїні це вдалося... :-)
Творчих успіхів,
Юрій

Дякую, Юліє!

яке ж воно близьке... У Вас надзвичайна здібність, Мирославо, передавати порухи душі так поетично і разом з тим не вичурно. І так це у Вас природно виходить у довгих рядках.

Щодо змісту:) дуже хочеться вірити у те тепло, яке виростає із кохання, яке не збулося... але не вірю:) бо коханню у взаємному теплі - тісно...

Ірино, дуже тяжко у це повірити, коли сліпо болить. Але варто зрозуміти, що справжня Любов дарує лише тепло. Так не буває? Тоді це не Любов. Якщо любиш, то віддаєш, не чекаючи нічого у відповідь.
Люби натхненно, живописно
І неповторно водночас -
Любов тоді знаходить нас,
Коли приходить безкорисно.

Та буває... Тільки так і буває. Інакше якраз не буває. І ти це описала у своєму вірші. краще, вже й не скажеш.

:)