Найліпше вдався третій куплет, але вірш загалом поганий. Передусім тим, що книжний, недостатньо проспівчутий.

Міряю щирістю. Що таке поетичність, поясніть мені? Це якесь "общее место". Хто і якими мірками міряв поетичність, прозовість чи там що тексту? Ми живемо не в епоху класицистичних "слогів", коли боялись матюків чи "туалетів" у віршах. звичайно, не в них основна цінність - типу хто крутіше загне, але й не в зацитовано-заслинених книжками, критиками й філологами фразах.

Вау! Ірино, тут ви не праві. Божественна природа світу ні краплі не змінилася від того, що маси отримали більше свободи. Поетичність світу - річ незмінна, бо не людьми створена? А щодо класицизму і інших напрямків поетичного мистецтва, то все залежить від світоглядної конструкції автора. Мені, наприклад, більше імпонує Маринина щирість крупними буквами і всім переднім планом вірша, аніж модерністичні самообмани і заперечення, за якими їх автори не живуть. Інша справа, що передній план бажано залишати для чистого повітря і сонячного світла.

Щодо необхідності кропіткої роботи над фразами, Марино, то тут Ірина Новіцька права. Але висловилася вона на сторінці вашого вірша таки не коректно.

Отож Ірино, повертаючись до Поетичності, це все таки звучання, розмір, порядок Життя від Творця, це як свобода, як любов, як творчість - риси Творця, які неможливо повністю описати, але у цьому живе людство, а не навпаки.

Щодо необхідності кропіткої роботи над фразами, то цей вірш варто переписати наново. І над кожним словом десять разів подумати - не для того, щоб зоригінальничати, ні, а для того, щоб сказати нарешті про те, що ти бачиш, а не що вже багато разів повторювали цілі поетичні школи. Вникнути в картину, яку хочеш зобразити, забути про літературні зразки й авторитети. Якщо на меті саме щирість.
Один арабський поет учився поезії тим способом, що спочатку завчив тисячу віршів класиків, а потім забув. Прийняв дух поезії, забув її штампи. Вам це теж не завадить.
Модерністичні самообмани і заперечення випливали аж ніяк не з доброго гумору авторів і тим більше не з їх бездумності. Говорю про справжніх і уславлених історією митців того часу, а не про тих, хто публікувався на сторінках часописів для голого самоствердження й марнославства. Таких теж було немало. Як і в кожному напрямі, той же класицизм включаючи.
Поетичність світу відрізняється від поетичності фрази. Вона в крові, в натхненній

(продовження) молитві життю, а поетичність фрази - у вірші й поділяється на поетичність і "поетичність".
Тепер трохи зрозуміліше і коректніше?

Істина у всі часи була однакова. Змінювались лише декорації нашого життя-театру. Суть поезії не в кропіткій роботі над фразами (хоча це також дуже важливо), адже вона йде від серця, яке здатне усе зрозуміти без слів. Найголовніше у вірші - це ідея та музика. Якщо автор б"ється над хитромудрими фразами та слівцями типу "ентропії" чи щось таке, то він може здивувати читача своїм словарним запасом або вмінням формулювати думку. Однак це ще не означає, що вірш ллється чарівною піснею. :)

Мушу зізнатися, оратор-полеміст із вас набагато кращий, ніж поет. Я цілком розумію, поважаю і підтримую ваш останній коментар. Думки, висловлені нами, однаково справедливі, головне не втрачати з поля зору альтернативного погляду - це назагал рецепт доброї поезії.
Зауваги.
1. Абсолютної істини не існувало ніколи, окрім, можливо, Бога. Але я не теолог. Тому не можу нічого додати.
2. Інтелект і почуття, музика й ідея, робота над фразами та співання як бог на душу покладе - це такі речі, що переборщити в якійсь одній означає попсувати хитку гармонію. Співвідношення для кожного своє.
Дякую за смайлик. Чиню аналогічно
:)

Та не дратуйтеся, Володимире. Випадкова "осічка". Ми ж то знаємо рівень авторки. Прислухайтеся, Марино, зніміть, бо вірш справді слабкий.

Люблю дикобразів. Вони такі колючі, несмачні, а головне - творчі натури!:):):)