ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Пиріжкарня Асорті
2024.09.28 22:14
***
ночам на зміну дні приходять
між ними ранки й вечори
пантрують зорі сонце й місяць
згори

грицько був парубок моторний
і доглядав козу й свиней
сміявся кум казали люди

Юлія Щербатюк
2024.09.28 21:41
Осінній мотив
Заплітає вітер листя тополине,
Золотава осінь в вікна загляда.
Десь, за теплим літом, клин птахів полинув,
І зимова в ранках чується хода.

Ще осіннє сонце небо ніжно пестить.
У його промінні тішиться блакить.
Павуки мережив вже не будуть плести, -

Іван Потьомкін
2024.09.28 14:04
***
Усе частіш спада на думку Богу
Як янголи тримаються ще там, у горніх висях,
Бо ж глупота людська сяга все вище й вище?
Мабуть, бояться вже на Землю сходить,
Принишкли біля Всевишнього господи.
Уже й самі розказують, мов казку,
Як їм хотілось аж до с

Світлана Пирогова
2024.09.28 10:42
Дарована
Не писали би ні віршів, ні романів,
Не буяло б навесні зело.
Без любові пересохли б океани,
Без любові сонце не зійшло б.

Не зустрілись би закохані ніколи,
І дитини не почули б сміх.
Без любові вся планета охолола б,

Козак Дума
2024.09.28 09:52
Тон і моветон
Коли панує моветон
у цілоденній каламуті –
уже чіпляються за тон,
не апелюючи до суті!.

Микола Дудар
2024.09.28 08:43
***
Висять на гіллі абрикоси…
Здалеку манить самота…
А тут ще вітер голо - босий
І не покинеш блокпоста
Щоби тако пірнути в серпень,
Забути геть, бронижилет...
У цю прийдешню літа зелень
Зустрітись з кумом Василем…

Віктор Кучерук
2024.09.28 06:39
* * *
Дні стають короткими, як миті
Нещодавніх зоряних дощів, –
Жалюгідні залишки блакиті
Одягнули з хмарності плащі.
Тьмяне мерехтіння листопаду
Кожен день нагадує про те,
Що уже лишилося позаду
Швидкоплинне літо золоте.

Микола Соболь
2024.09.28 05:24
Криниця
На криниці збоку, на гвіздочку,
зачекалась кварта спраглих губ:
«Йди водиці зачерпни, синочку,
та присядь у затінок під дуб».
Кажуть: неживе не розмовляє
та душею зовсім не кривлю,
якщо йшов хоч раз до виднокраю,
стріти мав криниченьку свою.

Микола Дудар
2024.09.28 03:02
***
Зросли, чи ні, поміж тривог
Не відповім… відповіси
Якщо ти є той самий Бог,
Чому лютуєм від Краси,
Вона ж не ділиться на двох?
Отож…

Біжиш, чи ні, словами між

Леся Горова
2024.09.27 15:47
Косий дощ (пісня)
Дощ у шибку стукає косий
Вітром кинутий іздаля,
Сотня крапель дзвінкоголосих
Ніжно ім'я твоє промовля.

Він малює й змиває букви ,
Я вдивляюсь у мокре скло.
Скільки ще цій розлуці бути ,

Юрій Лазірко
2024.09.27 08:08
А війна війною
Геееей!...
Гея-гея-гея-Геееей.

А війна війною,
а поля кістками...
Запеклися кров'ю
імена у камінь,

Микола Соболь
2024.09.27 06:08
* * *
Посіє осінь мжичку. Хай росте.
Такі часи: нікому не догодиш.
Стає все більше листя золоте
і сонячної меншає погоди.

Примружу очі, обпекла краса,
всі літні барви в першім падолисті,
високі до нестями небеса,

Віктор Кучерук
2024.09.27 05:24
* * *
Твоє волосся вбране в квіти
Леліло барвами лугів
І сильно пахло розігрітим
Манливим духом літніх днів.
Воно текло привабно в жменю,
Долоні повнячи теплом, –
І серце билося шалено,
І мріям ліку не було…

Микола Дудар
2024.09.27 04:59
***
Збережи для себе пам’ять… Будь-яку
Зупинись, заляж та хоч би де
Бажано без сліз, до коньяку
І ніяких мов щоб про буфет…

Вигукни собі щось… вигукни будь-що
Запереч тим вигукам, станцюй…
І не передумаєш якщо,

Артур Сіренко
2024.09.27 01:07
Дядько Гуня
Сталося це 7 липня 1977 року, в день коли совкові містики і повітові пророки вважали, що настане кінець світу сього. Всесвітньої катастрофи не сталося, але кінець світу настав в межах однієї комунальної квартири в місті, що було забуте Богом і літераторам

Сонце Місяць
2024.09.26 18:39
sent
теми що давно & всім від них тошно
операції в маніпуляційній о так
скидання масок демаскує тотожні
злотогінний сезоноксамит ну-да

& де-небудь у жмеринці чи в криворівні
сходить місяць сріблиста його печать
на устах тліє млість і мовчатимуть півні
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів


Поетичні Майстерні



 Нові автори (Поезія):

Джура Заморочник
2024.09.28

Фоміч Валерій Андрійович Пожежник
2024.09.25

Васка Почеркушка
2024.09.16

Антон Мог
2024.08.20

Ілля Шевченко
2024.08.17

Юлія Рябченко
2024.08.04

Мирослав ЕкманКременецький
2024.07.25






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія





  Вірші, проза, аналітика, огляди
Автори / Марина Цвєтаєва (1892 - 1941) / Вірші

 x x x
...
перейти до тексту твору




Найвища оцінка Редакція Майстерень 7 Любитель поезії / Майстер-клас
Найнижча оцінка Інґвар Олафсон 5.5 Любитель поезії / Любитель поезії

    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)



Про публікацію
Дата публікації 2007-02-05 15:22:54
Переглядів сторінки твору 5108
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R
* Народний рейтинг 5.371 / 6.25  (4.807 / 5.7)
* Рейтинг "Майстерень" 5.877 / 7  (4.947 / 6)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.739
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2010.02.23 12:40
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ванда Савранська (Л.П./М.К.) [ 2007-02-13 21:00:02 ]
* * *
Як хороше, що ваш кумир - не я,
Як хороше, що хвора я не вами,
І що ніколи збуджена земля
Не попливе під нашими ногами.
Як хороше, що я - смішна й проста,
Розкута - і не граюся словами,
Не червонію, стиснувши вуста,
Зіткнувшися зненацька рукавами.

Як хороше, що вільно при мені
Мій ніжний, ви голубите другую,
Не даєте в пекельному вогні
Мені згоріти - бо не вас цілую.
Як хороше, що ви моє ім'я
Вночі і вдень не згадуєте всує,
Що у церковній тиші - ви і я -
Ніколи не почуєм: алілуя!

Від серця вдячного - уклін низький
За те, що з ним ви - у таємній змові! -
Мій спокій зберігаєте нічний,
За зустрічі вечірні - випадкові,
За наші не-гуляння в сяйві дня,
За зорі не над нашими серцями,
За те, що біль ваш - як не жаль! - не я,
За те, що хвора я - на жаль! - не вами!
7.12.2006


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ванда Савранська (Л.П./М.К.) [ 2007-02-13 21:13:42 ]
Поема Кінця (з М.Цветаєвої)
…………………
– Тоді простимося...

– Я зовсім так не хотів.
Не так. (Але потяг рушив!
Хотіння – це справа тіл,
Ми ж одне одному – душі

Віднині...) І не сказав.
(Так, в мить гірку розставання
Жінкам ви, немов бокал, –
Печальне право прощання...)

Це марення? Щось не те?
Я недочув, можливо?
(Коханці, немов букет,
Кривавую честь розриву

Вручаєте...) По складах,
Розбірливо: ви сказали –
Проститися? (Так спада
В хвилину жаги і шалу

Хустина...) У цім бою
Ви – Цезар. (О, випад наглий!
Трофеєм – мені ж мою
Назад повернути шпагу!)

І далі: – Двічі вклонюсь,
Бо вперше не перший, схоже,
Іду на розрив. (Сміюсь.)
– Ви це говорите кожній?

(А світ захитався весь...)
Помста і жест Ловеласа
Гідні і роблять вам честь.
Мені ж – відділяють м'ясо

Від кістки. – Усміх. (Крізь сміх –
Смерть. Бо померли хотіння.
Хотіти – це справа тих,
Ми ж одне одному – тіні...)

Останній гвіздок – ні, гвинт –
В труну свинцево-дубову.
– Останнє прохання: ви...
Ніколи, прошу, ні слова

Про нас... нікому із… ну...
Наступних. (Так стогнуть ноші
Поранених – у весну!)
– Так само і я вас прошу.

А перстень на згадку? – Ні.
(І погляд – бездонні версти
В далі, відсутньо-сумні.
Печать на серце – мій перстень,

На руку твою... Із'їм!
Без сцен!) – Чи варто спитати:
А книгу тобі? – Як всім?
Не треба зовсім писати.

Книжок...


.............
Перша, як в шахи? Ну от,
Мій хід – не буду втрачати.
Нас навіть на ешафот
Першими просять – до страти.

(Сльози, зрадливі такі, -
Як їх загнати у очі?!
Ось-ось потечуть річки.)
Побачите ви – не хочу!

–Прошу, не треба дивитись!!!

Гордо – очима
Лечу в вишину.
– Милий, ходімо,
Ридати почну!
5 -7.12.2006



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ванда Савранська (Л.П./М.К.) [ 2007-02-13 21:16:28 ]
Емігрантка
(з Марини Цветаєвої)

О ностальгіє! Вже давно
Ти мною викрита, мороко!
Мені байдуже, все одно –
Де абсолютно одиноко,

Якими бруками брести
Додому з кошиком базарним.
Мій дім… Чужий для мене ти,
Немов шпиталь або казарма.

Мені однаково – серéд
Якого натовпу пропавши,
Як звіру, їжити хребет
І витісненим бути завше

У себе, в почуття, на дно.
Ведмедем білим без крижини
Де не прижитись – все одно,
І де принижуватись нині.

Не втішить мови рідна суть
Молочним покликом одвічним.
Однаково мене не чуть,
Мене не зрозуміти стрічним.

Читач мій - поглинач новин,
Газетних тон пліток і бруду,
Двадцятого століття – він.
А я – до всіх століть вам буду!

Колода мертва – от і все,
Що залишилось від алеї.
Все рівно все втрачає сенс,
І, може, найрівніше – теє,

Далеке, як душа моя,
Що народилася колись-то:
Гублю ознаки й мітки я,
І дати зірвані, як листя.

Так не зберіг мене мій край!
В лиху годину навіть кату –
Як мою душу не розкрай –
Ні родимки не відшукати!

Всяк дім і храм мені пусті,
Усе одно, і все єдино.
Але як встане на путі
Мій кущ, і кущ отой – калина…
20.11.2006




Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ванда Савранська (Л.П./М.К.) [ 2007-02-13 21:19:07 ]
Про "Поему Кінця" вражений Б.Пастернак писав Цветаєвій: " Який ти великий, диявольськи великий артист, Марино!" (1926 р.)
P.P.S. "У Празі відбулася моя зустріч з Мариною Цветаєвою, пам'ять про яку я бережу і несу крізь все більше наростаючу гущавину часу..." – Костянтин Родзевич пережив М.Ц. на 47 років.


М. Цветаева
Поэма Конца
(Раздел 6, отрывок)

–Тогда простимся.

– Я этого не хотел.
Не этого. (Молча: слушай!
Хотеть – это дело тел,
А мы друг для друга – души

Отныне…) – И не сказал.
(Да, в час, когда поезд подан,
Вы женщинам, как бокал,
Печальную честь ухода

Вручаете…) – Может, бред?
Ослышался? (Лжец учтивый,
Любовнице, как букет,
Кровавую честь разрыва

Вручающий…) – Внятно: слог
За слогом, итак – простимся,
Сказали вы? (Как платок
В час сладостного бесчинства

Уроненный…) – Битвы сей
Вы – Цезарь. (О, выпад наглый!
Противнику – как трофей,
Им отданную же шпагу

Вручать!) – Продолжает. (Звон
В ушах…) – Преклоняюсь дважды:
Впервые опережён
В разрыве. – Вы это каждой?

Не опровергайте! Месть,
Достойная Ловеласа.
Жест, делающий вам честь,
А мне разводящий мясо

От кости. – Смешок. Сквозь смех –
Смерть. Жест. (Никаких хотений.
Хотеть – это дело тех,
А мы друг для друга – тени

Отныне…) Последний гвоздь
Вбит. Винт, ибо гроб свинцовый.
– Последнейшая из просьб.
– Прошу. – Ни когда, ни слова

О нас…никому из…ну…
Последующих. ( С носилок
Так раненые – в весну!)
– О том же и вас просила б.

Колечко на память дать?
– Нет. – Взгляд, широко-разверстый,
Отсутствует. (Как печать
На сердце твоё, как перстень

На руку твою… Без сцен!
Съем.) Вкрадчивее и тише:
– Но книгу тебе? – Как всем?
Нет, вовсе их не пишите.
Книг…

……………….
–Так первая? Первый ход?
Как в шахматы, значит? Впрочем,
Ведь даже на эшафот
Нас первыми просят… – Срочно

Прошу, не глядите! – Взгляд. –
(Вот-вот уже хлынут градом!
Ну как их загнать назад
В глаза?!) – Говорю, не надо

Глядеть!!!

Внятно и громко,
Взгляд в вышину:
– Милый, уйдёмте,
Плакать начну!
1924



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2009-08-27 10:06:21 ]
Геніальна річ, той найвищий рівень, від якого сучасна російська поезія, на жаль, стрімко котиться в інший бік.
Зате залишається українська поезія, з її боготворінням жінки, Вітчизни, гарної мови.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анна Куртєва (Л.П./Л.П.) [ 2011-12-31 23:39:16 ]
МАРИНЕ ЦВЕТАЕВОЙ

Встречной рябины вдруг красная кисть
К сердцу приникнет и хочет ожить
В чувствах дерзаньем, а в мыслях строкой -
Так мы и ходим, Марина, с тобой.

Ноябрь 1984

ЦВЕТАЕВОЙ

Долго рабыней твоих смелых уст
Буду, Марина. Обет мой не пуст.
Жаль, что при жизни отдать не могла
Море тебе твоего же тепла.
Боль, что в беде для натруженных рук
Мало нашлось настоящих подруг.
Стон, что от мира коварства и зла
Хлеба на день получить не могла.
Ах, как жестока с тобою судьба:
Дочек и сына спасти не смогла,
Нет на земле ни следа, ни креста,
Только сестра, дотянувши до ста,
Бродит среди безымянных могил...

Но поднебесье - твое навсегда...
Может быть, легче тебе, чем тогда?
Может, познала гармонию сфер
"С этой безмерностью в мире" без "мер"?
Слышишь, как в каждом российском краю
Шепчут стихи, как молитву твою?
Видишь, не спят по ночам ведь в домах,
Верность тебе обретая в томах?
Знаешь ли сколько достойных детей
Любят тебя все сильней и сильней?
Хочешь ответить словами? Прошу:
Ты продиктуешь, а я запишу.

1976 - 1994 г.