ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Бойко
2024.03.02 22:29
Гречні гречку поважають.
Гречні в гречку не стрибають,
Увіходять поволеньки
І кохаються легенько.

Гречні гречку не толочать,
Гречні гречно залоскочуть,
Гречні люди діють гречно,

Вікторія Лимар
2024.03.02 21:50
Смаки, кольори, вподобання всілякі
у кожного різні, звичайно, вони.
Тож хто заперечить їх цінність та якість?
Хто наслідки візьме на себе вини?

Ми різні наскільки, що інколи розум
не може сприйняти окремих речей,
які викликають обурення й суд.

Юрко Бужанин
2024.03.02 13:48
Органна музика звучить...
Зі сфер далеких, з–понад хмари…
З глибини сивої століть
До нас вона волає марно…

А людство слухає “попсу”,
Легалізує лихослів’я;
Над Божим світом чинить суд

Леся Горова
2024.03.02 12:02
Ранковий промінь у долоні.
Лоскоче березневий подих.
Незатишно і сіро поки.
Та рушили по вітах соки,
І сірокрилки невгомонні
Розтрушують зимовий спокій.

Він опадає м'яко, тихо,

Світлана Пирогова
2024.03.02 07:46
В-есна і жінка, звісно, неподільні.
Е-(Є) в кожній усмішка від Лади.
С-іяє сонце, дихається вільно.
Н-ароджують життя, рулади.
А як в романтику цілком пірнають!

І тануть всі сніги навколо.

Микола Соболь
2024.03.02 06:13
Ув іншім вимірі без воєн.
Там сонях сходить і росте,
і щастя сиплеться в долоні…
хоча я, звісно, не про те.

Тут у війни свої закони.
Як рясно пожинає смерть.
Кружляють над окопом дрони

Віктор Кучерук
2024.03.02 05:34
Ізнов розбилася посуда?..
Не переймайся сумно тим, -
Здавен так радість кличуть люди
І йде вона у їхній дім.
Переставай себе винити
І плакать гірко припини,
Адже на щастя посуд битий, -
Одвічно кажуть віщуни.

Ідан Мерол
2024.03.02 03:18
я не бачу себе в амальгамі розбитих дзеркал,
мої сни якнайкращий сценарій для Девіда Лінча.
в моїй пам'яті збій, а думки як бурхлива ріка
у потребі добути, принаймні, до першого січня.
як там далі ніхто не підкаже, хіба календар,
що безпрогра

Юрко Бужанин
2024.03.01 22:30
Сонце піднялося,
тане чоколяда...
У Маруськи мої
Скінчилась помада.

- Любчику, рятуй ня!
Що маю робити?
Не буду ж я з варгом

Ігор Шоха
2024.03.01 21:56
Сьогодні ще гуляю я
на березі крутому,
а уночі душа моя
цугикає додому.
І педалюю... уві сні
у неурочу пору
на двоколісному коні
верхи по косогору.

Юрій Лазірко
2024.03.01 20:21
я так собі гадаю
що ти є
ця впевненість
у день
таки грядущий
у непохитне
тремоло моє
в якому

Юрій Лазірко
2024.03.01 20:17
не складається
якось
братику
уціліти
наступному
авелю
у війни
своя математика

Володимир Ляшкевич
2024.03.01 14:48
З циклу "Від минулого до майбутнього", ново-ведичний реалізм Вступ Це четверта книга з цілісного циклу художніх авторських романів, написаних в стилі ведичного ново-реалізму. В ній розповідається про подальші здобутки головних героїв, що стають вс

Юрій Гундарєв
2024.03.01 12:19
Зайвий день нам дає Касіян,
щоб зробити те, що не встигли…
Цілий день для надій і бажань,
молитов про загиблих…

Зайвий день нам дає Касіян,
щоби швидше просохли очі,
на загоєння болісних ран,

Володимир Каразуб
2024.03.01 10:28
По сірому мосту розлуки
Поволі їде катафалк.
Над ним гроза і небо чорне,
І чорний птах.
Ідуть за ним в плащах широких
Суворі постаті війни,
І в кожній краплі зливи туга
Узята від сльози.

Ольга Олеандра
2024.03.01 10:01
Подих стік у груди і в них завмер.
Гулко поміж колон викроковує тиша.
Чи ти щасливий там, де ти є тепер?
Якщо цікаво, я тепер щасливіша.

Я відпустила нарешті свої жалі.
Йти не хотіли, чіплялись за звичне лігво.
Як розкормила їх – велети чималі,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Ярослав Бих
2024.02.14

Меланія Дереза
2024.02.08

Галина Украйна
2024.02.02

Ґадза Володимир
2024.01.31

Рікардо Лаер
2024.01.15

Котенко Вадим Бойко
2024.01.10

В Дольний Віктор Дольний
2024.01.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Марина Цвєтаєва (1892 - 1941) / Вірші

 x x x
x x x

Мне нравится, что вы больны не мной,
Мне нравится, что я больна не вами,
Что никогда тяжелый шар земной
Не уплывет под нашими ногами.
Мне нравится что можно быть смешной -
Распущенной - и не играть словами,
И не краснеть удушливой волной,
Слегка соприкоснувшись рукавами.

Мне нравится еще, что вы при мне
Спокойно обнимаете другую,
Не прочите мне в адовом огне
Гореть за то, что я не вас целую.
Что имя нежное мое, мой нежный, не
Упоминаете ни днем, ни ночью - всуе...
Что никогда в церковной тишине
Не пропоют над нами: аллилуйя!

Спасибо вам и сердцем и рукой
За то, что вы меня - не зная сами! -
Так любите: за мой ночной покой,
За редкость встреч закатными часами,
За наши не-гулянья под луной,
За солнце, не у нас над головами, -
За то, что вы больны - увы! - не мной,
За то, что я больна - увы! - не вами!

3 мая 1915




Найвища оцінка Редакція Майстерень 7 Любитель поезії / Майстер-клас
Найнижча оцінка Інґвар Олафсон 5.5 Любитель поезії / Любитель поезії

      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2007-02-05 15:22:54
Переглядів сторінки твору 4820
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R
* Народний рейтинг 5.371 / 6.25  (4.807 / 5.7)
* Рейтинг "Майстерень" 5.877 / 7  (4.947 / 6)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.739
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2010.02.23 12:40
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ванда Савранська (Л.П./М.К.) [ 2007-02-13 21:00:02 ]
* * *
Як хороше, що ваш кумир - не я,
Як хороше, що хвора я не вами,
І що ніколи збуджена земля
Не попливе під нашими ногами.
Як хороше, що я - смішна й проста,
Розкута - і не граюся словами,
Не червонію, стиснувши вуста,
Зіткнувшися зненацька рукавами.

Як хороше, що вільно при мені
Мій ніжний, ви голубите другую,
Не даєте в пекельному вогні
Мені згоріти - бо не вас цілую.
Як хороше, що ви моє ім'я
Вночі і вдень не згадуєте всує,
Що у церковній тиші - ви і я -
Ніколи не почуєм: алілуя!

Від серця вдячного - уклін низький
За те, що з ним ви - у таємній змові! -
Мій спокій зберігаєте нічний,
За зустрічі вечірні - випадкові,
За наші не-гуляння в сяйві дня,
За зорі не над нашими серцями,
За те, що біль ваш - як не жаль! - не я,
За те, що хвора я - на жаль! - не вами!
7.12.2006


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ванда Савранська (Л.П./М.К.) [ 2007-02-13 21:13:42 ]
Поема Кінця (з М.Цветаєвої)
…………………
– Тоді простимося...

– Я зовсім так не хотів.
Не так. (Але потяг рушив!
Хотіння – це справа тіл,
Ми ж одне одному – душі

Віднині...) І не сказав.
(Так, в мить гірку розставання
Жінкам ви, немов бокал, –
Печальне право прощання...)

Це марення? Щось не те?
Я недочув, можливо?
(Коханці, немов букет,
Кривавую честь розриву

Вручаєте...) По складах,
Розбірливо: ви сказали –
Проститися? (Так спада
В хвилину жаги і шалу

Хустина...) У цім бою
Ви – Цезар. (О, випад наглий!
Трофеєм – мені ж мою
Назад повернути шпагу!)

І далі: – Двічі вклонюсь,
Бо вперше не перший, схоже,
Іду на розрив. (Сміюсь.)
– Ви це говорите кожній?

(А світ захитався весь...)
Помста і жест Ловеласа
Гідні і роблять вам честь.
Мені ж – відділяють м'ясо

Від кістки. – Усміх. (Крізь сміх –
Смерть. Бо померли хотіння.
Хотіти – це справа тих,
Ми ж одне одному – тіні...)

Останній гвіздок – ні, гвинт –
В труну свинцево-дубову.
– Останнє прохання: ви...
Ніколи, прошу, ні слова

Про нас... нікому із… ну...
Наступних. (Так стогнуть ноші
Поранених – у весну!)
– Так само і я вас прошу.

А перстень на згадку? – Ні.
(І погляд – бездонні версти
В далі, відсутньо-сумні.
Печать на серце – мій перстень,

На руку твою... Із'їм!
Без сцен!) – Чи варто спитати:
А книгу тобі? – Як всім?
Не треба зовсім писати.

Книжок...


.............
Перша, як в шахи? Ну от,
Мій хід – не буду втрачати.
Нас навіть на ешафот
Першими просять – до страти.

(Сльози, зрадливі такі, -
Як їх загнати у очі?!
Ось-ось потечуть річки.)
Побачите ви – не хочу!

–Прошу, не треба дивитись!!!

Гордо – очима
Лечу в вишину.
– Милий, ходімо,
Ридати почну!
5 -7.12.2006



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ванда Савранська (Л.П./М.К.) [ 2007-02-13 21:16:28 ]
Емігрантка
(з Марини Цветаєвої)

О ностальгіє! Вже давно
Ти мною викрита, мороко!
Мені байдуже, все одно –
Де абсолютно одиноко,

Якими бруками брести
Додому з кошиком базарним.
Мій дім… Чужий для мене ти,
Немов шпиталь або казарма.

Мені однаково – серéд
Якого натовпу пропавши,
Як звіру, їжити хребет
І витісненим бути завше

У себе, в почуття, на дно.
Ведмедем білим без крижини
Де не прижитись – все одно,
І де принижуватись нині.

Не втішить мови рідна суть
Молочним покликом одвічним.
Однаково мене не чуть,
Мене не зрозуміти стрічним.

Читач мій - поглинач новин,
Газетних тон пліток і бруду,
Двадцятого століття – він.
А я – до всіх століть вам буду!

Колода мертва – от і все,
Що залишилось від алеї.
Все рівно все втрачає сенс,
І, може, найрівніше – теє,

Далеке, як душа моя,
Що народилася колись-то:
Гублю ознаки й мітки я,
І дати зірвані, як листя.

Так не зберіг мене мій край!
В лиху годину навіть кату –
Як мою душу не розкрай –
Ні родимки не відшукати!

Всяк дім і храм мені пусті,
Усе одно, і все єдино.
Але як встане на путі
Мій кущ, і кущ отой – калина…
20.11.2006




Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ванда Савранська (Л.П./М.К.) [ 2007-02-13 21:19:07 ]
Про "Поему Кінця" вражений Б.Пастернак писав Цветаєвій: " Який ти великий, диявольськи великий артист, Марино!" (1926 р.)
P.P.S. "У Празі відбулася моя зустріч з Мариною Цветаєвою, пам'ять про яку я бережу і несу крізь все більше наростаючу гущавину часу..." – Костянтин Родзевич пережив М.Ц. на 47 років.


М. Цветаева
Поэма Конца
(Раздел 6, отрывок)

–Тогда простимся.

– Я этого не хотел.
Не этого. (Молча: слушай!
Хотеть – это дело тел,
А мы друг для друга – души

Отныне…) – И не сказал.
(Да, в час, когда поезд подан,
Вы женщинам, как бокал,
Печальную честь ухода

Вручаете…) – Может, бред?
Ослышался? (Лжец учтивый,
Любовнице, как букет,
Кровавую честь разрыва

Вручающий…) – Внятно: слог
За слогом, итак – простимся,
Сказали вы? (Как платок
В час сладостного бесчинства

Уроненный…) – Битвы сей
Вы – Цезарь. (О, выпад наглый!
Противнику – как трофей,
Им отданную же шпагу

Вручать!) – Продолжает. (Звон
В ушах…) – Преклоняюсь дважды:
Впервые опережён
В разрыве. – Вы это каждой?

Не опровергайте! Месть,
Достойная Ловеласа.
Жест, делающий вам честь,
А мне разводящий мясо

От кости. – Смешок. Сквозь смех –
Смерть. Жест. (Никаких хотений.
Хотеть – это дело тех,
А мы друг для друга – тени

Отныне…) Последний гвоздь
Вбит. Винт, ибо гроб свинцовый.
– Последнейшая из просьб.
– Прошу. – Ни когда, ни слова

О нас…никому из…ну…
Последующих. ( С носилок
Так раненые – в весну!)
– О том же и вас просила б.

Колечко на память дать?
– Нет. – Взгляд, широко-разверстый,
Отсутствует. (Как печать
На сердце твоё, как перстень

На руку твою… Без сцен!
Съем.) Вкрадчивее и тише:
– Но книгу тебе? – Как всем?
Нет, вовсе их не пишите.
Книг…

……………….
–Так первая? Первый ход?
Как в шахматы, значит? Впрочем,
Ведь даже на эшафот
Нас первыми просят… – Срочно

Прошу, не глядите! – Взгляд. –
(Вот-вот уже хлынут градом!
Ну как их загнать назад
В глаза?!) – Говорю, не надо

Глядеть!!!

Внятно и громко,
Взгляд в вышину:
– Милый, уйдёмте,
Плакать начну!
1924



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2009-08-27 10:06:21 ]
Геніальна річ, той найвищий рівень, від якого сучасна російська поезія, на жаль, стрімко котиться в інший бік.
Зате залишається українська поезія, з її боготворінням жінки, Вітчизни, гарної мови.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анна Куртєва (Л.П./Л.П.) [ 2011-12-31 23:39:16 ]
МАРИНЕ ЦВЕТАЕВОЙ

Встречной рябины вдруг красная кисть
К сердцу приникнет и хочет ожить
В чувствах дерзаньем, а в мыслях строкой -
Так мы и ходим, Марина, с тобой.

Ноябрь 1984

ЦВЕТАЕВОЙ

Долго рабыней твоих смелых уст
Буду, Марина. Обет мой не пуст.
Жаль, что при жизни отдать не могла
Море тебе твоего же тепла.
Боль, что в беде для натруженных рук
Мало нашлось настоящих подруг.
Стон, что от мира коварства и зла
Хлеба на день получить не могла.
Ах, как жестока с тобою судьба:
Дочек и сына спасти не смогла,
Нет на земле ни следа, ни креста,
Только сестра, дотянувши до ста,
Бродит среди безымянных могил...

Но поднебесье - твое навсегда...
Может быть, легче тебе, чем тогда?
Может, познала гармонию сфер
"С этой безмерностью в мире" без "мер"?
Слышишь, как в каждом российском краю
Шепчут стихи, как молитву твою?
Видишь, не спят по ночам ведь в домах,
Верность тебе обретая в томах?
Знаешь ли сколько достойных детей
Любят тебя все сильней и сильней?
Хочешь ответить словами? Прошу:
Ты продиктуешь, а я запишу.

1976 - 1994 г.