МАГІСТРАЛ

Давно покрився пилом чорний фрак,
І потьмяніли камінці корони.
Пронизує мовчання телефона,
Вразливий спогад назавжди закляк.

Так важко волю стиснути в кулак,
Щоб не долати вічну заборону!
Давно покрився пилом чорний фрак,
І потьмяніли камінці корони.

Сон чорно-білий, той зловісний знак
Понищив жалюгідні перепони.
Тонкі лунають березневі дзвони.
Спізнився на життя. Питаю: "Як?"
Давно покрився пилом чорний фрак.

1

Давно покрився пилом чорний фрак,
Став темним урочистий зал червоний.
Та попри це, вже після котильйону
В душі уперто жевріє маяк.

Не помічає радісний дивак,
Що назавжди змістилися кордони.
Давно покрився пилом чорний фрак,
Став темним урочистий зал червоний.

Повісивши на себе всіх собак,
Прикрив рукою світло медальйона.
Позаду - тихий звук акордеона,
А під ногами - втрачений мідяк.
Давно покрився пилом чорний фрак.

2

І потьмяніли камінці корони...
Самотній долі все завжди не так.
А що, коли віднині дійсно брак
І совісті, і честі? Злі закони

Будують світ новий - шкідливу зону
Для душ тонких. Не вижити ніяк!
І потьмяніли камінці корони...
Самотній долі все завжди не так.

Можливо, десь красиві махаони
Літають і не знають, що їжак
Живе у світі заздрості, атак,
Тому тримає вічну оборону.
І потьмяніли камінці корони...

3

Пронизує мовчання телефона,
Чіпляє тиша на залізний гак.
Давно пішов на пенсію співак,
Вирощує рослини на балконі.

Тепер лише відлуння баритону,
В очах - жура, за спиною - рюкзак.
Пронизує мовчання телефона,
Чіпляє тиша на залізний гак.

Іде весна, та зеленіють крони,
А кожне дерево, немов юнак,
Чекає радість весняних відзнак.
Але в самотності - свої канони.
Пронизує мовчання телефона.

4

Вразливий спогад назавжди закляк,
Бо він не мав міцної охорони
Від світу, де рахуються мільйони...
Його носій - зажурений бідняк.

Та дух його - не зв'язаний кріпак,
І навіть у майбутнім не потоне.
Вразливий спогад назавжди закляк,
Бо він не мав міцної охорони.

Король колишній - відтепер батрак,
Тримає пістолет він біля скроні.
Заплющив очі добрі та бездонні.
Цей світ - і сам затурканий жебрак.
Вразливий спогад назавжди закляк.

5

Так важко волю стиснути в кулак,
Розумним бути на дурному фоні!
Спостерігають глядачі сторонні,
Чи не впаде життя мого літак.

Зустрічний - кровожерливий хижак,
А поруч - лицеміри безпардонні.
Так важко волю стиснути в кулак,
Розумним бути на дурному фоні!

Яке звання почесне - "одинак"
У скупченні напів істот картонних!
Всі зошити мої на підвіконні
Закликали в майбутнє йти, однак
Так важко волю стиснути в кулак!

6

Щоб не долати вічну заборону
Чи зберегти важкий тягар подяк,
На голову вдягаємо ковпак
І ходимо у ньому вже до скону.

Гримасу кислу, ніби від лимона
Ховали. Маскували післясмак,
Щоб не долати вічну заборону
Чи зберегти важкий тягар подяк.

Дурню кричить оратор з мегафоном.
Хто скаже інше - ворог чи відьмак.
Душевного тепла нема ознак.
Співаємо однаково, синхронно,
Щоб не долати вічну заборону.

7

Сон чорно-білий, той зловісний знак,
Зробив мене слабким, хронічно сонним.
Звертається життя нахабним тоном.
Переді мною - черговий вітряк.

Захоплено підмішує миш'як
Мені у страву доля монотонна.
Сон чорно-білий, той зловісний знак,
Зробив мене слабким, хронічно сонним.

Хотів би стати равликом слимак
І битву виграти зі скорпіоном.
Та невблаганним темним камертоном
Загнав мене в безвиході барак
Сон чорно-білий, той зловісний знак.

8

Понищив жалюгідні перепони
Шляхетний безкорисливий вояк.
І не здається темряві світляк!
Він силу п'є зі звуку ксилофона,

Що був колись єдиним еталоном...
Та не вщухає давній біль ніяк!
Понищив жалюгідні перепони
Шляхетний безкорисливий вояк.

Гучні, але порожні фанфарони
У дзеркалі побачили макак.
Тим часом непомітний середняк,
Промоклий від дощу та сліз солоних,
Понищив жалюгідні перепони.

9

Тонкі лунають березневі дзвони,
Вилазить перший з-під землі черв'як.
Вже отруїв повітря аміак,
Живим істотам шле страшні прокльони.

Минуле не пригадують бутони,
Летить у майбуття зухвалий шпак.
Тонкі лунають березневі дзвони,
Вилазить перший з-під землі черв'як.

Є місце ув останньому вагоні!
Чи встигну? Сумнів... Знову переляк!
Супроти вітру вирушив пішак.
О, як набридли серцю всі шаблони!
Тонкі лунають березневі дзвони.

10

Спізнився на життя. Питаю: "Як?"
Долав тунелі, довгі перегони.
Я слухав Баха болісну чакону,
А ноги обпікав мені будяк.

Тепер у шафі висить мій піджак.
Він пам'ятає всі старі салони.
Спізнився на життя. Питаю: "Як?"
Долав тунелі, довгі перегони.

Я тут - сумний чужинець, неборак!
Стоять навколо мовчазні колони.
Святині забираю та ікони.
Іду в минуле, шляхтич і простак.
Спізнився на життя. Питаю: "Як?"