…Ніколи не буває таке близьке до землі сонце, як у січні, коли воно, запалюючи сріблястим сяйвом зірки інею на стежках і деревах і обертаючи сніг в блискучу білу емаль, холоне в білих просторах засніжених полів. У п'ятнадцятиступневий мороз, блукаючи по вулицях, виходячи за город, мандруючи по садах, укритих глибоким шаром снігу, коли морозний вітер щипав похололі щоки, мені здавалось, що квітень легким подихом весняного вітерця торкається обличчя…

Перечитую роман Віктора Домонтовича «Дівчина з ведмедиком» і відчуваю, що мені відкривається світ надзвичайно обдарованого майстра слова…
Віктор Платонович Петров - філософ, літературознавець, антрополог, археолог, нарешті, розвідник… Доктор історичних і доктор філологічних наук.
Перший український постмодерніст, один з основоположників сучасної інтелектуально-психологічної прози. У художню літературу ввійшов під псевдонімом Домонтович, який він знайшов в українських документах литовського періоду: «той, хто багато каламутить».
Постать справді загадкова, невловима. Крилаті слова Григорія Сковороди «світ ловив мене та не спіймав» ніби сказані саме про нього...

…Важко повірити, що роман «Дівчина з ведмедиком» написаний майже сто років тому. Це, скоріше, твір, що переносить тебе у 20-ті роки минулого століття, але створений саме сьогодні. Стиль, атмосфера. Київ, Крим, Берлін. І кохання - головний герой і дві сестри… Одразу на думку спадають божественні рядки Павла Тичини: «Сестра чи Ви? - Любив…»
До речі, цей роман створено майже на тридцять років раніше скандальної набоковської «Лоліти». Майже та сама тема, але, здається, набагато глибше і вишуканіше.

Після повернення з-за кордону 1949 року Віктор Петров припинив свою письменницьку діяльність, не бажаючи вписуватися у прокрустові декорації соцреалізму. В самому розквіті твоочих сил замовк до кінця свого життя унікальний письменник європейського рівня.
І ще. Він зажди кохав лише одну жінку - дружину свого друга, видатного поета і літературознавця Миколи Зерова Софію. Після трагічної загибелі Зерова таки став її чоловіком. Другим. Він, хто звик завжди і в усьому бути першим, важко переживав цей свій порядковий номер…

Уже після його смерті почався справжній читацький бум, і не лише в Україні. Так, ще наприкінці 80-х у Нью-Йорку було видане тритомне видання творів Віктора Петрова-Домонтовича…

…У свіжому повітрі я почував себе дужим, міцним і певним. Я бачив застиглі сині губи, бліді пожовклі обличчя, сховані в каракуль комірів; я бачив спини людей, пригнічених холодом, і дивувався, як можна нарікати на січень, коли рожевими ранками в блакитних сутінках снігів сріблясте сяє сонце і вітер ніби по весні...

2026 рік