Я рада, що Ви впізнали мій погляд! Шкода тільки, що людина, для якої Я написала той вірш, абсолютно на мене не заслуговує. Щастя треба заслужити, Я, напевно, ще не заслужила.

А Ваш вірш Я би присвятило нашому спільному другу і ще додала, що ранити може не тільки слово, а й певні дії, яких Я від нього не чекала і, напевно, ніколи не зможу вибачити (впевнена, що для нього то не має ніякого значення), хоча Ви, дорогий Валентин, мене вбили морально не менше. Деколи двох почутих слів хватає, щоб розчаруватись в людині на все життя. Я би дуже хотіла, щоб Ви мені хоч щось пояснили і щоб Я змогла зрозуміти те, в що досі не можу повірити!

Найсмішніше те, що Я не вмію цінувати людей, які справді того заслуговують, Ви мені не раз про то говорили, а ще Ви попереджували мене, щоб не сприймала все серйозно, не вийшло.

Оцінила!Зробила висновки!Викреслила з списку моїх друзів деяких людей (це не про Вас, принаймні, доки ми не поговоримо). Сподіваюсь Я зможу дотриматись свого слова і більше НІКОЛИ НІКОГО не буду ставити на рівні з двома красунями, які заслуговують медаль "За вірність, чесність, відсутність цинізму, підтримку і дружбу".

Надіюсь, це залишиться між нами.

З повагою
щиро Ваша...