Пане Володимире, я дуже ціную те, що Ви даєте можливість всім бажаючим оприлюднювати свої твори на цих сторінках, як і Ваш час, що витрачаєте на коментарі, зокрема до моїх віршів. Проте я абсолютно не розумію мети оцього Вашого перекроювання чужих творів. Чесно кажучи, мене це просто обурило! По-перше, Ваші коментарі стосуються лише технічних моментів, але ж поезія - не якась технічна деталь, яку можна тесати і обточувати до безконечності, або й зовсім викинути. Скажіть, якби у Вас були якісь зауваження до звичайної скрипки, ви б узялися її переробити? У будь-якому разі, автентичний звук зник би назавжди, гарантую. До того ж, це не має жодного сенсу. По-друге, як хтось інший може знати або хоч приблизно передбачати, що відбувається на душі у автора, коли народжується той чи інший твір? Тому будь-які правки, чи доповнення, чи перекручування виглядають смішно, фальшиво, навіть часто принизливо. Коли я пишу, то відчуваю, що кожне слово чи розділовий знак - на своєму місці, що й творить внутрішню динаміку,яка, безперечно, не всім подобається. Але, вибачте, Господня молитва, на яку ви посилались в одному з коментарів, також далеко не всім до вподоби. І по-третє, я не вірю, що можна навчитись писати вірші. Навіть якщо поет і враховуватиме чиїсь коментарі (навіть дуже позитивні), він втратить при цьому частину своєї ідентичності, так, він буде писати добре, можливо, дуже добре, але не від себе. Я не повірю такій поезії. А це для мене головне. Коли я бачу, що людина істинно виразила те, чого прагнула (тому що просто не могла не писати), залишаючись чесною і відвертою сама з собою, а не озираючись на інших, і потім відпустила свій твір,- це жива творчість. Це - як дихання. Неможливо вдихнути по-новому те ж саме повітря, що вже пройшло крізь легені і кров, і створило життя... а Ви пропонуєте, апарат штучного дихання? Навряд чи така реанімація комусь насправді допоможе. З повагою і найкращими побажаннями