Більше друге, аніж перше, а ще більше реалізм, аніж друге. Дякую, Юліє.

Печальні у Вас настрої... Глибокодумні...

Дякую за коментар. Не було б печалі, не було б протилежного, або ми його непомічали б. Печаль теж потрібна.

Вірно, і Вам, безумовно, видніше.

А не цікавіше любити дружину, якої у вас немає? Може тоді і вірші були цікавішими та змістовнішими?

Цікаво що не сподобалося, Жорже?

Цікавіше невірне слово. Це ж зовсім інше, хіба ні?

Ну гаразд, Жорже. Цього разу я звісно не згоден з оцінкою, але дякую за увагу. Окрім того, ніхто не забороняв вам подумати, що я люблю жінку, яка, на жаль, не є дружиною. З тих чи інших міркувань. Віра, проте, залишилася.

Дякую, Ірино. Буду просити ще думки іншого редактора. І тоді вже вирішу, що робити.
Гарного вечора усім.

Що цікавіше - бути Жоржем Диким чи Олесем Холодним? З погляду людини сторонньої, всетаки краще бути Олесем, який відчуває життя, слово, поезію - є просто Людиною, яка живе змінюється, прислухається, і нарешті творить, творить як вміє, і це йому дається... Бути Жоржем - значить - зробити комусь боляче, плюнути в очі, не знаючи людини зовсім... і сміятися собі в куточку, який для нього рідний - той чорний кут, з якого людей, добра, поваги не видно... Видно тільки страшні тіні на стіні, яку сам обмалював у кольори темні неприємні... Злиття тіней і колір стіни накладаються на думки, на почуття, на рухи, на реакцію, на світобачення...Змін не буде! Хай живе Жорж! Хай дичіє разом з тінями, з якими він зрісся!!!

Спасибі, Мирославо і Василе, за добрі слова, Ви справді надали мені багато підтримки. Якщо чесно, то я уперше кардинально не згоден з оцінкою і ще ніколи не сумнівався в її об'єктивності (з боку редакторів), і оцінок Жоржа у тому числі. Ще раз дякую усім, я залишу цю поезію, яка б оцінка у неї не була. Бажаю усім доброго настрою і настрОю! З весною Вас, сонце за вікном!

Пробачте, Юліє, почекайте ще трішки, не гнівайтеся. Напишу!

Спасибі, Редакціє. Я візьму до уваги коментарі, щодо чіткості. Мені видавалося усе досить зрозумілим, якщо подумати. Тінь - інший, або моя думка про іншого і про ситуацію. Тобто я ніби вважаю, що йдуть не до людини, не до почуття а до псевдо, бо не розібралася. Щодо завіси - наближення кінця, вистава підходить до завершення, дух - поміч зверху, - старався щось вдіяти, але не зміг. На цей момент часу.

І єдине що залишається, визнати кінець, побажати успіху, відпустити і зрозуміти. І повернутися у сни, теплі, мрійні.

Олено, і Вам спасибі. Щодо білості вірша, - навряд. Хоча, можете запитати у майстрів поезії.

Спасибі за коментар, Ангело. Ви праві, у припущенні, що настрій твору інший. Він доволі реалістичний ("вчасно не став") і оптимістичний (остання строфа). Я розумію, що десь міг не віддатися повністю, тому й доля недопрацювала у відповідь. Це з одного боку. А з іншого - іронія. Насправді я маю на увазі, що дуже люблю ту пані, що поки не є дружиною. Але ані віра, ані надія і мрія ще не покинули мене, і, запевняю Вас, - не покинуть. Спасибі

Пропоную дещо інший варіант цієї ж поезії. Запевняю, що настрій героя абсолютно не змінений. Коментар Жоржа "любити дружину якої не має" до уваги не брався, бо і у першому варіанті йшлося таки про любов, а не її відсутність, просто вона не була здійсненою насправді.

Я не люблю дружину.
За що її любити?
Не народила сина,
Змучена од гонитви.
Нащось пішла до тіні,
Довго ішла, непевно...
Березень на коліні,
Березень на даремно.
Я підіймусь, до біса
Долі пекельні жарти.
Вже опуска завісу
Втомлений дух театру.
Завтра нова вистава,
Може, наступна дія,
Може, я був лукавим.
Досить. Наснися, мріє!
Очі склеплю, порину
В березень, що палає.
В сні я люблю дружину,
Хай навіть ще не маю.